16 червня 2025 року м. Київ
Справа № 758/1233624/
Провадження: № 22-ц/824/6928/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,
секретар Лаврук Ю. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Подільського районного суду м. Києва від 17 грудня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Будзан Л. Д.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі» про захист прав споживачів та визнання договору укладеним,
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що він проживає в квартирі АДРЕСА_1 на підставі договору найму житлового приміщення (квартири) АДРЕСА_2 , укладеного 20.12.2007 з ТОВ «Підприємство «Київ». В зв'язку з тим, що за вказаною адресою не було укладено договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії та договору постачання електричної енергії, він подав до відповідача онлайн-заяву з метою укладення відповідного договору. Однак, відповідачем було відмовлено в укладенні зазначеного договору, в зв'язку з тим, що ним, позивачем, не було надано документу, яким визначено право власності та не надано договору оренди, в якому окремим пунктом було прописано право орендаря на укладення договорів про надання комунальних послуг. Вважає, що зазначена відмова була безпідставною, а тому він направив відповідачу заяву від 30.11.2021 року із пропозицією укласти договір споживача про надання послуг із розподілу електричної енергії. Однак, відповідачем в листі від 06.12.2021 року знову було відмовлено в укладенні відповідного договору, з огляду на ненадання достатніх документів. Зазначає, що відмова відповідача в укладенні договору є незаконною та порушує його права, як споживача послуг. Крім того, вказує, що після подачі відповідачу заяви, він споживав та оплачував електричну енергію, а відповідачем надавались послуги із розподілу електричної енергії. Посилаючись на викладене, наголошує на тому, що, незважаючи на відмову відповідача в оформленні договору про надання послуг з розподілу електричної енергії, договір, з огляду на виконання сторонами його умов, вважається таким, що укладений, що в свою чергу заперечується товариством, а відтак, він, ОСОБА_1 вимушений звернутись до суду із даним позовом за захистом своїх прав. У зв'язку з чим, просив суд визнати договір про надання послуг з розподілу електричної енергії між ОСОБА_1 та ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» укладеним шляхом приєднання, також просив зобов'язати відповідача виконувати умови договору.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 17 грудня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду просив скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що судом не враховано, що ПРРЕЕ набрали чинності 11.06.2018 року, в той час як відносини стосовно постачання електроенергії існують з 2007 року, тобто, до набрання чинності ПРРЕЕ. Крім того, вказує, що судом не враховано, що ретроактивне застосування нових вимог до раніше виниклих правовідносин є неправомірним. Крім того, вважає, що судом не враховано імперативні вимоги пункту 2.1.2 ПРРЕЕ, згідно з яким оператор системи розподілу зобов'язаний укласти договори про надання послуг з розподілу електричної енергії з усіма споживачами, електроустановки яких приєднані до його мереж. Посилається й на те, що судом першої інстанції залишена поза увагою та обставина, що відповідно до пункту 2.1.7 ПРРЕЕ факт приєднання споживача до договору підтверджується,поданою скаржником заявою-приєднанням від 26.11.2021, документально підтвердженим фактичним споживанням електричної енергії; сплатою рахунків оператора системи розподілу.
Вказує, що судом першої інстанції не враховані правові позиції Верховного Суду щодо застосування норм права до тотожних правовідносин, які є обов'язковими при розгляді справи, а саме: у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 462/6393/15-ц, від 26.09.2018 у справі № 750/12850/16-ц, від 06.11.2019 у справі № 642/2858/16, а також постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі №712/8916/17 (14-448цс19), відповідно до яких у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг за фактом їх споживання, а відсутність укладеного письмового договору не спростовує існування таких договірних відносин.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 29 січня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Полєтаєв А. А., який діє в інтересах ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі», вважав необґрунтованими доводи, викладені в апеляційній скарзі, та зазначив, що з 01.01.2019 року ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» є Оператором системи розподілу (ОСР), здійснює ліцензійну діяльність виключно щодо розподілу (передачі) електричної енергії. При цьому, звертає увагу суду, що на даний час, за зазначеною адресою у товариства відсутні договірні відносини.
Звертає особливу увагу навідсутність документу, за яким можна встановити приналежність (право власності) об'єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_3 за ТОВ «Підприємство «Київ», яке надає вказаний об'єкт нерухомості в оренду (найм).
