Україна
Донецький окружний адміністративний суд
31 липня 2025 року Справа№160/17401/25
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Голуб В.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Дніпровського апеляційного суду до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про скасування постанови про накладення штрафу від 05.06.2025, -
13.06.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Дніпровського апеляційного суду до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про скасування постанови.
В обґрунтування позовних вимог представник Дніпровського апеляційного суду зазначив, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15 січня 2024 року у справі № 200/7257/23, зокрема, зобов'язано Дніпровський апеляційний суд нарахувати та виплатити судді у відставці ОСОБА_1 добові за весь час фактичного перебування у відрядженні з 01 січня 2023 року по 12 вересня 2023 року в порядку і розмірі, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2011 року № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів». З метою виконання зазначеного рішення суду, судом видано виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження № 75692861. Разом з тим, у зв'язку з невиконанням Дніпровським апеляційним судом виконавчого листа, виданого Донецьким окружним адміністративним судом 05.07.2024 у справі № 200/7257/23, відповідачем прийнято постанову від 05.06.2025 про накладення штрафу. На переконання позивача, зазначена постанова є протиправною та підлягає скасуванню, адже позивач повідомив відділ примусового виконання Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, що виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 січня 2024 року у справі № 200/7257/23 є об'єктивно неможливим через визначений у рішенні спосіб виконання. Дніпровський апеляційний суд неодноразово звертався до Державної судової адміністрації з проханням виділення асигнування на виконання рішення по справі, проте у наданні коштів було відмовлено. На переконання представника Дніпровського апеляційного суду, наявність поважних причин для невиконання судового рішення виключає можливість для застосування штрафних санкцій, а тому просить суд скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рекашової Алли Миколаївни від 05.06.2025 про накладення штрафу.
Відповідач позов не визнав. В обґрунтування незгоди з позовними вимогами зазначив, що поважними причинами невиконання боржником рішення можуть бути визнані лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення боржника, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для виконання рішення у встановлений виконавцем строк та повинні бути підтверджені належними доказами. При цьому застосування такого заходу реагування, як винесення постанови про накладення штрафу, є обов'язком державного виконавця і націлене на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження. Відповідач звертає увагу, що постанова про накладення штрафу від 05.06.2025 у виконавчому провадженні № 75692861 винесена у відповідності до вимог чинного законодавства, оскільки станом на зазначену дату рішення суду не виконано. Більше того, боржник не повідомив державного виконавця про наявність дійсно поважних причин, що перешкоджали його виконанню, як того вимагає Закон України «Про виконавче провадження». З огляду на зазначене, представник Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Ухвалою від Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.06.2025 адміністративну справу № 160/17401/25 за позовом Дніпровського апеляційного суду до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про скасування постанови суд передав за підсудністю до Донецького окружного адміністративного суду.
19.06.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від позивача надійшла заява про забезпечення позову.
Ухвалою від 23 червня 2025 року суд заяву про забезпечення позову у справі № 160/17401/25 передав за підсудністю до Донецького окружного адміністративного суду.
Ухвалою від 17 липня 2025 року Донецький окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову у справі за позовом Дніпровського апеляційного суду до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про скасування постанови про накладення штрафу від 05.06.2025.
21 липня 2025 року ухвалою суд прийняв до розгляду позовну заяву Дніпровського апеляційного суду до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про скасування постанови про накладення штрафу від 05.06.2025 та відкрив провадження по справі № 160/17401/25. Розгляд адміністративної справи суд вирішив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
За приписами частини 5 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін в порядку ст. 287 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15 січня 2024 року у справі № 200/7257/23, яке залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 19.06.2024, позов ОСОБА_1 до Дніпровського апеляційного суду про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, задоволено повністю. Зобов'язано Дніпровський апеляційний суд нарахувати та виплатити судді у відставці ОСОБА_1 добові за весь час фактичного перебування у відрядженні з 01 січня 2023 року по 12 вересня 2023 року в порядку і розмірі, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2011 року № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів».
05 липня 2024 року судом видано виконавчий лист по даній справі.
За заявою стягувача про примусове виконання рішення суду, постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 06.08.2024 відкрито виконавче провадження № 75692861.
Суд зазначає, що в матеріалах адміністративної справи наявні листи позивача до Державної судової адміністрації від 14.11.2024, 09.12.2024, 13.05.2025 із проханням виділити кошти на виконання рішення суду від 15 січня 2024 року у справі № 200/7257/23. Проте, зокрема, листом від 7 травня 2025 року Державна судова адміністрація повідомила про відсутність бюджетних асигнувань на виконання рішення суду.
