про відмову в забезпечені адміністративного позову
01 серпня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/3708/25-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнір В.О., розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби у Чернівецької області про визнання протиправним та скасування рішень,-
ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби в Чернівецькій області від 26.06.2025 року про скасування дозволу на імміграцію, від 20.01.2002, наданого особі без громадянства ОСОБА_2 ;
- визнати протиправним та скасувати рішення №730122600000693 Головного управління Державної міграційної служби в Чернівецькій області від 27.06.2025 року про відкликання посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 , орган що видав 7301, дата видачі 16.09.2024, дата закінчення строку дії 16.09.2034, підстава видачі 03/01, виданої особі без громадянства ОСОБА_2 .
Одночасно з позовною заявою позивач подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просить суд:
- зупинити рішення Головного управління Державної міграційної служби в Чернівецькій області від 26.06.2025 року про скасування дозволу на імміграцію, від 20.01.2002, наданого особі без громадянства ОСОБА_2 , до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі.
- зупинити рішення №730122600000693 Головного управління Державної міграційної служби в Чернівецькій області від 27.06.2025 року про відкликання посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 , орган що видав 7301, дата видачі 16.09.2024., дата закінчення строку дії 16.09.2034., підстава видач 03/01, виданої особі без громадянства ОСОБА_2
- заборонити Головному управлінню Державної міграційної служби в Чернівецькій області приймати рішення про видворення, про примусове повернення і примусове видворення з України особи без громадянства ОСОБА_1 , до набрання законної сили судовим рішенням в цій справі;
- заборонити органам ДМС України, органам охорони державного кордону, органам СБ України, Національної поліції вживати заходів з безпосереднього видворення, примусового повернення, затримання, що стосуються предмета спору стосовно особи без громадянства ОСОБА_1 , до набрання законної сили судовим рішенням в цій справі.
Обґрунтовуючи необхідність забезпечення позову позивач вказує, що через відкликання відповідачем дозволу на імміграцію та посвідки на тимчасове проживання в Україні, до прийняття судом рішення в адміністративній справі відповідними компетентними органами можуть бути прийняті рішення щодо примусового видворення позивача з території України. Зазначає, що оскільки він є особою без громадянства він не має країни до якої може повернутись. Також вказує, що має в Україні сталий облаштований побут та сім'ю. Відтак, у разі прийняття рішення про видворення його з України це фактично унеможливить його подальше нормальне життя, позбавить його та сім'ю усталеного життя. Окрім того, в разі задоволення судом вимог, викладених у позові, виконати рішення суду буде неможливо.
Розглядаючи заяву позивача по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:
- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
- наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги;
- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів;
- запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Згідно Рекомендації №R(89)8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятої Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Отже, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом заборони вчиняти певні дії.
За своєю суттю інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.
Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за заявою позивача.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі №753/22860/17 зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.11.2018 у справі №826/8556/17 (номер в Єдиному державному реєстрі судових рішень 78022699).
У заяві про забезпечення позову позивач, зокрема, просить суд зупинити дію рішень Головного управління Державної міграційної служби України у Чернівецькій області від 26.06.2025 про скасування дозволу на імміграцію та рішення №730122600000693 від 27.06.2025 року про відкликання посвідки на постійне проживання
ОСОБА_3 матеріалів позовної заяви вбачається, що 26.06.2025 Управлінням Державної міграційної служби України у Чернівецькій області було прийнято рішення про відкликання дозволу ОСОБА_4 на імміграцію в Україну від 30.01.2002 на підставі пункту 1 частини першої статті 12 Закону України "Про імміграцію".
Також, 27.06.2025 Управлінням Державної міграційної служби України у Чернівецькій області було прийнято рішення №730122600000693 про відкликання посвідки на постійне проживання ОСОБА_1 на підставі підпункту 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №321.
Суд звертає увагу на те, що обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, позивач вказує про протиправність прийняття відповідачем спірного рішення, що може бути встановлено виключно при розгляді справи по суті.
Отже, обґрунтування вказаної заяви по суті тотожне обґрунтуванню позовних вимог, а застосування судом заходів забезпечення позову, про які просить позивач, без з'ясування фактичних обставин справи означатиме надання судом передчасних правових оцінок по суті пред'явленого позову і ототожнюватиметься з фактичним задоволенням позову.
Щодо посилань позивача на те, що невжиття заходів забезпечення позову зумовить примусове видворення з території України, то суд ставиться критично до таких тверджень, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої-другої статті 13 Закону України "Про імміграцію" від 07.06.2001 №2491-ІІІ центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, разом із рішенням про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання одночасно приймає рішення про примусове повернення. Копії рішень про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання і примірник рішення про примусове повернення протягом п'яти календарних днів з дня прийняття надсилаються рекомендованим листом особі, стосовно якої вони прийняті, або вручаються їй. Відкликана або визнана недійсною посвідка підлягає вилученню центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону.
Особа, стосовно якої прийнято рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, повинна виїхати з України протягом строку, визначеного рішенням про примусове повернення.
Частиною третьою статті 13 вказаного Закону визначено, що якщо за цей час особа не виїхала з України і не оскаржила рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання до суду, вона підлягає примусовому видворенню в порядку, передбаченому законом України.
Якщо особа оскаржила рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання до суду, виконання рішення про її примусове повернення призупиняється до набрання рішенням суду законної сили.
Отже, оскільки у даному випадку контролюючий орган прийняв рішення про відкликання дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання в Україні, а позивач оскаржив їх у суді, то на підставі вимог статті 13 Закону України "Про імміграцію" рішення про примусове видворення особи не приймається до набрання рішенням суду законної сили.
Відтак, суд вважає, що відсутні підстави вважати, що в разі не забезпечення позову для позивача настануть ті негативні наслідки, про які він стверджує у заяві про забезпечення позову.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 03.02.2022 у справі №280/4557/21.
Суд зазначає, що заява не містить належного та достатнього обґрунтування з приводу необхідності забезпечення позову та не містить доказів, які б вказували, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист та поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, або ж вказували на наявність очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення у зв'язку із цим прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду.
Натомість, вжиття заходів та забезпечення позову, в даному випадку, може свідчити про передчасний висновок суду про протиправність рішень відповідача, що не узгоджується з метою застосування правового інституту забезпечення позову.
Таким чином, підстави для вжиття заходів забезпечення позову відсутні, оскільки позивач не навів належних доводів того, що невжиття заходів забезпечення позову в подальшому може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Враховуючи вказане, суд не вбачає підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову.
Керуючись статтями 150, 154, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України,
У задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
Згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
У відповідності до статей 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання.
Суддя В.О. Кушнір