По-друге, вказує, що в силу ст. ст.793 та 794 ЦК України наданий договір найму житлового приміщення укладений більш ніж на 3 (три) роки, а отже, такий договір має бути нотаріально посвідчений та має бути здійснена державна реєстрація, доказів чого відповідачу надано не було.
Крім того, звертає увагу суду на те, що умовами договору найму житлового приміщення (квартири) №4/33 від 20.12.2007, укладеного між ТОВ «Підприємтво «Київ» та ОСОБА_1 , не передбачено право наймача на укладення договорів на комунальні послуги.
За таких обставин, з урахуванням вказаних вище недоліків, укладення договору про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії наразі не виявилось за можливе.
При цьому, відмічає, що для укладення відповідного договору позивачу необхідно було надати: документ, який визначає право власності ТОВ «Підприємство «Київ» на вказаний об'єкт нерухомості (витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно чи інформацію з БТІ про державну реєстрацію); докази нотаріального посвідчення та державної реєстрації права користування нерухомим майном (договору найму); згоду ТОВ «Підприємство «Київ» на укладення договору про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії; акт приймання-передачі об'єкта нерухомого майна.
25 лютого 2025 року від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив у справі, в якій зазначив, що відповідач у відзиві на апеляційну скаргу сам підтверджує своє правонаступництво від ПАТ «Київенерго» щодо всіх прав та обов'язків з розподілу електричної енергії, зазначаючи: «ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» є правонаступником ПАТ «Київенерго» в частині переданих йому майна, прав та обов'язків згідно з розподільчим балансом». При цьому, вказує, що між скаржником і ПАТ «Київенерго» існували сталі договірні відносини. Вважає, що протягом 14 років відповідач визнавав скаржника споживачем, а після подання заявиприєднання в 2021 році відмовив, посилаючись на формальні вимоги. Ввважає, що відповідач, обмежуючи перелік нормативно-правових актів, що регулюють спірні правовідносини, ігнорує важливі аспекти захисту прав споживачів, конкуренції та загальні положення цивільного законодавства, що є неприпустимим.
Крім того, розгляд справи просив здійснювати без його участі.
В судовому засіданні адвокат Полєтаєв А. А., який діє в інтересах ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі», вважав необґрунтованими доводи апеляційної скарги, просив залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Інші учасники у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів, ураховуючи заяву позивача про розгляд справи без його участі, відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, 20.12.2007 року між ТОВ «Підприємство «Київ» (наймодавцем) та ОСОБА_1 (наймачем) було укладено договір № 4/33 найму житлового приміщення, відповідно до умов якого наймодавець надав наймачу і членам його сім'ї у безстрокове користування житлове приміщення, квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 21).
Станом на день звернення ОСОБА_1 до суду із позовом, відомості щодо власника майна за адресою: АДРЕСА_3 відсутні (а. с. 23).
В матеріалах справи також відсутні й докази належності ТОВ «Підприємство «Київ» зазначеної квартири на праві власності.
Позивач, ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 (а. с. 20).
В листопаді 2021 року позивач звернувся до відповідача із проханням укласти договір споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії за вказаною адресою, однак, листом від 06.12.2021 № 1/3/012/С-40187, ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» повідомило про необхідність надання для укладення договору, зокрема, документу на підтвердження права власності на об'єкт нерухомості та/або права користування (а. с. 8 - 10).
Обгрунтовуючи звернення до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що під час розгляду заяви із доданими до неї документами відповідачем порушено вимоги законодавства, безпідставно відмовлено в укладенні договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, однак, договір між сторонами фактично є укладеним шляхом приєднання, що в свою чергу заперечувалося відповідачем.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять достатніх та належних доказів на підтвердження того, що позивач є законним власником/користувачем об'єкту нерухомості, має право на укладення договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії, як наймач житлового приміщення, та між сторонами було досягнуто усіх істотних умов договору, а відтак, вимоги щодо визнання договору укладеним між позивачем та відповідачем шляхом приєднання є недоведеними та безпідставними.
Суд окремо зазначив про те, що вказуючи на безпідставність відмови відповідача в укладенні договору, позивачем такі дії відповідача у встановленому законом порядку оскаржено не було, однак, пред'явлено позовні вимоги про визнання договору укладеним, що фактично свідчить про обрання позивачем неефективного способу захисту прав.
