Номер провадження 22-ц/821/722/25Головуючий по 1 інстанції
Справа № 712/15588/24 Категорія: 304090000 Ватажок - Сташинська А. В.
Доповідач в апеляційній інстанції
Новіков О. М.
31 липня 2025 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів: Новікова О.М., Карпенко О.В., Сіренка Ю.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 25 лютого 2025 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -
У грудні 2024 року товариство з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» (далі ТОВ «Цикл Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 26.07.2018 між Акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» та відповідачем укладено кредитний договір №22030000070405, відповідно до умов якого, відповідачу було надано в кредит грошові кошти у сумі 24800,00 грн. із нарахуванням процентів за користування ними.
Відповідач зобов'язалась повернути кредитні кошти, сплатити проценти за користування ними в порядку та строки, визначені договором, а саме до 26.07.2020, однак зобов'язання за кредитним договором не виконала.
15 грудня 2021 року між ТОВ «Цикл Фінанс» та АТ «Банк Кредит Дніпро» було укладено договір факторингу №15/12/21, за яким позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги до осіб, які були боржниками АТ «Банк Кредит Дніпро», у тому числі і до відповідача за договором №22030000070405 від 26.07.2018.
Станом на дату звернення до суду з позовною заявою заборгованість відповідача перед позивачем становить 49 087,86 грн., з яких заборгованість за тілом кредиту -23 630,52 грн., заборгованість за відсотками- 6 257,26 грн., заборгованість за комісією - 18 228 грн., 3% річних - 135,96 грн. та збитки від інфляції - 836,12 грн.
На підставі викладеного ТОВ «Цикл Фінанс» просило суд стягнути з ОСОБА_2 кредитну заборгованість у розмірі 49087,86 грн., а також судові витрати.
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 25 лютого 2025 року позов ТОВ «Цикл Фінанс» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Цикл Фінанс» заборгованість за договором №22030000070405 від 26.07.2018 у сумі 48 115,78 грн., з яких: 23 630,52 грн. - заборгованість по кредиту, 6 257,26 грн.- заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом, 18 228 грн. - заборгованість по комісії.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Цикл Фінанс» витрати зі сплати судового збору у сумі 2 393,60 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Цикл Фінанс» витрати на правову допомогу у сумі 7 418,60 грн.
Рішення суду мотивовано тим, що матеріали справи не містять доказів належного виконання кредитного зобов'язання відповідачем як на користь первісного кредитора, так і на користь позивача, а тому суд дійшов висновку щодо належності позивача у справі.
У вищевказаному договорі та додатку до нього наявна інформація про умови кредитування, зокрема порядок та умови надання кредиту, періодичність внесків, строк дії договору, процентна ставка за користування кредитом та порядок повернення кредиту, а також наявний графік платежів.
Оскільки укладеним між сторонами кредитним договором передбачено нарахування комісії за надання кредиту та включено суму нарахувань по комісії до графіку платежів, суд дійшов висновку про правомірність дій позивача щодо нарахування заборгованості за комісією. Такий висновок відповідає правовому висновку, що міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
Нарахування відсотків, згідно з вказаними пунктами договору, підтверджується наданими первісним кредитором відомостями про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором № 22030000070405.
Однак, в частині позовних вимог позивача про стягнення з відповідача трьох відсотків річних та інфляційних втрат від простроченої суми заборгованості за вказаний період суд вважав безпідставними, оскільки такі вимоги не відповідають приписам пункту 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, а тому не підлягають до задоволення.
Щодо строку позовної давності, то судом враховано, що пунктом 3.1 договору кредитування встановлено, що даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного його виконання.
Тобто, строк дії договору фактично закінчується з повним виконанням його умов.
