Житомирський апеляційний суд
Справа №274/6102/22 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Номер провадження №11-кп/4805/741/25
Категорія ч.1 ст.286 КК України Доповідач ОСОБА_2
30 липня 2025 року Житомирський апеляційний суд
в складі: головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі кримінальне провадження №12022060480000620 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 28.05.2025 року щодо
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Бердичів, громадянина України, з середньо-спеціальною освітою, неодруженого, маючого на утриманні одну малолітню дитину, військовий пенсіонер, інвалід війни ІІІ групи, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України,
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження, установлених судом, кваліфікації дій та доведеності вини ОСОБА_8 , просить вирок суду змінити : в частині призначеного покарання шляхом призначення обвинуваченому ОСОБА_8 покарання за ч.1 ст.286 КК України, з урахуванням положень ст.69 КК України, у виді мінімального штрафу, передбаченого ст.53 КК України, без застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. Цивільний позов законного представника неповнолітньої потерпілої ОСОБА_9 - ОСОБА_10 залишити без задоволення. Цивільний позов потерпілого ОСОБА_11 про відшкодування матеріальної шкоди задовільнити частково в сумі 54 001,94 грн. В решті позовних вимог відмовити за безпідставністю. Також просить відмовити у стягненні з обвинуваченого ОСОБА_8 на користь ОСОБА_12 понесених витрат на експертизу в сумі 6391,78 грн. та стягнути з потерпілого ОСОБА_11 на користь обвинуваченого ОСОБА_8 9477,36 грн. витрат за проведення транспортно-товарознавчої експертизи.
Вважає вирок суду в частині призначеного покарання таким, що не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок його суворості. Зазначає, що при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_8 , суд не в повній мірі врахував загальні засади призначення покарання та всі наявні обставини, які пом'якшують покарання, а саме: повне визнання останнім вини та щире каяття, часткове відшкодування шкоди потерпілому, позитивні характеристики обвинуваченого, його волонтерську діяльність на користь ЗСУ, наявність у нього інвалідності третьої групи та перебування на його утриманні малолітнього сина. Вказує, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про визнання обставинами, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення той факт, що неповнолітня потерпіла ОСОБА_13 не була пристебнута ременем безпеки, тобто потерпілий перевозив свою дочку з порушенням п.п."б'' п.21.11 розділу 21 Правил дорожнього руху України, що стало причиною отримання нею тілесних ушкоджень. А тому вважає, що суд першої інстанції мав підстави для призначення обвинуваченому ОСОБА_8 покарання у виді штрафу із застосуванням ст. 69 КК України, тобто - нижче від найнижчої межі без застосування додаткового покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Вказує, що оскільки саме з вини потерпілого ОСОБА_11 його дочка ОСОБА_9 отримала тілесні ушкодження при ДТП, то позовні вимоги законного представника малолітньої потерпілої ОСОБА_9 - ОСОБА_10 про стягнення моральної шкоди не підлягають задоволенню.
Посилається на те, що позовні вимоги потерпілого ОСОБА_11 про відшкодування моральної шкоди також не підлягають задоволенню, оскільки на підтвердження вказаного розміру моральної шкоди не наведено будь-якого розрахунку. Зазначає, що при визначенні розміру матеріального збитку, суд вірно взяв до уваги висновок експертизи, наданий стороною захисту, оскільки вартість матеріального збитку у зазначеному висновку встановлено на момент пошкодження транспортного засобу, тобто станом на 05.09.2022 року. Однак, обраховуючи розмір матеріальної шкоду, яка підлягає відшкодуванню потерпілому ОСОБА_11 , суд першої інстанції не врахував утилізаційну вартість автомобіля "Mercedes benz 200" AM 7342 ЕТ, який було повернуто потерпілому, а також той факт, що обвинувачений ОСОБА_8 частково відшкодував завдані матеріальні збитки в сумі 10000 гривень, а тому вважає, що в кінцевому результаті з обвинуваченого має бути стягнуто на користь потерпілого 54 001,94 гривень матеріальної шкоди, а не 94 797 гривень.
Зазначає, що судом невірно розподілено судові витрати між сторонами, оскільки стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_8 на користь потерпілого ОСОБА_11 витрати в сумі 6040, 96 гривень за проведення експертизи, висновки якої не були враховані судом, натомість проігноровано витрати обвинуваченого в сумі 9 477, 36 гривень за проведення експертизи, висновки якої судом були враховані.
В запереченні на апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , яке надійшло від прокурора Бердичівської окружної прокуратури ОСОБА_14 йдеться про безпідставність доводів апелянта та про залишення вироку суду без змін.
