Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
01.08.2025 р. справа №520/11669/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом
ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)
до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (далі за текстом - відповідач, владний суб'єкт, орган публічної адміністрації)
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправною бездіяльності Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні; 2) стягнення з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби у розмірі 516.706,96 грн. ( п'ятсот шістнадцять тисяч сімсот шість гривень 96 копійок).
Аргументуючи ці вимоги, зазначив, що з боку суб"єкта владних повноважень мала місце затримка в остаточному повному розрахунку при звільненні (платіж проведено 11.04.2025р. в розмірі 260.408,72 грн + 60.874,77 грн + 16.909,66 грн) у зв'язку із чим має бути виплачений середній заробіток за час такої затримки.
Відповідач з поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив про відсутність вини як обов'язкового елементу складу правопорушення за ст.117 Кодексу законів про працю України. Також просив зменшити в разі задоволення позову середній заробіток за час затримки при звільненні; зупинити провадження по справі до набрання законної сили судовим рішенням Верховного Суду у справі №460/21394/23; залишити позов без розгляду.
Суд, вивчивши доводи позову та аргументи відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов'язок із збору доказів, всебічно перевіривши доводи сторін добутими доказами, з'ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
За викладеним у позові твердженням, заявник у спірних правовідносинах проходив службу на посаді в організаційній структурі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області як суб"єкта владних повноважень з правовим статусом юридичної особи публічного права.
Згідно з витягом з наказу т.в.о. начальника Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області №304 від 30.06.2023р. заявник з 30.06.2023р. був звільнений зі служби цивільного захисту за підп. 2 п. 176 Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу (за віком), знятий з усіх видів забезпечення та виключений з кадрів ДСНС України. із показником календарної вислуги - 35р. 07м. 25дн.; датою припинення служби є - 30.06.2023р.
Згідно з копією архівної відомості №1 під час звільнення з публічної служби заявником було отримано: вихідна допомога при звільнені - 74.199,60грн; компенсація за невикористану відпустку - 132.322,62 грн; премія - 18.987,30 грн; додаткова винагорода - 30.000,00 грн.
За викладеними у позові твердженнями, після звільнення з Головного управління ДСНС в Харківській області, заявником було виявлено порушення права на повну оплату праці в частині повної виплати грошового забезпечення.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.04.2024 по справі №520/1588/24 було зобов'язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за періоди: з 29.01.2020 року по 31.12.2020 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 1 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії у спосіб: щодо надбавки за особливості проходження служби - правильного математичного обрахунку, шляхом сумування перерахованих за вказаним механізмом числових показників посадового окладу + окладу за спеціальне звання + надбавки за вислугу років та 50% від отриманої суми буде становити надбавка за особливості проходження служби, щодо премії - відсотки премії, зазначені у наказах ГУ ДСНС України в Харківській області з 01.01.2020 року по 31.12.2020 року про преміювання ОСОБА_1 від розміру посадового окладу, перерахованого за вищевказаним механізмом; з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 1 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії у спосіб: щодо надбавки за особливості проходження служби - правильного математичного обрахунку, шляхом сумування перерахованих за вказаним механізмом числових показників посадового окладу + окладу за спеціальне звання + надбавки за вислугу років та 50% від отриманої суми буде становити надбавка за особливості проходження служби, щодо премії - відсотки премії, зазначені у наказах ГУ ДСНС України в Харківській області з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року про преміювання ОСОБА_1 від розміру посадового окладу, перерахованого за вищевказаним механізмом; з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 1 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії у спосіб: щодо надбавки за особливості проходження служби - правильного математичного обрахунку, шляхом сумування перерахованих за вказаним механізмом числових показників посадового окладу + окладу за спеціальне звання + надбавки за вислугу років та 50% від отриманої суми буде становити надбавка за особливості проходження служби, щодо премії - відсотки премії, зазначені у наказах ГУ ДСНС України в Харківській області з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року про преміювання ОСОБА_1 від розміру посадового окладу, перерахованого за вищевказаним механізмом; з 01.01.2023 року по 20.05.2023 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії у спосіб: щодо надбавки за особливості проходження служби - правильного математичного обрахунку, шляхом сумування перерахованих за вказаним механізмом числових показників посадового окладу + окладу за спеціальне звання + надбавки за вислугу років та 50% від отриманої суми буде становити надбавка за особливості проходження служби, щодо премії - відсотки премії, зазначені у наказах ГУ ДСНС України в Харківській області з 01.01.2023 року по 20.05.2023 року про преміювання ОСОБА_1 від розміру посадового окладу, перерахованого за вищевказаним механізмом.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17.07.2024р. по справі №520/1588/24 апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області було задоволено частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.04.2024 по справі № 520/1588/24 - скасовано. Прийнято постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2020 по 31.12.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2023 по 20.05.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 1 січня 2020 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 1 січня 2021 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 1 січня 2022 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії. Зобов'язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2020 по 31.12.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2023 по 20.05.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 1 січня 2020 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 1 січня 2021 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 1 січня 2022 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, з урахуванням раніше сплачених сум.
На виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 17.07.2024р. по справі №520/1588/24 відповідач 11.04.2025р. здійснив нарахування та виплату позивачеві - 260.408,72 грн; 60.874,77 грн; 16.909,66 грн (з урахуванням податків, зборів, обов"язкових платежів).
Згідно з наданою суб"єктом владних повноважень довідкою №432 від 30.05.2025р. розмір середньоденного грошового забезпечення заявника за період квітень 2023р.-травень 2023р. складає - 1.216,39грн. (квітень 2023р. - 37.099,80 грн, травень 2023р. - 37.099,80 грн).
Згідно з наданою суб"єктом владних повноважень архівною відомістю №1 розмір грошового забезпечення заявника за період квітень 2023р.-травень 2023р. складає - квітень 2023р. - 104.199,60 грн (з урахуванням 37.099,80грн. матеріальної допомоги, котра є однократним разовим видом грошового забезпечення, а тому не підлягає врахуванню при обчисленні середньоденного грошового забезпечення згідно з п.4 Розділу ІІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою КМУ від 08.02.1995р. №100 та 30.000,00 грн додаткової винагороди за постановою КМУ №168), травень 2023р. - 67.099,80 грн (з урахуванням 30.000,00 грн додаткової винагороди за постановою КМУ №168).
Стверджуючи про протиправність управлінського волевиявлення суб'єкта владних повноважень з приводу ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті (позаяк Верховним Судом у справі №460/21394/23 21.03.2025р. вже ухвалено постанову, отже клопотання про зупинення провадження задоволенню не підлягає), суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб'єкти права (учасники суспільних відносин) зобов'язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом, і тому до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Частиною 1 ст.43 Конституції України проголошено, що кожен має право на працю і ці відносини у сфері проходження людиною публічної служби в органах та підрозділах служби цивільного захисту унормовані, насамперед, приписами ст.ст.101-129 Кодексу цивільного захисту України, Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу (затверджене постановою КМУ від 11.07.2013р. №593), постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294 (до 28.02.2018р.), постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 (з 01.03.2018р.), Інструкції про виплату грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (затверджена наказом МВС України від 23.04.2015р. №475, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 15.05.2015р. №544/26989; далі за текстом - Інструкція №475), Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (затверджена наказом МВС України від 20.07.2018р. №623, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 16.08.2018р. за №936/32388; далі за текстом - Інструкція №623).
Оскільки спеціальними актами права з приводу проходження служби цивільного захисту не передбачено ані порядку та умов проведення розрахунку із особами рядового і начальницького складу при звільненні, ані будь-яких застережень з цього приводу, то суд вважає за необхідне поширити на дані відносини дію положень ст.47 КЗпП України.
Положеннями ст.47 Кодексу законів про працю у редакції до внесення змін Законом України від 01.07.2022р. №2352-ІХ було визначено, що указано, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.
Утім, згідно з ч.1 ст.47 Кодексу законів про працю у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Статтю 116 Кодексу законів про працю України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Звідси слідує, що ст.116 Кодексу законів про працю України запроваджено два строки розрахунку роботодавцем із найманим працівником у випадку звільнення, а саме: 1) у день звільнення (у разі, коли найманий працівник у цей день працював); 2) не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок (у разі, коли заявник у день звільнення не працював).