Після відкриття виконавчого провадження, у відповідь на вимогу відповідача, Дніпровський апеляційний суд листом від 09.12.2014 повідомив, що сума добових ОСОБА_2 за фактичне перебування у відрядженні з 01.01.2023 до 12.09.2023 становить 64 200, 00 грн. Відповідно до 1.28 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, було визначено бюджетну програму КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя». На даний час в кошторисі Дніпровського апеляційного суду за бюджетною програмою КПКВ 0501150 кошти відсутні. Для виконання судового рішення по справі № 200/7257/23 Дніпровський апеляційний суд надіслав лист в Державну судову адміністрацію України з проханням виділити асигнування за бюджетною програмою КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя».
Суд зазначає, що представник Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звертався до Донецького окружного адміністративного суду із заявою про зміну способу та порядку виконання судового рішення. Проте, ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 31 грудня 2024 року у справі № 200/7257/23, яка залишена без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року, відмовлено у задоволенні заяви Міністерства юстиції України про зміну порядку та способу виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26.01.2024.
05.06.2025 постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України за невиконання рішення суду на боржника Дніпровський апеляційний суд накладено штраф у розмірі 5100 грн. Даною постановою також зобов'язано боржника виконати рішення протягом 10 робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення.
Не погоджуючись із вказаною постановою про накладення штрафу від 05 червня 2025 року, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до ч. 2 та ч. 4 ст. 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.
Питання примусового виконання судових рішень регулюються Законом України 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження».
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження»).
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Примусове виконання рішень, за якими стягувачами є держава, державні органи, здійснюється органами державної виконавчої служби.
Статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження», встановлені обов'язки і права виконавців. Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до ч. 6 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).
Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення регламентований статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження».
За рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження (ч. 1).
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (ч. 2).
Як вбачається з матеріалів справи, звернувшись до суду, позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 січня 2024 року у справі № 200/7257/23 не виконано з поважних причин.
Водночас, відповідачем 05.06.2025 року накладено штраф у розмірі 5 100 грн. на Дніпровський апеляційний суд за невиконання рішення суду.
Суд зауважує, що статтею 75 Закону України «Про виконавче провадження» визначена відповідальність за невиконання рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії.
Зокрема, згідно з ч. 1 цієї статті, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення (ч. 2 ст. 75 Закону).
Аналіз визначених правових норм дає підстави для висновку, що законодавство встановлює відповідальність боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання, за невиконання рішення, а саме: накладення штрафу, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій. Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження. Водночас для накладення зазначеного штрафу, законодавство передбачає встановлення факту невиконання судового рішення без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Отже, невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України «Про виконавче провадження». Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Поважними, в розумінні наведених норм Закону України «Про виконавче провадження», можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 360/3573/20.
Поряд з цим Верховний Суд у постанові від 31 травня 2021 року у справі № 560/594/20 зауважив, що невиконання рішення суду дозволяє державному виконавцю вжити заходи реагування у вигляді накладення штрафу, проте необхідно встановити, що послугувало причиною до невиконання рішення суду на момент накладення штрафу. Якщо встановлено, що невиконання відбулось без поважних причин, то наявні підстави для накладення штрафу, а у протилежному випадку (наявні реальні обставини, що є перешкодою до виконання), необхідно враховувати їх поважність та у кожному конкретному випадку виходити з цих обставин.
В свою чергу, Верховний Суд в постановах від 07.11.2019 у справі № 420/70/19, від 23.04.2020 у справі № 560/523/19 та від 24.01.2018 у справі № 405/3663/13-а, від 13.10. 2021 у справі № 360/4708/20 та від 13.10.2021 у справі № 360/4705/20 зазначив, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.
Суд зауважує, що переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов'язковості судових рішень, адміністративні суди мають зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства, встановлювати наявність та форму вини такої посадової особи, а також зазначати про співмірність розміру штрафу та доходів (фінансової спроможності) такої посадової особи. Це не повинно зумовлювати порушення основоположних засад адміністративного судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо. Такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для винесення спірної постанови слугувало те, що станом на час винесення останньої Дніпровським апеляційним судом не виконано рішення суду справі № 200/7257/23 в частині виплати нарахованої заборгованості з добових за час перебування судді ОСОБА_1 у відрядженні з 01 січня 2023 року по 12 вересня 2023 року.
Між тим, як на підставу щодо невиконання в повному обсязі судового рішення у вищезазначеній справі, позивач вказує на відсутність фінансування, необхідного на виплату коштів за судовими рішеннями.
