Справа № 357/17305/24 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/3694/2025 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_2
22 липня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
з участю прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченої ОСОБА_7 ( у режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_8 ( у режимі відеоконференції),
потерпілого ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника на вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 лютого 2025 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку м. Біла Церква, Київської області, громадянку України, з вищою освітою, не одружену, пенсіонерку, зареєстровану за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судиму,
засуджено за ч.1 ст. 286 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 3 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 гривень з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 моральну шкоду в розмірі 100 000 гривень та витрати на правову допомогу в розмірі11 000 гривень.Вироком вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
За вироком суду, 20.09.2024, приблизно о 16 години 30 хвилин, водій ОСОБА_7 , керуючи технічно справним автомобілем Nissan Note, реєстраційний номер НОМЕР_1 , приїхавши на стоянку, що за адресою м. Біла Церква вул. Грибоєдова №10 А, не переконавшись, що автомобіль перебуватиме в нерухомому стані, залишила автомобіль без нагляду, проявила бездіяльність та неуважність, після закінчення руху не переконалась, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, під час стоянки транспортного засобу, не вжила заходів, для знерухомлення автомобіля Nissan Note, реєстраційний номер НОМЕР_1 та безпечного його перебування, чим порушила вимоги п.15.12 Правил дорожнього руху , в якому зазначено: «водій не повинен залишати транспортний засіб, не вживши всіх заходів, щоб не допустити його самовільного руху, проникнення до нього і (або) незаконного заволодіння ним», створила небезпеку іншим учасникам руху, що привело до не керованого руху автомобіля та наїзду на пішохода ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який знаходився поруч із своїм автомобілем марки ЗАЗ Sens реєстраційний номер НОМЕР_2 .
У результаті дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_9 отримав тілесні ушкодження у вигляді: перелому медільної клиновидної кістки лівої стопи, перелому голівки лівої малої гомілкової кістки, перелому проміжної клиноподібної кістки лівої стопи, які відносяться до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості.
Допущені водієм ОСОБА_7 порушення вимог п. 15.12 Правил дорожнього руху знаходяться в прямому причинному зв'язку із вказаною дорожньо-транспортною пригодою та її наслідками.
Дії ОСОБА_7 кваліфіковано судом за ч. 1 ст. 286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.
В апеляційній скарзі захисник просить вирок змінити в частині відмови у визнанні пом'якшуючих обставин, призначення основної міри покарання та розміру стягнутої моральної шкоди та визнати обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченої ОСОБА_7 : щире каяття, добровільне часткове відшкодування завданого збитку/шкоди, надання іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення, призначити ОСОБА_7 покарання із застосуванням ч.1 ст. 69 КК України у виді пробаційного нагляду на строк 1 рік з покладенням обов'язків: 1)періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; 2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання; 3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом питань пробації; 4) виконувати заходи, передбачені апробаційною програмою. У разі неможливості призначення обвинуваченій ОСОБА_7 покарання у виді пробаційного нагляду на строк 1 рік, призначити їй покарання із застосуванням ч.1 ст. 69 КК України, у виді штрафу в розмірі 2250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 38 250 гривень, а також зменшити розмір стягнутої з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 моральної шкоди.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом безпідставно не встановлено усіх обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченої ОСОБА_7 , зокрема, щирого каяття, добровільного часткового відшкодування завданого збитку/шкоди; надання іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення.
Вказує, що вирішуючи питання про покарання, відповідно до ст. 65 КК України, суд не в повній мірі врахував: ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України, є нетяжким злочином, за формою вини необережним; суспільну небезпеку злочину, обставини скоєного кримінального правопорушення; особу обвинуваченої, яка раніше не судима, не одружена, пенсіонерка, має похилий вік, місце постійного проживання, де зареєстрована у визначеному законом порядку, за місцем проживання характеризується позитивно, скарг від сусідів на неї не надходило, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває; стан здоров'я обвинуваченої, яка має гострі порушення мозкового кровообігу, когнітивні порушення; майновий стан обвинуваченої, зокрема те, що єдиним джерелом її доходу є пенсія; позицію потерпілого, висловлену в судовому засіданні щодо згоди із прокурором в частині запропонованого покарання обвинуваченій у виді штрафу.
Сторона захисту вважає, що усі наведені вище обставини у своїй сукупності пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченою кримінального правопорушення, а тому з урахуванням даних про особу обвинуваченої та обставин вчинення нею кримінального правопорушення, наявності трьох обставин, які пом'якшують покарання та відсутність обставин, які обтяжують покарання обвинуваченої, враховуючи принцип законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, суд першої інстанції мав би призначити обвинуваченій ОСОБА_7 основне покарання за вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, із застосуванням ч.1 ст.69 КК України, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч.1 ст. 286 КК України, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції ст. ч.1 ст. 286 КК України.
Також вважає, що покарання у виді пробаційного нагляду на строк 1 рік відповідало б вимогам ст.ст. 50,65 КК України, було необхідним, законним, справедливим та цілком достатнім для виправлення обвинуваченої ОСОБА_7 і попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Крім того зазначає, що судом не в повній мірі враховані усі обставини при визначенні розміру морального відшкодування, оскільки обвинувачена ОСОБА_7 є пенсіонеркою та розмір її щомісячної пенсії становить 2361,00 грн., має хронічні хвороби, проходить періодичне лікування. У зв'язку з чим, стягнення з відповідачки моральної шкоди в розмірі 100 000 грн. є для неї надто обтяжливим.