Вироком Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 28.05.2025 року ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, та призначено йому покарання у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 (два) роки.
Застосовано ст.75 КК України та звільнено ОСОБА_8 від відбування основного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк 2 (два) роки.
Зобов'язано ОСОБА_8 згідно ст.76 КК України повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи, періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.
Скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 08.09.2022 року на :
- автомобіль марки "Mercedes-benz 200", д.н.з. НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_11 ( АДРЕСА_2 );
- автомобіль марки "Кіа Picanto", д.н.з. НОМЕР_2 , власником якого є ОСОБА_15 , ( АДРЕСА_3 ).
Стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_8 процесуальні витрати за проведення судових експертиз в сумі 6040,96 грн.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_11 до ОСОБА_8 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_11 94 797 (дев'яносто чотири тисячі сімсот дев'яносто сім) грн 57 коп. на відшкодування матеріальної шкоди та 80 000 (вісімдесят тисяч) грн. моральної шкоди.
Цивільний позов законного представника ОСОБА_10 в інтересах неповнолітньої потерпілої ОСОБА_9 до ОСОБА_8 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 в інтересах неповнолітньої потерпілої ОСОБА_9 50 000 (п'ятдесят тисяч) грн моральної шкоди.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання щодо речових доказів.
Як встановлено судом та зазначено у вироку, 05.09.2022 року близько 11 год. 30 хв. ОСОБА_8 , керуючи технічно справним автомобілем марки «Кіа Рісаnto» НОМЕР_3 , що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу належить його знайомій ОСОБА_15 , рухався по вулиці Житомирська в с. Гришківці, Бердичівського району Житомирської області в напрямку до м. Житомир.
Рухаючись по вказаній вулиці, поблизу будинку №29, водій ОСОБА_8 , порушуючи вимоги п.1.10 «дорожні умови», «дорожня обстановка», п.п. 10.1, 11.3, 12.1 Правил дорожнього руху України, проявив безпечність та неуважність до дорожньої обстановки та її змін, не врахував дорожніх умов та не впоравшись з керуванням транспортного засобу на заокруглені проїзної частини, допустив його виїзд на зустрічну смугу для руху. Внаслідок виїзду на зустрічну смугу для руху автомобіль під керуванням ОСОБА_8 передньою лівою кутовою частиною здійснив зіткнення із передньою лівою кутовою частиною автомобіля марки «Mercedes-Benz 200» НОМЕР_4 під керуванням ОСОБА_11 , який рухався по вказаній вулиці в напрямку м. Бердичів.
Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля марки «Mercedes-Benz 200» НОМЕР_4 ОСОБА_11 отримав тілесне ушкодження у вигляді двокісточкового перелому правого гомілково-ступневого суглоба, закритого перелому нижньої третини малогомілкової кісточки та внутрішньої кісточки правої гомілки зі зміщенням; внутрішньосуглобовий уламково-відламковий перелом, косо- відламковий перелом нижньої третини лівої великогомілкової кістки; лінійний перелом кубиковидної кістки ліворуч; дрібновіламковий крайовий перелом кубовидної кістки ліворуч; дрібновідламкові крайові переломи основ 2,3,4-х плюснових кісток ліворуч, що призвело до посттравматичногосиновіїту (запалення навколосуглобової тканини), яке відноситься до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості, як таке, що викликало тривалий розлад здоров'я.
Крім цього, внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля марки «Mercedes-Benz 200» НОМЕР_4 малолітня ОСОБА_9 , 2012 року народження, отримала тілесні ушкодження у вигляді переломів обох кісток правого передпліччя, які відноситься до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості.
Порушення водієм ОСОБА_8 п.1.10 «дорожні умови», «дорожня обстановка», п.п. 10.1, 11.3, 12.1 Правил дорожнього руху України знаходиться в прямому причинному зв'язку із створенням аварійної обстановки, виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками.
Таким чином, ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілим ОСОБА_11 та ОСОБА_9 середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Обвинувачений ОСОБА_8 , потерпілий ОСОБА_11 , його представник та законний представник неповнолітньої потерпілої ОСОБА_9 - ОСОБА_10 в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце апеляційного розгляду, клопотань про відкладення апеляційного розгляду не заявляли.
В призначений до розгляду час, представник потерпілого ОСОБА_16 , який клопотав про проведення апеляційного розгляду в режимі відеоконференції із власних технічних засобів, не відеозв'язок по відеоконференції не вийшов.
Відповідно до ч.1 ст.26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.