Відповідно до статей 23 та 116 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.
Отже, фактичне та у повному обсязі виконання судового рішення позивачем можливе за умови наявності відповідних бюджетних асигнувань на відповідні цілі за рахунок коштів Державного бюджету України.
Позивачем до матеріалів справи додано докази на підтвердження того, що ним здійснювались заходи з метою отримання додаткового фінансування з метою виконання рішення суду по справі № 200/7257/23. Втім, вказані кошти не були виділені Державною судовою адміністрацією України.
Встановлені обставини справи свідчать про те, що вже нараховані суми не було виплачено стягувачу у зв'язку з відсутністю бюджетного асигнування.
На підставі наведеного, слід зазначити, що обставини, на які посилається позивач, в своїй сукупності свідчать, що невиплата в повному обсязі нарахованих коштів не зумовлена недбалістю позивача чи неналежним виконанням своїх обов'язків.
При цьому позивачем була надана інформація щодо виконання судового рішення в частині перерахунку та нарахування грошових коштів та повідомлено про причини неможливості виконання судового рішення.
Верховний Суд України у своїх постановах (зокрема, від 24.01.2018 року у справі № 405/3663/13-а, від 13.06.2018 року у справі № 757/29541/14-а та від 21.08.2019 року у справі № 754/3105/17) неодноразово вказував про те, що невиконання судового рішення позивачем в частині виплати грошових коштів, за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів, не може вважатись невиконанням судового рішення без поважних причин, а накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.
При цьому, суд зазначає, що згідно з вимогами п. 1, 3 ч. 3, ч.5 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.
Під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення.
Вирішуючи даний спір, судом встановлено, що приймаючи акт індивідуальної дії суб'єктом владних повноважень не досліджено питання наявності чи відсутності відповідного фінансового забезпечення та відповідно наявності чи відсутності коштів, виділених бюджетом та спрямованих на виконання рішення суду за відповідними виплатами.
Державним виконавцем не вчинялося жодних дій щодо одержання належних та допустимих доказів на підтвердження чи спростування позиції позивача стосовно відсутності фінансування для виконання рішення суду.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач, на якого покладено обов'язок доказування, жодних доказів в обґрунтування правомірності своїх дій та рішень, до суду не надав.
Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З огляду на зазначене, оцінивши докази, які є у справі, в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову та необхідність його задоволення.
З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що постанова головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рекашової Алли Миколаївни від 05.06.2025 про накладення штрафу підлягає скасуванню. Крім того, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати спірну постанову протиправною, як того вимагають приписи ст. 245 КАС України.
Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бендерський проти України» від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
За загальним правилом розподіл судових витрат полягає в тому, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
При цьому суб'єкту владних повноважень, можуть компенсуватись лише документально підтвердженні витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз і лише в тому разі, якщо суб'єкт владних повноважень у відповідній справі був позивачем, оскільки саме суб'єкт владних повноважень повинен нести усі ризики, пов'язані з прийняттям ним рішень, вчиненням дій чи допущенням бездіяльності, у тому числі необхідність відстоювати правомірність своєї поведінки в адміністративному суді. Такі обмеження у можливостях суб'єктів владних повноважень свідчать про загальну спрямованість адміністративного судочинства на захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у спірних відносинах із владою.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 15.08.2019 у справі № 666/754/16-а, від 16.01.2020 у справі № 360/4447/18, від 27.05.2021 у справі № 480/6187/20, від 10.12.2021 у справі № 280/1244/19, від 25.01.2022 у справі № 280/5188/19, від 06.04.2022 у справі № 460/549/20.
Враховуючи те, що в ході судового розгляду справи позивачем витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз не здійснювались, а сплачена сума судового збору позивачу, як суб'єкту владних повноважень, компенсації не підлягає, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 241-246, 255, 270-272, 287 КАС України, суд, -
Позов Дніпровського апеляційного суду (49000, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Харківська, буд. 13, код ЄДРПОУ 42270629) до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (01001, Україна, місто Київ, вул. Городецького, буд. 13) про скасування постанови, - задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рекашової Алли Миколаївни від 05.06.2025 про накладення штрафу у розмірі 5 100, 00 грн. на Дніпровський апеляційний суд, в рамках виконавчого провадження № 75692861.
Повний текст рішення складений 31 липня 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Днем подання апеляційної скарги є день її надходження до відповідного суду. Строк подання апеляційної скарги не може бути поновлено. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.А. Голуб