На апеляційну скаргу захисника потерпілим подано заперечення, в яких він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді, обвинувачену та її захисника, які підтримали апеляційну скаргу, прокурора та потерпілого, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги,перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Винуватість обвинуваченої ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку, правильність кваліфікації дій обвинуваченої за ч. 1 ст. 286 КК України, сторонами у апеляційному порядку не оскаржується, а тому не є предметом розгляду суду апеляційній інстанції.
Покарання обвинуваченої судом призначено з дотриманням вимог ст. ст. 50, 65 КК України з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, даних про особу винної та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Так, судом враховано ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченої, що вона раніше не судима, на обліку у лікаря-нарколога, лікаря-психіатра не перебуває, неодружена, пенсіонерка, має постійне місце проживання, яке співпадає з реєстрацією, тобто має міцні соціальні зв'язки, обставин, що пом'якшують або обтяжують покарання не встановлено.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно не знайшов можливості застосувати ст. 69 КК України чи норми ст. 69-1 КК України є необґрунтованими.
Відповідно до вимог ч.1 ст.69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429, 437-439, 442, 442-1 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
В апеляційній скарзі захисник просить призначити ОСОБА_7 покарання із застосуванням вимог ст.69 КК України у вигляді пробаційного нагляду.
Проте, таке покарання не передбачено санкцією ч.1 ст.286 КК України та не є більш м'яким видом основного покарання, не зазначеного у санкції ч.1 ст.286 КК України, тому доводи апеляційної скарги суперечать закону України про кримінальну відповідальність.
Відповідно до вимог ч.1 ст.69-1 КК України за наявності обставин, що пом'якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 66 цього Кодексу, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченої своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
Підстав для застосування вимог ч.1 ст.69 КК України колегія суддів також не вбачає, оскільки запропоноване в апеляційній скарзі покарання у виді штрафу у розмірі 2250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян не є 2/3 частинами максимального строку або розміру найбільш суворого покарання (обмеження волі), передбаченого ч.1 ст.286 КК України.
На переконання колегії суддів, призначення судом першої інстанції обвинуваченій ОСОБА_7 мінімального покарання за ч. 1 ст. 286 КК України є справедливим, достатнім і необхідним для виправлення обвинуваченої та запобіганню вчиненню нею нових злочинів, тому підстави для пом'якшення призначеного покарання відсутні.
Добровільне відшкодування завданого збитку - це добровільні дії, які фактично усувають негативні наслідки вчиненого злочину. Закон прямо вказує, що відшкодування повинно бути реальним та в повному обсязі.
Доказів такого відшкодування матеріали кримінального провадження не містять.
Також , всупереч доводам апеляційної скарги, матеріали справи не містять доказів наявності такої пом'якшуючої покарання обставини як щире каяття, зокрема даних, які б підтверджували щирий жаль з приводу скоєного та осуд своєї поведінки засудженою, те, що вона намагалася виправити наслідки вчиненого та виявляла готовність нести покарання.
Що стосується доводів апеляційної скарги захисника про зменшення суми моральної шкоди, яка підлягає стягненню з обвинуваченої, то колегія суддів зазначає, що матеріалами кримінального провадження встановлено, що потерпілим заявлено цивільний позов про стягнення шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з ОСОБА_7 .
Задовольняючи частково цивільний позов, суд у вироку, пославшись на КПК України та ЦК України, врахувавши характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, стан здоров'я потерпілого, час та зусилля необхідні для відновлення стану, визнав доведеним обов'язок ОСОБА_7 нести цивільну відповідальність по факту дорожньо-транспортної пригоди.
З урахуванням глибини та тривалості душевних страждань, яких зазнав потерпілий порушенням звичного укладу життя, постійним відчуттям болі у ногах, ступня вини обвинуваченої та з огляду на вимоги розумності і справедливості, розмір моральної шкоди, яку належить відшкодувати ОСОБА_9 , на переконання суду першої інстанції, становить 100 000 грн.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та враховує, що положення ч. 2 ст. 127 КПК України передбачено, що шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову у кримінальному провадженні.
Статтею 16 ЦК України закріплено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів кожної особи є відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Згідно з положеннями ст. 23 КЦ України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від: характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізувати, ступень вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, також з врахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
На думку колегії суддів, оцінивши встановлені обставини в їх сукупності суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність стягнення з обвинуваченого в рахунок відшкодування моральної шкоди потерпілому 100 000 грн, що є справедливою сатисфакцією.
При чому, колегія суддів зауважує , що у відповідності до вимог ч.4 ст.1193 ЦК України суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням кримінального правопорушення. Оскільки розмір моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, судом визначений вірно, то відсутні підстави для її зменшення.
З огляду на наведене , апеляційну скаргу захисника слід відхилити.
Процесуальних порушень, які б могли слугувати підставами для зміни чи скасування судового рішення, колегією суддів не встановлено.
За таких обставин вирок є законним.
Керуючись ст.404,405,407,419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника залишити без задоволення, а вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 лютого 2025 року щодо ОСОБА_7 - без зміни.
На ухвалу може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.
Суддя: Суддя: Суддя: