про повернення позовної заяви
01 серпня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/2976/25-а
Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Боднарюк О.В., розглянувши матеріали позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії -,-
ОСОБА_1 (далі - позивач), звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Ухвалою суду від позовну заяву залишено без руху з підстав пропущення строку звернення до суду та встановлено строк для звернення до суду із заявою про поновлення пропущеного строку.
На адресу суду від представника позивача надійшла заява про поновлення процесуального строку, в обґрунтуванні якої вкотре зазначено про те, що спірні правовідносини виникли в період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року, а тому на момент їх виникнення діяла редакція частини 2 статті 233 КЗпП України, яка передбачала право на звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Крім того, у поданій заяві вказано, що позивач не мав підстав для сумнівів у добросовісності відповідача при здійсненні розрахунку грошового забезпечення і лише після отримання відповіді на адвокатський запит йому стало відомо про порушення свого права, оскільки у документах, з якими позивача було ознайомлено при звільненні, не передбачено зазначення інформації стосовно прожиткового мінімуму за яким розраховується грошове забезпечення військовослужбовця.
З огляду на викладене, представник позивача просив поновити пропущений строк звернення до суду у цій справі.
Розглянувши заяву про поновлення процесуального строку та дослідивши матеріали справи, суд зазначає наступне.
Строк звернення до адміністративного суду це строк, в межах якого особа, яка має право на позов, повинна звернутися до адміністративного суду для захисту своїх прав у публічно правових відносинах або для реалізації владних повноважень.
Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме : забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії).
Позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами (ч.1 ст. 122 КАС України).
Приписами ч. 2 ст. 122 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
У цій статті містяться терміни - дізналася та повинна була дізнатися, що дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Відповідно до матеріалів позовної заяви, предметом даного позову в частині є оскарження дій відповідача щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення в період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року, а також грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України станом на 01 січня відповідного року.
Суд зазначає, що законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року №2352-IX, який набув чинності 19.07.2022 року внесено зміни до ст. 233 КЗпП, а отже змінено нормативне регулювання правовідносин, які виникли з питань щодо стягнення заробітної плати.
Відповідно до ч.1 ст. 233 КЗпП України (в редакціях чинних на момент виникнення спірних правовідносин та на момент звернення до суду) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП України (в редакціях чинних на момент виникнення спірних правовідносин та на момент звернення до суду) із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
З наведеного слідує, що на момент виникнення спірних правовідносин (період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року) по дату звернення до суду (24.06.2025) стаття 233 КЗпП не містила норм, відповідно до яких у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Більше того, діючі норми передбачали тримісячний строк звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, а також тримісячний строк звернення до суду з дня одержання особою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні - у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.
Вирішуючи питання про поновлення процесуального строку на звернення до суду у цій справі, суд вважає за необхідне врахувати правову позицію Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладену у постанові від 21.03.2025 по справі №460/21394/23 (адміністративне провадження № К/990/45865/24).
Так, у вказаній вище постанові Судова палата, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшла таких висновків:
- якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»);
- з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року (з огляду на скасування карантину 24:00 год 30 червня 2023 року та опублікування змісту вказаної постанови Кабінету Міністрів України в офіційному виданні «Урядовий кур'єр» №130 30 червня 2023 року, тобто в останній день карантину.).
Зважаючи на наведене, Судова палата відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегій Касаційного адміністративного суду:
- від 29 січня 2025 року у справі №500/6880/23 та від 28 серпня 2024 року у справі №580/9690/23, у яких Верховним Судом до правовідносин щодо перерахунку індексації грошового забезпечення військовослужбовця за 2016-2018 роки застосовано статтю233 КЗпП України у редакції, що набула чинності з 19 липня 2022 року, оскільки саме вона була чинною на момент звернення позивачів до суду із позовом (жовтень 2023 року);
- від 23 січня 2025 року у справі №400/4829/24 [предмет спору - перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця та його складових за період з 01 березня 2022 року по 19 травня 2023 року; дата звернення до суду з позовом - 22 травня 2024 року] та від 20 листопада 2023 року у справі №160/5468/23 [предмет спору - нарахування та виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01 січня 2016 року по грудень 2018 року; дата звернення до суду з позовом - 21 березня 2023 року], у яких Верховний Суд констатував, що у випадках звільнення військовослужбовця з військової служби та у разі невиплати йому частини грошового забезпечення, на отримання якого він мав право під час проходження служби, перебіг строку звернення починається саме з дати його звільнення з цієї служби;
- від 12 вересня 2024 року у справі №200/5637/23, у якій Верховний Суд зазначив, що строки для звернення до суду, які передбачені у статті 233 КЗпП України, закінчилися з припиненням дії карантину.