Згідно зі ст.117 Кодексу законів про працю України у редакції до внесення змін Законом України від 01.07.2022р. №2352-ІХ у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012р. № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У силу висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц, постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020р. у справі №821/1083/17, постанови Верховного Суду від 20.05.2020р. у справі №816/1640/17, постанови Верховного Суду від 16.07.2020р. у справі №812/1259/17, компенсаційний характер запровадженого ст.117 КЗпП України заходу юридичної відповідальності вимагає застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності, що зумовлює необхідність урахування таких юридично факторів як: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, і у залежності від цих критеріїв допускає зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника.
Висновки перелічених судових актів за правилами ч.5 ст.242 КАС України мають пріоритет у застосуванні за правилами ієрархічності та часу формулювання.
Отже, складовими елементами правопорушення з боку публічного роботодавця згідно з положеннями ст.117 Кодексу законів про працю України є: 1) подія звільнення працівника з роботи/служби; 2) подія невиконання у повному обсязі зобов'язань з приводу виплати винагороди за працю/службу у повному обсязі станом на дату звільнення; 3) подія проведення грошового платежу як еквіваленту винагороди за працю/службу після календарної дати звільнення публічного службовця; 4) існування затримки в остаточному розрахунку при звільнені, котра включає проміжок часу від наступної за звільненням календарної дати до попередньої календарної дати перед здійсненням остаточного розрахунку.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що подія несвоєчасного розрахунку при звільненні має місце у спірних правовідносинах, позаяк служба заявника була припинена - 30.06.2023р., у той час як платіж за постановою суду у справі №520/1588/24 був проведений суб'єктом владних повноважень лише - 11.04.2025 р. у загальній сумі 338.193,15 грн.
Суд наголошує, що вимога публічного службовця про стягнення компенсації середнього заробітку за час затримки у розрахунку при звільненні згідно з ч.5 ст.122 КАС України у кореспонденції з ст.233 Кодексу законів про працю України з урахуванням на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05) підлягає заявленню до суду протягом 3 місяця від настання події фактичної виплати будь-якої грошової суми, котра кваліфікується як частина заробітної плати (грошового забезпечення, тобто винагороди за виконану роботу (оплату праці/служби).
У спірних правовідносинах склад правопорушення за ознаками ст.117 Кодексу законів про працю України припинив фізичне існування - 11.04.2025р. із настанням події виплати заявникові платежу за постановою суду у справі №520/1588/24 у загальній сумі 338.193,15 грн.
Отже, тривалість затримки у розрахунку при звільненні за період 01.07.2023р.-10.04.2025р. складає 681 день (184 дні 2023 року, 366 днів 2024 року; 131 день 2025 року), позаяк календарний день припинення служби (30.06.2023р.) та календарний день отримання виплати (11.04.2025р.) не підлягають включенню до періоду існування невиконаного зобов'язання з виплати компенсації.
Оскільки спеціальним законодавством не передбачено іншого саме для випадку обчислення середнього заробітку у цілях застосування ст.117 КЗпП України (на відміну від випадку виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу унаслідок незаконного звільнення), то саме норми згаданого акту законодавства підлягають поширенню на спірні правовідносини.
Пунктом 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати (затверджений постановою КМУ від 08.02.1995р. №100; далі за текстом Порядок обчислення №100) передбачена можливість обчислення середньоденної (годинної) заробітної плати як у спосіб ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), так і у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
За правилами п.5 розділу І Інструкції №623 в алгоритмі обчислення розміру середньоденного грошового забезпечення публічного службовця цивільного захисту бере участь така величина як календарний день місяця.
Згідно з приєднаною до справи копією довідки від 30.05.2025р. №432 середньоденне грошове забезпечення заявника за два повні календарні місяці перед настанням події припинення публічної служби складає - 1.216,39грн. ((квітень 2023р. - 37.099,80 + травень 2023р. - 37099,80 грн) / (30 днів квітня 2023р. + 31 день травня 2023р.)).
У позові заявником обраховане середньоденне грошове забезпечення з урахуванням як 37.099,80грн. матеріальної допомоги, котра є однократним разовим видом грошового забезпечення, а тому не підлягає врахуванню при обчисленні середньоденного грошового забезпечення згідно з п.4 Розділу ІІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою КМУ від 08.02.1995р. №100 (далі за текстом Порядок №100), так і додаткової винагороди за постановою КМУ №168.
