Справа № 757/10261/25-ц
Провадження № 2-о/761/373/2025
03 липня 2025 року суддя Шевченківського районного суду м. Києва Мальцев Д.О., розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Національна поліція України, Власник каналу Київ Оперативний про встановлення факту недостовірної інформації та її спростування, -
ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду міста Києва з заявою про встановлення факту недостовірної інформації та її спростування, заінтересовані особи: Національна поліція України, Власник каналу Київ Оперативний.
19 березня 2025 року ухвалою судді Печерського районного суду міста Києва Литвиновою І.В. матеріали заяви ОСОБА_1 про встановлення факту недостовірної інформації та її спростування, заінтересовані особи: Національна поліція України, Власник каналу Київ Оперативний, передано на розгляд до Шевченківського районного суду міста Києва.
12.06.2025 року на адресу Шевченківського районного суду м. Києва надійшла вказана зава.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.06.2025 року матеріали справи передані на розгляд судді Анохіна А.М.
Відповідно до ухвали Шевченківського районного суду м.Києва від 23 червня 2025 року суддею Анохіним А.М. заявлено самовідвід від розгляду справи та передано до канцелярії суду для визначення головуючого судді у справі в порядку, встановленому статтею 33 ЦПК України.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.07.2025 року матеріали справи передані на розгляд судді Мальцева Д.О.
Суддя, дослідивши матеріали справи, дійшов до наступного висновку.
За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Аналогічні положення закріплені в частині 1 статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Дотримання судами процесуальних норм інституту підсудності є вимогою ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке гарантує, що кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
У п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України N5 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» звертається увага судів на таке: в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Встановлення фактів, що мають юридичне значення суд вирішує в порядку окремого провадження з урахуванням положень розділу IV ЦПК України.
Згідно з ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені розділом ІV ЦПК України.
Відповідно до ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Згідно ч.1 ст.316 ЦПК України заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» документами, до яких вносяться відомості про місце проживання, є паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист.
Реєстрація - це внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Відповідно до положень ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.
Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Особи, які не проживають за адресою, що зареєстрована як місце їх проживання, більше одного місяця і які мають невиконані майнові зобов'язання, накладені в адміністративному порядку чи за судовим рішенням, або призиваються на строкову військову службу і не мають відстрочки, або беруть участь у судовому процесі в будь-якій якості, зобов'язані письмово повідомити орган реєстрації про своє місце перебування.
Аналіз вищезазначених норм дає підстави для висновку про те, що реєстрації підлягає як місце проживання, так і місце перебування особи.
Як вбачається з матеріалів справи, матеріали заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Національна поліція України, Власник каналу Київ Оперативний про встановлення факту недостовірної інформації та її спростування, передано на розгляд до Шевченківського районного суду міста Києва, оскільки в позовній заяві, зазначено, що заявник перебуває/утримується під вартою у ДУ «Київський слідчий ізолятор», що розташований за адресою: вул. Дегтярівська, буд. 13, м. Київ, а відтак, виходячи із положень ч. 1 ст. 316 ЦПК України заява фізичної особи про встановлення факту недостовірної інформації та її спростування, подається до суду за місцем її перебування/утримання, у зв'язку з чим, справа не підсудна Печерському районному суду міста Києва, а підлягає направленню за підсудністю до Шевченківського районного суду міста Києва.
Однак, даних про те, що ОСОБА_1 письмово повідомив орган реєстрації про своє місце перебування за адресою: 04050, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 13 , або у встановленому законом порядку зареєстрував своє місце перебування за вказаною адресою, матеріали справи не містять.
За результатами отриманої судом інформації встановлено, що відомості про місце реєстрації заявника ОСОБА_1 в Єдиному державному демографічному реєстрі відсутні.
При цьому, як вбачається з матеріалів заяви, заявник вказує своє місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 , що відноситься до територіальної юрисдикції (підсудності) Зарічного районного суду м. Суми.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що справа помилково направлена до Шевченківського районного суду міста Києва.
У відповідності до п.1 ч.1 ст. 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Частинами 1 та 2 ст. 32 ЦПК України визначено, що спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, до якого вона надіслана.
При цьому, слід зазначити, що у даному випадку відсутній спір щодо підсудності справ між судами.
Так, Конституцією України закріплено право кожного на судовий захист (стаття 55) та передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124).
Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із частиною 1 ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Згідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; нормативно-правовий акт, Закону України «Про виконання рішень, застосування практики Європейського суду з прав людини», інститут підсудності безпосередньо пов'язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, який закріплений у п.1 ст.6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.
Відповідно до частини 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Крім того, недотримання правил територіальної юрисдикції (підсудності) є порушенням процесуального закону, який є підставою для скасування рішення з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю (ст. 378 ч1 ЦПК України).
Отже, суд повинен суворо дотримуватися правил підсудності.
З врахуванням наведеного, а також тієї обставини, що справа за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Національна поліція України, Власник каналу Київ Оперативний про встановлення факту недостовірної інформації та її спростування не відноситься до територіальної юрисдикції (підсудності) Шевченківського районного суду м. Києва, суд вважає за необхідне передати зазначений позов на розгляд Зарічного районного суду м. Суми, до територіальної юрисдикції (підсудності) якого він належить.
На підставі викладеного, керуючись ст.31 ЦПК України, суддя,-
Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Національна поліція України, Власник каналу Київ Оперативний про встановлення факту недостовірної інформації та її спростування - - передати на розгляд Зарічного районного суду м. Суми.
Ухвала суду може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 261 ЦПК України.
Суддя: