Провадження: 11-кп/824/4864/2025
ЄУН: 369/20493/24 Суддя в І інстанції: ОСОБА_1
17 липня 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 ОСОБА_4
за участю
секретаря ОСОБА_5
прокурора (в режимі ВКЗ) ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
обвинуваченого (в режимі ВКЗ) ОСОБА_8
розглянувши у закритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 1 липня 2025 року,
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 1 липня 2025 року задоволено клопотання прокурора та продовжено обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжний захід у виді тримання під вартою в ДУ «Київський слідчий ізолятор» на 60 днів, з 1 липня 2025 року по 29 серпня 2025 року, включно; визначений раніше розмір застави - 200 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 605600 грн. з покладенням обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України, залишено без змін.
Не погоджуючись з ухвалою суду, захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати та постановити нову, якою змінити ОСОБА_8 запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовій домашній арешт.
Захисник обґрунтовує вимоги апеляційної скарги тим, що оскаржувана ухвала прийнята з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, оскільки судом першої інстанції повністю проігноровано той факт, що ОСОБА_8 раніше не судимий, розлучений, має на утриманні малолітню дитину ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , активно приймає участь у вихованні своєї доньки, а також своєчасно сплачує аліменти на утримання дитини. Крім цього, як зазначає захисник, судом першої інстанції не прийнято до уваги той факт, що дитина підзахисного має наявність проблем з народження зі здоров'ям, а саме: синдром зниженої нервово-рефлекторної діяльності; гіпоксія та недоношеність 36 тижнів, ретинопатія 1 ступеню; затримка психічного розвитку: порушення мовлення загальний недорозвиток мовлення 2 рівня; інклюзивне навчання за програмою для дітей з затримкою психічного розвитку потребує постійних корекційно-розвиткових послуг з психологом, логопедом та дефектологом. Інклюзивна дитина потребує постійного утримання та участі батька в її вихованні.
Захисник зазначає, що судом не взято до уваги, що ОСОБА_8 служив у лавах ЗСУ та входив до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 та всіх видів забезпечення. Він звільнився у запас з лав ЗСУ за підпунктом «г», пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», тобто по догляду за своїм батьком інвалідом 2-ї групи. Отже ОСОБА_8 є доглядачем та утримувачем батька інваліда другої групи ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Про зазначені вище факти свідчать надані докази: витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 225 від5 жовтня 2023 року; копія пенсійного посвідчення № НОМЕР_3 від 13 вересня 2023 року; нотаріальна заява батька ОСОБА_10 про матеріальне забезпечення та утримання його сином ОСОБА_8 .
Також, як наголошує захисник, судом першої інстанції повністю проігноровано, що ОСОБА_8 має постійне місце проживання, а саме АДРЕСА_1 , та характеризується позитивно за місцем проживання, а також скарг, заяв чи звернень на нього ані від сусідів ані від інших осіб не надходило. Також ОСОБА_8 проживає з батьками пенсіонерами, які потребують його допомоги у повсякденному житті.
Крім того, на думку захисника, місцевим судом проігноровано той факт, що ОСОБА_8 має постійну роботу, а саме працює в А Г «Київський вітамінний завод» старшим технологом відділу технологічної розробки дослідного центру з 17 квітня 2024 року по теперішній час. ОСОБА_8 у 2006 році закінчив Національний університет харчових технологій за спеціальністю «Спеціаліст з обладнання фармацевтичної та мікробіологічної промисловості». За час роботи старшим технологом відділу технологічної розробки дослідною центру зарекомендував себе ініціативним, дисциплінованим та відповідальним працівником. Успішно виконує свої посадові обов'язки. Постійно прагне до самовдосконалення. За характером спокійніш, доброзичливий і комунікабельний. У спілкуванні з колегами рівний і привітний, в скрутних ситуаціях завжди націлений на знаходження компромісних рішень.
Тому, на думку захисника, ОСОБА_8 не буде переховуватись від слідства, оскільки має міцні соціальні зв'язки.
Серед іншого, сторона захисту звертає увагу, що судом першої інстанції визначено розмір застави у розмірі 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 605600 (шістсот п'ять тисяч шістсот) гривень 00 коп., що є занадто високим, оскільки у ОСОБА_8 фактично утримує троє утриманців (батько інвалід 2-ї групи, маги пенсіонер та малолітня дитина з проблемами розвитку), які погребують значної фінансової допомоги, та заробітна плата ОСОБА_8 є не настільки високою, щоб сплатити вказаний вінце розмір застави.
