Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
01 серпня 2025 року Справа № 520/4847/25
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Сагайдак В.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , Паспорт громадянина Республіки Узбекистан № НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, буд. 24,м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл.,61057, код ЄДРПОУ 37764460) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 19 серпня 2024 року № 63014300023004 про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на імміграцію в Україну.
- Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20 лютого 2024 року № 400048532 про надання дозволу на імміграцію в Україну, на підставі п. 1 ч. З ст. 4 Закону України «Про імміграцію».
Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі.
Відповідач надав до суду відзив, з позовними вимогами не погоджується, просить відмовити в задоволені позовних вимог.
Таким чином суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в матеріалах справи доказами.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Республіки Узбекистан, що підтверджується паспортом № НОМЕР_2 .
08 січня 2022 року, між ОСОБА_1 та громадянкою України ОСОБА_2 було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 08 січня 2022 року.
16 березня 2023 року, ОСОБА_1 було видано посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_4 (орган, що видав № 4601), строком дії до 14 березня 2024 року.
У зв'язку із наявністю сталих соціальних зв'язків (тривалого проживання в Україні, перебування у зареєстрованому шлюбі та спільного проживання із дружиною), позивач виявив намір отримати дозвіл на імміграцію до України.
20 лютого 2024 року, позивач звернувся до Немишлянського відділу у м. Харкові ГУ ДМС у Харківській області із заявою № 400048532 про надання дозволу на імміграцію, на підставі п. 1 ч. З ст. 4 Закону України «Про імміграцію».
Проте, рішенням Головного управління ДМС України в Харківській області від 19 серпня 2024 року № 63014300023004 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну, ОСОБА_1 , на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про імміграцію» було відмовлено у наданні дозволу на імміграцію в Україну.
Вважаючи, що рішення Головного управління ДМС України в Харківській про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну є необґрунтованим, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773-VI (далі - Закон №3773) іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Згідно із частиною першою статті 3 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до частини першої статті 4 Закону №3773-VI іммігрувати в Україну на постійне проживання.
У той же час, умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначає Закон України «Про імміграцію» від 07.06.2021 № 2491-III (далі - Закон № 2491-III).
Статтею 1 вказаного Закону визначено, що імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Правовий статус іммігранта в Україні визначається Конституцією України, цим Законом, іншими законами України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (частина перша статті 3 Закону № 2491-III).
Згідно із частиною першою статті 4 Закону № 2491-III дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.
Підпунктом 1 частини третьої статті 4 Закону регламентовано, що дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 9 Закону № 2491-III заяви про надання дозволу на імміграцію подаються особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою (частина друга статті 9 Закону № 2491-III).
У той же час, положення частини п'ятої статті 9 Закону № 2491-III передбачають, що для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Крім зазначених документів подаються для осіб, зазначених у пункті 4 частини другої та у пункті 1 частини третьої статті 4 цього Закону, - копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з громадянином України (п. 4 частини сьомої статті 9 Закону № 2491-III).
У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається (частина десята статті 9 Закону № 2491-III).
Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання (частина одинадцята статті 9 Закону № 2491-III).
Разом з цим, процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983 (далі - Порядок №1983).
Відповідно до підпункту 3 пункту 2 Порядку №1983 рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні підрозділи ДМС (далі - територіальні підрозділи) - стосовно іммігрантів, які на законних підставах перебувають на території України і є іммігрантами позаквотової категорії (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС або територіальний орган), а саме: одного з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітей і батьків громадян України.
У той же час, вичерпний перелік підстав для відмови у видачі дозволу на імміграцію викладено у частині першій статті 10 Закону № 2491-III.
Так, згідно із пунктом 41 частини першої статті 10 Закону № 2491-III дозвіл на імміграцію не надається: особам, які уклали шлюб з громадянином України або іммігрантом, факт перебування в якому є підставою для надання дозволу на імміграцію, якщо такий шлюб за рішенням суду визнано недійсним у разі його фіктивності або якщо наявні обставини, визначені у статті 41 цього Закону.
Саме цим була обгрунтована відмова відповідача.
Відповідно до п. 4-1 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про імміграцію», дозвіл на імміграцію не надається особам, які уклали шлюб з громадянином України або іммігрантом, факт перебування в якому є підставою для надання дозволу на імміграцію, якщо такий шлюб за рішенням суду визнано недійсним у разі його фіктивності або якщо наявні обставини, визначені у статті 4-1 Закону України «Про імміграцію».
Положеннями п. 4-1 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про імміграцію» одночасно визначається декілька підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, зокрема, у випадку:
- визнання рішенням суду шлюбу між іммігрантом та громадянином України недійсним у разі його фіктивності, або
- якщо наявні обставини, визначені у статті 4-1 Закону України «Про імміграцію».
При цьому, положення п. 4-1 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про імміграцію» є бланкетною нормою та додаткові підстави для відмови у надання дозволу на імміграцію встановлюються у ст. 4-1 Закону України «Про імміграцію».
Згідно зі ст. 4-1 Закону України «Про імміграцію», факт перебування особи у шлюбі з громадянином України або іммігрантом не визнається підставою для надання дозволу на імміграцію за таких обставин:
1) один із подружжя отримав матеріальну компенсацію в обмін на надання вільної згоди на укладення шлюбу, якщо це не є обов'язковим при укладенні шлюбу за межами України відповідно до права іноземної держави;
2) подружжя не проживає спільно та не пов'язане спільним побутом;
3) подружжя не зустрічалося або не спілкувалося до укладення шлюбу;
4) подружжя не спілкується зрозумілою для обох мовою;
5) один із подружжя раніше вже перебував у шлюбі з громадянином України або іммігрантом, який не було визнано підставою для надання дозволу на імміграцію;
6) кожний із подружжя не володіє інформацією про дані іншого з подружжя особистого характеру (дата та місце народження, місце проживання, освіта, місце роботи, фах, віросповідання, наявність близьких родичів, особливості побуту та уподобань);
7) відмова особи від особистої присутності її чоловіка або дружини під час подання нею заяви про надання дозволу на імміграцію;
8) відмова кожного з подружжя від надання письмової згоди на проходження співбесіди та письмових тестів для перевірки обставин, визначених цією статтею.
З аналізу вказаної правової норми вбачається, що дозвіл на імміграцію не надається одночасно за можливої наявності цілого ряду підстав (зокрема, як наявності рішення суду про визнання шлюбу недійсним у разі його фіктивності, так і у випадку якщо подружжя не спілкується зрозумілою для обох мовою або один із подружжя отримав матеріальну компенсацію в обмін на надання вільної згоди на укладення шлюбу).
Також на обґрунтування підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, аргументуючи законність прийнятого рішення, відповідач вказує, що «….разом із заявою про надання дозволу на імміграцію 20.02.2024 громадянином Узбекистану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та його дружиною громадянкою України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 були надані письмові згоди на проходження співбесіди, письмових тестів щодо наявності/відсутності обставин, за яких факт перебування у шлюбі з громадянином України або іммігрантом не визнається підставою для надання дозволу на імміграцію, а також проведення відео- або аудіо запису під час їх проходження.
За результатами тестування встановлено, що подружжя громадянина Узбекистану ОСОБА_1 та громадянки України ОСОБА_2 разом не проживають і ніколи не проживали, дружина не знає по батькові чоловіка, також відрізняються відповіді на запитання стосовно місця роботи чоловіка, факту знайомства із батьками один одного, часу останньої особистої зустрічі, зайняття спортом кожного із подружжя, подарунків один одному, складу сім'ї чоловіка, відзначання свят, та особливостей побуту один одного.
Кожним з подружжя на тестові питання надано по 32 відповіді, зміст яких збігається, а також 13 відповідей, що різняться. Проведення співбесіди щодо уточнення спірних відповідей є недоцільним, оскільки тестування вважається не пройденим, у зв'язку з тим, що відповіді на тестові запитання збігаються менш ніж на 90% (у позивача та його дружини 71,1%).
Оскільки існує суттєва розбіжність у наданих відповідях, суд доходить висновку, що відповідач діяв правомірно, а отже в задоволені позову слід відмовити.
Керуючись ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , Паспорт громадянина Республіки Узбекистан № НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, буд. 24,м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл.,61057, код ЄДРПОУ 37764460) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,- залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Сагайдак В.В.