Перевіряючи висновки суду першої інстанції з урахуванням правових висновків Верховного Суду, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають, зокрема, з дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за своєю правовою природою відповідно до загальних засад цивільного законодавства породжують цивільні права та обов'язки (правочини, юридичні факти тощо).
Відповідно до статей 638, 641, 642, 651 ЦК України договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов договору. Істотними є ті умови, що встановлені законом або є необхідними для договорів даного виду, а також ті, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнута домовленість. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не передбачено умовами договору чи законом (ч. 1 ст. 651 ЦК України).
Правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем, регулюються нормами спеціального закону, Закону України «Про ринок електричної енергії» від 13.04.2017 року № 2019-VIII. Цей Закон визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії в Україні, зокрема, у частині регулювання відносин, пов'язаних із виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем і постачанням електричної енергії, з метою забезпечення її надійного, стабільного та безпечного постачання споживачам, з урахуванням принципів ринкових відносин, інтересів споживачів та охорони довкілля.
З матеріалів справи убачається, що 02.06.2003 року ПАТ «КИЇВЕНЕРГО» (правонаступник - ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі») було відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_3 , для розрахунків за спожиту електричну енергію. Станом на момент розгляду справи договірні відносини за цією адресою відсутні (а. с. 17-18).
Згідно з договором найму житлового приміщення № 4/33 від 20.12.2007 року, укладеним між ТОВ «Підприємство «Київ» та ОСОБА_1 , позивачу було надано у безстрокове користування житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_3 , площею 27,6 м?, що підтверджується актом приймання-передачі від 21.12.2007 року. Однак, як зазначено відповідачем у листі-відповіді, а також підтверджено інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, інформація про право власності на об'єкт нерухомості відсутня.
Відповідно до частини першої статті 793 ЦК України, договір найму, укладений на строк не менш як три роки, підлягає нотаріальному посвідченню. Частина друга цієї ж статті передбачає виняток - договір, укладений за результатами електронного аукціону, щодо об'єктів державної або комунальної власності строком понад п'ять років.
Також, частина перша статті 794 ЦК України встановлює, що право користування нерухомим майном, яке виникає на підставі такого договору, підлягає державній реєстрації.
Водночас, як слідує з матеріалів справи, позивачем не надано доказів нотаріального посвідчення договору найму від 20.12.2007 року, а також, державної реєстрації права користування відповідно до вимог статей 793-794 ЦК України. Так само не надано й витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що підтверджував би право власності ТОВ «Підприємство «Київ» на зазначене житло.
Крім того, згідно з умовами самого договору найму (зокрема, пунктами 3.3.3 та 3.3.6), обов'язок забезпечення надання комунальних послуг, зокрема, постачання електричної енергії, покладається саме на наймодавця, а не на наймача. Тобто, договір не передбачає надання наймачу повноважень укладати договори з постачальниками комунальних послуг.
Згідно з пунктом 2.1.8 глави 2.1 розділу ІІ Правил роздрібного ринку електричної енергії (ПРРЕЕ), для укладення договору про надання послуг з розподілу електричної енергії споживач повинен надати оператору системи розподілу (ОСР) заяву, копію документа, що підтверджує право власності або користування на об'єкт, документи, що підтверджують повноваження заявника на укладення договору, а також ідентифікаційні документи.
Відповідно до статей 317, 319 та 358 ЦК України, власник має право володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, і право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений у його здійсненні. Водночас, особа, яка не є власником, повинна довести своє законне право на користування об'єктом нерухомості з метою укладення зобов'язань щодо постачання комунальних послуг.
14.10.2022 року ОСОБА_1 звернувся зі скаргою до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), із вимогою зобов'язати відповідача укласти з ним договір на надання послуг з розподілу електричної енергії та застосувати санкції за недотримання вимог законодавства. Однак, у відповіді НКРЕКП від 08.11.2022 року зазначено, що укладення договору можливе лише за умови надання усіх документів, передбачених пунктом 2.1.8 ПРРЕЕ, зокрема підтвердження права користування об'єктом та повноважень на укладення договору.
Тобто, як відповідачем у листі від 06.12.2021 року, так і регулятором у листі від 08.11.2022 року, позивачу було повідомлено, що укладення договору про надання послуг з розподілу електричної енергії можливе лише за умови надання вичерпного пакета документів, які підтверджують наявність належних прав на об'єкт та повноважень на укладення відповідного договору.
