про залишення позову без розгляду
31 липня 2025 р. м. Чернівці Справа №600/5088/24-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Григораша В.О., розглянувши в порядку письмового провадження клопотання про залишення позову без розгляду у справі за позовом Керівника Чернівецької окружної прокуратури, що поданий в інтересах Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України до Веренчанської сільської ради Чернівецького району Чернівецька область про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,-
До Чернівецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов керівника Чернівецької окружної прокуратури, що поданий в інтересах Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України в Чернівецькій області до Веренчанської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області з такими позовними вимогами:
визнати протиправною бездіяльність Веренчанської сільської ради Чернівецького району щодо не приведення захисної споруди (сховища) протирадіаційного укриття за №97153 у придатний для експлуатації стан;
зобов'язати Веренчанську сільську раду Чернівецького району привести захисну споруду (сховище) протирадіаційне укриття за №97153, яка розміщена за адресою: с. Борівці, вул. Головна, 54 А, Чернівецького району у готовність до використання за призначенням.
На обґрунтування позову позивач зазначив, що захисна споруда (сховище) протирадіаційне укриття № 97153, що розташована за адресою: с. Борівці, вул. Головна, 54 А, Чернівецького району і перебуває на балансі відповідача, має незадовільний стан, що є порушенням установлених державою гарантій забезпечення захисту мирного населення.
Також вказували, що ними скеровано лист в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" до Головного управління ДСНС України у Чернівецькій області щодо звернення до суду із позовом про зобов'язання Веренчанську сільську раду балансоутримувача захисних споруд за №97153 привести її у стан готовності до використання за призначенням. Проте Головне управління ДСНС України у Чернівецькій області повідомило, що згідно з Кодексом цивільного захисту України в них відсутні повноваження щодо звернення до суду із позовними вимогами про зобов'язання привести у готовність до використання за призначенням захисних споруд цивільного захисту.
З урахуванням викладеного, позивач вважає, що в цій справі є підстави для представництва інтересів держави, відповідно до статті 131-1 Конституції України, статей 23 Закону України "Про прокуратуру" та 53 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом пред'явлення відповідного позову.
Ухвалою від 07.11.2025 відкрито провадження по справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши вказану справу, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень. Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Частинами третьою - п'ятою статті 53 КАС України визначено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Отже, прокурор у визначених законом випадках наділений повноваженнями здійснювати представництво інтересів держави або конкретної особи шляхом звернення до суду з позовом, якщо таке представництво належним чином обґрунтоване.
Виключними випадками, за умови настання яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».
У Рішенні Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року №3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив міркування, згідно з яким інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Отже, системне тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що стаття 53 КАС України вимагає вказувати в адміністративному позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.
Повноваження прокурора у спірних правовідносинах, визначено, зокрема Конституцією України та Законом №1697-VII.
Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України обумовлено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з частиною першою статті 23 Закону №1697-VII представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Відповідно до частини третьої статті 23 Закону №1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
З аналізу конструкції частини третьої статті 23 Закону №1697-VII слідує, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
(1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
(2) у разі відсутності такого органу.
Перший випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Проте підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту інтересів держави або здійснює їх неналежно.
Таке «не здійснення захисту» полягає в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень: він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. Водночас "здійснення захисту неналежним чином" полягає в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Проте "неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їхнього захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
При цьому прокурор, звертаючись з позовною заявою та обґрунтовуючи підстави звернення до суду через протиправність "не здійснення захисту" суб'єктом владних повноважень або "неналежність" такого захисту повинен навести не лише свою суб'єктивну думку щодо "не здійснення захисту" або "неналежність" такого захисту, але й підтвердити це для суду відповідними доказами (тобто таким обставинам повинна бути надана юридична оцінка). Як приклад, притягнення керівника суб'єкта владних повноважень до юридичної відповідальності за протиправне "не здійснення захисту" суб'єктом владних повноважень або "неналежність" такого захисту.
У статті 131-1 Конституції України наголошено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді лише у виключних випадках. Тобто прокурор може звертатися в інтересах держави, в особі визначеного ним суб'єкта владних повноважень, в особливих, поодиноких ситуаціях, як виняток із загальних правил. У кожному такому виключному випадку прокурор повинен довести, що на момент звернення до суду з позовом суб'єкт владних повноважень, в інтересах якого звертається прокурор, не міг зробити це самостійно.
Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор у виключних випадках може виконувати субсидіарну роль, замінюючи в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який усупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом та чи є обґрунтованими підстави для звернення прокурора до суду. Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Аналогічний правовий підхід наведено Верховним Судом у постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 19 липня 2018 року у справі № 822/1169/17, від 13 травня 2021 року у справі № 806/1001/17 та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16, від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.
У цій справі звернення керівника Чернівецької окружної прокуратури до суду обґрунтовано такими ключовими аргументами:
- орган ДСНС є спеціально уповноваженим державним органом, на якого покладено обов'язок здійснення контролю за готовністю захисних споруд цивільного захисту, який має повноваження звернутися до суду з вимогами щодо впорядкування захисної споруди, проте таких заходів не здійснював, у зв'язку з чим прокурор набув права на представництво держави у таких правовідносинах.
Отже, у позовній заяві прокурор зазначив, що суб'єктом владних повноважень, який мав би бути позивачем у цій справі, є Головне управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області. Проте, з огляду на його бездіяльність, інтереси держави ними не захищаються, тому із цим позовом звертається саме прокурор.
Таким чином, першочергового значення набуває питання, чи наділено Головне управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області належним обсягом компетенції, що дозволяє бути позивачем у цій справі.
Відповідно до частини восьмої статті 32 Кодексу цивільного захисту України утримання захисних споруд цивільного захисту у готовності до використання за призначенням здійснюється їх власниками, користувачами, юридичними особами, на балансі яких вони перебувають (у тому числі споруд, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації), за рахунок власних коштів.
Верховний Суд у постановах від 23.01.2025 у справі №520/16197/23 та від 30.01.2025 у справі №400/10777/23 сформував правовий висновок щодо застосування пункту 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України, у взаємозв'язку зі статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" у правовідносинах, пов'язаних із зверненням прокурора до суду в інтересах держави в особі територіального органу ДСНС з позовом до балансоутримувача захисної спору про приведення її в стан готовності.
У постановах від 23.01.2025 у справі № 520/16197/23 та від 30.01.2025 у справі №400/10777/23 Верховний Суд, проаналізувавши законодавчі положення щодо обсягу повноважень ДСНС у питанні реалізації державної політики щодо створення, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту, дійшов висновку, що законодавець у відповідних профільних нормативно-правових актах не наділив ДСНС правом на звернення до суду із позовом щодо приведення у стан готовності захисних споруд та, відповідно, правом на оскарження бездіяльності балансоутримувачів щодо допущеного неналежного стану таких захисних споруд.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 30.01.2025 у справі № 400/10777/23, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування повноважень між центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері цивільного захисту, та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту" від 21.04.2022 №2228-IX із Кодексу цивільного захисту України виключено статтю 67 "Повноваження центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки".
Водночас, указаним Законом Кодекс цивільного захисту України доповнено статтею 17-1 "Повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту", згідно з пунктами 16, 48, 51 якої такий суб'єкт владних повноважень:
- реалізує державну політику з питань створення, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту, ведення обліку таких споруд (пункт 16 статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України);
- звертається до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, експлуатації будівель, об'єктів, споруд, цехів, дільниць, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску і реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту, надання послуг, у разі якщо такі порушення створюють загрозу життю та/або здоров'ю людей (пункт 48 Кодексу цивільного захисту України);
- перевіряє стан дотримання вимог законодавства у сфері цивільного захисту та складає відповідні акти (пункт 51 Кодексу цивільного захисту України).
З 29.10.2022 набрали чинності норми Закону України від 06.10.2022 №2655-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перших кроків дерегуляції бізнесу шляхом страхування цивільної відповідальності", яким пункт 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України після слів "адміністративного суду щодо" доповнено словами "допущення уповноважених посадових осіб до проведення планових або позапланових перевірок (у разі їх недопущення з підстав інших, ніж передбачені Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності"), а також щодо", а після слів "здоров'ю людей" - словами "з інших підстав, визначених законом".
Незважаючи на вказані зміни у Кодексі цивільного захисту України, норми Положення про Державну службу України з надзвичайних ситуацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 №1052 (далі - Положення №1052), на момент звернення прокурора до суду (у справі № 400/10777/23 - серпень 2023 року), змінено не було.
На час виникнення спірних правовідносин механізм створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту (далі - захисні споруди), у тому числі споруд подвійного призначення та найпростіших укриттів, та ведення його обліку визначався Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10.03.2017 №138 (далі - Порядок №138).