Враховуючи всі обставини, на переконання захисника, вони свідчать про необґрунтованість поданого стороною обвинувачення клопотання, недоведеність наявності та актуальності заявлених прокурором ризиків, невідповідність розміру застави майновому стану підозрюваного та обставинам, що характеризують його особу, а судом допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, судове рішення не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, що є підставою для його скасування.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника та обвинуваченого на підтримку доводів апеляційної скарги, прокурора, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, наголошуючи на наявності ризиків та їхньої доведеності, а також неможливості уникнути вказаним ризикам при застосуванні іншого, більш м'якого запобіжного заходу, дослідивши матеріали, витребувані судом апеляційної інстанції в порядку ст. 422-1 КПК України, а також долучені до апеляційної скарги, колегія суддів доходить такого висновку.
З наявних у розпорядженні колегії суддів матеріалів встановлено, що у провадженніКиєво-Святошинського районного суду Київської області перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12024100040002633 від 25 липня 2024 року за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 155, ч. 3 ст. 152, ч. 1 ст. 309 КК України.
На стадії судового розгляду прокурором заявлене клопотання про продовження обвинуваченому строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, яке обґрунтовано викладенням обставин кримінальних правопорушень, в яких обвинувачується ОСОБА_8 , з наведенням доказів, які, на думку прокурора, підтверджують винуватість обвинуваченого у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, та наявністю ризиків, які стали підставою для застосування та продовження цього виду запобіжного заходу, що продовжують існувати і на час подання клопотання. Прокурор вказує, що, перебуваючи під дією більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, обвинувачений може:
- переховуватись від суду, оскільки обґрунтовано обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання від 7 до 12 років позбавлення волі. Відтак, розуміючи невідворотність покарання за особливо тяжкий злочин, він може почати переховуватися від слідства. Враховуючи, що в державі триває воєнний стан, а частина території непідконтрольна, то розшук підозрюваного у випадку його переховування може бути значно ускладнений;
- незаконно впливати на неповнолітню потерпілу, оскільки обізнаний про місце проживання останньої, її перебування, номер телефону, а тому може з схилити її до дачі неправдивих показань у судовому засіданні, залякати її, шантажувати її або її батьків оприлюдненням відомостей, які зашкодять репутації неповнолітньої потерпілої.Як вказує прокурор, даний ризик є актуальним з огляду на фактичні обставини кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_8 , оскільки як встановлено слідством, ОСОБА_8 застосував до неповнолітньої ОСОБА_11 шантаж з метою примусити її до зустрічі із ним, після чого вчинив її зґвалтування.Також прокурор просив врахувати, що показання потерпілої у даному провадження мають вирішальне значення, а тому даний ризик у поведінці ОСОБА_8 є особливо інтенсивним. Крім того, ОСОБА_8 є чоловіком, фізично більш розвинутий за неповнолітню потерпілу - дівчину, відтак, у випадку не застосування до нього тримання під вартою, може становити реальну небезпеку для життя і здоров'я неповнолітньої потерпілої. Вказані обставини, на переконання прокурора, свідчать про те, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти зазначеним у клопотанні ризикам, у зв'язку із їхньою недієвістю, а тому до ОСОБА_8 слід застосувати запобіжний захід у вигляді саме тримання під вартою.
Прокурор у клопотанні наголошує, що, зокрема, запобіжний захід у виді особистого зобов'язання буде недієвим у зв'язку з явною невідповідністю тяжкості кримінального правопорушення, оскільки останній обвинувачується у вчиненні умисного особливо тяжкого злочину, пов'язаного з застосуванням фізичного насильства до потерпілої. Запобіжний захід у виді поруки не може бути застосований, оскільки на даний час відсутні відомості про осіб, які готові виступити поручителями.Запобіжний захід у виді застави не може бути застосований, оскільки на даний час відсутні відомості щодо можливості внесення застави ОСОБА_8 або заставодавцем у тій сумі, яка була б здатна убезпечити вищевказані ризики. Запобіжний захід у виді домашнього арешту не може бути дієвим, оскільки ОСОБА_8 , залишаючись на свободі, може через засоби зв'язку впливати на потерпілу або її родичів для того, щоб змісити змінити її покази.
Прокурор вважає, що лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відповідає суспільному інтересу, спрямований на забезпечення посилення контролю за місцем перебування останнього, виконання ним процесуальних обов'язків, попередження та своєчасне припинення вчинення незаконного впливу на свідків та вчинення інших кримінальних правопорушень, продовження протиправної діяльності. На переконання прокурора, все вищезазначене дає достатні підстави вважати, що обвинувачений при застосуванні більш м'якого запобіжного заходу, у подальшому може переховуватись від слідства та суду, незаконно впливати на неповнолітню потерпілу у кримінальному провадженні.
Разом з тим, прокурор вказує, що, враховуючи те, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні, у тому числі особливо тяжкого умисного злочину, пов'язаного із посяганням на статеву свободу неповнолітньої особи, йому необхідно визначити заставу в розмірі 200 (двісті) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 605600 (шістсот п'ять тисяч шістсот) гривень, що буде достатнім для виконання покладених на підозрюваного обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, яка підтверджена рішеннями Київського апеляційного суду.
За змістом оскаржуваної ухвалиобвинувачений та захисник заперечували проти задоволення клопотання прокурора з огляду на наявність міцних соціальних зв'язків, гарантованого місця проживання обвинуваченого, вказували про необхідність участі обвинуваченого у вихованні своєї неповнолітньої дитини та сплати аліментів, а також зазначали, що мають гарантії від роботодавця щодо роботи онлайн, вказували про перебування у нього на утриманні батька з інвалідністю ІІ групи, зазначали, що ризики є необґрунтованими та просили застосувати цілодобовий домашній арешт, дійшов висновку, що клопотання прокурора підлягає задоволенню з наступних підстав з огляду.
Представник потерпілої підтримав клопотання прокурора.
Згідно з ч.ч.1, 2, 3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
При цьому, розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до положень ст.ст. 178, 199 КПК України та практики ЄСПЛ, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь встановлених ризиків, які не зменшилися, або нових ризиків, які виправдовують тримання особи під вартою.При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись у кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин, тобто, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та умови, за яких таке продовження можливе та виправдане, оскільки відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
На думку колегії суддів, на час постановлення оскаржуваної ухвали судом першої інстанції вказані вимоги закону дотримано, а викладені в оскаржуваній ухвалі висновки доводи апеляційної скарги не спростовують.
Так, згідно з ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до положень ст. 178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:
1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;
3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого;
4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;
5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;
6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;
7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;
8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;
9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;
10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;
11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини;
12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Таким чином, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою ст. 177 КПК України.
За результатами розгляду клопотання прокурора суд дійшов висновку про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, з залишенням як альтернативу даному запобіжному заходу обвинуваченому ОСОБА_8 - заставу у розмірі 200 (двісті) прожиткових мінімумів для працездатних осіб станом на 1 січня 2024 року, що становить 605600 (шістсот п'ять тисяч шістсот) гривень з покладенням обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України.
Колегія суддів погоджується з таким рішенням суду першої інстанції.
Так, колегія суддів враховує, що з наявних матеріалів встановлено, що питання продовження строку тримання обвинуваченому під вартою вирішено на стадії судового розгляду кримінального провадження, тобто, прокурором у цьому кримінальному провадженні визнано зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта та прийнято рішення про звернення до суду з обвинувальним актом, який був переданий у порядку ст. 291 КПК України. Таким чином, ОСОБА_8 набув статусу обвинуваченого, і обґрунтованість висунутого обвинувачення перевіряється судом першої інстанції шляхом дослідження наданих сторонами доказів.
Наведенесвідчить про те, що, приймаючи рішення про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд першої інстанції, врахувавши обставини інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, наслідків, за встановлених на даний час обставин, на переконання колегії суддів, дійшов обґрунтованого висновку, що стороною обвинувачення на час розгляду клопотання доведена наявність у даному кримінальному провадженні ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, які продовжують існувати таякі дають достатні підстави вважати, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти цим ризикам.
Згідно з ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч.5 ст.176 цього Кодексу.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Колегією суддів встановлено, що, вирішуючи питання про доцільність продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 , оскільки встановлено, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого та нетяжкого злочинів щодо неповнолітньої особи, не встановлено достатніх соціальних зв'язків у обвинуваченого, який є не одружений, неповнолітня дитина проживає за адресою своєї матері та, зважаючи на ризики, передбачені статтею 177 КПК України, а саме: існує необхідність запобігти спробам обвинуваченого переховуватися від суду, а також можливість впливати на неповнолітню потерпілу.
Суд дійшов висновку, що лише такий запобіжний захід, який хоча і є винятковим, проте спроможний забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, враховуючи у тому числі обставини, що кримінальні правопорушення, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_8 , мають такий високий ступінь суспільної небезпеки, наявність якої свідчить про те, що суд своїм рішенням повинен забезпечити не лише права обвинуваченого, але й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Доводи сторони захисту про наявність у обвинуваченого гарантованого місця проживання, місця роботи та утриманців не спростовують встановлені у справі ризики на даній стадії розгляду справи.