Оскільки, відповідачем не виконано умов договору кредитування та не сплачено заборгованості по кредитному договору, то строк дії договору діяв до моменту подання даної позовної заяви. Відтак, у задоволенні клопотання представника відповідача про застосування строку позовної відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду представник ОСОБА_2 - адвокат Зачепіло З.Я. подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, прийнятим із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги вказує, що позивачем пропущено строк позовної давності. Сторонами жодних договорів про збільшення тривалості позовної давності не укладалося та таких пунктів не містить і укладений кредитний договір.
Крім того, позивачем не наведено доводів щодо поважності пропуску позовної давності, який міг бути обумовлений карантинними обмеженнями або ж введеним воєнним станом.
Відповідно до паспорту кредиту загальна вартість кредиту за весь строк користування дорівнює сумі коштів фактично отриманих та нарахованих процентів за їх використання. Тому не зрозуміла сума нарахування заборгованості за користування кредитом.
Крім того, що ОСОБА_2 не було належним чином повідомлено про зміну сторони кредитора.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Встановлено, що позивач із вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, у тому числі в частині відмови у задоволенні його позовних вимог погодився, останнє в апеляційному порядку не оскаржував.
Відповідач ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_1 , оскаржує рішення суду першої інстанції у цій справі лише в частині задоволення позовних вимог позивача.
Таким чином, апеляційний суд переглядає законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у цій справі лише в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача і лише в оскаржуваній нею частині - в частині задоволення позовних вимог позивача.
У разі, якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо не оскаржуваної частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується (постанова Верховного Суду від 03.10.2018 року у справі № 186/1743/15-ц).
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалене судом першої інстанції рішення не в повній мірі відповідає зазначеним вище вимогам.
Як вбачається з матеріалів справи та судом першої інстанції встановлено, що 26.07.2018 між Акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» та відповідачем укладено кредитний договір №22030000070405, відповідно до умов якого, відповідачу було надано в кредит грошові кошти у сумі 24 800,00 грн. із нарахуванням процентів за користування ними.
Відповідно до пункту 1.1 договору банк надав клієнту грошові кошти (кредит) у тимчасове платне користування на споживчі потреби, а клієнт зобов'язується повернути наданий кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісії, що передбачені цим договором, а також здійснити всі інші платежі за кредитом у встановлених даним договором розмірах і строках та виконати свої зобов'язання за даним договором у повному обсязі.
Згідно з пунктом 1.2 договору банк надає клієнту грошові кошти на наступних умовах: сума кредиту - 24 800,00 грн., строк кредитування - 24 місяці, кінцева дата повернення кредиту - 26.07.2020, комісія за обслуговування кредиту - 3,5 % суми кредиту, процентна ставка за користування кредитом є фіксованою та нараховується в наступному розмірі: на строкову заборгованість за кредитом - 0,001 % річних, на прострочену заборгованість за кредитом - 56% річних.
Пунктом 3.1 договору встановлено, що даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного його виконання.
Також судом встановлено, що відповідачем підписано власноруч кредитний договір № 22030000070405 від 26.07.2018 та погоджено графік платежів/розрахунок загальної вартості кредиту для клієнта та реальної ручної процентної ставки за цим договором.
Відповідачу було відкрито поточний рахунок у гривні № НОМЕР_1 та надано можливість користуватися кредитними коштами, що підтверджується випискою по рахунку за період з 26.07.2018 до 14.12.2021.
Тобто Акціонерне товариство «Банк Кредит Дніпро» виконало взяті на себе зобов'язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного Договору.
З наданого Акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач станом на 14.12.2021 має заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №22030000070405 у сумі 48 115,78 грн., з яких заборгованість за тілом кредиту 23 630,52 грн.; заборгованість за відсотками 6 257,26 грн., заборгованість за комісією 18 228,00 грн.
15 грудня 2021 року між Акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Цикл Фінанс» було укладено договір факторингу №15/12/21, відповідно до умов якого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами, в тому числі і за кредитним договором №22030000070405 від 27.06.2018.
Укладення договору факторингу підтверджується актом приймання-передачі прав вимог за договором факторингу №15/12/21 від 15.12.2021 та платіжною інструкцією №3251 від 15.12.2021.