За визначенням, наведеним у пункті 3 Порядку №138, балансоутримувачі захисних споруд - це власники, користувачі, юридичні особи, на балансі яких перебувають захисні споруди (у тому числі споруди, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації); а утримання захисних споруд - це комплекс заходів організаційного, матеріально-технічного, інженерного, фінансового та іншого характеру, що спрямовані на забезпечення готовності захисних споруд до використання за призначенням.
Згідно з пунктом 12 Порядку №138 здійснення контролю за готовністю захисних споруд цивільного захисту до використання за призначенням забезпечує ДСНС разом з відповідними органами та підрозділами цивільного захисту, місцевими держадміністраціями.
Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) установлені Законом України від 05.04.2007 №877-V "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (далі - Закон №877-V).
Саме в цьому Законі наведені види та форми заходів державного нагляду (контролю), зокрема планових і позапланових заходів, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом (стаття 1 Закону №877-V).
Проте самостійне звернення до суду органу ДСНС з вимогами до суб'єкта господарювання як захід контролю Законом №877-V не передбачено.
Аналогічний висновок Верховним Судом сформовано і в постанові від 23.01.2025 у справі № 520/16197/23, у якій Суд указав, що на відміну від попередньої редакції норми статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України її чинна редакція (з 29.10.2022) передбачає право ДСНС на звернення до суду також і з інших підстав, визначених законом.
За висновком Верховного Суду, коло правовідносин, у яких територіальний орган ДСНС може бути позивачем, хоча і розширилося, проте потребує чіткої кореляції із положенням закону, який би передбачив відповідний випадок, за якого ДСНС може подати до суду позовну заяву.
У контексті викладеного, Верховний Суд звернув увагу на загальні вимоги щодо здійснення державного нагляду (контролю), передбачені статтею 4 Закону №877-V, відповідно до частини четвертої якої орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю).
Виключно законами встановлюються:
- органи, уповноважені здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності;
- види господарської діяльності, які є предметом державного нагляду (контролю);
- повноваження органів державного нагляду (контролю) щодо зупинення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг;
- вичерпний перелік підстав для зупинення господарської діяльності;
- спосіб та форми здійснення заходів здійснення державного нагляду (контролю);
- санкції за порушення вимог законодавства і перелік порушень, які є підставою для видачі органом державного нагляду (контролю) припису, розпорядження або іншого розпорядчого документа.
Указані норми, за висновком Верховного Суду, також визначають прямий зв'язок між законодавчим положенням і повноваженням контролюючого органу здійснювати той чи інший вид державного нагляду за діяльністю суб'єктів господарювання.
У підпункті 48 пункту 4 Положення про Державну службу України з надзвичайних ситуацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 № 1052 (далі - Положення № 1052), передбачено, що ДСНС, відповідно до покладених на неї завдань, складає акти перевірок, приписи щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки, інші обов'язкові для виконання розпорядчі документи, а в разі встановлення порушень, що створюють загрозу життю та здоров'ю людей, звертається безпосередньо та через територіальні органи до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, агрегатів, експлуатації будівель, об'єктів, споруд, цехів, дільниць, окремих приміщень, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску та реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту.
Отже, Положенням №1052 до завдань ДСНС та її територіальних органів віднесено звернення до адміністративного суду лише з питань застосування заходів реагування. Водночас ні положення Кодексу цивільного захисту України, ні інші закони України не встановлюють інших додаткових випадків для звернення ДСНС до адміністративного суду.
Аналогічні висновки щодо відсутності у ДСНС, та, як наслідок, і в прокурора в особі ДСНС повноважень на звернення до суду з позовом до балансоутримувача захисної споруди щодо приведення її у належний стан були викладені Верховним Судом також у постановах від 24.01.2025 у справі № 520/13228/23, у справі № 520/30126/23, від 30.01.2025 у справі № 560/17801/23, від 30.01.2025 у справі № 400/4928/22, від 30.01.2025 у справі №420/22304/23, від 06.02.2025 у справах № 160/18617/23, № 320/11439/22, від 03.03.2025 у справі № 260/4199/22 та інших.
Таким чином, повертаючись до обставин цієї справи, суд на підставі аналізу зазначених норм законодавства та висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у справах №520/16197/23 та №400/10777/23, зазначає, що Кодекс цивільного захисту України не передбачає повноважень територіального органу ДСНС на звернення до суду із заявленими позовними вимогами.
Суд також бере до уваги, що Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 02.11.2023 в справі № 260/4199/22 надавала відповідь на питання щодо застосовності зроблених нею у справі №820/4717/16 висновків у контексті права ДСНС на звернення до суду та зазначила таке:
"Водночас Велика Палата Верховного Суду у справі №820/4717/16, вказуючи на публічно-правовий характер спору за участю прокурора, який звернувся до суду на реалізацію повноважень щодо захисту інтересів держави, пов'язаного з усуненням порушень законодавства у сфері обороноздатності держави, у тому числі із забезпеченням захисту мирного населення, не вирішувала питання щодо наявності в ДСНС повноважень на самостійне подання до суду відповідного позову, зокрема й у розумінні пункту 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України".
Верховний Суд також неодноразово вирішував питання застосування норм статті 23 Закону №1697-VII та статті 53 КАС України стосовно права прокурора на звернення до суду в інтересах держави у контексті необхідності врахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №820/4717/16 у подібних правовідносинах, зокрема у постановах від 23.01.2025 у справі №520/16197/23, від 24.01.2025 у справах №520/30126/23, №520/13228/23 та №400/9970/23, від 30.01.2025 у справі №420/22304/23, від 31.01.2025 №320/3128/23, від 06.02.2025 у справі №160/18617/23 та інших.
Практика Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах є сталою та послідовною, а висновки, наведені у вказаних справах, є релевантними до обставин цієї справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Стосовно посилань прокуратури в позові на позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18, суд звертає увагу на таке.
Так, за позицією Великої Палати Верховного Суду в указаній постанові визначено, що сам факт не звернення до суду належного суб'єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси, свідчить про те, що цей орган неналежно виконує повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для звернення до суду з відповідним позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав Людини.
Водночас суд повторює, що в спірних правовідносинах Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області не має права на звернення до суду з позовом про зобов'язання відповідача привести захисну споруду (сховище) протирадіаційне укриття за №97153, яка розміщена за адресою: с. Борівці, вул. Головна, 54 А, Чернівецького району у готовність до використання за призначенням. Тобто, Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області не є тим компетентним органом, про який йдеться у викладеному висновку Великої Палати Верховного Суду, а тому, такий висновок не може бути прикладом (не)правильного застосування судами положень статті 23 Закону № 1697-VII.
З огляду на викладене, прокурор у позовній заяві визначив орган, в особі якого він звернувся до суду та захищає інтереси держави, який не має самостійного права на звернення із цим позовом, тобто не може набути статусу позивача.
Суд звертає увагу, що перевірка права прокурора на звернення до адміністративного суду передує розгляду питання щодо правомірності дій відповідача, що оскаржуються (розгляду справи по суті). Установлення обставин, що свідчать про відсутність у прокурора підстав для представництва інтересів держави, а отже, і права на звернення до суду, є перешкодою для розгляду справи по суті.
Суд зауважує, що за правилами процесуального закону відсутність визначених законом підстав для звернення до суду прокурора має наслідком повернення позовної заяви. Однак такі процесуальні дії суд може вчинити лише на стадії відкриття провадження.
Якщо відповідні обставини виявлено на стадії судового розгляду або після ухвалення судового рішення, то процесуальним наслідком відсутності підстав для здійснення представництва інтересів держави є залишення позовної заяви без розгляду (пункт 1 частини першої статті 240 КАС України).
Аналогічні висновки у подібних правовідносинах викладені у постановах Верховного Суду від 27.02.2025 у справі №420/17642/22, від 14.03.2025 у справі №160/9754/22, від 05.06.2025 у справі №420/4128/23, від 27.06.2025 у справі №160/16394/22.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності.
Відповідно до частини 3 статті 240 КАС України, про залишення позову без розгляду суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про залишення позову без розгляду може бути оскаржена.
Враховуючи вищенаведене, оскільки судом встановлено, що керівник Чернівецької окружної прокуратури, в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області не має права на звернення до суду з вказаним позовом, адміністративний позов підлягає залишенню без розгляду на підставі п.1 ч.1 ст.240 КАС України.
На підставі наведеного та керуючись статтями 240, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позовну заяву керівника Чернівецької окружної прокуратури, поданого в інтересах Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України в Чернівецькій області до Веренчанської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,- залишити без розгляду.
Згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України ухвали суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково. Апеляційна скарга на ухвалу подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання).
Суддя В.О. Григораш