Суд також взято до уваги той факт, що обвинувачений ОСОБА_8 відповідно до ч.2 ст. 183 КПК України не є особою, до якої не може бути застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Крім того, суд дійшов висновку про залишення обвинуваченому ОСОБА_8 розміру застави як альтернативу даному запобіжному заходу у розмірі 200 (двісті) прожиткових мінімумів для працездатних осіб станом на 1 січня 2024 року, що становить 605600 (шістсот п'ять тисяч шістсот) гривень, з покладенням обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України, який з огляду на встановлені в справі ризики і дані про особу обвинуваченого буде справедливим та достатнім для забезпечення обвинуваченим процесуальних обов'язків, та зможе бути достатнім стримувальним фактором, щоб розвіяти будь-яке бажання з боку обвинуваченого переховуватися.
Таким чином, встановлені на даній стадії судового розгляду обставини, на думку колегії суддів, переконливо свідчать, що встановлені раніше ризики, хоча і зменшились, але продовжують існувати і на даний час виправдовують подальше тримання ОСОБА_8 під вартою, а застосування більш м'якогоу порівнянні з триманням під вартою запобіжного заходу, якими є домашній арешт, особиста порука, особисте зобов'язання, не забезпечить виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та не запобігатиме спробам вчинити вказані дії, що спростовує доводи апеляційної скарги захисника про відсутність ризиків та неврахування судом першої інстанції даних, у т.ч. й тих, які характеризують особу обвинуваченого.
Посилання сторони захисту в апеляційній скарзі на непомірність розміру застави колегія суддів вважає непереконливими, з урахуванням такого.
Відповідно до положень ч. 5 ст. 182 КПК України застава визначається у розмірі щодо підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
З урахуванням обставин інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень, даних про його особу, з огляду на положення ст.ст. 177, 178 КПК України, вимоги ст. 182 КПК України, позиції Європейського суду з прав людини, відповідно до якої сума застави повинна визначатись тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави у випадку ухилення від слідства та суду буде достатнім стимулюючим засобом, щоб відбити в особи, щодо якої застосовано заставу, якесь бажання сховатись, на переконання колегії суддів, місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що обвинуваченому слід визначити розмір застави 200 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України, враховуючи, що застава саме у такому розмірі буде належною гарантією того, що у разі сплати визначеного розміру застави обвинувачений вирішить не зникати та не порушувати покладені на нього обов'язки через побоювання втратити заставу, а тому підстав вважати такий розмір застави завідомо непомірним колегія суддів не вбачає.
Доводи захисника про неврахування судом першої інстанції даних, що характеризують особу обвинуваченого, є непереконливими, спростовуються змістом оскаржуваної ухвали, а, окрім того, на думку колегії суддів, на даній стадії судового провадження не свідчать про наявність гарантій явки обвинуваченого до суду та не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність реальних ризиків, а наведені захисником обставини самі по собі не можуть мінімізувати встановлені ризики та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги захисника не знайшли свого підтвердження, спростовуються встановленими обставинами, а тому колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих на час постановлення оскаржуваної ухвали обставин, з призначенням обвинуваченому альтернативного запобіжного заходу у виді застави з визначенням її розміру, який буденалежною гарантією того, що у разі сплати визначеного розміру застави, обвинувачений вирішить не зникати та не порушувати покладені на нього обов'язки через побоювання втратити заставу, а тому підстави для скасування оскаржуваного судового рішення колегія суддів не вбачає.
Приймаючи до уваги стадію судового провадження, обставини та тяжкість кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачуєтьсяОСОБА_8 , встановлені на даний час ризики, колегія суддів доходить висновку, що встановлені на даний час обставини у своїй сукупності виключають об'єктивну можливість застосування до обвинуваченого іншого, більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою з призначенням альтернативного запобіжного заходу у виді застави, а відтак доводи апеляційної скарги захисника про зміну обвинуваченому запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт або зменшення розміру застави, є непереконливими.
З огляду на викладене, враховуючи, що на даний час остаточне рішення у кримінальному провадженні ще не прийнято, встановлені ризики продовжують існувати, підстави для скасування оскаржуваного судового рішення колегією суддів не встановлено, а тому апеляційна скарга захисника не підлягає до задоволення.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 4221 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 1 липня 2025 року, якою обвинуваченому ОСОБА_8 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою на 60 днів - до 29 серпня 2025 року включно з визначенням застави у розмірі 200 (двісті) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 605600 (шістсот п'ять тисяч шістсот) гривень, з покладенням, у разі внесенні застави, обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України, - залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
______________________ _______________ __________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4