31 липня 2025 р. Справа № 120/7275/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області в особі відділу № 1 у м. Вінниці про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії,
27.05.2025 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшла позовна заява за підписом адвоката Статіви О.В., подана від імені та в інтересах позивачки ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області в особі відділу № 1 у м. Вінниці про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови позивачці в оформленні паспорта громадянина України у формі книжечки та зобов'язання відповідача оформити позивачці такий паспорт шляхом вклеювання до нього нової фотокартки у зв'язку з досягненням позивачкою 45-річного віку.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що в квітні 2025 року, у зв'язку з досягненням 45-річного віку, позивачка звернулась до відповідача з заявою про вклеювання до паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 нової фотокартки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної ради України від 26.06.1992 № 2503- ХІІ. Листом від 17.04.2025 № З-19/0511-25/0511/21-25 позивачку було повідомлено про відсутність підстав для вклеювання фотокартки до паспорту зразка 1994 року, у зв'язку із пропущенням 30-денного строку для звернення з такою заявою.
Позивачка вважає відмову відповідача незаконною, а тому за захистом прав та інтересів звертається до суду.
Ухвалою суду від 02.06.2025 відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).
04.06.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову.
Відповідач зазначає, що відповідно до п. 8 Положення про паспорт громадянина України до паспортної книжечки при досягненні 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають вікові громадянина. Паспорт, у якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним.
Відповідач звертає увагу на те, що згідно з пп. 6 п. 6 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 (в редакції, що діяла станом на 29.11.2018), обмін паспорта здійснюється у разі якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулась в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток.
Відтак, на думку відповідача, оскільки позивачка звернулася про вклеювання фотографії з пропуском місячного строку, відмова міграційної служби в оформленні паспорта громадянина України у формі книжечки є правомірною.
Поряд з цим відповідач зазначає, що до заяви позивачка не додала рішення суду, що зобов'язує Управління вклеїти фотографію до паспорта громадянина України при досягненні 45-річчя або рішення суду про зобов'язання видати позивачці паспорт громадянина України зразка 1994 року.
05.06.2025 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивачка зазначає, що відповідач не спростував твердження та аргументи, викладені в обґрунтуванні позовних вимог, а тому просить позов задовольнити в повному обсязі.
Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Вивчивши наявні у справі докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив, що 02.04.2025 позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до відділу № 1 у м. Вінниці Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області із заявою щодо вклеювання фотокартки до її паспорта громадянина України у зв'язку з досягненням 45- річного віку.
В заяві зазначалося, що за своїми особистими переконаннями позивачка не дає згоди на оформлення паспорта громадянина України у формі ID-картки і отримання цього виду паспорта є правом, а не обов'язком громадянина. Водночас форма паспорта у вигляді паспортної книжечки не скасована та є діючою.
До вказаної заяви було додано дві фотокартки розміром 3,5х4,5 см та паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , оформлений на ім'я позивачки.
Листом від 17.04.2025 за № З-19/0511-25/0511/21-25 відповідач відмовив позивачці у вклеюванні фотокартки та видачі паспорта зразка 1994 року з посиланням на відсутність правових підстав для оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки. У листі відповідач зазначив, що позивачка, досягнувши 45-річного віку, не подала заяву про вклеювання фотокартки у паспорт громадянина України у визначений законодавством місячний строк.
Позивачка вважає, що відповідач порушив її право на отримання паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки, а тому за захистом такого права звернулася до суду.
Вирішуючи спір та надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд насамперед враховує норми Постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ "Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон" (далі - Положення від 26.06.1992 № 2503-ХІІ).
Згідно з п. 1 вказаного Положення паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт є дійсним для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.
Відповідно до п. 3 Положення від 26.06.1992 № 2503-ХІІ бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 5 Положення від 26.06.1992 № 2503-ХІІ паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88х125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок.
Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта.
За приписами п. 8 цього ж Положення термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
До паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним.
Відповідно до абз. 2 п. 12 Положення від 26.06.1992 № 2503-ХІІ вклеювання до паспорта нових фотокарток при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку провадиться у п'ятиденний термін.
Для вклеювання до паспорта нових фотокарток при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку подаються паспорт і дві фотокартки зазначеного розміру (п. 15 Положення від 26.06.1992 № 2503-ХІІ).
Одночасно за правилами п. 16 Положення від 26.06.1992 № 2503-ХІІ обмін паспорта провадиться у разі: зміни (переміни) прізвища, імені або по батькові; встановлення розбіжностей у записах; непридатності для користування.
Наведені правові норми є чинними, отже підлягають застосуванню.
20.11.2012 прийнятий Закон України № 5492-VI "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", який визначає правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону № 5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України.
Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України (ч. 1 ст. 21 Закону № 5492-VI).
Паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій (ч. 4 ст. 21 Закону № 5492-VI).
Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 2 ст. 21 Закону № 5492-VI).
Пунктом п. 3 постанови Кабінету Міністрів України № 302 від 25.03.2015 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" в редакції на час виникнення спірних правовідносин, установлено, що:
прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 р. припиняється;
паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 1 листопада 2016 р., є чинним протягом строку, на який його було видано.
Вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснюються відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
За правилами п. 2 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302, паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Пунктом 131 наведеного вище Порядку № 302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься інформація, а саме: біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи., що за своєю суттю є персональними даними.
Як зазначено у п. 6 цього Порядку № 302, обмін паспорта здійснюється у разі:
1) зміни інформації, внесеної до паспорта (крім додаткової змінної інформації);
2) отримання реєстраційного номера облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків (РНОКПП) або повідомлення про відмову від прийняття зазначеного номера (за бажанням);
3) виявлення помилки в інформації, внесеній до паспорта;
4) закінчення строку дії паспорта;
5) непридатності паспорта для подальшого використання;
6) якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток;
7) наявності в особи паспорта зразка 1994 року (за бажанням).
Відповідно до п. 2 розділу V Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України", затвердженого 06.06.2019 наказом Міністерства внутрішніх справ України № 456, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 14.06.2019 за № 620/33591, для вклеювання фотокартки при досягненні віку 25 або 45 років особи, на ім'я якої оформлений паспорт, протягом 30 календарних днів заявник подає працівнику територіального підрозділу заяву про вклеювання фотокартки, паспорт і дві фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см із зображенням, яке відповідає досягнутому нею віку.
Для вклеювання фотокартки при досягненні відповідного віку особа після спливу тридцятиденного строку заявник подає працівнику територіального підрозділу за місцем проживання заяву про вклеювання фотокартки, паспорт і дві фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см із зображенням, яке відповідає досягнутому нею віку, та відповідне рішення суду.
Рішення про вклеювання фотокартки до паспорта приймається територіальним підрозділом ДМС за результатами проведених перевірок (п. 5 розділу V Тимчасового порядку).
Відтак на час судового розгляду справи норми чинного законодавства передбачають вклеювання до паспорту громадянина України зразка 1994 року нової фотокартки у зв'язку з досягненням особою 45 років.
Відповідно до ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Особа може реалізовувати своє право на свободу совісті в межах, передбачених статтею 35 Конституції України, Законом України "Про свободу совісті та релігійні організації" та інших нормативно-правових актів України.
У ст. 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій 06.07.2010 Законом України № 2438-VI, зазначено, що: будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; в) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у статтях 5 і 6 цієї Конвенції.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України "Про захист персональних даних" мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Первинними джерелами відомостей про фізичну особу є: видані на її ім'я документи; підписані нею документи; відомості, які особа надає про себе (ч. 4 ст. 6 Закону України "Про захист персональних даних").
Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством (ч. 5 ст. 6 Закону України "Про захист персональних даних").
Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 6 ст. 6 Закону України "Про захист персональних даних").
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 11 Закону України "Про захист персональних даних" підставами для обробки персональних даних є: необхідність виконання обов'язку володільця персональних даних, який передбачений законом.
Так, абз. 3 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" зазначена мета обробки персональних даних у Єдиному державному демографічному реєстрі: ідентифікація особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів.
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Водночас нормами права не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня альтернатива такого вибору.
У правових висновках Великої Палати Верховного Суду, зокрема у постанові від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17, які згідно із ч. 3 ст. 291 КАС України мають бути враховані судами, звернуто увагу на те, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів та нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що норми Закону № 5492-VI, на відміну від норм Положення № 2503-XII, не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій. Останнє є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом"), не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції.
Поряд з цим у зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження "нагальній суспільній потребі", тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті. Встановленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований. Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Відповідно до ст. 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
При цьому Велика Палата Верховного Суду врахувала, що Європейський суд з прав людини у своєму рішенні по справі "Х'ю Джордан проти Великої Британії" сформулював таку позицію: "Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу".
Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Водночас Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що законодавець, приймаючи Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України" від 14.07.2016 № 1474-VIII, яким внесено зміни до Закону № 5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституції України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України.
Наразі діє два нормативно-правових акти: постанова Верховної Ради України "Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон" від 26.06.92 № 2503-XII та постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" від 25.03.2015 № 302, відповідно до яких особи, що раніше отримали паспорт, не зобов'язані звертатися за його обміном, а при досягненні відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов'язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років, до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві.
Суд враховує, що для захисту прав і свобод громадян працівники ДМС України мають застосовувати Положення про паспорт громадянина України від 26.06.1992, затвердженого постановою Верховної Ради України № 2503-XII, адже відповідно до ст. 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. І саме Положення про паспорт громадянина України, затверджене 26.06.1992 постановою Верховної Ради України № 2503-XII, у спірному випадку є нормативним актом, який найбільш повно сприяє реалізації прав громадянина.
Судом встановлено, що 45 років позивачці ОСОБА_1 виповнилося 15.06.2013. Отже, у строк до 15.07.2013 позивачка мала право звернутися до відповідача з відповідною заявою для вклеювання нової фотокартки у паспорт громадянина України зразка 1994 року.
Відтак, звернувшись до територіального підрозділу Державної міграційної служби України лише в квітні 2025 року, позивачка пропустила строк для звернення з заявою щодо вклеювання фотокартки у паспорт громадянина України у формі книжечки у зв'язку із досягнення 45-річного віку, що не узгоджується із положеннями пп 6 п. 6 Порядку № 302.
Разом з тим суд зауважує, що вказане порушення не є законодавчо визначеною підставою для відмови громадянину у вклеюванні фотокартки у паспорт у формі книжечки та не дає відповідачу правомірних підстав для позбавлення особи права на користування таким паспортом.
Подібного висновку за схожих обставин дійшов Верховний Суд у постановах від 05.12.2019 у справі № 420/270/19, від 31.01.2020 у справі № 200/6627/19-а, від 06.02.2020 у справі № 420/3253/19 та від 31.03.2020 у справі № 460/842/19.
Додатково суд зазначає, що чинним законодавством України передбачена можливість вклеювання фотокартки при досягненні відповідного віку особи після спливу тридцятиденного строку на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Крім того, суд враховує, що згідно з п. 8 Положення № 2503-XII при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку до паспортної книжечки особи вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним.
При цьому паспорт, в якому не вклеєно фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним для встановлення відповідної особи, однак визнання паспорту недійсним немає наслідком його вилучення.
З огляду на викладене суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у спосіб визнання протиправною відмову відповідача вклеїти фото до паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року у зв'язку з досягненням позивачкою 45-річного віку та зобов'язання відповідача вчинити відповідні дії.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши доводи сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд приходить до переконання про наявність підстав для задоволення позову, водночас обравши при цьому правильний і найбільш ефективний спосіб захисту порушених прав позивача, незалежно від того формулювання позовних вимог, що наведене у позовній заяві.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, судові витрати позивачки на сплату судового збору в розмірі 968,80 грн стягуються на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області в особі відділу № 1 у м. Вінниці щодо відмови ОСОБА_1 у вклеюванні фотокартки до паспорта громадянина України у формі книжечки, серія НОМЕР_1 , у зв'язку з досягненням особою 45-річного віку.
Зобов'язати Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області в особі відділу № 1 у м. Вінниці вчинити дії щодо вклеювання до паспорта громадянина України ОСОБА_1 у формі книжечки, серія НОМЕР_1 , нової фотокартки у зв'язку з досягненням особою 45-річного віку.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 968,80 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Інформація про учасників справи:
1) позивачка: ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 );
2) представник позивачки: адвокат Статіва Олена Володимирівна (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса для листування: вул. Г. Сагайдачного, 8/28, м. Полтава, 36000);
3) відповідач: Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 37836770, місцезнаходження: просп. Коцюбинського, буд. 78, м. Вінниця, 21009) в особі відділу № 1 у м. Вінниці (місцезнаходження: вул. І. Миколайчука, буд. 19, м. Вінниця, 21036).
Повне рішення суду складено 31.07.2025.
Суддя Сало Павло Ігорович