Суд відмічає, що згідно з п.п.3 п.5 Постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Відповідно до п.3 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (затверджена наказом МВС України від 20.07.2018р. №623; зареєстрована в Міністерстві юстиції України 16.08.20148р. за №936/32388; далі за текстом - Інструкція №623) грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Як то указано у п.1 Розділу XХІХ Інструкції №623 особам рядового і начальницького складу за рішенням керівника (начальника) органу управління (підрозділу) в межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисі органу управління (підрозділу), один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення.
З наведеного слідує, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань є однократним (разовим) видом грошового забезпечення, а відтак, не підлягає включенню до середньоденного заробітку публічного службовця для обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у порядку ст.117 Кодексу законів про працю України.
Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для включення до складу місячного грошового забезпечення у цілях обчислення розміру середньоденного грошового забезпечення з метою використання при обрахунку розміру середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у порядку ст.117 Кодексу законів про працю України такого виду грошового забезпечення як додаткова винагорода за постановою КМУ від 28.02.2022р. №168, суд зазначає, що відповідно до п.п. «б» п.4 Порядку обчислення середньої заробітної плати (затверджений постановою КМУ від 08.02.1995р. №100; далі за текстом - Порядок №100) при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати.
Згідно з ч.1 ст. 99 Кодексу цивільного захисту України до персоналу (кадрів) органів та підрозділів цивільного захисту належать особи рядового і начальницького складу, які проходять службу цивільного захисту за контрактом, державні службовці та інші працівники, з якими укладається трудовий договір.
Частинами 1-3 ст. 101 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.
Порядок проходження громадянами України служби цивільного захисту визначається цим Кодексом та положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу визначено Положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2013 № 593.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 623 від 20.07.2018 була затверджена Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (далі - Інструкція №623).
Відповідно до п. 1 розділу І Інструкції ця Інструкція визначає порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (далі - особи рядового і начальницького складу), а також порядок виплат одноразової грошової допомоги при звільненні осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 2 розділу І Інструкції передбачено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу визначається залежно від посади, спеціального звання, тривалості та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання.
За пунктом 3 розділу І Інструкції грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Суд відмічає, що постанова КМУ від 28.02.2022р. №168 була прийнята на виконання Указів Президента України від 24.022022р. №64 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 "Про загальну мобілізацію", статті 9-2 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та абзаців другого - восьмого пункту 2 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 28 червня 2023 р. № 3161-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов'язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану".
Запроваджені постановою КМУ від 28.02.2022р. №168 платежі зумовлені виконанням публічними службовцями окремих категорій службових обов"язків під час дії правового режиму воєнного стану та особистою та безпосередньою участю або у бойових діях, або заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії.
Правила виплати додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій деталізовані приписами Порядку та умов виплати особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту додаткової винагороди на період воєнного стану та особливості виплати винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду) (затверджені наказом МВС України від 26.01.2023р. №35, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 31.01.2023р. за №197/39253; далі за текстом - Порядок №35).
Зі змісту п.2 Порядку №35 слідує, що додаткова винагорода у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 належить до одноразового виду грошового забезпечення, розмір якого та право на отримання якого залежать від характеру виконаних публічним службовцем у конкретному календарному місяці завдань та умов несення служби.
Про саме таку суть цього платежу свідчить також і зміст п.1 постанови КМУ від 28.02.2022р. № 168 установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки. Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького аспіду управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь в бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Розв"язуючи спір, окружний адміністративний суд згідно з ч.5 ст.242 КАС України зауважує, що Верховний Суд у постанові від 31.01.2025р. у справі №460/2645/24 зазначив: «п.66. Отже, за своєю правовою природою, додаткова винагорода, запроваджена Постановою № 168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час воєнного стану, яка має компенсаційну мету, - часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни та не має регулярного характеру й виплачується на підставі наказів командирів (начальників), за певних умов.
67. Водночас абзацом першим пункту 3 Порядку № 100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
68. За змістом пункту 4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати, грошова винагорода за сумлінну працю та зразкове виконання службових обов'язків.