Відступлення права вимоги до ОСОБА_2 за кредитним договором №22030000070405 від 26.07.2018 у сумі 48 115,78 грн. підтверджується витягом з реєстру боржників до договору факторингу №15/12/21 від 15.12.2021.
Станом на день звернення до суду вказані вимоги відповідачем не виконані, заборгованість за кредитним договором не погашена.
Відповідно до ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), договір є підставою для виникнення зобов'язань.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «Банк Кредит Дніпро»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Щодо заборгованості за тілом кредиту та відсотками
Відповідно до умов кредитного договору № 22030000070405 від 26 липня 2018 року визначені основні умови кредитування, а саме: сума кредиту 24800,00 грн., строк користування кредитом 24 місяців, кінцева дата погашення кредиту 26 липня 2020 року; цільове призначення на споживчі потреби; щомісячна комісія за обслуговування кредиту - 3,5 % від суми кредиту; процентна ставка за користування кредитом є фіксованою та нараховується у наступному розмірі: на строкову заборгованість - 0,001 % річних, на прострочену заборгованість за кредитом - 56,0% річних.
Позивач пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема проценти за користування кредитом та комісію за обслуговування кредиту, а також 3% річних та інфляційні втрати.
У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Як зауважував Конституційний Суд України, межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 10 листопада 2011 року N 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно зі статтею 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства, зокрема є справедливість, добросовісність та розумність.
Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи, зокрема, завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними і публічними інтересами, особливості предмета спору, ціни позову (стаття 11 ЦПК України).
Відповідно до умов кредитного договору № 22030000070405 від 26 липня 2018 року визначені основні умови кредитування, а саме: сума кредиту 24800,00 грн., строк користування кредитом 24 місяців, кінцева дата погашення кредиту 26 липня 2020 року; цільове призначення на споживчі потреби; щомісячна комісія за обслуговування кредиту - 3,5 % від суми кредиту; процентна ставка за користування кредитом є фіксованою та нараховується у наступному розмірі: на строкову заборгованість - 0,001 % річних, на прострочену заборгованість за кредитом - 56,0% річних.
Банк свої зобов'язання виконав, надав відповідачу грошові кошти в розмірі 24800,00 грн., що підтверджується випискою по особовому рахунку ОСОБА_2 .
Предметом договору, згідно з п. 1.1., є те, що банк надає клієнту грошові кошти у тимчасове платне користування на споживчі потреби, а клієнт зобов'язується повернути наданий кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісії, що передбачені цим договором, а також здійснити всі інші платежі за кредитом у встановлених даним договором розмірах і строках та виконати свої зобов'язання за даним договором в повному обсязі.
Згідно із частинами першою та другою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції, чинній на час укладення договору) у договорі про споживчий кредит зазначаються: 1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника); 2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту; 3) загальний розмір наданого кредиту; 4) порядок та умови надання кредиту; 5) строк, на який надається кредит; 6) необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності); 7) види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення); 8) процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; 9) орієнтовна реальна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. У разі відсутності у кредитодавця інформації про вартість певної додаткової або супутньої послуги, що надається споживачу третьою особою під час укладення договору про споживчий кредит, орієнтовна вартість такої послуги визначається відповідно до пункту 7 частини третьої статті 9 цього Закону. Усі припущення, використані для обчислення орієнтовної реальної річної процентної ставки та/або орієнтовної загальної вартості кредиту, повинні бути зазначені; 10) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); 11) інформація про наслідки прострочення виконання зобов'язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов'язання за договором про споживчий кредит; 12) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; 13) порядок дострокового повернення кредиту; 14) відповідальність сторін за порушення умов договору.
У договорі про споживчий кредит можуть бути зазначені інші умови, визначені законом та за домовленістю сторін.
