справа № 759/12028/21 головуючий у суді І інстанції Сенько М.Ф.
провадження № 22-ц/824/10869/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
30 липня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Надточий К.О.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 30 січня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Сенька О.Ф. в місті Києві, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕМПУС», Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПРОВІДНА» про відшкодування моральної шкоди заподіяної злочином, -
У червні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом в якому просив стягнути на відшкодування моральної шкоди, що заподіяна злочином, з ОСОБА_1 та ТОВ «ТЕМПУС» 455 324,00 грн., в солідарному порядку. Стягнути з ПрАТ «СК «ПРОВІДНА» 44 676,00 грн. страхового відшкодування.
Позовна заява обґрунтована тим, що 03 травня 2018 року близько 23 години на проспекті Перемоги в місті Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю тягача «MAN TGA», д.н.з. НОМЕР_1 , з напівпричепом «Scmitz», д.н.з. НОМЕР_2 , що належить ТОВ «ТЕМПУС», під керуванням ОСОБА_1 та мотоцикла «Yamaha XV900A2», д.н.з. НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_3 , в наслідок якої останньому заподіяні тілесні ушкодження несумісні з життям, від яких він помер на місці події. Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2019 року ОСОБА_1 , за обставин вказаної дорожньо-транспортної події, визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено йому покарання у вигляді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки. Цим же вироком задоволені цивільні позови потерпілих ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди заподіяної злочином.Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 січня 2020 року вказаний вирок в частині цивільних позовів потерпілих скасовано, а справу в цій частині направлено в суд першої інстанції на новий розгляд в порядку цивільного судочинства. В іншій частині вирок залишено без змін. Постановою Верховного суду від 10 червня 2020 року, вирок Святошинського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 22 січня 2020 року залишено без змін.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 30 січня 2023 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 та ТОВ «ТЕМПУС» на користь позивача 455 324,00 грн. на відшкодування моральної шкоди заподіяної злочином, в солідарному порядку.
В задоволенні позову в частині вимог до ПАТ «Страхова компанія «ПРОВІДНА» відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову до нього відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що як би суд першої інстанції розглянув обставини ДТП, які випливають з Висновку судового експерта Кирпенка І.С. №29/10-2019 від 29 жовтня 2019 року, то він би виявив, що водій мотоцикла «Yamaha XV900A» д.н.з. НОМЕР_3 ОСОБА_3 , коли б не порушував правил дорожнього руху (ПДР), а рухався із дозволеною ПДР швидкістю 50 км/год., мав би технічну можливість уникнути ДТП (не досяг би лінії руху вантажного сідлового тягача «MAN TGA» д.н.з. НОМЕР_1 з напівпричепом «Scmitz» д.н.з. НОМЕР_2 . Оскільки Висновок експерта № 29/10-2019 від 29 жовтня 2019 року є доказом порушення іншим учасником руху водієм ОСОБА_6 вимог Правил дорожнього руху, на які водій ОСОБА_1 мав право розраховувати, а наявність слідів гальмування мотоцикла на схемі ДТП, є доказом приведення в дію гальмівної системи мотоцикла та власної необережності водія мотоцикла «Yamaha XV900A2», д.н.з. НОМЕР_3 . Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Вважає, що наявність грубої особистої необережності водія мотоцикла в даному випадку, має превалювати над будь-якими іншими міркуваннями в даному судовому процесі. Оскільки потерпілий не піклувався розумно про власну безпеку та допустив сприяючу власну недбалість, вважає, що ОСОБА_1 , який здійснював діяльність пов'язану з джерелом підвищеної небезпеки, відповідно до ч. 5 ст. 1187 ЦК України, не повинен відповідати за шкоду завдану через недбалість водія мотоцикла «Yamaha XV900A2», д.н.з. НОМЕР_3 ОСОБА_3 за власну безпеку.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду в частині позовних вимог до ТОВ «ТЕМПУС» та Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПРОВІДНА»,сторонами не оскаржується, а відтак, у відповідності до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , на час ДТП, надавав ТОВ «ТЕМПУС» послуги з перевезення вантажів на автомобілі замовника, за умов визначених цивільно-правовим договором №23/04-18 від 23 квітня 2018 року.
03 травня 2018 року близько 23 години на проспекті Перемоги в місті Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю тягача «MAN TGA», д.н.з. НОМЕР_1 , з напівпричепом «Scmitz», д.н.з. НОМЕР_2 , що належить ТОВ «ТЕМПУС», під керуванням ОСОБА_1 та мотоцикла «Yamaha XV900A2», д.н.з. НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_3 , в наслідок якої останньому заподіяні тілесні ушкодження несумісні з життям, від яких він помер на місці події.
Вироком Святошинського районного суду м. Києва у справі № 759/11179/18 від 04 жовтня 2019 року ОСОБА_1 , визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено йому покарання у вигляді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 січня 2020 року вказаний вирок в частині цивільних позовів потерпілих скасовано, а справу в цій частині направлено в суд першої інстанції на новий розгляд в порядку цивільного судочинства. В іншій частині вирок залишено без змін.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що сам факт загибелі потерпілого внаслідок злочину вказує на те, що позивачу завдана тяжка моральна травма, а відтак він вправі вимагати від відповідачів відшкодування заподіяних збитків.
Апеляційний суд не може в повній мірі погодиться з зазначеними висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Зобов'язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, в силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов'язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.
Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (частина перша статті 1187 ЦК України).
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина друга статті 1187 ЦК України).
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК України).
Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівникам під час виконання ними своїх трудових обов'язків (частина перша статті 1172 ЦК України).
Тлумачення частини першої статті 1172 ЦК України свідчить, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником, у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, і завдав відповідну шкоду саме у зв'язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов'язків. Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), проходженням стажування, посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).
У справі, що переглядається, судом встановлено, що ОСОБА_1 , на час ДТП, надавав ТОВ «ТЕМПУС» послуги з перевезення вантажів на автомобілі замовника, за умов визначених цивільно-правовим договором № 23/04-18 від 23 квітня 2018 року.
Приймаючи рішення про задоволення позову та стягнення відшкодування за спричинену моральну шкоду з ОСОБА_1 , суд першої інстанції не врахував, що обов'язок відшкодування шкоди незалежно від вини в даному випадку покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки.
Таким чином, не підлягають задоволенню позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, пред'явлені до ОСОБА_1 , оскільки згідно з частиною першою статті 1172 ЦК України він не є тією особою, яка повинна нести відповідальність за шкоду.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені в Постанові Верховного Суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20.
У відповідності до вимог ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За приписами ч. 2 ст. 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Постановляючи оскаржуване рішення та задовольняючи вимоги позивача, суд допустив неправильне застосування норм матеріального права, а саме не застосування закону, який підлягав застосуванню, що дає суду апеляційної інстанції право вийти за межі доводів апеляційної скарги.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, неповно з'ясував обставини справи, висновки суду першої інстанції частково не відповідають фактичним обставинам справи, не ґрунтуються на наявних у справі доказах, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду у відповідній частині та ухвалення нового рішення по суті вимог позивача.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
При подачі апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 6 829,86 грн., оскільки апеляційний суд приходить до висновку про задоволення вимог апеляційної скарги, а позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» - сплачений відповідачем судовий збір підлягає компенсації за рахунок держави на його користь у розмірі 6 829,86 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 367, 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 30 січня 2023 року в частині задоволення позову до ОСОБА_1 скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , про відшкодування моральної шкоди заподіяної злочином відмовити.
Компенсувати ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , 6 829,86 (шість тисяч вісімсот двадцять дев'ять) гривень 86 копійок, сплаченого судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.