69. Аналізуючи наведене вище, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що делегуючи Кабінету Міністрів України право визначати розміри грошового забезпечення, а Міністру оборони України установлювати порядок його виплати, законодавець установив певну ієрархію щодо визначення переліку складових грошового забезпечення, що ураховуються при обчисленні окремих видів виплат для військовослужбовців, а також при обчисленні середньої заробітної плати відповідно до Порядку № 100.
70. Отже, саме норми положення Порядку № 100 унормували приписи Закону № 2011-ХІІ, установивши пряму норму щодо виключення винагород та компенсаційних виплат із категорії складових грошового забезпечення, з суми яких обчислюється середня заробітна плата для розрахунку відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
71. За таких обставин і правового регулювання суди попередніх інстанцій мотивовано виходили з того, що додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, запроваджена на період дії воєнного стану має компенсаційну мету, - часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни та не має регулярного характеру й виплачується на підставі наказів командирів (начальників), за певних умов, за змістом Порядку № 100, не враховується при обчисленні середньої заробітної плати для розрахунку відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.».
Оскільки платежі за постановою КМУ від 28.02.2022р. №168 є одноразовими виплатами за виконання конкретного та пов"язаного із існування реального ризику для життя завдання військової служби протягом конкретного календарного дня, то ці платежі не підлягають включенню до загального розміру місячного грошового забезпечення з метою обчислення середнього заробітку у цілях ст.117 Кодексу законів про працю України.
Протилежне тлумачення правової природи платежів за постановою КМУ від 28.02.2022р. №168 суперечить змісту ст.3 Конституції України (де указано, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю), змісту ст.17 Конституції України (відповідно до якої держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави, а також членів їхніх сімей), змісту ст.65 Конституції України (згідно з якою захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України) і призводить до дискримінації за рахунок безпідставного одержання коштів особою, котра у певний проміжок часу не була залучена до виконання завдань з оборони Батьківщини, окреслених у постанові КМУ від 28.02.2022р. №168.
Суд підсумовує, що публічна служба заявника була припинена - 30.06.2023р., виплата боргу була проведена - 11.04.2025р., максимальний показник тривалості затримки розрахунку при звільненні згідно з ст.117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ з 01.07.2023р. складає 184 дні; сума боргу (тобто недоплати) з винагороди за службу (грошового забезпечення) склала - 338.193,15грн.; розмір середньоденного грошового забезпечення заявника дорівнює - 1.216,39грн.; максимальний розмір середнього заробітку за час затримки у розрахунку при звільненні за період з 30.06.2023р. не може перевищувати - 223.815,76грн.
Суд зазначає, що у межах спірних правовідносин ст.ст.47, 116 та 117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ підлягають застосуванню з урахуванням п.2 Глави ХІХ Кодексу законів про працю України, де указано, що під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану".
Згідно з ч.3 ст.10 Закону України від 15.03.2022р. №2136-ХІ "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили.
У розумінні ч.3 ст.78 КАС України суд визнає загальновідомими обставини початку повномасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України з 24.02.2022р.
Відтак, суд вважає, що з 19.07.2022р. у контексті застосування ст.ст.47, 116, 117 Кодексу законів про працю України спеціальною нормою права є ч.3 ст.10 Закону України від 15.03.2022р. №2136-ХІ "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", обставину збройної агресії ворога слід кваліфікувати у якості обставини непереборної сили, котра зумовила виникнення у суб"єкта владних повноважень безальтернативного обов"язку спрямування усіх публічних фінансових ресурсів на виплати у порядку постанови КМУ від 24.02.2022р. №168 особам, котрі ціною власного життя та здоров"я забезпечують щоденне існування Держави Україна.
При відправленні правосуддя у цій справі, суд зважає на сформульовані Верховним Судом у постанові від 19.03.2024р. по справі №340/11/23 ознаки публічного інтересу суспільства, котрий у спірних правовідносинах полягає у збереженні існування Держави Україна як такої (у тому числі і за рахунок належної фінансової мотивації публічних службовців, котрі здійснюють збройний опір ворогу у спосіб отримання платежів у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168) і тому вважає, що усі наявні фінансові ресурси мають бути першочергово спрямовані саме на досягнення цієї цілі, що є легітимним чинником (фактором) справедливого зменшення обсягу юридичної відповідальності як за ст.117 Кодексу законів про працю України до внесення змін Законом України від 01.07.2022р. №2352-ІХ, так і за ст.117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ.
