Головуючий І інстанції: Кухар М.Д.
01 серпня 2025 р. Справа № 520/5163/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Чалого І.С. , Подобайло З.Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2025, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/5163/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Харківській області), в якій просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області, які полягають у невиплаті пенсії по інвалідності, ОСОБА_1 , з 01.03.2025 року, з урахуванням проведеної індексації згідно Постанови КМУ від 25 лютого 2025р. № 209 Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області провести виплату пенсії по інвалідності, ОСОБА_1 , з 01.03.2025 без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням суми індексації у розмірі 1500,00 грн., встановленої відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році, з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідачем безпідставно обмежено виплату пенсії максимальним розміром, починаючи з березня 2025 року та пенсія виплачується без врахування проведеної індексації за 2025 рік.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2025 адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області, які полягають у невиплаті пенсії по інвалідності, ОСОБА_1 , з 01.03.2025 року, з урахуванням проведеної індексації згідно Постанови КМУ від 25 лютого 2025р. № 209 Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області провести виплату пенсії по інвалідності, ОСОБА_1 , з 01.03.2025 без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням суми індексації у розмірі 1500,00 грн., встановленої відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році, з урахуванням раніше виплачених сум.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що пунктом 3 Постанови КМУ №209 установлено, що розмір збільшення в результаті перерахунку пенсії, передбаченого пунктом 1 та підпунктами 1-7 пункту 2 цієї постанови, не може перевищувати 1500,00 грн. Індексація пенсії позивача з 01.03.2025 проведена у межах чинного законодавства за умови, що підвищення відповідно до п.3 Постанови КМУ №209 не може перевищувати 1500 грн.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає про обґрунтованість та законність рішення суду першої інстанції, тому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги. Просить звернути увагу, що позивач не оскаржує дії відповідача щодо не проведення нарахування індексації відповідно до Постанови КМУ №209, а також не оскаржує розмір такої індексація, тобто суму - 1500, 00 грн.
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є пенсіонером по лінії Державної прикордонної служби України, перебуваю на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Харківській області як отримувач пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення, осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
У березні 2025 року, відповідно до вимог пункту 2 Постанови КМУ від 25 лютого 2025 р. № 209 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році", Головним управлінням Пенсійного фонду України у Харківській області проведено перерахунок пенсії по інвалідності та починаючи з 1 березня 2025 року встановлено та нараховано індексацію у розмірі 1500 грн.
Як убачається з протоколу перерахунку пенсії, позивачу обмежено її виплату максимальним розміром, починаючи з березня 2025 року пенсія виплачується без врахування проведеної індексації за 2025 рік.
Позивач вважає, що відповідачем допущено протиправні дії, які полягають у не виплаті пенсії по інвалідності 01.03.2025 року з урахуванням проведеної індексації згідно Постанови КМУ від 25 лютого 2025 р. № 209 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році" без обмеження максимальним розміром, у зв'язку із чим звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з підстав їх обґрунтованості.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Правовідносини у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб, регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" №2262-ХІІ від 09 квітня 1992 року (надалі - Закон №2262-ХІІ).
Відповідно до частини 1 статті 64 Закону №2262-ХІІ у разі якщо пенсії, призначені військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію згідно з цим Законом, та членам їх сімей у попередньому календарному році та до дати індексації пенсії включно у році, в якому проводиться індексація пенсій, не перераховувалися відповідно до частини четвертої статті 63 цього Закону, для забезпечення їх індексації проводиться перерахунок пенсій у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, із застосуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до частини другої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Сума індексації враховується під час подальшого перерахунку пенсії відповідно до статті 63 цього Закону.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 №3668-VI (далі-Закон №3668-VI), який набрав законної сили 01.10.2011.
Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 №3668-VI (далі-Закон №3668) максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
При цьому відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону №3668-VI обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Законом №3668-VI частину 5 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" викладено у такій редакції: "Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність".
У подальшому, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №911-VIII від 24.12.2015 частину п'яту статті 43 Закону №2262-ХІІ доповнено реченням такого змісту: "Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень".
У зв'язку з доповненням статті 43 Закону №2262-ХІІ новими частинами згідно із Законом України Про внесення змін до деяких законів України щодо соціального захисту резервістів, які постраждали внаслідок участі в антитерористичній операції, та членів їх сімей №1080-VIII від 12.04.2016, частина п'ята статті 43 Закону №2262-ХІІ, що регламентувала максимальний розмір пенсії, стала частиною сьомою.
