ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"01" серпня 2025 р. справа № 300/3157/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Скільського І.І., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання до вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач) в якому просить суд:
- визнати протиправними та скасувати п.3 рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленого у вигляді протоколу від 11.11.2021 №174 та п.10 рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленого у вигляді протоколу від 03.11.2023 №20/в про відмову в призначенні старшому прапорщику у відставці ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з встановленням інвалідності ІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, після звільнення з військової служби, в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб станом на 01.01.2019, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно відмовив позивачу в призначенні одноразової грошової допомоги з підстав відсутності на час встановлення позивачу інвалідності ІІІ групи (2004 рік) правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги, а також у зв'язку з тим, що зміна групи інвалідності відбулась понад дворічний термін після встановлення первинної групи інвалідності. Позивач зазначає, що положення п.4 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та п.8 Порядку №975 від 25.12.2013 не підлягають застосуванню, оскільки у даному випадку спірстосується не доплати одноразової грошової допомоги у зв'язку зі зміною групи інвалідності,а отримання одноразової грошової допомоги вперше. Зазначає, що йому встановлено ІІ групу інвалідності 23.10.2019 і з цієї дати він отримав право на отримання одноразової грошової допомоги і звернувшись 21.09.2021 про отримання такої грошової допомоги не пропустив трирічний строк. Враховуючи наведене вважає, що він має право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб станом на 01.01.2019, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975. Просив позов задовольнити.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку, визначеному статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі, також - КАС України) (а.с.26-27).
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, в якому стосовно задоволення заявлених позовних вимог заперечує. Зазначає, що позивач у зв'язку із встановлення йому 22.12.2004 ІІІ групи інвалідності (первинно) мав право на отримання страхової суми за державним обов'язковим особистим страхуванням на умовах, визначених Умовами державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців та військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплати їм та членам їх сімей страхових сум, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.1992 №488. Вважає, що оскільки позивачзвільнений з військової служби до набуття чинності Закону України від 04.04.2006 №3597-IV Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу», яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, а інвалідність встановлена до 01.01.2014, тобто до набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ОСОБА_1 не має права на отримання одноразової грошової допомоги. Також стверджує, що позовна вимога про зобов'язання відповідача прийняти рішення про призначення та виплату позивачу одноразової грошової допомоги є втручанням у дискреційні повноваження Міністерства оборони України (а.с.32-39).
Позивач правом подання відповіді на відзив не скористався.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши в сукупності письмові докази, судом встановлено наступне.
Згідно свідоцтва про хворобу №824 від 08.11.2004 виданого військово-лікарською комісією гарнізону в/ч НОМЕР_1 , за розпорядженням командира в/ч НОМЕР_2 , ОСОБА_1 з червня 1995 по листопад 1995 приймав участь у бойових діях вколишній Югославії (довідка з особової справи, посвідчення НОМЕР_3 ) 09.08.1995 при виконанні завдання надання допомоги сербським біженцям при наступі хорватських військ одержав удар тупим предметом по голові, отримав ЗЧМТ, струс головного мозку (а.с.22).
Відповідно до витягу із акту огляду у МСЕК до довідки сер. МСЕ №137628 від 22.12.2004 ОСОБА_1 , 22.12.2004 вперше встановлено III групу інвалідності - захворювання пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов'язку (а.с.15).
Згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині)№9 від 17.01.2005, старшого прапорщика ОСОБА_1 , який з 30.11.2004 знаходився у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_2 , звільненого з військової служби у відставку (за станом здоров'я)наказом Командувача військ ІНФОРМАЦІЯ_1 від 21.12.2004 №100, з січня 2005 виключено зі списків частини і всіх видів забезпечення (а.с.23).
Відповідно довитягу із акту огляду у МСЕК до довідки сер. МСЕ №201946 від 22.06.2009 ОСОБА_1 ,22.06.2009 повторно встановлено III групу інвалідності - захворювання пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов'язку (а.с.21).