Проте, у ході розгляду справи суб»єкт владних повноважень за правилами ч.2 ст.77 КАС України не довів підстав для висновку про те, що склад правопорушення за ст.117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ виник унаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили.
Також з наведених вище міркувань суд вважає, що розмір компенсації як справедливої міри майнової відповідальності суб"єкта владних повноважень перед колишнім публічним службовцем (а не виду абсолютного покарання та джерела безпідставного і невиправданого збагачення) за затримку остаточного розрахунку при звільненні з урахуванням усіх факторів триваючої з 24.02.2022р. повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України, потреба у відсічі якої об"єктивно вимагає першочергового спрямування коштів Державного бюджету України на цілі, котрі знаходяться у безпосередньому причинно-наслідковому зв"язку із прагненням до збереження у майбутньому Держави Україна та Українського народу (у тому числі і за рахунок проведення на користь діючих військовослужбовців, які наразі ціною власного життя і здоров"я боронять Батьківщину від ворогів, поточних грошових платежів у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168) не може бути обчислений без урахування окреслених вище критеріїв зменшення (згідно з правовими висновками постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц, постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020р. у справі №821/1083/17, постанови Верховного Суду від 20.05.2020р. у справі №816/1640/17, постанови Верховного Суду від 16.07.2020р. у справі №812/1259/17).
Однак, зміст ч.5 ст.242 КАС України спонукає суд до застосування положень ст.117 Кодексу законів про працю України у тлумаченні згідно з правовим висновком постанови Верховного Суду від 06.12.2024р. у справі №440/6856/22.
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб'єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування приватною особою новоствореного обов»язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб'єктом владних повноважень.
При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.
Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб'єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб'єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб'єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов'язків, під відмовою суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.
За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах суб'єкт владних повноважень не забезпечив дотримання ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк не нарахував та не виплатив середній заробіток за час вимушеного прогулу у порядку ст.117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ, тобто вчинив управлінське волевиявлення у формі бездіяльності, котра не має розумного виправдання дією факторів нездоланної та непереборної сили, а тому підлягає визнанню протиправною.
Стосовно строку звернення до суду з даним позовом суд зазначає, що вимога про стягнення компенсації втрати частини доходу від несвоєчасної виплати заробітної плати (грошового забезпечення) до викладення ст.233 Кодексом законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ підлягали заявленню до суду зацікавленою особою без обмеження жодним строком, але вимога публічного службовця про стягнення компенсації середнього заробітку за час затримки у розрахунку при звільненні згідно з ч.5 ст.122 КАС України могла бути заявлена протягом 1 місяця від настання події фактичної виплати будь-якої грошової суми, котра кваліфікується як частина заробітної плати (грошового забезпечення, тобто винагороди за виконану роботу (оплату праці/служби).
Згідно з ст.233 Кодексом законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ з урахуванням на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05) строк заявлення таких вимог може бути збільшений до 3 місяців від дати проведення платежу.
Оскільки платіж на виконання постанови суду у справі №520/1588/24 проведено відповідачем 11.04.2025р. у загальній сумі 338.193,15 грн, а до суду з даним позовом представник заявника звернувся 08.05.2025р., строк звернення заявником не пропущено.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим доводам, факторам та обставинам, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв'язання спору по суті.
Розподіл витрат з оплати судового збору по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 211, 241-244, 246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Клопотання Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області про залишення позову без розгляду - залишити без задоволення.
Позов - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області з приводу не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період 30.06.2023р.-11.04.2025р.
Зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період 30.06.2023р.-11.04.2025р. у сумі 223.815,76 грн. (двісті двадцять три тисячі вісімсот п'ятнадцять гривень 76 коп.) з утриманням належних податків (зборів, обов"язкових платежів).
Позов у решті вимог - залишити без задоволення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (ідентифікаційний код - 38631015; місцезнаходження - вул. Шевченка, буд. 8, м. Харків, 61013) на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. - НОМЕР_1 , місцезнаходження - АДРЕСА_1 ) 1.790,53 грн (одна тисяча сімсот дев'яносто гривень 53 коп.) пропорційно задоволеним позовним вимогам у якості компенсації витрат на оплату судового збору.
Роз'яснити, що рішення суду підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.
Суддя А.В. Сліденко