Справа № 644/2734/19 Номер провадження 22-ц/814/494/25Головуючий у 1-й інстанції Самсонова О. А. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І.
24 липня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Пилипчук Л.І.,
судді Дряниця Ю.В., Чумак О.В.,
секретар Ванда А.М.,
з участю представника відповідача - адвоката Дородних С.В., представника позивача - адвоката Конопатського М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції у місті Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою в його інтересах представником - адвокатом Дородних Сергієм Володимировичем,
на рішення Київського районного суду м.Полтави від 20 серпня 2024 року, постановлене суддею Самсоновою О.А. (повний текст складено 28 серпня 2024 року),
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя,
У квітні 2019 року позивач ОСОБА_2 звернулась до Орджонікідзевського районного суду м.Харкова з позовом до відповідача ОСОБА_1 про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
В обґрунтування підстав позову зазначає, що із 02.10.2010 перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_1 , який розірвано рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 15.01.2020 (справа №644/8084/19).
У період шлюбу в травні 2012 року за спільні кошти ними придбано автомобіль марки Suzuki SX4, д.н.з. НОМЕР_1 , який 30.05.2012 зареєстровано на відповідача та перебуває у його володінні та користуванні.
Також у період шлюбу відповідачем придбано транспортний засіб марки Toyota Avensis 1.8 CVT, 2012 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , вартістю 236 702,00 грн., який зареєстровано на мати відповідача - ОСОБА_3 , що підтверджується договором купівлі-продажу №0021/10/12 від 12.10.2012. При цьому ОСОБА_3 не мала достатньої суми коштів для придбання автомобіля, тому була вимушена взяти кредит на суму 118 351,00 грн. Зазначений транспортний засіб також було придбано з метою задоволення потреб сім'ї, адже їхньому сину, який є особою з інвалідністю, необхідно майже кожного дня відвідувати лікарів чи спеціалістів для його повноцінного розвитку. Тому було прийнято рішення придбати для відповідача транспортний засіб Toyota, а транспортним засобом Suzuki буде користуватись позивач.
До 20.08.2020 відповідач був фізичною особою-підприємцем та отримував чималий дохід від своєї діяльності, а тому погашав заборгованість по кредитному договору за кошти родини із березня 2014 року.
У період з березня 2014 року по липень 2017 року включно відповідачем виплачено по кредиту ОСОБА_3 89 440,00 грн. Відомостей про сплату відповідачем по вказаному кредиту за період з серпня 2017 року у позивача немає, оскільки відповідач покинув родину.
Також за рахунок спільних коштів відповідач оплачував ремонт автомобіля Toyota.
Разом з позивачем проживає син, який є особою з інвалідністю та потребує додаткової уваги та значних коштів на лікування та послуги спеціалістів. Відповідач крім сплати аліментів іншої допомоги не надає, участі у вихованні та утриманні сина не бере, не допомагає в транспортуванні сина для реалізації всіх рекомендацій лікарів.
Зазначає, що за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також неповнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування. Тому вважає наявними підстави для збільшення її, позивача, частки у праві спільної власності на автомобіль Suzuki до 2/3.
Крім того, враховуючи, що за кредитом ОСОБА_3 відповідачем за рахунок спільних коштів подружжя загалом сплачено 171 100,79 грн., вважає, що вона має право вимагати повернення 50% від сплаченої суми, що становить 85 550,39 грн.
Натомість, оскільки вартість 1/3 частини відповідача у праві власності на спірний автомобіль становить 83 333,33 грн., позивач просить визнати за нею право власності на 1/3 частину вказаного автомобіля.
Таким чином позивач в порядку поділу спільного майна подружжя просила суд визнати за нею право власності на транспортний засіб Suzuki SX4, 2011 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .
Ухвалою судді Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 19.04.2019 відкрито провадження та вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження./а.с.55 т.1/.
Розпорядженням Голови Верховного Суду від 14.03.2022 №7/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» змінено територіальну підсудність судових справ окремих судів Донецької, Запорізької та Харківської областей; справи, які перебували у провадженні Орджонікідзевського районного суду м.Харкова передано за підсудністю Київському районному суду м.Полтави.
Ухвалою Київського районного суду м.Полтави від 30.03.2023 справу прийнято до свого провадження./а.с.130 т.1/.
Рішенням Київського районного суду м.Полтави від 20.08.2024 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя - задоволено частково.
У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку автомобіля SUZUKI SX4, 2011 року випуску, номер двигуна НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_4 , державний номерний знак НОМЕР_1 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 538,15 грн. на відшкодування судових витрат зі сплати судового збору.
Рішення районного суду вмотивовано тим, що сам факт проживання дитини з позивачем не є підставою для відходження від рівності часток подружжя у праві спільної власності на майно. Натомість, у межах заявленого спору підстав для відходження від рівності часток співвласників судом не встановлено, а тому суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання за позивачем права власності на 1/2 частину спірного автомобіля в порядку поділу спільного майна подружжя.
Вирішуючи питання щодо визнання за позивачем права власності на частку в спільному майні в якості компенсації за використані відповідачем для оплати заборгованості ОСОБА_3 спільних коштів подружжя, районний суд виходив із того, що позивачем не доведено факту розпорядження відповідачем спільним майном подружжя (грошовими коштами) без її згоди, а відповідно підстав для стягнення 1/2 частини таких коштів або визнання за позивачем права власності на інше майно на таку ж суму, а саме 1/3 частину автомобіля.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Відповідач, в інтересах якого діє представник - адвокат Дородних С.В., оскаржив рішення районного суду в апеляційному порядку. Посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Вважає, що судом першої інстанції безпідставно не враховані доводи відповідача, що автомобіль SUZUKI SX4, 2011 року випуску, номер двигуна НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_4 , д.н.з. НОМЕР_1 , не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки його придбання було здійснено за кошти, отримані відповідачем у дар, а тому такий автомобіль є його особистою власністю.
Наголошує, що 12.04.2012 мати відповідача ОСОБА_3 передала йому в дар грошові кошти у розмірі 50 000,00 грн., які вона одержала в якості відшкодування майнової шкоди від СК «АСКО-Медсервіс». Також на початку квітня 2012 року чоловіком його матері, ОСОБА_4 , передано відповідачу в дар грошові кошти в розмірі 87 000,00 грн., які він отримав у 2008 році від свого померлого батька ОСОБА_5 .
При постановленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції викладене залишив поза увагою. Натомість, наголошуючи на тому, що судом вжито вичерпних заходів для виклику та допиту в якості свідків ОСОБА_4 , суд не врахував, що у зв'язку із бойовими діями на території України він виїхав на постійне проживання до Королівства Бельгія. Тоді як відповідно до імперативних приписів частини шостої статті 212 ЦПК України свідок може брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції виключно у приміщенні суду.
Вважає помилковими та такими, що суперечать вимогам ч.1 ст.218 ЦК України висновки суду першої інстанції, що факт укладення договору дарування не може підтверджуватися показаннями свідків.
Наголошує, що позивач при зверненні до суду із позовом до ОСОБА_1 мав би попереднього внести грошову суму, що дорівнює вартості частки на депозитний рахунок суду. При цьому, зважаючи, що ОСОБА_2 прохала суд визнати за нею право власності на автомобіль у розмірі 100 часток, то водночас із поданням позову вона мала б внести на депозитний рахунок суду грошову суму у розмірі повної вартості автомобіля SUZUKI SX4, 2011 року випуску, чого не зробив. Отже, суд мав всі підстави для залишення позову ОСОБА_2 без руху.
Крім того, позивачем до матеріалів справи не надано жодного допустимого доказу на підтвердження вартості автомобіля SUZUKI SX4, 2011 року випуску, номер двигуна НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_4 .
Натомість, з огляду на те, що предметом поділу є неподільна річ, суд мав би з'ясувати питання щодо присудження одному із подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно.
Зазначає, що задовольняючи позов частково шляхом визнання за позивачем права власності на частку автомобіля SUZUKI SX4, суд одночасно не припинив права власності відповідача на відповідну частку спірного автомобіля, зважаючи на ту обставину, що відповідно до свідоцтва про право власності на транспортний засіб власником автомобілю був ОСОБА_1 .. Отже, замість того, щоб вирішити спір, на думку Відповідача, суд своїм рішенням створив новий спір між сторонами.
31.10.2024 до Полтавського апеляційного суду надійшов відзив сторони позивача на апеляційну скаргу, яку просив залишити без задоволення.
У суді апеляційної інстанції представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав, наполягаючи на її задоволенні.
Представник позивача просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
Інші учасники судового процесу, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду справи, в судове засідання до суду апеляційної інстанції не з'явилися, що з огляду на положення частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до таких висновків.
Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що із 02.10.2010 ОСОБА_6 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 15.01.2020 (справа №644/8084/19)./а.с.11 т.1/
Від шлюбу у сторін народилася дитина, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 ./а.с.10 т.1/
Згідно із інформацією, наданою РСЦ МВС у Харківській області від 05.04.2019 №31/20-1452, 30.05.2012 зареєстровано за ОСОБА_1 автомобіль Suzuki SX4, 2011 року випуску, номер двигуна НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_4 , державний номерний знак НОМЕР_1 ./а.с.16 т.1/
Долученими до справи квитанціями та дублікатами банківських квитанцій підтверджується факт перерахування відповідачем на рахунок ОСОБА_2 коштів у розмірі, що в основному перевищував прожитковий мінімум для дитини відповідного віку, який становив 2027 грн.: у листопаді 2018 року - 1800 грн., 800 грн., 1000 грн., а всього 3600 грн., у січні 2019 року - 2000 грн., у березні 2019 року - 2500 грн., 1800 грн., а всього 4300 грн., у квітні 2019 року - 1996 грн., 2400 грн., а всього 4396 грн., у травні 2019 року - 2000 грн., 4000 грн., 200 грн., а всього 6200 грн./а.с.168-178 т.1/.
Згідно довідки, виданою ТОВ «Промоушн Аутсорсинг» від 06.03.2020 №194, за період із липня 2019 року по лютий 2020 року із заробітної плати ОСОБА_1 відраховано аліменти в загальному розмірі 52 314,43 грн./а.с.140 т.2/.
Як підтверджується договором купівлі-продажу №0021/10/12 від 12.10.2012, укладеним ТОВ «Артсіті» (продавець) та ОСОБА_3 (покупець), продавець зобов'язується передати у власність покупця транспортний засіб (автомобіль) («товар») Toyota Avensis 1.8 CVT, 2012 року випуску, вартістю 236 702,00 грн., а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його за ціною, визначеною в договорі.
Згідно пункту 2.4. договору купівлі-продажу оплата товару здійснюється покупцем в наступному порядку: передоплата 60 000,00 грн. сплачується протягом трьох робочих днів з дня підписання цього договору; решта 176 702,00 грн. сплачується протягом трьох робочих днів з моменту надання йому повідомлення про готовність товару до передання покупцеві./а.с.106-112 т.1/.
Згідно акту приймання-передачі указаний автомобіль 13.10.2012 передано ОСОБА_3 /а.с.113 т.1/.
Як підтверджується довідкою про стан та історію заборгованості за кредитним договором №17932301 від 15.10.2012, що видана АТ «Перший Український Міжнародний Банк», позичальником є ОСОБА_3 , сума кредиту 118 351,00 грн., дата видачі - 15.10.2012, дата погашення - 15.10.2019./а.с.151-154 т.1/.
Долученими до матеріалів справи квитанціями підтверджується та обставина, що ОСОБА_1 здійснював оплату заборгованості за кредитним договором №17932301 від 15.10.2012, позичальник - ОСОБА_3 /а.с.118-133 т.1/.
Щорічними деклараціями особи, уповноваженої на виконання функцій держави, що подавалися ОСОБА_3 за 2016 - 2018 роки підтверджується виконання нею зобов'язань фінансового характеру. За ці роки нею задекларовано виконання зобов'язань по сплаті процентів та поверненню кредиту: 2016 рік - 33563 грн, 2017 - 33090 грн., 2018 - 33287 грн.
Долученими квитанціями підтверджується внесення платежів ОСОБА_1 у 2016 році - 14050 грн. (т. 1 а.с. 128-130), у 2017 році - 17200 грн./а.с.131-133 т.1/.
При постановленні рішення в оскаржуваній частині районний суд виходив із того, що автомобіль Suzuki SX4, 2011 р.в., право на який є предметом судового розгляду, набутий сторонами у шлюбі та є їх спільною сумісною власністю.
Доводи відповідача про придбання даного автомобіля за його особисті кошти, одержані в дар від ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , районний суд відхилив з підстав їх недоведеності належними та допустимими доказами. При цьому, суд першої інстанції виходив із того, що договір дарування грошових коштів на суму 50 000,00 грн. та 87 000,00 грн. укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Відповідно, факт укладення договору дарування не може підтверджуватися показаннями свідків, в тому числі ОСОБА_4 , який на неодноразові виклики до суду для допиту в якості свідка не з'явився.
Апеляційний суд із такими висновками суду першої інстанції, в оскаржуваній частині, погоджується з таких підстав.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України вказує на презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України в разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно з частинами другою та третьою статті 372 ЦК України в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
У статтях 60, 70 СК України, статті 368 ЦК України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.
Згідно з частинами першою, п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала, що, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, необхідно установити обсяг спільно нажитого майна, з'ясувати час та джерела його придбання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 №554/8023/15-ц, від 23.01.2024 №523/14489/15-ц).
До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. Під час поділу майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (постанова Верховного Суду від 12.06.2023 у справі №712/8602/19).
Суть поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. Під час здійснення поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, в зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням переліку об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення вартості.
Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними, або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (ч.ч.1,2 ст.71 СК України, ч.2 ст.364 ЦК України).
Таким чином, врахувавши приписи статей 57, 60, 61 СК України та фактичні обставини, встановлені судом у цій справі колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що спірне майно набуто сторонами під час перебування у шлюбі та в інтересах сім'ї, отже є спільною сумісною власністю подружжя, а частки майна дружини та чоловіка є рівними.
Доводи апеляційної скарги, що поза увагою районного суду залишився той факт, що автомобіль SUZUKI SX4, 2011 р.в., не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, колегія суддів до уваги не приймає, як такі, що не ґрунтуються на належних та допустимих доказах. Тим більше, що ним, відповідачем, вимоги про визнання спірного автомобіля особистою власністю не заявлялися, презумпція спільності права власності на майно не спростована, а наданими доказами підтверджено набуття майна в інтересах обох сторін у спільну сумісну власність.
Твердження відповідача, що 12.04.2012 мати відповідача ОСОБА_3 передала йому в дар грошові кошти у розмірі 50 000,00 грн., а на початку квітня 2012 року ОСОБА_4 передав у дар грошові кошти в розмірі 87 000,00 грн., колегія суддів до уваги не приймає, погоджуючись із висновками суду першої інстанції, що для відповідних правочинів обов'язковою є письмова форма та нотаріальне посвідченню.
Недотримання такої форми правочину свідчить про його нікчемність. Тоді як за правилами частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відтак, незалежно від поважності причин неявки свідків до суду першої інстанції їх показання не є належними, допустимими та достатніми доказами, які б підтверджували дійсність та законність правочину.
Доводи апеляційної скарги, що у відповідності до вимог частини першої статті 218 ЦК України факт укладення договору дарування може підтверджуватися, серед іншого, показаннями свідків, колегія суддів відхиляє, оскільки у спірних правовідносинах, окрім недотримання письмової форми правочину, має місце недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення правочину і письмових доказів, які б підтверджували, що відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, як того вимагають положення статті 220 ЦК України, відповідачем суду не надано.
При цьому, колегія суддів наголошує, що у межах заявлених позовних вимог були відсутніми підстави для внесення на депозитний рахунок суду вартості частки спірного майна. Оскільки незважаючи на те, що предметом поділу є неподільна річ, у цій справі сторонами не ініційовано питання щодо присудження одному із подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно. Тоді як вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди застосовують положення частин четвертої та п'ятої статті 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. Оскільки між подружжям нe досягнуто згоди щодо способу поділу спільного майна та враховуючи, що сторони на депозитний рахунок вартість частини майна не вносили, в такому випадку обґрунтованим є висновок про визнання за кожним із сторін права власності на 1/2 частину спірного майна.
Доводи апеляційної скарги відповідача, що позивачем до матеріалів справи не надано жодного допустимого доказу на підтвердження вартості автомобіля SUZUKI SX4, колегія суддів до уваги не приймає. При цьому враховує, що указаний автомобіль перебуває у володіння та користуванні відповідача, а тому позивач при зверненні в суд із цим позовом правомірно надав відомості щодо ринкової вартості автомобіля, які розміщені на сайті Auto RIA./а.с.17-20 т.1/ Ставлячи під сумнів вартість автомобіля відповідач, будучи зобов'язаний діяти добросовісно, не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували реальну вартість спірного автомобіля та не ініціював питання щодо присудження одному із подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно. Натомість, доводи апеляційної скарги, що частково задовольняючи позов та визнаючи за позивачем право власності на частку автомобіля SUZUKI SX4, суд одночасно мав припинив права власності відповідача на відповідну частку спірного автомобіля, у розумінні статті 376 ЦПК України не є підставою для скасування судового рішення, яке і буде підставою для вчинення відповідної реєстраційної дії.
Інших доводів на спростування висновків районного суду апеляційні скарги відповідачки не містять. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
На підставі викладеного апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, як законне та обґрунтоване.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, ст.ст.381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану в його інтересах представником - адвокатом Дородних Сергієм Володимировичем, - залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м.Полтави від 20 серпня 2024 року - залищити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 29.07.2025.
Головуючий суддя Л.І. Пилипчук
Судді Ю.В. Дряниця
О.В. Чумак