Установлено, що відповідач здійснив часткове погашення заборгованості за кредитним договором, у тому числі за тілом кредиту на суму 1169,48 грн., за відсотками на суму 486,50 грн., за комісією на суму 868 грн.
Однак, позичальник у повному обсязі зобов'язань за кредитним договором не виконала, а тому є вірним висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотками.
Належних доказів на спростування висновків суду відповідачем не надано.
Щодо стягнення комісії
У справі, яка переглядається, встановлено, що умовами оспорюваного кредитного договору передбачена необхідність сплати щомісячної комісії за обслуговування кредиту 3,5% від суми кредиту.
Щомісячний розмір комісії за обслуговування кредитом відповідно до графіку платежів становить 868 грн. в місяць та за весь період кредитування з 26.07.2018 до 26.07.2020 року загальна сума комісії становить 20 832,00 грн. (а. с.11).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) зазначено, що:
«31.14. 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
31.15. Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».
31.16. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
31.17. Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
31.18. Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
31.19. На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит(далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
31.20. Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, -щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
31.22. Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
31.23. Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
31.24. Додатком 2 до протоколу Комітету з управління активами, пасивами і тарифами ПАТ «Ідея Банк» № 119.2 від 02 жовтня 2017 року (діяв на момент укладення оспорюваного договору) затверджено тарифи банку, у тому числі щодо послуг з кредитування. Тарифи передбачають такі послуги за обслуговування кредитної заборгованості: обслуговування кредитної лінії (визначення вартості послуги обумовлено умовами договору), видача довідок про кредитну заборгованість (50 грн), надання довідки про рух по рахунку (виписка по одному рахунку) (50 грн), надання довідки про рух по всіх рахунках кредитної угоди (історія договору) (75 грн), детальна розшифровка заборгованості за кредитом (150 грн), зміна дати щомісячного чергового платежу (100 грн), надання нового графіку щомісячних платежів за зверненням позичальника (100 грн), видача завірених печаткою банку копій кредитних договорів та додатків на них (за кожну), які зберігаються в архіві (50 грн), надання термінової послуги (200 грн).
31.25. У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов'язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.
31.29. З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
32.3. Розмір плати за обслуговування кредиту визначений у пункті 6 кредитного договору (у графіку щомісячних платежів) та змінюється залежно від погашення кредиту: перший платіж за обслуговування кредиту становить 1 923 грн 49 коп., останній - 118 грн 61 коп.
32.2. Пунктом 1.4 кредитного договору ОСОБА_1 встановлено плату за надання інформації щодо кредиту без уточнення систематичності запиту такої інформації споживачем.
32.4. Надання інших послуг за обслуговування кредиту, не пов'язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату умовами договору не передбачено.
32.8. Враховуючи те, що позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, Велика Палата дійшла висновку про те, що положення пунктів 1.4 та 6 кредитного договору, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Ідея Банк», щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.
33.5. Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов'язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення.
34.3. З огляду на встановлені у справі обставини, а також сформульовані у цій постанові висновки щодо нікчемності пунктів 1.4 та 6 кредитного договору, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне у порядку застосування наслідків виконання нікчемного правочину зобов'язати ПАТ «Ідея Банк» здійснити перерахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від
19 червня 2018 року № Р24.00301.004034055 з огляду на нікчемність пунктів 1.4 та 6 цього договору, що забезпечує захист інтересу позивача у правовій визначеності».
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
У розглядуваній справі в кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позичальнику та за які банк встановив щомісячну комісію за обслуговування кредиту.
Таким чином, враховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні договору, положення договору щодо обов'язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредитом є нікчемним відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України).
Згідно з частинами першою, п'ятою статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.
Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Колегія суддів вважає, що кредитний договір від 26 липня 2018 року у частині встановлення комісії за управління кредитом є нікчемним.
На підставі частини п'ятої статті 216 ЦК України суд вважає за потрібне застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину.
Ураховуючи що, до спірних правовідносин підлягає застосуванню положення статті 216 ЦК України, сума боргу підлягає зменшенню на суму комісії за обслуговування кредиту у розмірі 18228,00 грн.
Вказане узгоджується із висновками викладеними у постанові Верховного Суду від 14 травня 2024 року у справі №750/11580/21.
При цьому, визначаючи розмір заборгованості, який підлягає сплаті за тілом кредиту, колегія суддів враховує, що ОСОБА_2 27.08.2018 року сплатила 868 грн., які банком зараховані у погашення комісії, а тому проведена оплата має бути врахована при стягненні заборгованості за кредитним договором.
Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідач має сплатити на користь товариства «Цикл Фінанс», яке є парвнаступником АТ «Банк Кредит Дніпро» заборгованість за тілом кредиту у розмірі 22 762,52 грн. та відсотки у розмірі 6257,26 грн.
Щодо відступлення права вимоги
15 грудня 2021 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Цикл Фінанс» було укладено договір факторингу №15/12/2021 (копія т.с. 1 а.с. 22-25), відповідно до якого ТОВ «Цикл Фінанс» набуло право Нового кредитора до Відповідача за кредитним договором.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Статтею 514 ЦК України, встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено за договором або законом.
Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
У частині другій статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Отже, за змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.
Відповідно до ст. 1082 ЦК України, передбачено боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
За висновками Верховного Суду України, що викладені у постанові № 6-979цс15 від 23 вересня 2015 року, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.
Якщо боржник не сплачував заборгованість за кредитним договором ні новому, ні старому кредитору, внаслідок чого в останнього утворилася заборгованість, правильним є стягнення заборгованості на користь нового кредитора, оскільки неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 667/11010/14-ц (провадження № 61-10349св18).
Враховуючи критерії справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності, суд дійшов висновку, що ТОВ «Цикл Фінанс» набуло право вимоги на ту суму заборгованості, на яку вважав мав право первісний кредитор (АТ «Банк Кредит Дніпро»), тобто на суму заборгованості за кредитним договором № 22030000070405 від 26 липня 2018 року в розмірі 48115,78 грн. (витяг з реєстру боржників, а.с. 14).
Щодо позовної давності
Представник відповідача у суді першої інстанціх просив застосувати строк позовної давності до даних правовідносин, проте суд першої інстанції не погодився з такою позицією сторони та дійшов висновку, що строк позовної давності фактично закінчується з повним виконанням умов договору кредитування, а тому він не пропущений.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Цивільним кодексом України визначено два види строків позовної давності: а) загальний; б) спеціальні.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Загальні строки позовної давності є абстрактними, поширюються на всі цивільні правовідносини, за винятком тих, щодо яких законом встановлений інший строк або які взагалі виведені з-під дії строків позовної давності.
Загальний строк позовної давності складає три роки і не залежить від суб'єктного складу правовідносин (стаття 257 ЦК України).
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Перебіг позовної давності щодо повернення кредиту у цілому обчислюється із дня настання строку виконання основного зобов'язання, яким є строк виконання зобов'язання у повному обсязі (кінцевий строк повернення кредиту й платежів за ним), або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.
Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом України у постановах: від 21 січня 2015 року в справі № 6-190цс14та від 05 липня 2017 року в справі № 6-3116цс16, а також Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 04 липня 2018 року (справа № 310/11534/13-ц, провадження № 14-154цс18).
Колегія суддів, враховуючи наведене, вважає, що строк позовної давності має відраховуватися з моменту закінчення строку кредитування, коли у банку виникло право на повернення усієї суми наданого кредиту, тобто з 26 липня 2020 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.
Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Інститут позовної давності має на меті, зокрема, гарантувати правову визначеність, забезпечення захисту порушених прав, притягнення до відповідальності. Також він стимулює уповноважену особу до активних дій щодо реалізації належного їй права під загрозою його втрати, запобігає несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.
Рівність і недискримінація є одними із основних принципів реалізації прав людини.
Виходячи із взаємозв'язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв'язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, суд дійшов висновку, що пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню.
Такий правовий висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22), постанові Верховного Суду від 19 квітня 2023 року у справі № 199/782/21 (провадження № 61-1323св23).
Відповідно до положень частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Постановою Кабінету Міністрів України Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2 від 11.03.2020 № 211 карантин було встановлено з 12 березня 2020 до 22 травня 2020 на всій території України. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 №392 Про встановлення карантину і метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2 карантин було установлено з 22 травня 2020 - до 31 липня 2020 р. Постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 № 641 Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2 карантин було установлено з 01 серпня до 31 грудня 2020 р. Постановою Кабінету Міністрів України Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з мстою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2 від 09.12.2020 № 1236 було установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 до 31 березня 2022 на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV- 2 від 20 травня 2020 №392 Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-I9, спричиненої корона вірусом SARS-CoV- 2 та від 22 липня 2020 №641 Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2. Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2022 року № 1423) на території України карантин продовжено до 30 квітня 2023 року. Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2023 року № 383 на території України карантин продовжено до 30 червня 2023 року. Карантин в Україні безперервно встановлено з 12.03.2020 до 30.06.2023 року.
З 24 лютого 2022 року в України діє воєнний стан, підставами якого є Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затверджений Законом України від 24 лютого 2022 року Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» (з наступними змінами). Відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257- 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Враховуючи, що днем звернення до суду з позовом у межах строку позовної давності було 11 лютого 2022 року, Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX щодо продовження строків позовної давності на час дії карантину набрав чинності 02 квітня 2020 року, з огляду на встановлений Кабінетом Міністрів України карантин з 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року, а також введення воєнного стану в Україні з 24 лютого 2022 року, вимоги ТОВ «Цикл Фінанс» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають частковому задоволенню у частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотками.
Щодо судового збору
Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.
Відповідно до частини 13 статі 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі: задоволення позову - на відповідача; відмови в позові - на позивача; часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги товариства задоволено на 59,12%, тому на його користь підлягає стягненню з ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1432,08 грн.
У той же час, вимоги апеляційної скарги задоволено на 39,69% (виходячи з оспорюваної суми 48115,78 грн.), а тому з товариства на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1442,09 грн.
Застосовуючи положення частини 10 статті 141 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе застосувати зустрічне зарахування судових витрат та стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Цикл Фінанс» судовий збір у розмірі 10,00 грн.
Щодо витрат на правничу допомогу
На підтвердження реальності вказаних витрат до матеріалів справи долучено ордер серії АІ №1494226 від 22.02.2024, платіжну інструкцію №7263 від 13.12.2024 про сплату послуг на надання правничої допомоги згідно акту №617 від 13.12.2024, рахунок-фактуру №617 від 13.12.2024, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС №10289/10 Дорошенко Марини Анатоліївни, договір про надання правничої допомоги №16/05 від 16.05.2023 та додаток №1 до цього договору, акт прийому-передачі наданих послуг №617 від 13.12.2024, згідно з яким вартість наданих послуг становить 7 570 грн.
Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
У відзиві на позовну заяву відповідач, хоча і зазначила про неспівмірність витрат на правничу допомогу, але не навела достатніх обгрунтувань на підтвердження своїх доводів, лише пославшись на загальні норми та принципи щодо їх визначення. Тому колегія суддів вважає, що їх відшкодування має бути проведено у пропорційному розмірі до задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 4476 грн.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункти 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України).
Таким чином, колегія суддів доходить висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, у зв'язку з чим рішення суду підлягає скасуванню та ухваленню нового рішення про часткове задоволення вимог товариства.
Керуючись ст.ст. 35, 258, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 25 лютого 2025 року -скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» заборгованість за договором №22030000070405 від 26.07.2018 у сумі 29019,78, з яких: 22 762,52 грн. та відсотки у розмірі 6257,26 грн.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути з товариства обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 10,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь товариства обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» витрати на правничу допомогу 4476,00 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді