м. Вінниця
01 серпня 2025 р. Справа № 120/1728/25
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю рішення відповідача про відмову в імміграції та відмову в оформлення видачі посвідки на постійне проживання. Серед іншого позивач зауважує, що рішення відповідача є необґрунтованим. Водночас не зазначення в оскаржуваному рішенні причин відмови в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання не дають реалізувати позивачу надане законом право повторного звернення з заявою про обмін посвідки.
Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву, у якому заперечує проти задоволення позову. Зокрема, зауважує, що дозвіл на імміграцію та посвідка на тимчасове місце проживання позивача підлягали скасуванню, з огляду на факт отримання громадянства України.
До суду від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, а саме, позивач вказує на необхідність визнання протиправним та скасування рішення Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області від 16.10.2023 року № 564, яким позивачеві скасовано дозвіл на імміграцію в Україну та посвідку на постійне проживання в Україні.
Вирішуючи вказану заяву позивача, суд виходить з того, що відповідно до ч.1 ст.47 КАС України крім прав та обов'язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п'ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав, що позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Під підставами позову слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги. Обставинами можуть бути лише юридичні факти матеріально-правового характеру, тобто такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Юридичні факти матеріально-правового характеру, які визначені як підстави позову, свідчать про те, що існують правовідносини і що внаслідок певних дій ці відносини стали спірними.
Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна предмета і підстав позову не допускається.
Разом з тим, не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами (фактами) при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права або наведення іншого праворозуміння таких норм.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.03.2018 р. у справі №916/1764/17, від 22.01.2020 р. у справі №210/2289/17, від 30.01.2020 р. у справі №817/831/18 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 р. у справі №924/1473/15, від 01.02.2021 р. у справі №2а-3025/11/0970.
До того ж, розміром позову є кількісна характеристика позовних вимог. Отже, збільшення або зменшення розміру позовних вимог може відбутися шляхом зміни кількісних характеристик позовних вимог, але в межах спірних правовідносин.
Предмет позову кореспондує із способами судового захисту права (змістом позову), які визначені статтею 5 КАС України, а тому зміна предмета позову означає зміну вимоги, що свідчить про обрання позивачем іншого, на відміну від первісно обраного, способу захисту порушеного права або його доповнення, у межах спірних правовідносин.
У первісно заявленому позові позивач просить скасувати рішення відповідача про відмову в імміграції та відмову в оформленні видачі посвідки на постійне проживання.
У заяві про збільшення позовних вимог ще й просить скасувати рішення, яким було скасовано наявні у нього дозвіл на імміграцію та посвідку.
Враховуючи, що змінені позовні вимоги заявлені з підстав, які не зазначалися при первісному зверненні до суду, суд дійшов висновку про те, що представником позивача змінено як підстави, так і предмет позову, а тому заява про збільшення позовних вимог не відповідає вимогам ч.1 ст.47 КАС України, що зумовлює відмову у задоволенні такої заяви.
Викладене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постановах від 20.01.2020 р. у справі №826/19197/16 та від 28.04.2021 р. у справі №420/2388/19.
При цьому суд зазначає, що відмова у прийнятті до розгляду заяви про збільшення позовних вимог не позбавляє позивача права звернутися до суду з такими вимогами, шляхом подання іншої позовної заяви.
Окрім того, позивачем до суду подано письмові пояснення, у яких він вказує на протиправність рішень відповідача та неможливість досудового регулювання спору, з огляду на перебування за кордоном.
Ознайомившись з матеріалами справи, судом встановлено такі обставини.
Позивач, який є громадянином російської федерації, 14.04.2000 року вперше був документований тимчасовою посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_1 , термін дії якої до 14.04.2002 року, оскільки отримав дозвіл на імміграцію в Україну на підставі ст. 3 Закону України "Про правовий статус іноземців".
У зв'язку з закінченням строку дії тимчасової посвідки на постійне проживання позивач був документований посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 терміном дії "безстроково".
12.08.2024 року позивач звернувся до відповідача із заявою про обмін посвідки на постійне проживання, у зв'язку із непридатністю для подальшого користування посвідки серії НОМЕР_2 .
Рішенням Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області № 05032300022970 від 15.08.2024 року на підставі пп. 9 п. 62 Порядку оформлення, видачі, обміну, відкликання, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою КМУ від 24.04.2018 року № 321, відмовлено в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд керується таким.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні визначено Законом України від 22.09.2011 року № 3773-VI "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", який встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземцями визнаються іноземні громадяни - особи, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами України, та особа без громадянства - особа, яка не розглядається як громадянин будь-якою державою в силу дії її закону.
Статтею 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" визначено, що іноземці можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.
Згідно ст.1 Закону України від 07.06.2001 року №2491-III "Про імміграцію", імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року № 321 затверджено визначено Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання (далі Порядок - № 321).
Відповідно п. 1 Порядку № 321 посвідка на постійне проживання є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.
Згідно п. 7 Порядку № 321 обмін посвідки здійснюється у разі: 1) зміни інформації, внесеної до посвідки; 2) виявлення помилки в інформації, внесеній до посвідки; 3) закінчення строку дії посвідки; 4) непридатності посвідки для подальшого використання; 5) досягнення іноземцем або особою без громадянства 25- або 45-річного віку (у разі, коли іноземець або особа без громадянства документовані посвідкою, що не містить безконтактного електронного носія).
Відповідно до п. 9 Порядку № 321 оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обмін здійснюється територіальними органами/територіальними підрозділами ДМС через Головний обчислювальний центр Єдиного державного демографічного реєстру у взаємодії з Державним центром персоналізації документів державного підприємства Поліграфічний комбінат Україна по виготовленню цінних паперів.
Пунктом 16 Порядку № 321 встановлено, що документи для оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обміну подаються до державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, центру надання адміністративних послуг (далі - уповноважений суб'єкт), територіальних органів/територіальних підрозділів ДМС, за місцем проживання іноземця або особи без громадянства.
За приписами п. 21 Порядку № 321 працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта під час приймання документів від іноземця або особи без громадянства, зокрема для обміну посвідки, перевіряє повноту поданих іноземцем або особою без громадянства документів, зазначених у пунктах 32-34 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства, своєчасність їх подання, наявність підстав для оформлення та видачі посвідки, наявність відмітки про перетинання державного кордону чи продовження строку перебування або наявність документа, що підтверджує законність перебування/проживання іноземця або особи без громадянства на території України, звіряє відомості про іноземця або особу без громадянства, зазначені в паспортному документі іноземця або документі, що посвідчує особу без громадянства, з даними, що містяться в заяві-анкеті.
У разі виявлення факту подання документів не в повному обсязі або подання документів, оформлення яких не відповідає вимогам законодавства, територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС, уповноважений суб'єкт інформують іноземця або особу без громадянства про відмову в прийнятті документів із зазначенням підстав такої відмови. За бажанням іноземця або особи без громадянства відмова надається у письмовій формі.
Порядок подання документів для оформлення у зв'язку із втратою або викраденням, обміну посвідки та їх розгляд визначено у п. 40-46 Порядку № 321.
При цьому, п. 40 Порядку № 321 передбачено, для оформлення у зв'язку із втратою або викраденням посвідки, її обміну іноземець або особа без громадянства подають такі документи: 1) посвідку, що підлягає обміну (крім випадків втрати та викрадення); 2) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, крім випадків, установлених абзацом восьмим цього пункту; 3) переклад на українську мову сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними, засвідчений у встановленому законодавством порядку; 4) документи, що підтверджують обставини чи юридичні факти, відповідно до яких посвідка підлягає обміну (крім випадків, передбачених підпунктами 3-5 пункту 7 нього Порядку), документи, видані компетентними органами іноземних держав, мають 5ути легалізованими в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України; 5) документ, що посвідчує особу законного представника, та документ, що підтверджує повноваження особи як законного представника, у разі подання документів законним представником; 6) документ, що підтверджує сплату адміністративного збору, або документ про звільнення від його сплати.
Іноземець або особа без громадянства під час подання документів пред'являють працівникові територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта оригінали документів, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-6 цього пункту.
Згідно п. 43 Порядку № 321 рішення про оформлення, обмін посвідки приймається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС за результатами ідентифікації іноземця або особи без громадянства, перевірки поданих ними документів та у разі відсутності підстав для відмови в її оформленні не пізніше ніж протягом десятого робочого дня з дня прийняття документів.
Пунктом 44 Порядку № 321 зазначено, що якщо втрачена або викрадена посвідка чи посвідка, що підлягає обміну, була видана територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, до якого подано заяву-анкету про оформлення, обмін посвідки, працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС порівнює дані іноземця або особи без громадянства та їх фотозображення з даними, наведеними в заяві-анкеті про оформлення втраченої або викраденої посвідки чи посвідки, що підлягає обміну, та даними відомчої інформаційної системи ДМС і сканує її із застосуванням засобів Реєстру до відомчої інформаційної системи ДМС,
Відповідно до п. 45 Порядку № 321, перевірка за запитом проводиться протягом трьох робочих днів після його надходження. Під час перевірки відомості, зазначені в запиті, та фотозображення порівнюються з даними, наведеними в заяві-анкеті про оформлення втраченої або викраденої посвідки чи посвідки, що підлягає обміну, та фотозображенням, що міститься в ній. У графі «Службові відмітки» заяви-анкети про оформлення посвідки проставляється відмітка про дату надходження запиту та зазначаються найменування територіального органу/територіального підрозділу ДМС, який здійснює оформлення у зв'язку із втратою або викраденням, обмін посвідки, і підстави обміну.
За результатами перевірки надається відповідь територіальному органу/територіальному підрозділу ДМС, який надіслав запит, а заява-анкета про оформлення втраченої або викраденої посвідки чи посвідки, що підлягає обміну, сканується до відомчої інформаційної системи ДМС.
Пунктом 46 Порядку № 321 зазначено, що після проведення перевірок, підтвердження факту оформлення та видачі посвідки, ідентифікації іноземця або особи без громадянства керівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС або уповноважена ним посадова особа приймає рішення про оформлення посвідки або про відмову в її оформленні.
Пунктом 62 Порядку № 321 визначено підстави для відмови в оформленні або видачі посвідки.
Окрім того, відповідно до положень п. 73 Порядку № 321 разі коли рішення про оформлення посвідки прийнято з порушенням вимог законодавства, керівник відповідного територіального органу/територіального підрозділу ДМС, керівник структурного підрозділу апарату ДМС проводить службову перевірку.
За результатами перевірки складається висновок у двох примірниках, який підписується працівником, що провів перевірку, та його безпосереднім керівником і погоджується керівником територіального органу ДМС, керівником структурного підрозділу апарату ДМС.
Як свідчать матеріали справи, позивач звернувся до відповідача саме із заявою про обмін посвідки на постійне проживання на підставі її непридатності для подальшого використання.
Спірним рішенням, на підставі пп. 9 п. 62 Порядку № 321, відмовлено в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання з підстав того, що встановлено факт подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей, підроблених документів або встановлено факт скасування, відкликання або визнання недійсним наданого їм дозволу на імміграцію або визнання недійсною відповідно до вимог пункту 73 цього Порядку посвідки, яка подана для оформлення у порядку обміну.
Суд зауважує, що обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки (абзац 3 пп.3.1 п.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 29.06.2010 року №17-рп/2010).
Суд зауважує, що відповідачем відповідно до процедури було складено висновок про відмову в оформленні та видачі посвідки на постійне проживання в Україні, де зазначено, що у ході проведення перевірок встановлено факт скасування на підставі п. 6 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію" дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_3 .
Так, із матеріалів справи судом встановлено, що 14.04.2000 року позивач вперше документований тимчасовою посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_1 термін дії якої до 14.04.2002 року, оскільки отримав дозвіл на імміграцію на підставі ст. 3 Закону України "Про правовий статус іноземців".
21.11.2003 року позивач був документований посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 .
Разом з тим, згідно рішення ВПР та МР ГУМВС у Вінницькій області № 26/3528 від 16.08.2002 року позивач набув громадянства України за територіальним походженням відповідно до ст. 8 Закону України "Про громадянство України".
Необхідно зазначити, що відповідно до п. 6 ч. 1 ст.12 Закону України "Про імміграцію" дозвіл на імміграцію відкликається органом, що його надав, якщо іммігрант набув громадянство України. На таких осіб не поширюються вимоги статті 13 цього Закону, крім вилучення посвідки на постійне проживання.
Відтак, суд зауважує, що з моменту отримання позивачем статусу громадянина України дозвіл на імміграцію та посвідка на постійне місце проживання підлягали скасуванню.
Так, відповідач, встановивши зазначені обставини, прийняв рішення від 16.10.2023 року № 564 про скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 21.11.2023 року.
Суд зауважує, що аналіз правомірності вказаного рішення виходить за межі заявлених спірних правовідносин у цій справі.
Окрім того, судом враховано, що згідно повідомлення Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб МВС України № 49/1-2666 позивач втратив громадянство України відповідно до Указу Президента України № 919/2005 від 10.06.2005 року.
Отже, фактично, позивач за відсутності чинного дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, звернувся за обміном останньої у зв'язку із її непридатністю для подальшого використання.
Відтак, відповідачем, з урахуванням встановленого факту скасування наданого дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, правомірно відмовив у обміні такої посвідки.
З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову.
У силу приписів ст. 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат зі сплати судового збору відсутні.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області (вул. Коцюбинського, буд. 78, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 37836770) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Альчук Максим Петрович