Ураховуючи положення статей 11, 638, 651, 793, 794 ЦК України, положення Закону України «Про ринок електричної енергії», Правил роздрібного ринку електричної енергії, а також чинні рекомендації та роз'яснення НКРЕКП, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач діяв у межах наданих законом повноважень та відповідно до встановленого порядку при відмові у прийнятті заявки позивача на укладення договору з розподілу електричної енергії через відсутність належним чином оформлених підтверджуючих документів.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що позивач не оскаржив у встановленому законом порядку відмову товариства-відповідача в укладенні договору. Відповідно, позивач не надав суду жодних доказів того, що цю відмову було визнано неправомірною.
Отже, у межах цього позову колегія суддів не може давати оцінку правомірності відмови відповідача, оскількице питання не було належним чином оскаржено позивачем та воно не є предметом розгляду даної справи.
Виходячи з викладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним.
Щодо доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Посилання скаржника на неправомірне «ретроактивне» застосування судом до даних правовідносин Правил роздрібного ринку електричної енергії (ПРРЕЕ), що набрали чинності 11.06.2018 року, є безпідставним, оскільки фактичні відносини з постачання електроенергії до 2018 року не були оформлені належним чином, позивач не надав ані письмового договору про розподіл, ані підтвердження, що з ним укладено індивідуальний договір ПАТ «Київенерго». Сам факт відкриття особового рахунку в 2003 році ще не є належним доказом існування цивільно-правового договору.
Крім того, п. 13 розділу XIII ПРРЕЕ передбачено, що до укладення відповідних договорів між споживачем та оператором системи розподілу, доступ до системи розподілу надається лише за наявності чинного договору, укладеного відповідно до цих Правил.
Отже, на момент подання заяви у 2021 році діяли вже нові правила, й саме вони підлягають застосуванню, адже заявник намагався оформити нові договірні відносини на період їх чинності.
Частина 1 статті 5 ЦК України дозволяє застосування нових норм до правовідносин, які виникають або змінюються після набрання ними чинності, що і мало місце у справі, адже йдеться саме про спробу укладення договору в 2021 році.
Щодо посилань позивача на зобов'язання ОСР укладати договори (пункт 2.1.2 ПРРЕЕ), то колегія суддів відмічає, що цей пункт дійсно встановлює обов'язок оператора системи розподілу (ОСР) укладати договори зі споживачами, електроустановки яких приєднані до мережі. Водночас, пункт 2.1.2 ПРРЕЕ й не усуває вимоги до надання повного пакета документів, передбачених пунктом 2.1.8 ПРРЕЕ, а саме: правовстановлюючих документів на об'єкт; підтвердження повноважень на укладення договору; ідентифікаційних даних тощо.
Надання лише заяви-приєднання без підтвердження правомірності користування об'єктом не створює зобов'язання укладати договір. Тобто, ОСР не може укладати договір із особою, яка не довела свого правового зв'язку з нерухомим майном.
Сам факт приєднання електроустановок не є підставою для безумовного укладення договору, це лише одна із передумов. Інша, належність заявника до споживачів, визначених пунктом 1.1.1 ПРРЕЕ (тобто фізична чи юридична особа, яка має право володіння або користування об'єктом).
Щодо посилання скаржника на пункт 2.1.7 ПРРЕЕ (факт приєднання до договору), колегія суддів зазначає про таке.
Скаржник, посилаючись на пункт 2.1.7 ПРРЕЕ, стверджує, що має статус споживача, оскільки подав заяву-приєднання та здійснив оплату за спожиту електроенергію, а отже, наявні підстави вважати його фактично приєднаним до умов публічного договору про надання послуг з розподілу електроенергії.
Однак, колегія суддів вважає, що таке тлумачення скаржником ПРРЕЕ є одностороннім та юридично неповним з таких підстав.
Наявність окремих квитанцій не доводить систематичне та стабільне споживання електричної енергії. Оплата рахунків від 08.02.2018 року, 20.12.2021 року та 23.02.2022 року, навіть за умови належного оформлення, має епізодичний характер та не формує сталих договірних відносин, які могли б вважатися тривалими.
Сам факт сплати квитанцій не посвідчує правовий зв'язок особи з об'єктом, за який проводиться оплата. При цьому, ключовим моментом є те, що у справі відсутні докази права власності на об'єкт, а саме зареєстрованого чи підтвердженого права користування.
Колегія суддів відмічає, що пункт 2.1.7 ПРРЕЕ містить не вичерпні, а додаткові (альтернативні) критерії підтвердження факту приєднання, і його дія не виключає інших нормативних вимог, зокрема, вимог пункту 2.1.8 ПРРЕЕ, згідно з яким обов'язковим є подання документа про право власності чи користування,підтвердження повноважень та ідентифікаційних документів.
Тобто,лише сплата рахунку не породжує обов'язку укладати договір, якщо не виконано інші встановлені вимоги.
Крім того, відповідно до позиції НКРЕКП, викладеної у листі від 08.11.2022 року (наявний у справі), для врегулювання питання укладення договору ОСОБА_1 було запропоновано надати повний пакет документів, визначений пунктом 2.1.8 ПРРЕЕ, включаючи підтвердження правомірного користування об'єктом та повноважень на укладення договору.
Тобто, в даному випадку регулятор також підтвердив, що лише оплата і заява-приєднання не є достатніми для формування договірних відносин у розумінні ПРРЕЕ.
Ураховуючи викладене, наявність кількох квитанцій сама по собі не свідчить про існування фактичного приєднання до договору в розумінні пункту 2.1.7 ПРРЕЕ, оскільки інші обов'язкові елементи (документи на право користування, правомірні повноваження) не були надані.
У справах № 462/6393/15-ц (14.02.2018), № 750/12850/16-ц (26.09.2018), № 642/2858/16 (06.11.2019), № 712/8916/17 (07.07.2020, ВП ВС), на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, розглядалися ситуації, де особою фактично споживалася послуга та систематично здійснювалася оплата таких послуг, тобто, були наявні фактичні відносини в межах житлово-комунального обслуговування. В той час як, у даній справі не встановлена системна оплата послуг та немає оформленого права користування (договір найму - без нотаріального посвідчення та реєстрації), як і немає повноважень на укладення договорів на електроенергію. Тобто, обставини справ, на які посилається скаржник, є не релевантним обставинам даних правовідносин.
Щодо правонаступництва ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі».
Беззаперечним є той факт, що ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» є правонаступником ПАТ «Київенерго» у частині майна, прав та обов'язків, переданих згідно з розподільчим балансом. Водночас, сам по собі факт правонаступництва не може розглядатися як підстава для автоматичного визнання за будь-якою особою статусу діючого споживача, зокрема, у випадках, коли така особа не підтвердила свого правового зв'язку з відповідним об'єктом нерухомості.
Правонаступництво не звільняє заявника від обов'язку дотримання встановлених законодавством умов для укладення договору, зокрема, надання належних і достатніх документів, що підтверджують право власності або користування об'єктом (стаття 794 ЦК України, пункт 2.1.8 ПРРЕЕ), наявність повноважень на укладення договору від імені відповідної особи, інші реквізити, передбачені нормативно-правовими актами.
Формальне існування в минулому облікового (особового) рахунку або факт користування послугами енергопостачання ще не породжують у оператора системи обов'язку укладати договір із будь-якою особою, яка звернулась. Тим більше, у разі, коли на момент звернення не виконано передбачені законом умови, у тому числі щодо належного оформлення прав на об'єкт.
Отже, сам по собі тривалий період, протягом якого з позивачем не укладалися договірні відносини, не породжує у відповідача обов'язку укладати такий договір у майбутньому в обхід чинного нормативного порядку.
Підсумовуючи, колегія суддів зазначає, що Правила роздрібного ринку електричної енергії (ПРРЕЕ) застосовуються до правовідносин, що виникли у 2021 році, з моменту подання позивачем заяви. Докази, наявні в матеріалах справи свідчать про те, що позивач не надав належних доказів на підтвердження права користування житловим приміщенням, фактичного споживання електричної енергії або її оплати. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання існування фактичних договірних відносин між сторонами.
Відповідач діяв у межах та у спосіб, що передбачені законодавством. Відмова в укладенні договору є обґрунтованою та правомірною, що також підтверджується позицією Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП).
Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження та оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Подільського районного суду м. Києва від 17 грудня 2024 рокузалишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 17 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді С. М. Верланов
В. А. Нежура