Рішенням Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року визнано неконституційними положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-ХІІ, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Згідно з п. 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 частина сьома статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Отже, з 20 грудня 2016 частина сьома статті 43 у Законі України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" визнана неконституційною і втратила винність.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 №1774-VIII внесені зміни до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", та у ч. 7 ст. 43 слова і цифри "у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року" замінено словами і цифрами "по 31 грудня 2017 року".
Разом з тим, на момент набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 №1774-VIII, а саме станом на 01.01.2017 року частина 7 ст. 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", до якої вносились вказані зміни, вже була визнана Конституційним Судом України неконституційною ( з 20.12.2016 року), втратила чинність, а тому зазначені зміни не могли створювати будь-яких правових наслідків.
Отже, набуття чинності з 1 січня 2017 року Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 №1774-VIII не обумовлює автоматичне відновлення дії частини 7 ст. 43 Закону № 2262-XII, яка до визнання її неконституційною передбачала вищезгадане обмеження пенсій максимальним розміром.
Як зазначає Верховний Суд у постановах від 06 листопада 2018 у справі № 522/3093/17, від 16 жовтня 2018 у справі № 522/16882/17 та від 03 жовтня 2018 у справі № 753/12169/17 щодо аналогічних відносин, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 №1774 до частини 7 зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, не створюють підстав для вказаного обмеження.
Це означає, що стаття 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" на час здійснених відповідачем перерахунків пенсії і на даний час не передбачає положень про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду щодо застосування норм законодавства, що регулюють аналогічні правовідносини, викладеним, зокрема, у постановах від 05 лютого 2020 у справі № 815/357/18, від 16 квітня 2020 у справі № 620/1285/19, від 30 жовтня 2020 у справі № 522/16881/17 та інших.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 №209 "Про індексацію пенсійних та страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році" установлено, що з 1 березня 2025 перерахунок пенсій згідно з Порядком проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 р. № 124 Питання проведення індексації пенсій у 2019 році (Офіційний вісник України, 2019 р., № 19, ст. 663), проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (далі - коефіцієнт збільшення), у розмірі 1,115.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 №209 "Про індексацію пенсійних та страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році" установлено, що: у разі, коли розмір підвищення в результаті перерахунку пенсії, передбаченого пунктом 1 і підпунктами 1-7 пункту 2 цієї постанови, не досягає 100 гривень, встановлюється щомісячна доплата до пенсії в сумі, що не вистачає до зазначеного розміру, яка враховується під час подальших перерахунків пенсії; розмір збільшення в результаті перерахунку пенсії, передбаченого пунктом 1 та підпунктами 1-7 пункту 2 цієї постанови, не може перевищувати 1500 гривень.
За позицією відповідача, позивачу на виконання Постанови №209 проведений перерахунок пенсії з 01.03.2025, проте приписи вказаної постанови обмежують можливість збільшення пенсії межею її максимального розміру, визначеного статтею 43 Закону №2262-XII.
Як вже зазначалось, з 20.12.2016 частина 7 статті 43 Закону №2262-ХІІ, яка визначала максимальний розмір пенсії військовослужбовців та осіб, які мають право на пенсію за вказаним законом, втратила чинність на підставі рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016.
З матеріалів справи вбачається, що пенсійним органом проведений перерахунок пенсії позивача з 01 березня 2025 року та обмежено її максимальним розміром, чого відповідач не спростував.
Враховуючи безпідставність застосування до пенсії позивача обмеження її максимальним розміром, перерахунок, вчинений з 01.03.2025 з урахуванням індексації, повинен бути здійснений без обмеження пенсії максимальним розміром.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що внаслідок перерахунку пенсії позивача з 01.03.2025 не допущено протиправної поведінки та не порушено право позивача на належне пенсійне забезпечення, спростовані приведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням.
Щодо доводів апелянта про те, що розмір збільшення в результаті перерахунку пенсії, передбаченого пунктом 1 та підпунктами 1-7 пункту 2 цієї постанови, не може перевищувати 1500,00 грн колегія суддів не приймає до уваги, оскільки позивач не оскаржує дії відповідача щодо не проведення нарахування індексації відповідно до Постанови КМУ №209, а також не оскаржує розмір такої індексація (1500, 00 грн).
Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2025 по справі № 520/5163/25 залишити без змін .
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді І.С. Чалий З.Г. Подобайло