Наведені вище висновки є підставою для відхилення судом доводів представника позивача в частині того, що на момент виникнення спірних правовідносин у цій справі діяла редакція частини 2 статті 233 КЗпП України, яка передбачала право на звернення до суду з позовом про стягнення належного грошового забезпечення без обмеження будь-яким строком, оскільки діюча стаття 233 КЗпП України на момент виникнення спірних правовідносин імперативно передбачала тримісячний строк звернення до суду з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, або ж з дня одержання особою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні.
При цьому, беручи до уваги викладену вище правову позицію Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, суд в межах даного спору зазначає, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову у цій справі слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що відбулося внаслідок звільнення зі служби та виключення зі списків особового складу з 06.03.2024 (наказ від 06.03.2024 №66), шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні). Суд зазначає, що саме дата звільнення і виключення зі списків особового складу є тією подією, з якою пов'язаний початок перебігу строку звернення до суду з цим позовом.
Суд також відхиляє доводи представника позивача стосовно того, що позивачем не було одержано письмового повідомлення про те, який розмір прожиткового мінімуму був застосований при розрахунку його грошового забезпечення, а також те, що у позивача не було підстав для сумнівів у добросовісності відповідача при розрахунку грошового забезпечення, оскільки зазначені обставини жодним чином не свідчать про неможливість позивача дізнатися відповідну інформацію, про яку останній міг і повинен був дізнатися в межах тримісячного строку після звільнення та отримання детальної інформації про виплачене грошове забезпечення, в тому числі за період з 02 лютого 2023 року по 20 травня 2023 року.
Відповідно до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Наведене вказує, що грошове забезпечення військовослужбовців повинно змінюватись щороку з 1 січня у разі зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Як наслідок, саме з цією датою пов'язується визначення Кабінетом Міністрів України умов та розмірів перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
З урахуванням викладеного, суд вважає, що позивач також міг повинен і був дізнатися про порушення свого права на обчислення та виплату грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2022 та 2023 рік», саме після настання 1 січня відповідного року внаслідок зміни розміру прожиткового мінімуму на відповідний рік.
Однак, всупереч викладеному, позивач з позовною заявою щодо оскарження таких дій звернувся лише 24.06.2025 року, тобто із значним пропущенням строків на звернення до суду, встановленими як ч. 2 ст. 122 КАС України, так і ст. 233 КЗпП.
У рішенні від 22.01.2019 року по справі №360/2999/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку про необхідність доведення позивачем та надання допустимих доказів на підтвердження поважності пропуску строку звернення до суду.
Суд також звертає увагу, що згідно ч. 1 ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Як зазначалося вище, між датою звільнення позивача зі служби та датою звернення до суду пройшло більше одного року, що в силу імперативних положень ч. 1 ст. 234 КЗпП України позбавляє суд можливості поновити пропущений процесуальний строк звернення до суду у цій справі.
Таким чином, беручи до уваги викладене вище, суд приходить до висновку, що викладені представником позивача обставини та додані до позову матеріали справи не вказують на пропущення позивачем строку звернення до суду з поважних причин.
Згідно ч.1 ст.121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відповідно до ч.1 ст.123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому, протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Частиною 2 статті 123 КАС України, визначено, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
З огляду на викладене, відсутні підстави для задоволення заяви про поновлення пропущеного процесуального строку звернення до суду, а тому позовна заява підлягає поверненню позивачу.
На підставі наведеного та керуючись статтями 169, 241, 243, 248 КАС України, суддя -
1.Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачу.
2.Роз'яснити, що відповідно до частини восьмої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
У відповідності до статей 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання.
Суддя О.В. Боднарюк