Апеляційне провадження № 22-ц/824/9732/2025
Справа № 753/6554/24
Іменем України
30 липня 2025 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Діденка А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Кеню Денисом Васильовичем, на рішення Дарницького районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Кулика С.В. 24 лютого 2025 року в м. Київ у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс», треті особи Державний нотаріальний архів, приватний виконавець виконавчого округу Київської області Канцедал Олександр Олександрович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
В квітні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, просив визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 10635, вчинений 05 жовтня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М. щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт-Капітал», правонаступником якого є ТОВ «Дебт Форс», заборгованості в розмірі 13121,02 грн., та стягнути з відповідача на користь позивача витрати в розмірі 8211,20 грн.
Позов мотивував тим, що з матеріалів справи яка перебуває у провадженні Білоцерківського міськрайонного суду Київської області №357/16506/23 про заміну стягувача у виконавчому провадженні, йому стало відомо, що на виконанні у приватного виконавця Канцедал О.О., перебуває виконавче провадження № НОМЕР_2 від 06 грудня 2021 року з примусового виконання виконавчого напису №10635, вчиненого 05 жовтня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М., щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованості у розмірі 13121,02 грн. Зі змісту виконавчого напису вбачається, що його вчинено на кредитному договорі № AG3251694 від 24 березня 2019 року, укладеному між ОСОБА_1 та ТОВ «Фінансова Компанія «Дінеро». Зазначено, що вказаний виконавчий напис вчинено з грубим порушенням норм чинного законодавства, оскільки наданий приватному нотаріусу кредитний договір не був посвідчений нотаріально, крім того стягувачем не було надано документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 24 лютого 2025 року позов задоволено, визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис № 10635, вчинений 05 жовтня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М. Стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 1211,20 грн. Вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу залишено без задоволення.
Позивач ОСОБА_1 в особі представника Кеню Д.В. , не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у стягненні витрат на правничу допомогу, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 лютого 2025 року в частині відмови у задоволенні стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ТОВ «Дебт Форс» на користь ОСОБА_1 7000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, наводив зміст ст. 133, 137 ЦПК України, ст. 19, 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 21 січня 2021 року в справі № 280/2635/20 про те, що висновки судів попередніх інстанцій про відмову у відшкодуванні витрат на правничу допомогу через відсутність доказів оплати вказаних послуг не узгоджується з нормами чинного процесуального законодавства та вищенаведеними висновками Верховного Суду.
Також, у цій самій постанові суд дійшов висновку, що встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції.
Вказував, що представником позивача було надано копію договору про надання професійної правової допомоги № 11/03/24/1 від 11 березня 2024 року, копію акту приймання-передачі наданих послуг за договором про надання професійної правової допомоги № 11/03/24/1 від 11 березня 2024 року, з якого вбачається, що адвокатом були надані послуги з професійної правничої допомоги клієнту з питань оскарження виконавчого напису, а саме консультація первинна 11 березня 2024 року, 18 березня 2024 року - позовна заява про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, загальна вартість послуг з професійної правничої допомоги становить 5000 грн.
Крім того, п. 4.1 договору вказано, що вартість послуг, яку клієнт сплачує адвокату за надану в межах цього договору правничу допомогу, складає 5000 грн., які клієнт сплачує адвокату в наступному порядку: 2500 грн. протягом 10 календарних днів з дня підписання цього договору, 2500 грн. протягом 30 днів з моменту ухвалення судового рішення по суті спору в суді першої інстанції у справі про скасування виконавчого напису нотаріуса.
Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 813/481/18, від 21 січня 2021 року в справі № 280/2635/20, у яких зазначено, що висновки судів попередніх інстанцій про відмову у відшкодуванні витрат на правничу допомогу через відсутність доказів оплати вказаних послуг не узгоджується з нормами чинного процесуального законодавства.
Крім того, відповідно до умов договору про надання професійної правової допомоги № 11/03/24/1 від 11 березня 2024 року, клієнт сплачує адвокату гонорар успіху в розмірі 2000 грн. у випадку ухвалення рішення на користь клієнта протягом 30 календарних днів з моменту ухвалення відповідного рішення на користь клієнта.
У постанові № 904/4507/18 від 12 травня 2020 року Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що «гонорар успіху» є сумою, обумовленою сторонами до сплати у твердому розмірі під відкладальною умовою, є складовою частиною гонорару адвоката, і тому належить до судових витрат.
Вважав помилковими посилання суду на відсутність у акті наданих послуг детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, посилаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, згідно яких у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
Враховуючи, що судове рішення ухвалене на користь позивача, якому по справі була надана професійна правнича допомога за договором з фіксованою оплатою, що підтверджується належними та допустимими доказами, вимоги представника позивача про стягнення судових витрат на правничу допомогу є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.
В судове засідання 30 липня 2025 року учасники справи в судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи належним чином повідомлені шляхом направлення судових повісток-повідомлень до електронних кабінетів, клопотань про відкладення розгляду справи не направили.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи наведене, оскільки сторони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, неявка сторін не перешкоджає розгляду справи, а також з урахуванням необхідності розгляду справи в передбачений законом строк, апеляційний суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи у відсутності нез'явившихся учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем не спростовано позовні вимоги, доказів безспірності заборгованості суду не надано, тому суд дійшов висновку, що виконавчий напис суперечить вимогам чинного законодавства.
Рішення суду першої інстанції оскаржується в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу, в іншій частині по суті спору судове рішення ніким не оскаржується і не є предметом апеляційного перегляду.
Рішення суду першої інстанції в частині, що оскаржується, вказаним вимогам закону не відповідає.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною другою статті 141 ЦПК України встановлено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Тобто у ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, у постановах від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) та від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19).
Розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації.
У статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19, та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
Тобто, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю провадження, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правову допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited проти України»).
Так, 11 березня 2024 року ОСОБА_1 та адвокат Кеню Д.В. уклали договір про надання професійної правничої допомоги № 11/03/24/1, за умовами якого клієнт доручає та оплачує, а адвокат бере на себе зобов'язання представляти інтереси клієнта з питань оскарження виконавчого напису № 10635, вчиненого 05 жовтня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М., вести від імені клієнта справи в усіх судових установах України. Згідно п. 4.1 договору, вартість послуг, яку клієнт сплачує адвокату за надану в межах цього договору правничу допомогу, складає 5000 грн., які клієнт сплачує адвокату в наступному порядку: 2500 грн. протягом 10 календарних днів з дня підписання цього договору, 2500 грн. протягом 30 днів з моменту ухвалення судового рішення по суті спору в суді першої інстанції у справі про скасування виконавчого напису нотаріуса. Крім того, клієнт сплачує адвокату гонорар успіху в розмірі 2000 грн. у випадку ухвалення рішення на користь клієнта протягом 30 днів з моменту ухвалення відповідного рішення на користь клієнта (а. с. 65 - 66).
18 березня 2024 року ОСОБА_1 та адвокат Кеню Д.В. підписали акт приймання-передачі наданих послуг за договором про надання професійної правничої допомоги № 11/03/24/1 від 11 березня 2024 року, згідно якого адвокатом були надані послуги з питань оскарження виконавчого напису № 10635, вчиненого 05 жовтня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М., а саме 11 березня 2024 року надано первинну консультацію, 18 березня 2024 року складено позовну заяву про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Загальна вартість послуг 5000 грн. Вартість наданих послуг сплачується клієнтом на користь адвоката відповідно до умов договору в наступному порядку, а саме 2500 грн. протягом 10 календарних днів з дня підписання цього договору, 2500 грн. протягом 30 днів з моменту ухвалення судового рішення по суті спору в суді першої інстанції у справі про скасування виконавчого напису нотаріуса (а. с. 74).
Відмовляючи ОСОБА_1 у стягненні витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем суду не надано документів, що свідчать про оплату гонорару, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлених в встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки), крім того акт наданих послуг не містить детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Апеляційний суд не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, оскільки на підтвердження вимог про стягнення витрат на правничу допомогу ОСОБА_1 було надано разом із позовом договір про надання професійної правничої допомоги № 11/03/24/1, у якому визначено порядок оплати клієнтом правничої допомоги, та акт від 18 березня 2024 року приймання-передачі наданих послуг за договором про надання професійної правничої допомоги, в якому погоджено загальну вартість наданих послуг 5000 грн., яка підлягає сплаті позивачем ОСОБА_1 .
Таким чином, позивачем доведено розмір витрат на правничу допомогу, які не понесені фактично на час ухвалення рішення, однак які підлягають сплаті стороною за умовами договору № 11/03/24/1 від 11 березня 2024 року, що узгоджується з положеннями п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України та правовими висновками Верховного Суду в постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року в справі № 922/445/19, постановах від 22 листопада 2019 року в справі № 910/906/18, від 04 червня 2020 року в справі № 906/598/19, згідно яких, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачена чи тільки підлягає сплаті (ч. 2 ст. 137 ЦПК України).
Також є помилковими посилання суду на відсутність у акті наданих послуг детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, що не узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, згідно яких учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права. У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала: «при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу».
Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.
За даних обставин, висновки суду першої інстанції в частині відмови у стягненні витрат на правничу допомогу є передчасними та помилковими, відтак рішення суду першої інстанції в даній частині не може вважатись законним і обґрунтованим, не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц викладено правовий висновок, згідно якого «При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України). Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Це підтверджується і такими нормами ЦПК України. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності. Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу вважає за необхідне надати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких позивач має заперечення».
Оцінюючи обґрунтованість вимог ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу, апеляційний суд враховує, що відповідачем ТОВ «Дебт Форс» у відзиві на позовну заяву висувались заперечення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, в якому відповідач вказував, що пред'явлені позивачем витрати на правничу допомогу є завищеними, з урахуванням, що дана справа не відноситься до категорії складної (а. с. 122).
Апеляційний суд враховує, що правнича допомога, надана адвокатом, полягала у наданні первинної консультації та складанні позовної заяви, а також представництві інтересів позивача ОСОБА_1 в двох судових засіданнях 30 травня та 25 липня 2024 року.
Врахувавши конкретні обставини цієї справи, апеляційний суд дійшов переконання, що зазначені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн. відповідають критерію розумності їхнього розміру, є співмірними зі складністю справи та ціною позову, а також обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).
Разом із тим, не підлягає відшкодуванню гонорар успіху за прийняття рішення на користь клієнта в розмірі 2000 грн., який належить до сплати ОСОБА_1 за умовами п. 4.1 договору № 11/03/24/1 від 11 березня 2024 року, враховуючи наступне.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22), не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) дійшла висновку про можливість існування «гонорару успіху» як форми оплати винагороди адвокату, визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як «гонорар успіху», що відповідає принципу свободи договору та численній практиці ЄСПЛ, а також зазначила, що суд повинен оцінювати необхідність та розумність судових витрат у вигляді «гонорару успіху», саме в контексті компенсації цих витрат за рахунок іншої сторони судової справи.
Аналогічним чином тлумачить це питання і ЄСПЛ, висновки якого зокрема у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» («Iatridis v. Greece»), заява № 31107/96, свідчать, що договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом, може підтверджувати, що у клієнта дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові, якщо така угода є юридично дійсною. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними.
Таким чином, зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату «гонорару успіху», не є обов'язковими для суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат та покладення таких витрат на іншу сторону справи, оскільки в такому випадку суд, застосовуючи відповідні положення процесуального законодавства, зокрема частин четвертої-п'ятої статті 137 ЦПК України, може оцінювати необхідність, розумність та інші критерії співмірності цих витрат.
Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 520/10409/18 (провадження № 61-5799св21), від 18 жовтня 2023 року у справі № 591/542/19 (провадження № 61-1348св23), від 05 червня 2024 року у справі № 711/9608/15-ц (провадження № 61-11547св23), від 05 березня 2025 року у справі № 161/170/24 (провадження № 61-9822св24).
З урахуванням наведеного вище, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення між ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. У даному випадку заявлений до відшкодування в порядку розподілу судових витрат погоджений між адвокатом та клієнтом гонорар успіху не має характеру необхідних витрат, а тому не є обов'язковим для відшкодування іншою стороною.
З огляду на викладене апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні витрат на правничу допомогу ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування в цій частині, із прийняттям нової постанови про часткове задоволення вимог про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 5000 грн.
У іншій частині вимоги ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу задоволенню не підлягають як недоведені та необґрунтовані.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Кеню Денисом Васильовичем , задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 лютого 2025 року в частині відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу скасувати та прийняти в цій частині нову постанову.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» (м. Київ вул. Харківське шосе 201/203 літ. А оф. 602 код ЄДРПОУ 43577608) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн.
В іншій частині вимоги ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу залишити без задоволення.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.