Таким чином, враховуючи, що участь вказаних осіб в апеляційному розгляді не є обов'язковою, те що інтереси обвинуваченого представляє захисник ОСОБА_7 , і зазначені особи обізнані з днем, часом та місцем апеляційного розгляду, колегія суддів, з урахуванням думки сторін провадження, вважає за можливе проводити апеляційний розгляд без участі останніх.
Заслухавши доповідача, доводи захисника ОСОБА_7 в підтримання апеляційної скарги, думку прокурора в заперечення апеляційної скарги, дослідивши дані, які характеризують особу обвинуваченого за клопотанням захисника, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали кримінального провадження в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Висновок суду про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_8 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілим ОСОБА_11 та ОСОБА_9 середньої тяжкості тілесні ушкодження, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження та в апеляційній скарзі не оспорюється. Дії обвинуваченого ОСОБА_8 за ч.1 ст.286 КК України кваліфіковані правильно.
Вина обвинуваченого ОСОБА_8 підтверджується матеріалами кримінального провадження, які були перевірені судом першої інстанції та яким була надана належна оцінка.
При цьому апеляційним судом з'ясовано у захисника чи оскаржує він фактичні обставини справи, на що останній повідомив, що вирок суду оскаржується в частині покарання, вирішення цивільного позову та розподілу процесуальних витрат.
Відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_8 суд першої інстанції виходив із загальних засад призначення покарання - ст. ст.50, 65 КК України, та врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке згідно ст.12 КК України відноситься до нетяжких злочинів, дані про особу обвинуваченого, та відсутність обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання обвинуваченого.
Також судом враховано обставини вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, неодружений, являється військом пенсіонером, інвалідом війни ІІІ - групи, має на утриманні одну малолітню дитину, характеризується позитивно.
З урахуванням наведеного, беручи до уваги суспільну небезпеку скоєного ОСОБА_8 діяння, яке є необережним, суд першої інстанції дійшов висновку про можливість виправлення і перевиховання обвинуваченого ОСОБА_8 без ізоляції від суспільства та призначив йому покарання в межах санкції ч.1 ст.286 КК України у виді обмеження волі з позбавленням права керування транспортними засобами.
Окрім того, враховуючи поведінку обвинуваченого ОСОБА_8 , його майновий стан та неможливість в умовах ізоляції відшкодовувати шкоду, яка була завдана ним в результаті ДТП, суд вважав за можливе застосувати відносно обвинуваченого ОСОБА_8 положення ст.ст.75, 76 КК України, оскільки дійшов висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства і саме таке покарання, є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.
З наведеними висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів.
Досліджені апеляційним судом дані про особу винного, його ставлення до вчиненого, а саме : намагання перекласти вину на потерпілого ОСОБА_11 , та не відшкодовувати завдану моральну шкоду потерпілим, на переконання колегії суддів, не дають підстав вважати, що ступінь тяжкості кримінального правопорушення істотно знижено, а тому застосування до обвинуваченого положення ст. 69 КК є неможливим.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що призначене обвинуваченому ОСОБА_8 покарання, відповідає приписам ст. 65 КК та визначеній ст.50 КК України меті, а апеляційна скарга захисника не містить беззаперечних доводів того, що призначене обвинуваченому покарання є явно несправедливим внаслідок суворості.
Обраний обвинуваченому ОСОБА_8 захід примусу є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Підстав для призначення ОСОБА_8 більш м'якого покарання, ніж передбачено законом із застосуванням положень ст.69 КК України, як про це йдеться в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.
Зазначене узгоджується із позицією Касаційного кримінального суду Верховного Суду, висловленою в ухвалі від 13.03.2025 у справі №761/7319/22 (провадження № 51-934 ск 25).
Доводи апеляційної скарги захисника про те, що призначене ОСОБА_8 покарання є занадто суворим, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки відповідно до позиції ОП Верховного Суду, викладеної в постанові від 06.12.2021 у справі №243/7758/20 (провадження №51-113кмо21) термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, при призначенні ОСОБА_8 покарання суд першої інстанції, дотримуючись вимог статей 50 і 65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характер та конкретні обставини його скоєння, дані про особу обвинуваченого, а також відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують його покарання.
Виходячи з мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, а також призначення покарання нижчого, ніж передбачене санкцією статті (частини статті), завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Посилання захисника на те, що судом першої інстанції не враховано пом'якшуючі покарання обставини, а саме те, що ОСОБА_8 повністю визнав свою вину та щиро розкаявся, а також те, що він є інвалідом війни ІІІ- групи та має на утриманні малолітню дитину, займається волонтерською діяльністю на користь ЗСУ, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки дані про особу обвинуваченого були враховані судом першої інстанції при призначенні ОСОБА_8 покарання, що підтверджується мотивувальною частиною вироку, а не врахування судом визнання ОСОБА_8 своєї вини як пом'якшуючої покарання обставини колегія суддів вважає слушними. Водночас, враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_8 намагався перекласти вину за ДТП на потерпілого ОСОБА_11 , про що йдеться навіть в апеляційній скарзі, та завдану шкоду не відшкодовував на протязі більше двох років і перерахував потерпілому 10 000 грн. лише перед судовими дебатами 06.02.2025 (а.п.202 т.2), колегія суддів вважає, що вказане не свідчить про його щире каяття в розумінні вимог закону.
Так, відповідно до правової позиції, висловленої в Постанові ККС ВС від 15.11.2021 у справі №199/6365/19 (провадження № 51-3198км21) щире каяття - це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.
Отже, колегія суддів визнає обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_8 визнання вини та часткове відшкодування шкоди.
Доводи сторони захисту про те, що факт перевезення потерпілим ОСОБА_11 в порушення положень п.п."б'' п.21.11 розділу 21 Правил дорожнього руху України своєї малолітньої доньки ОСОБА_9 , 2012 року народження, без пристебнутого ременя безпеки, свідчить саме про вину потерпілого в отриманні його донькою тілесних ушкоджень та істотно знижує вину обвинуваченого, а тому відносно останнього можливо призначення покарання із застосуванням положення ст.69 КК України, колегія суддів вважає необґрунтованим з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст.69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, … призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
При цьому, виходячи зі змісту ст. 69 КК України, призначення більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції відповідної норми, можливе лише у тому випадку, коли встановлені по справі обставини, що пом'якшують покарання, настільки істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було б явно несправедливим.
Проте, стороною захисту не наведено обставин, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, а посилання захисника на те, що потерпілим ОСОБА_11 також були порушені правила дорожнього руху, що в сукупності свідчить про зниження ступеня тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки відповідно до ч.4 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції не має права розглядати обвинувачення, що не було висунуте в суді першої інстанції. Крім того, висновком експерта встановлено, що саме дії водія ОСОБА_8 знаходяться в причинному зв'язку із створенням аварійної обстановки, виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками.
Посилання апелянта на те, що обвинувачений займається волонтерською діяльністю на користь ЗСУ, придбаває транспортні засоби для передачі ЗСУ, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки із наданих захисником документів, долучених до апеляційної скарги та досліджених під час апеляційного розгляду вбачається лише те, що обвинувачений ОСОБА_8 перегоняє транспортні засобі з-за кордону, а не придбаває їх.
Отже, під час судового розгляду в суді першої інстанції та під час апеляційного розгляду справи, обставин які б істотно знижували вину обвинуваченого ОСОБА_8 не встановлено, з урахуванням конкретних обставин вчиненого кримінального правопорушення та поведінки обвинуваченого після вчиненого.
Таким чином, колегія суддів вважає, що саме таке покарання, яке призначене судом першої інстанції повністю відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, а тому його не можна вважати явно несправедливим.
Що стосується доводів апелянта про неправильне вирішення судом цивільних позовів потерпілого ОСОБА_11 та законного представника неповнолітньої потерпілої ОСОБА_9 - ОСОБА_10 , то колегія суддів зазначає наступне.
Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що потерпілим ОСОБА_17 та законним представником неповнолітньої потерпілої ОСОБА_9 - ОСОБА_10 заявлені цивільні позови про стягнення із обвинуваченого ОСОБА_8 на користь ОСОБА_11 141000,04 грн матеріальної шкоди та 250 000 грн моральної шкоди, а також на користь неповнолітньої потерпілої ОСОБА_9 1234 грн майнової шкоди, 100000 моральної шкоди та 3000 грн судових витрат.
Відповідно до ч.1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Згідно ч.5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Згідно ч.1 ст.129 КПК України ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Так, суд першої інстанції відповідно до вимог закону врахував, що моральна шкода потерпілим заподіяна суспільно небезпечними діями обвинуваченого, характер та обсяг душевних страждань потерпілих, які пережила сильні душевні страждання, пов'язані із отриманими тілесними ушкодженнями, а також той факт, що вони не отримали від обвинуваченого належного відшкодування, потерпілий ОСОБА_11 тривалий час не міг самостійно пересуватися. Разом з цим, судом враховано дані про особу обвинуваченого, його майновий стан, а також те, що він вчинив кримінальне правопорушення вперше, з необережності, та з урахуванням вимог розумності та справедливості, стягнув з обвинуваченого ОСОБА_8 на користь потерпілого ОСОБА_11 80 000 грн у відшкодування моральної шкоди, а на користь малолітньої потерпілої ОСОБА_9 50000 грн у відшкодування моральної шкоди, частково задовольнивши позови в цій частині.
Колегія суддів вважає, що в апеляційній скарзі не наведено підстав для зміни вироку суду в частині вирішення цивільних позовів про відшкодування моральної шкоди, оскільки в апеляційній скарзі відсутнє обгрунтування, що вказаний розмір моральної шкоди порушує принцип розумності та справедливості, оскільки внаслідок неправомірних дій обвинуваченого потерпілий ОСОБА_11 та малолітня потерпіла ОСОБА_9 отримали середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Посилання апелянта на те, що тілесні ушкодження малолітня потерпіла ОСОБА_9 отримала внаслідок дій ОСОБА_11 , який в порушення положень п.п."б'' п.21.11 розділу 21 Правил дорожнього руху України не пристебнув останню ременем безпеки, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки згідно положень ч.1 ст. 373 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.
Щодо тверджень апелянта про те, що суд першої інстанції необгрунтовано стягнув з ОСОБА_8 6040,96 грн за проведення експертизи потерпілим ОСОБА_11 , яка не була взята до уваги судом, то колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки вказана сума процесуальних витрат була стягнута з обвинуваченого у відшкодування витрат за проведення під час досудового розслідування експертиз: №СЕ-19/106-22/9351-ІТ від 19.10.2022 року (т.1 а.п.169-175); №СЕ-19/106-22/9352-ІТ від 20.10.2022 року (т.1 а.п.167-183); №СЕ-19/106-22/9343-ІТ від 24.10.2022 року (т.1 а.п.185-194); №СЕ-19/106-22/10379-ІТ від 24.10.2022 року (т.1 а.п. 217-221) у відповідності до вимог ч.2 ст.124 КПК України.
Разом з тим, колегія суддів вважає слушними доводи апеляційної скарги захисника в частині що стосується вирішення цивільного позову про відшкодування матеріальної шкоди.
Згідно із ч.2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до ст.1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Так, вирішуючи цивільний позов потерпілого ОСОБА_11 в частині відшкодування матеріальної шкоди, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що транспортний засіб «Mercedes benz 200» НОМЕР_1 було повернуто потерпілому, чим порушив зазначені норми ЦК України про те, що розмір збитків визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи.
Крім того, як зазначено в постанові ВП ВС від 14.06.2023 року у справі № 125/1216/20 (провадження 14-25цс23) порядок відшкодування завданої позивачеві пошкодженням автомобіля майнової шкоди визначений у статті 30 Закону № 1961-IV, відповідно до якого позивач має передати залишки транспортного засобу відповідачеві як особі, яка відповідає за завдану шкоду, та у зв'язку з таким переданням набути право отримати від відповідача відшкодування за пошкодження автомобіля у розмірі, який відповідав його вартості до ДТП.
З огляду на наведене, враховуючи, що транспортний засіб потерпілого ОСОБА_11 «Mercedes benz 200» AM 7342 ЕТ було повернуто його власнику, суд першої інстанції неправильно визначив розмір матеріальної шкоди, яка підлягає стягненню з обвинуваченого на користь потерпілого.
Також слід звернути увагу на те, що висновок експерта №3255 (а.п.143-175 т.2) складений експертом ОСОБА_18 , який має посвідчення дійсне до 24.12.2023, проте експертиза проведена 06.01.2025.
Крім того, судом першої інстанції не з'ясовано чи є відшкодовані потерпілому 10 000 грн. витратами на лікування чи на відшкодування збитків за пошкодження (знищення) транспортного засобу, а тому вирок суду у вказаній частині не може залишатися без зміни.
Враховуючи, що під час апеляційного розгляду клопотання про дослідження доказів щодо розміру відшкодування матеріальної шкоди сторона захисту не заявляла, апеляційний суд позбавлений можливості вирішити зазначене питання по суті.
На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що вирок суду в частині вирішення питання про відшкодування матеріальної шкоди підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в цій частині в суду першої інстанції в порядку цивільного судочинства. В іншій частині вирок суду є законним та обгрунтованим, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 задовольнити частково.
Вирок Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 28.05.2025 року щодо ОСОБА_8 - скасувати в частині вирішення питання про відшкодування матеріальної шкоди в сумі 94 797, 57 грн. на користь потерпілого ОСОБА_11 та призначити в цій частині новий розгляд в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
В іншій частині вирок суду залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді: