Провадження: 11-кп/824/4386/2025
ЄУН: 757/5234/24-к Суддя в І інстанції: ОСОБА_1
3 липня 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 ОСОБА_4
за участю
секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 16 травня 2025 року,
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 16 травня 2025 року продовжено обвинуваченому за ч. 2 ст. 121 КК України ОСОБА_8 запобіжний захід у виді тримання під вартою на 60 днів, тобто, до 13 липня 2025 року включно.
Не погоджуючись з ухвалою суду, захисник в інтересах обвинуваченого подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати, відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, змінити обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт з покладенням обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги захисник наголошує, що ухвала прийнята з істотним порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним дослідженням всіх обставин провадження, а тому має бути скасована. Захисник вказує, що суд в порушення вимог КПК України при продовженні дії запобіжного заходу ОСОБА_8 не врахував, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України, на які вказує прокурор у клопотанні, нічим не обґрунтовані та взагалі відсутні. Зокрема, на думку суду, основною підставою продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є вчинення тяжкого злочину обвинуваченим, за що передбачено покарання на строк до 10 років позбавлення волі. Разом з тим, як звертає увагу захисник, існування самого по собі одного лише такого ризику не може розцінюватись як беззаперечна підстава застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, яке можливе лише за наявності кількох ризиків, які дійсно існують та існування яких підтверджується доданими до клопотання документами.
Апелянт вказує, що стороною обвинувачення вже неодноразово подається формальне клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, і щоразу це клопотання ідентичне за змістом із попередніми. При цьому прокурор не наводить жодних нових ризиків, не надає жодних доказів, що такі ризики взагалі існували або існують на даний момент. Фактично, це лише формальне подання, метою якого є утримання мого підзахисного під постійним психологічним тиском. На переконання захисника, тримання ОСОБА_8 під вартою жодним чином не вплине на судовий розгляд та не пришвидшить його, а, навпаки, запобіжний захід використовується виключно як засіб створення дискомфортних умов життя для обвинуваченого, тобто, як покарання без винесення вироку.
Що стосується клопотання прокурора, то захисник звертає увагу, що з 6 аркушів лише 2 присвячено безпосередньому обґрунтуванню доцільності продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. При цьому, решта 4 аркушів це фактичні обставини справи та перелік доказів, на яких сформульовано саме обвинувачення. Зазначене, як наголошує захисник, свідчить про формальний підхід до складання клопотання, а також про відсутність належного аналізу змін у процесуальній ситуації з моменту обрання запобіжного заходу. Зі змісту поданого прокурором клопотання вбачається повна відсутність належного обґрунтування, як цього вимагає не лише стаття 199 Кримінального процесуального кодексу України, але й основоположні принципи правової держави. Фактично, прокурор підмінив зміст поняття «ризик» поняттям «покарання», що потенційно може бути призначене обвинуваченому у випадку визнання його винним. Така підміна не лише є юридично некоректною, але й абсолютно суперечить усталеній практиці національних судів і Європейського суду з прав людини.
Захисник наголошує на тому, що у клопотанні прокурора ризик переховування обґрунтовується лише тяжкістю покарання, яке може бути призначено обвинуваченому у разі доведення його винуватості, проте, на думку захисника, такий ризик жодним чином не підтверджений і є припущенням прокурора. Захисник вказує, що після інкримінованих подій ОСОБА_8 не переховувався від органів досудового розслідування, оскільки перебував за зареєстрованим місцем проживання, жодних дій для переховування не вчиняв та не вчиняв дій щодо приховування будь-яких доказів. Зазначене підтверджує те, що ризик переховування реально відсутній, а посилання прокурора в даному випадку є явно надуманим. Також, проживання за місцем реєстрації свідчить про те, що ризик переховування не є загостреним.На переконання захисника, у разі обрання запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту із застосуванням електронного браслета повністю виключає можливість переховування від суду. Такий захід забезпечить ефективний контроль над місцезнаходженням ОСОБА_8 , водночас дозволяючи йому залишатись зі своєю родиною та не порушувати права на сімейне життя, та буде достатнім стримуючим фактором для попередження можливого переховування від суду. При цьому, посилання прокурора на тяжкість покарання як підтвердження існування ризику переховування від суду є помилковим. До того ж, зазначаю, що ОСОБА_8 не має матеріального забезпечення, аби здійснити переховування від суду. Він не має нерухомості чи інших активів за кордоном, а перетин державного кордону неможливий у зв'язку з чинними законодавчими обмеженнями воєнного стану; добровільно співпрацював із органами слідства, що виключає будь-який ризик втечі.
Захисник звертає увагу, що ОСОБА_8 є громадянином України, патріотом своєї держави з великим військовим досвідом, з 2014 року він перебував на військовій службі та захищав країну в найважчі моменти. Впродовж своєї служби він виконував обов'язки в Національній гвардії України та Службі зовнішньої розвідки України, а тому особа, яка добровільно йшла на фронт і виконувала обов'язки під час воєнних дій, демонструючи стійкість і відвагу, не може бути охарактеризована як така, що має намір тікати або уникати відповідальності. ОСОБА_8 не злякала війна, а тому, на переконання захисника, абсурдно припускати, що він злякається можливого покарання, яке ще навіть не доведено у суді. ОСОБА_8 є відповідальним громадянином, який неодноразово доводив свою відданість державі та обов'язкам. Немає жодних підстав вважати, шо він може переховуватись, особливо з огляду на його життєву позицію, військові заслуги та прив'язаність до родини.
Як вказує захисник, після інкримінованих подій ОСОБА_8 жодним чином не намагався переховуватись, перебував за своїм зареєстрованим місцем проживання, співпрацював із органами досудового розслідування, не вчиняв жодних дій для приховування доказів або впливу на хід розслідування, що підтверджується матеріалами справи.
Як наголошує апелянт, не існує і ризик вчинення нового кримінального правопорушення. Прокурор посилається на інформацію з підсистеми ІШС «Армор», яка стосується побутового конфлікту 2021 року між обвинуваченим та його співмешканкою, з моменту її настання минуло майже чотири роки. За цей період ОСОБА_8 не вчиняв жодних правопорушень, не був фігурантом нових проваджень, не демонстрував девіантної поведінки, що прямо вказує на відсутність схильності до протиправної поведінки, а посилання на застарілі, недоречні та фактично неактуальні дані є нічим іншим, як спробою створити ілюзію ризиків там, де їх не існує.
Окремо захисник звертає увагу на тезу прокурора про відсутність у ОСОБА_8 офіційного працевлаштування. Захисник підкреслює, що таке твердження є безпідставним, оскільки ОСОБА_8 перебував на військовій службі, після чого з 2023 року став фігурантом кримінального провадження, а більше року взагалі утримується під вартою в СІЗО.
Однак, суд першої інстанції, помилково вважає надумані та необґрунтовані ризики, наведені прокурором, достатньою підставою для застосування найбільш суворого запобіжного заходу. При цьому не враховано, що прокурором у поданому клопотанні взагалі не вказано про зменшення заявлених ризиків зі спливом часу, що є об'єктивним процесом та не залежить від волі прокурора або суду, проте така позиція іде в розріз зі сталою національною судовою і прецедентною практикою ЄСПЛ, згідно з якою усі ризики, навіть існуючі із достатньою ймовірністю, зі спливом часу втрачають актуальність, зменшуються або взагалі перестають існувати. Відкриття матеріалів досудового розслідування стороні захисту, вивчення матеріалів під час судового розгляду та допит всіх свідків по справі свідчить про істотне зменшення ризиків, які у сукупності враховувались при застосуванні та продовженні ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Судом першої інстанції повністю проігноровано те, що сторона захисту посилається не лише на соціальні зв'язки обвинуваченого, а й на відсутність будь-яких доказів існування ризиків, наведених прокурором. Враховуючи те, що ОСОБА_8 має постійне місце проживання, стійкі соціальні зв'язки, всі докази слідством вже зібрані, свідки допитані, а розгляд даного провадження триває, існують підстави вважати, що ризики, які слугували підставою для обрання та продовження обвинуваченому запобіжного заходу, зменшилися, відповідно, подальше тримання обвинуваченого під вартою в якості запобіжного заходу не викликано об'єктивною необхідністю і не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи ОСОБА_8 .
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника та обвинуваченого на підтримку доводів апеляційної скарги, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, наголошуючи на наявності ризиків та їхньої доведеності, а також неможливості уникнути вказаним ризикам при застосуванні іншого, більш м'якого запобіжного заходу, дослідивши матеріали, витребувані судом апеляційної інстанції в порядку ст. 422-1 КПК України, а також долучені до апеляційної скарги, колегія суддів доходить такого висновку.
З наявних у розпорядженні колегії суддів матеріалів встановлено, що у провадженніПечерського районного суду м. Києва на стадії судового розгляду перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 121 КК України.
На стадії судового розгляду прокурором заявлене клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, яке обґрунтовано викладенням обставин кримінального правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_8 , наведенням доказів, які, на думку прокурора, підтверджують винуватість обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину, та наявністю ризиків, які стали підставою для застосування та продовження цього виду запобіжного заходу, що продовжують існувати і на час подання клопотання. Прокурор вказує, що, перебуваючи під дією більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, обвинувачений може:
- переховуватись від суду, оскільки обґрунтовано обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання від 7 до 10 років позбавлення волі. Крім того, ризик переховування підсилює спосіб та суспільна небезпека інкримінованого йому злочину та загроза отримання реального покарання. За змістом пред'явленого обвинувачення ОСОБА_8 вчинив злочин із застосуванням ножа, в центральній частині м. Києва, після вчинення злочину ОСОБА_8 покинув місце вчинення кримінального правопорушення, не вжив жодних заходів щодо надання допомоги потерпілому ОСОБА_9 , тому ризик переховування є загостреним. При цьому прокурор наголошує, що, враховуючи всі обставини, дані про особу обвинуваченого в їх сукупності, доходить висновку про доведеність ризику можливості обвинуваченого переховуватись від суду, оскільки достатні стримуючі фактори, які б свідчили про протилежне, відсутні. На даний час цей ризик не відпав та не зменшився;
- вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки ОСОБА_8 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні злочину, вчиненого із застосуванням насильства, який спричинив загибель людини, демонструє агресивну поведінку до оточуючих, не має документально підтверджених міцних соціальних зв'язків. Згідно з відомостями ІІПС «Армор» раніше щодо ОСОБА_8 вже надходили заяви до поліції з приводу застосування насильства, 6 жовтня 2021 року виносився працівниками Печерським УП ГУНП у м. Києві заборонний припис щодо заборони контактувати із співмешканкою, та у подальшому складались адміністративні матеріали за вчинення домашнього насильства - адмінпротокол № 381350 від 14 жовтня 2021 року, за змістом якого ОСОБА_8 погрожував ОСОБА_10 , що вб'є її, потім вдарив кулаком в живіт, прижав до себе і вкусив за вухо, вирвавши при цьому сережку; схопив її і залякував, після чого вдарив у ніс. Прокурор вказує, що описані обставини підсилюють зазначені ризики.
На переконання прокурора, підтверджено існування кількох стійких ризиків, а не лише вчинення тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі. Ризик вчинення іншого кримінального правопорушення ґрунтується не лише на наведених обставинах провадження щодо поведінки обвинуваченого після вчинення інкримінованого правопорушення, а також на даних щодо особи обвинуваченого, який офіційно не працює, не має легального джерела доходів. Інформація з ІІПС «Армор», як вказує прокурор, не є доказом у кримінальному провадженні, але існування факту про те, що відносно обвинуваченого складався протокол про адміністративне правопорушення за вчинення домашнього насильства відносно співмешканки, не нівелює ризику вчинення інших кримінальних правопорушень.
На переконання прокурора, дані щодо особи обвинуваченого, який раніше не судимий, має батьків пенсіонерів, доньку, цивільну дружину, наявність дипломів у спортивних змаганнях, а також те, що обвинувачений у минулому перебував на військовій службі за контрактом, не є стримуючими факторами, жодним чином не спростовують його суспільної небезпечності та не є достатніми підставами для застосування щодо ОСОБА_8 більш м'якого запобіжного заходу.
Прокурор вказує, що вказані ризики є реальними, стійкими, триваючими та виправдовують саме такий рівень суворості запобіжного заходу, а тому застосування більш м'яких запобіжних заходів є недоцільним.
За змістом оскаржуваної ухвализахисник ОСОБА_7 подав письмові заперечення, за змістом яких просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора, пославшись на безпідставність і необґрунтованість заявлених прокурором ризиків, які не підтверджені доказами, вказавши, що ОСОБА_8 раніше не судимий, не буде переховуватись, оскільки має міцні соціальні зв'язки, визначене постійне реєстрації і проживання, де проживає разом з батьками-пенсіонерами та цивільною дружиною ОСОБА_11 та їх новонародженою донькою - ІНФОРМАЦІЯ_1 , а ОСОБА_8 є їх єдиним утриманцем. Сам ОСОБА_8 з 2014 року перебуває у лавах ЗСУ, має контузії, поранення, дипломи з рукопашного бою. Посилання прокурора на вчинення обвинуваченим домашнього насильства має відношення до подій 2021 року, з іншою співмешканкою. З огляду на викладене, адвокат просив змінити обвинуваченому запобіжний захід на будь-який інший не пов'язаний з триманням під вартою або на цілодобовий домашній арешт за адресою: АДРЕСА_1 , з покладенням обов'язків, передбачених ч.5 ст. 194 КПК України.
Обвинувачений ОСОБА_8 підтримав позицію свого захисника, просив розглянути можливість змінити йому запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт за адресою реєстрації та проживання або визначити йому заставу в сумі 5-10 млн. гривень.
Згідно з ч.ч.1, 2, 3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
При цьому, розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до положень ст.ст. 178, 199 КПК України та практики ЄСПЛ, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь встановлених ризиків, які не зменшилися, або нових ризиків, які виправдовують тримання особи під вартою.При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись у кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин, тобто, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та умови, за яких таке продовження можливе та виправдане, оскільки відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
На думку колегії суддів, на час постановлення оскаржуваної ухвали судом першої інстанції вказані вимоги закону дотримано, а викладені в оскаржуваній ухвалі висновки доводи апеляційної скарги не спростовують.
Так, згідно з ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до положень ст. 178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:
1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;
3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого;
4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;
5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;
6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;
7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;
8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;
9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;
10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;
11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини;
12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Таким чином, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою ст. 177 КПК України.
За результатами розгляду клопотання прокурора суд дійшов висновку про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів.
Колегія суддів погоджується з таким рішенням суду першої інстанції.
Так, колегія суддів враховує, що з наявних матеріалів встановлено, що питання продовження строку тримання обвинуваченому під вартою вирішено на стадії судового розгляду кримінального провадження, тобто, прокурором у цьому кримінальному провадженні визнано зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта та прийнято рішення про звернення до суду з обвинувальним актом, який був переданий у порядку ст. 291 КПК України. Таким чином, ОСОБА_8 набув статусу обвинуваченого, і обґрунтованість висунутого обвинувачення перевіряється судом першої інстанції шляхом дослідження наданих сторонами доказів.
Наведенесвідчить про те, що, приймаючи рішення про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд першої інстанції, врахувавши обставини інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, наслідків, за встановлених на даний час обставин, на переконання колегії суддів, дійшов обґрунтованого висновку, що стороною обвинувачення на час розгляду клопотання доведена наявність у даному кримінальному провадженні ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, які продовжують існувати та які дають достатні підстави вважати, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти цим ризикам.
Згідно з ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч.5 ст.176 цього Кодексу.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Колегією суддів встановлено, що, вирішуючи питання про доцільність продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд першої інстанції ретельно перевірив доводи сторони обвинувачення та сторони захисту, врахував стадію судового розгляду; те, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання на строк до 10 років позбавлення волі, який спричинив загибель людини, обвинувачений офіційно не працює, легального джерела доходу не має, обставини, наведені прокурором про те, що обвинувачений ОСОБА_8 після вчинення злочину покинув місце вчинення кримінального правопорушення та не вжив жодних заходів щодо надання допомоги потерпілому ОСОБА_9 , відомості, зафіксовані в ІІПС «Армор» відносно ОСОБА_8 , згідно з якими 14 жовтня 2021 року щодо ОСОБА_8 складався адмінпротокол за вчинення домашнього насильства відносно попередньої співмешканки.
З огляду на встановлені обставини, а також дані, які характеризують особу обвинуваченого, а саме, наявність в обвинуваченого ОСОБА_8 батьків - пенсіонерів, визначеного місця проживання, а також неповнолітньої дитини ІНФОРМАЦІЯ_2 , проходження ним попередньо військової служби у ЗСУ за контрактом, наявність захворювань та дипломів зі спортивних змагань, суд погодився із заявленими прокурором ризиками, що обвинувачений ОСОБА_8 , перебуваючи на волі, зможе вчинити спроби переховуватись від суду, з огляду на покарання, яке йому загрожує у випадку встановлення судом його винності, вчинити інше кримінальне правопорушення, та дійшов висновку про продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку тримання під вартою ще на 60 днів. При цьому судом не встановлено підстав для зміни обвинуваченому запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт з огляду на наявність вищенаведених судом ризиків і необхідність забезпечення дотримання розумних строків судового процесу.
Також суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для визначення ОСОБА_8 альтернативного запобіжного заходу у виді застави, з огляду на положення п.2 ч.4 ст. 183 КПК України, оскільки він обвинувачується у вчиненні злочину, який спричинив загибель людини, і з таким висновком суду першої інстанції погоджується й колегія суддів.
З урахуванням встановлених на даний час обставин, відомостей про особу обвинуваченого, стадію судового розгляду, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає, що більш м'які запобіжні заходи у порівнянні з триманням під вартою, якими є домашній арешт, застава, особиста порука, особисте зобов'язання, з урахуванням наявності ризиків, які хоча і дещо зменшились з огляду на період перебування обвинуваченого під вартою, однак продовжують існувати, не можуть бути застосовані за відсутності достатніх стримуючих факторів від неналежного виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків.
Окрім того, зваживши на встановлені станом на час розгляду клопотань сторони обвинувачення та сторони захисту обставини, тривалість перебування обвинуваченого під вартою, те, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні злочину, який спричинив загибель людини, з огляду на положення п. 2 ч. 4 ст. 183 КПК України, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції на даному етапі судового розгляду обґрунтовано не застосував до обвинуваченого запобіжний захід у виді застави.
Таким чином, встановлені на даній стадії судового розгляду обставини, на думку колегії суддів, переконливо свідчать, що встановлені раніше ризики, хоча і зменшились, але продовжують існувати і на даний час виправдовують подальше тримання ОСОБА_8 під вартою, а застосування більш м'якого запобіжного заходу не забезпечить виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та не запобігатиме спробам вчинити вказані дії, що спростовує доводи апеляційної скарги захисника про відсутність ризиків та неврахування судом першої інстанції даних, у т.ч. й тих, які характеризують особу обвинуваченого.
Доводи захисника про безпідставність, необґрунтованість клопотання прокурора, твердження прокурора про наявність ризиків, які ґрунтуються на припущеннях, а також незаконність ухвали суду відносно обвинуваченого ОСОБА_8 , на думку колегії суддів, є непереконливими та спростовуються як змістом самого клопотання прокурора, так і обставинами, встановленими під час його розгляду, які не спростовані під час апеляційного розгляду. При цьому колегія суддів погоджується з даними, викладеними у клопотанні прокурора, про те, що обставини вчинення домашнього насильства з боку обвинуваченого, не є доказом у кримінальному провадженні, проте, характеризують особу обвинуваченого як особу, яка схильна до насильницьких дій.
У зв'язку з встановленими під час апеляційного розгляду обставинами колегія суддів доходить висновку, що ухвала суду постановлена у відповідності до вимог чинного законодавства із з'ясуванням всіх існуючих на даний час обставин, які мають значення для вирішення справи, а відтак постановлене судове рішення є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні, а тому апеляційна скарга захисникане підлягає до задоволення.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 4221 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 16 травня 2025 року про продовження обвинуваченому за ч. 2 ст. 121 КК України ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, тобто, до 13 липня 2025 року включно - залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
______________________ _______________ __________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4