Згідно виписки із акта огляду МСЕК до довідки серії 10 ААА №893897 від 25.06.2012 ОСОБА_1 при повторному огляді 25.06.2012 встановлена ІІI група інвалідності, причина інвалідності - травма так пов'язана із виконанням обов'язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов'язку, без переогляду (а.с.20).
Відповідно до виписки з акта огляду МСЕК до довідки серії 12 ААБ №401283 від 23.10.2019 ОСОБА_1 при повторному огляді 23.10.2019 встановлена ІІ група інвалідності з 22.10.2019, причина інвалідності - травма, так, пов'язана із виконанням обов'язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов'язку, без переогляду (а.с.19).
21.09.2021 ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 з заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв'язку з травмою пов'язаною звиконанням обов'язків військової служби, друга група, для направлення цієї заяви з додатками до Міністерства оборони України (а.с.13).
Військовим комісаром ІНФОРМАЦІЯ_2 21.09.2021 підготовлено та подано Директору Департаменту фінансів Міністерства оборони України висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , який 22.10.2019 повторно визнаний особою з інвалідністю ІІ групи, внаслідок травми пов'язаноїіз виконанням обов'язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов'язку (а.с.12).
Згідно витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №174 від 11.11.2021, старшому прапорщику у відставці ОСОБА_1 , якого 15.01.2005 звільнено з військової служби та 22.12.2004 під час первинного огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (довідка МСЕК серія ІФ №137628 від 22.12.2004), а 22.10.2019 під час повторного огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (довідка МСЕК серія 12 ААБ №401283 від 22.10.2019),відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки на час встановлення йому інвалідності в 2004 році не існувало правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги. Заявнику групу інвалідності змінено понад дворічний термінпіслявстановлення первинної групи інвалідності (а.с.11).
Вказаний витяг з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №174 від 11.11.2021 надісланий позивачу листом від 26.11.2021 №9/1/4304 (а.с.10).
На письмове звернення позивача, Департаментом соціального забезпечення Міністерства оборони України, листом від 08.05.2023 №423/Вих ЗВГ/986, проінформовано позивача, про те, що відповідно до пункту 8 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права. Після зміни групи інвалідності або ступеня втрати працездатності , чи їх причинного зв'язку, заявник може реалізувати своє право на виплату допомоги протягом трьох років з дня виникнення такого права. Також роз'ясненопозивачу порядок подання (оформлення) документів на одержання одноразової грошової допомоги (а.с.16).
Позивач,25.05.2023 повторно подав до ІНФОРМАЦІЯ_2 заяву для призначення одноразової грошової допомоги.
ІНФОРМАЦІЯ_3 наслідками поданої заяви оформлено та направлено на розгляд до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України пакет документів для призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 .
Згідно витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №20/в від 03.11.2023, старшому прапорщику у відставці ОСОБА_1 , якого 15.01.2005 звільнено з військової служби та 22.12.2004 під час первинного огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (довідка МСЕК серія ІФ №137628 від 22.12.2004), а 22.10.2019 під час повторного огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (довідка МСЕК серія 12 ААБ №401283 від 22.10.2019), відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги. Зазначено, що заявник не має права на одержання одноразової грошової допомоги, оскільки на час встановлення інвалідності в 2004 році не існувало правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги. Крім цього, зазначено,що він не має права на призначення одноразової грошової допомоги, оскільки звернувся із заявою для призначення одноразової грошової допомоги 25.05.2023 а інвалідність йому встановлена 22.10.2019 (а.с.17).
З метою захисту порушеного права на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності ІІ групи, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
12.05.1992 введено в дію Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII). Згідно з Преамбулою, цей Закон здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Статтею 41 Закону №2232-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
У свою чергу, Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) введено в дію 10.01.1992. Згідно з Преамбулою, цей Закон відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Статтею 16 Закону №2011-ХІІ (у редакції, чинній на час первинного встановлення позивачу інвалідності) передбачалося, що військовослужбовці, а також військовозобов'язані, призвані на збори, підлягають державному обов'язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті.
Умови страхування і порядок виплат страхових сум військовослужбовцям і військовозобов'язаним, призваним на збори, та членам їх сімей встановлюються Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог Закону №2011-ХІІ, Кабінет Міністрів України Постановою від 19.08.1992 №488 затвердив Умови державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум (далі - Умови №488).
Підпунктом «б» пункту 6 Умов №488 (у редакції, чинній на час первинного встановлення позивачу інвалідності) було установлено, що Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» виплачує страхові суми у разі втрати застрахованим працездатності, що сталася внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних в період проходження служби (зборів), - у розмірі залежно від ступеня втрати працездатності, що визначається у процентному відношенні до загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті.
Виплата страхових сум, зазначених у підпунктах «а» і «б», у зв'язку за настанням страхової події провадиться за вирахуванням раніше виплачених страхових сум за цю ж саму страхову подію. При цьому страхова сума з даного виду страхування виплачується незалежно від виплат за іншими видами страхування і виплат у порядку відшкодування збитків.
Отже, позивач у зв'язку із первинним встановленням йому ІІІ групи інвалідності набув з 22.12.2004 право на отримання страхової суми за державним обов'язковим особистим страхуванням в порядку, встановленому Умовами №488.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» від 03.11.2006 №328-V статтю 16 Закону №2011-ХІІ викладено в новій редакції, яка діяла з 01.01.2007, та якою було введено поняття «одноразова грошова допомога».
Відповідно до статті 16 Закону №2011-ХІІ Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 28.05.2008 №499 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб» (далі - Постанова №499).
Пунктом 2 Постанови №499 встановлено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, що сталися після 1 січня 2007 року, здійснюється згідно з Порядком, затвердженим цією постановою.
Пунктом 3 Постанови №499 передбачено завершити виплату страхових сум за страховими випадками, що сталися до 1 січня 2007 року, відповідно до Умов державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядку виплат їм та членам їх сімей страхових сум, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року №488, а також одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 року №284 (Офіційний вісник України, 2007 рік, № 14, ст. 532).
В подальшому, з 01.01.2014 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» від 04.07.2012 №5040-VI (далі - Закон №5040-VI), яким Закон №2011-ХІІ було доповнено статтями 16-1, 16-2, 16-3, 16-4.
Так, пунктом 2 статті 16-2 Закону №2011-ХІІ в редакції Закону №5040-VI було передбачено, що одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб.
Також, пункт 9 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ в редакції Закону №5040-VI встановлював, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
На виконання вказаних вище норм права, Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі- Порядок № 975).
В контексті описаного вище правового регулювання суд зауважує, що на зміну обсягу прав особи у сфері соціального захисту військовослужбовців, в т.ч. на отримання одноразової грошової допомоги або страхової суми за державним обов'язковим особистим страхуванням, може впливати настання обставин, з якими законодавство прямо пов'язує рівень соціального захисту, зокрема зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, що передбачено Законом №2011-ХІІ (з урахуванням Постанови №499, Порядку №975) та Умовами №488.
Такий підхід відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постанові від 22.03.2018 у справі №278/307/17, відповідно до якої законодавством визначені однакові умови для виплати військовослужбовцям як страхових сум, так і одноразової грошової допомоги. «Обов'язкове особисте державне страхування» та «одноразова грошова допомога» є двома рівнозначними компенсаційними механізмами соціального захисту військовослужбовців, які спрямовані на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Відтак, у разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.
Як зазначалось судом вище, вперше інвалідність позивачу встановлено 22.12.2004 і у зв'язку з цим він набув право на отримання страхової суми за державним обов'язковим особистим страхуванням, а тому при вирішенні питання про призначення і виплату одноразової грошової допомоги слід враховувати факт призначення і виплати останньому суми обов'язкового особистого державного страхування.
Матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження або спростування обставин щодо отримання позивачем за фактом встановлення інвалідності вперше страхової суми за державним обов'язковим особистим страхуванням згідно з Умовами №488.
Разом з тим, суд зауважує, що оскаржувані рішення відповідачапро відмову в призначенні позивачу спірної грошової допомоги не ґрунтується на тому, що попередньо позивач отримав суму обов'язкового особистого державного страхування у зв'язку з визнанням особою з інвалідністю вперше.
Водночас, змістом Витягу з протоколу №174 стверджується, що відповідач відмовив позивачу в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності з двох підстав, зокрема:
- на час встановлення інвалідності в 2004 році не існувало правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги;
- встановлення вищої групи інвалідності відбулось у понад дворічний термін після встановлення первинної групи інвалідності.
В свою чергу, суд, досліджуючи правомірність та обґрунтованість таких мотивів для прийняття відповідачем оскаржуваного рішення від 11.11.2021 №174, звертає увагу на таке.
Пунктом 2 Порядку №975 установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги:
- допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 №499 (Офіційний вісник України, 2008 р., №39, ст.1298), Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2007 №284 (Офіційний вісник України, 2007 р., №14, ст.532), і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2007 №1331 (Офіційний вісник України, 2007 р., №89, ст.3255);
- допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Відповідно до пункту 3 Порядку №975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:
- у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;
- у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Отже, право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов'язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 19.02.2020 у справі №161/6668/17 та від 02.12.2021 у справі №278/1429/17.
Водночас, станом на час встановлення позивачу інвалідності ІІІ групи, не існувало правової норми щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, в т.ч. у зв'язку зі встановленням інвалідності, зумовленої проходженням військової служби.
Предметом спору в цій справі є питання правомірності розгляду заяви позивача про призначення одноразової грошової допомоги та вимога нарахувати та виплатити її позивачу як особі з інвалідністю ІІ групи.
Позивачу ІІ групу інвалідності встановлено з 22.10.2019, під час дії Порядку №975, а тому саме його належить застосовувати у спірних правовідносинах.
Такої ж позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 13.01.2022 у справі №569/12243/17 і суд не має підстав не погодитись із запропонованим підходом.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 16 Закону №2011-ХІІ (в редакції, чинній на момент встановлення позивачу інвалідності ІІ групи), одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
За правилами пункту «б» частини першої статті 16-2 Закону №2011-ХІІ (в редакції, чинній на момент встановлення позивачу інвалідності ІІ групи) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
Тотожна за змістом норма міститься і у підпункті 1 пункту 6 Порядку №975 (в редакції, чинній на момент встановлення позивачу інвалідності І групи), згідно з яким одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі:
- 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності I групи;
- 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності II групи;
- 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності III групи.
При цьому, згідно з частиною четвертою статті 16-3 Закону №2011-ХІІ (у редакції, чинній з 01.01.2014 - після набрання чинності Законом №5040-VI), якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
З 01.01.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII, яким частину четверту статті 16-3 Закону №2011-XII доповнено абзацом другим такого змісту: «У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється».
Пунктом 8 Порядку №975 передбачено, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
У разі повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється.
Обидві ці норми (абзац 1 пункту 4 статті 16-3 Закону та пункт 8 Порядку №975) передбачають дворічний строк, протягом якого зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності, або причини інвалідності, можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.
Верховний Суд у постанові від 15.07.2020 у справі №240/10153/19 сформулював висновок про застосування пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII:
(1) право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв'язку з встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду;
(2) передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону №2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються, починаючи з 01.01.2014;
(3) зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01.01.2014 чи після).
Водночас, суд звертає увагу на те, що Конституційний Суд України (Другий сенат) Рішенням від 06.04.2022 №1-р(ІІ)/2022 у справі про посилений соціальний захист військовослужбовців положення пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII визнав такими, що не відповідають Конституції України, а саме: статтям 1, 3, частині першій та другій статті 8, частині п'ятій статті 17, частині першій статті 17 Конституції України.
Установлені приписами пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги у більшому розмірі за умови встановлення вищої групи інвалідності (або більшого відсотка втрати працездатності) лише протягом двох років є невиправданими і такими, що непропорційно обмежують право на посилений соціальний захист військовослужбовців, гарантований частиною першою статті 46 Конституції України у взаємозв'язку з частиною п'ятою її статті 17 (пункт 5.3. Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022 № 1-р(II)/2022).
Оспорювані приписи Закону, якими встановлено обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі за умови встановлення вищої групи інвалідності (або більшого відсотка втрати працездатності) лише протягом двох років, не узгоджуються із засадничими конституційними цінностями, зокрема такими, як принцип поваги до захисту прав людини, принцип верховенства права в аспекті домірності та вимог щодо соціального захисту військовослужбовців (статті 3, 8, 17, 46 Конституції України) (пункт 6.2. Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022 № 1-р(II)/2022).
У постанові від 21.03.2023 у справі №240/7411/21 судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, вирішуючи питання щодо відступу від висновків Верховного Суду у наведених вище правовідносинах, дійшла таких висновків:
(1) частина четверта статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не може бути застосована до правових актів, які визнані неконституційними за рішенням Конституційного Суду України;
(2) правовий висновок Верховного Суду, висловлений у постановах від 15.07.2020 у справі №240/10153/19, від 02.12.2022 у справі №1.380.2019.006957, стосується редакції пункту четвертого статті 16-3 Закону України №2011-ХІІ, що діяла до ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 06.04.2022 №1-р(ІІ)/2022, і застосовується до правовідносин, що виникли до 06.04.2022.
До правовідносин, що виникли після 06.04.2022, стаття 16-3 Закону №2011-ХІІ застосовується без урахування пункту четвертого цієї статті, оскільки його визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 06.04.2022 №1-р(ІІ)/2022.
В подальшому Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду розглянув справу №240/19209/21 (постанова від 10.12.2024), у якій вирішувалось питання щодо застосування положень частини четвертої статті 7 КАС України до положень пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ, які за Рішенням Конституційного Суду від 06.04.2022 №1-р(ІІ)/2022 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), до правовідносин, які виникли до ухвалення цього Рішення Конституційного Суду України, та питання відступу від висновків Верховного Суду, сформульованих у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 21.03.2023 у справі №240/7411/21.
У постанові від 10.12.2024 у справі №240/19209/21 Верховний Суд вказав, що у разі недотримання принципу верховенства права (відсутність дискримінації і рівність перед законом), невідповідності приписів закону нормам Конституції України, суд в силу приписів частини четвертої статті 7 КАС України при виборі норм права, які застосовуються до спірних відносин при вирішенні спору, має застосувати принцип верховенства права.
Суд має застосувати правовий акт, який має вищу юридичну силу, а саме, норми Конституції України, а не норми закону, оскільки пряме (безпосереднє) застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає повноваження судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають таким, що суперечить Конституції України в цілому або частково.
Положення частини четвертої статті 7 КАС України мають бути застосовані до правовідносин, які виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, яким положення закону визнані неконституційними. Після прийняття рішення Конституційним Судом України застосуванню підлягають положення Конституції України із врахуванням юридичної позиції, сформульованої у рішенні Конституційного Суду України.
Установлені пунктом 4 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги у більшому розмірі за умови встановлення вищої групи інвалідності (або більшого відсотка втрати працездатності) лише протягом двох років, на думку судової палати, суперечать Конституції України з моменту встановлення такого обмеження.
Оскільки судовий захист не може бути побудовано на неправовому (неконституційному) законі, норму якого, до того ж, вже визнано неконституційною, відповідно виникає необхідність відступу від правового висновку, висловленого у постанові Верховного Суду від 21.03.2023 у справі №240/7411/21 про те, що частина четверта статті 7 КАС України не може бути застосована до правових актів, які визнані неконституційними за рішенням Конституційного Суду України та інших висновків у цій справі як похідних у правовідносинах щодо призначення одноразової грошової допомоги особам з інвалідністю, яка виникла внаслідок, зокрема поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаного із захистом суверенітету і територіальної цілісності України, підвищення групи якої відбулось після спливу дворічного строку з дня встановлення первинної групи інвалідності.
Тому Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 10.12.2024 у справі №240/19209/21 дійшов висновків щодо необхідності застосування вказаних норм у подібних правовідносинах у такий спосіб:
1) на будь-якій стадії судового процесу у випадку, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції, він не застосовує такий закон чи інший правовий акт, зокрема й до правовідносин, які виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, яким положення закону визнані неконституційними, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії, оскільки принцип прямого (безпосереднього) застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає повноваження судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають таким, що суперечить Конституції України;
2) суди застосовують процесуальний механізм, передбачений частиною четвертою статті 7 КАС України, зокрема й у випадку, коли Конституційним Судом України сформульовано юридичну позицію щодо положення закону, яке підлягало застосуванню на час виникнення відповідних правовідносин;
3) установлені пунктом 4 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі за умови встановлення вищої групи інвалідності (або більшого відсотка втрати працездатності) лише протягом двох років суперечать Конституції України, а тому для вирішення цього спору підлягає застосуванню частина перша статті 46 Конституції України у взаємозв'язку з частиною п'ятою її статті 17 як норми прямої дії з урахуванням юридичної позиції Конституційного Суду України, сформульованої у Рішенні від 06.04.2022 № 1-р(II)/2022.
Отже враховуючи наведене, незважаючи на те, що позивачу первинна ІІІ група інвалідності встановлена 22.12.2004, а ІІ група інвалідності у понад дворічний строк - 22.10.2019, і до ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 06.04.2022 №1-р(II)/2022, суд дійшов висновку, що частина четверта статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ щодо визначення підстав для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги, як то сплив дворічного строку у разі зміни групи інвалідності після первинного її встановлення, до спірних правовідносин не застосовується.
Застосовуючи указані вище висновки до обставин справи, суд вважає, що відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги з посиланням на пункт 4 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ та пункт 8 Порядку №975 у зв'язку з тим, що заявнику групу інвалідності змінено після спливу двох років з дня встановлення первинної групи інвалідності, діяв всупереч принципу верховенства права (дотримання прав людини, відсутність дискримінації і рівність перед законом), не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією України.
За таких обставин, рішення відповідача про відмову позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги як особі з інвалідністю ІІ групи, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 11.11.2021 №174, є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Враховуючи протиправність рішення відповідача від 11.11.2021 №174 а також наявність у позивача станом на час його первинного звернення із заявоювід 21.09.2021права на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групиінвалідності, підлягає скасуванню і рішення відповідача про відмову позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги як особі з інвалідністю ІІ групи, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 03.11.2023 №20/в прийняте за наслідками розгляду повторно поданої 25.05.2023 року позивачем заяви.
Обираючи у даному випадку належний і ефективний спосіб захисту порушених прав, суд бере до уваги, що призначення одноразової грошової допомоги належить до дискреційних повноважень Міністерства оборони України, відтак суд вважає за необхідне зобов'язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.09.2021 та додані до неї документи,про призначення та виплату одноразової грошової допомоги за фактом встановлення ІI групи інвалідності, з урахуванням висновків викладених у цьому рішенні суду.
Підсумовуючи наведене вище суд вважає, що позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання до вчинення певних дій підлягає до задоволення частково.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
позов задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати п. 3 рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленого у вигляді протоколу від 11.11.2021 №174 та п. 10 рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленого у вигляді протоколу від 03.11.2023 №20/в про відмову в призначенні старшому прапорщику у відставці ОСОБА_1 одноразової грошової допомогиза фактом встановлення ІІ групи інвалідності з 22.10.2019.
Зобов'язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.09.2021 та додані до неї документи про призначення та виплату одноразової грошової допомоги за фактом встановлення ІІ групи інвалідності з 22.10.2019, з урахуванням правової оцінки, наданої судом в даному рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ), адреса: АДРЕСА_1 ;
відповідач - Міністерство оборони України (код ЄДРПОУ 00034022), адреса: проспект Повітрофлотський, 6, м.Київ, 03168.
Суддя /підпис/ Скільський І.І.