Номер провадження 2/754/3660/25
Справа №754/3561/25
Іменем України
31 липня 2025 року Деснянський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді - Сенюти В.О.,
секретар судового засідання - Каба А.В.,
за участю:
позивачки - ОСОБА_1
представника позивачки - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю, -
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до Деснянського районного суду міста Києва із позовом до відповідача Київської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю.
Подану позовну заяву обґрунтовано тим, 05.02.1986 ОСОБА_3 отримала ордер № 13497 серії Б на вселення в квартиру АДРЕСА_1 разом із своєю дочкою - ОСОБА_4 . Померла ОСОБА_3 , а єдиною власницею спірної квартири залишилась ОСОБА_4 , яка зробила розпорядження на випадок своєї смерті та померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно заповіту ОСОБА_5 , все майно останньої успадковує позивачка, яка з 2003 року проживала у спірній квартирі. Після смерті ОСОБА_4 , позивачка звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. 01.06.2016 приватний нотаріус видав позивачці свідоцтво про право на спадщину за заповітом на суму недоотриманої пенсії. 20.06.2024 позивачка звернулася до нотаріуса із заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спірну квартиру, проте отримала відмову через відсутність документів, що посвідчують право власності спадкодавця на спадкове майно. Враховуючи те, що позивачка з 2003 року відкрито проживає в спірній квартирі, сплачує комунальній послуги, просить суд визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 за набувальною давністю.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 10.03.2025 відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання по вказаній справі.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 21.05.2025, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.
Сторона відповідача подала відзив на позову заяву, відповідно до якого просила відмовити у задоволенні позову, оскільки позивачка не має правовстановлюючі документи на спірну квартиру, яка не вибувала з комунальної власності територіальної громади м. Києва, оскільки за життя ОСОБА_4 спірну квартиру не приватизувала. Необхідною умовою визнання права власності за набувальною давністю є добросовісне володіння майном, у процесі якого володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє річчю, власником якої є інша особа. Представник відповідача вважає, що позивачка достеменно знала чиїм майном користується з 2003 року, відтак відсутні підстави для визнання права власності за набувальною давністю.
Представник позивача подав відповідь на відзив, згідно якої заперечував щодо доводів, викладених у відзиві, просив позов задовольнити. Сторона відповідача вказуючи на те, що позивачці достеменно відмово чиїм майном вона користується не надав відповідні докази, таким чином є лише припущенням представника відповідача.
В судовому засіданні позивачка та її представник подану позовну заяву підтримали, просили позов задовольнити з викладених підстав.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. У відзиві на позову заяву, представник відповідача вказав про розгляд справи у відсутність представника КМР.
Вислухавши вступне слово сторони позивача, допитавши свідків, дослідивши письмові матеріали справи та докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно положення ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Судом встановлено, що 05.02.1986 ОСОБА_3 отримала ордер № 13497 серії Б на вселення разом із своєю дочкою - ОСОБА_4 до квартири АДРЕСА_1 .
14.11.2002 розпорядженням № 1238 Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, дозволено ЖЕК змінити договір найму двокімнатної квартири АДРЕСА_1 та укласти його із ОСОБА_4 , одинокою, у зв'язку із смертю матері ОСОБА_3 - власника особового рахунку.
01.10.2015 ОСОБА_4 зробила розпорядження на випадок своєї смерті, відповідно до якого все майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті і на що за законом матиме право на користь ОСОБА_6 .
Згідно копії свідоцтва про смерть, ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
01.06.2016 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Погребняк Г.В. видав свідоцтво про право на спадщину за законом на ім'я ОСОБА_7 на спадщину, яка складається з суми недоотриманої пенсії в розмірі 9559,55 грн.
20.06.2024 ОСОБА_7 звернулася до Приватного нотаріуса КМНО Погребняка Г.В. із заявою про прийняття спадщини відповідно до заповіту ОСОБА_4
28.06.2024 приватний нотаріус КМНО Погребняк Г.В. надав відповідь ОСОБА_7 , якою відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на квартиру АДРЕСА_1 , через відсутність зареєстрованого права власності та за відсутності документів, що посвідчують право власності спадкодавця на вказане майно.
Відповідно до листа віл 07.11.2024 заступника начальника відділу обліку та розподілу житлової площі Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, квартира АДРЕСА_1 є квартирою з фонду поточного звільнення, оскільки через відділ обліку та розподілу житлової площі Деснянської райдержадміністрації не проходила приватизації вказаної квартири, остання не є службовою квартирою та відсутні зареєстровані особи.
01.03.2025 у зв'язку із реєстрацією шлюбу, ОСОБА_7 змінила прізвище на ОСОБА_7 .
Позивачка, звертаючись зі позовом про визнання права власності за набувальною давністю, вказує на те, що вона зареєстрована у АДРЕСА_2 , проте у спірній квартирі АДРЕСА_1 проживає на підставі усних домовленостей із ОСОБА_4 , яка за життя склала заповіт на ім'я позивачки, а до обсяги спадщини якої і входить спірна квартира. Таким чином, позивачка вказує, що квартирою АДРЕСА_1 заволоділа добросовісно і продовжує відкрито, безперервно володіти цим нерухомим майном більше десяти років.
Всупереч ч.1 ст. 81 ЦПК України стороною позивача не доведено ту обставину, що спірна квартира входить до складу спадщини, після смерті ОСОБА_4 .
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За положеннями ч. 1, 4 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у ч. 1 ст. 344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.
Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Але не будь-який об'єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об'єкт володіння має бути законним.
Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 9, 10 Постанови за № 5 від 07.02.2014 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:
- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;
- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;
- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (ч. 3 ст. 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (ч.2 ст. 344 ЦК).
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Тобто йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), але не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Доводи позивачки щодо користування нею спірною квартирою на підставі усних домовленостей із померлою ОСОБА_4 суд до уваги не приймає, оскільки всупереч ч. 1 ст. 81 ЦПК України письмові матеріали справи не містять належних, достатніх та достовірних доказів, а сама по собі вказана обставина не свідчить про добросовісність заволодіння спірною квартирою.
Крім того, покази допитаних свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 суд до уваги не приймає, оскільки останні підтверджували лише факт перебування позивачки у спірній квартирі, проте свідки необізнані щодо підстав проживання позивачки у спірній квартирі.
Покази свідка ОСОБА_12 яка є матір'ю позивачки, суд до уваги не приймає, оскільки остання не може бути об'єктивною у своїх показах, а також через некоректність поставлених запитань представником позивачки.
Отже, якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б із ним власник.
Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац другий ч. 3 ст. 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (ч.2 ст. 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду. Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
У постанові від 01.08.2018 у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Верховний Суд зазначив, що при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Верховного Суду у цій справі наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2019 у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) не знайшла підстав для відступу від наведених вище висновків, оскільки за змістом ч.1 ст. 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем, і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що власником квартири є територіальна громада м. Києва, яка безпосередньо або через органи місцевого самоврядування та їх посадових осіб не відмовилась від права власності на спірний об'єкт нерухомого майна, що виключає можливість набуття ОСОБА_1 права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю.
Сам по собі факт користування позивачкою спірним житлом не є підставою для виникнення у неї права власності за набувальною давністю. Крім того, як зазначила сама позивачка, остання вселилася та проживала в спірній квартирі за усною домовленістю із ОСОБА_4 , яка сама користувалась спірною квартирою на підставі договору найму.
Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на квартиру за набувальною власністю.
Згідно положення ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані із розглядом справи покладаються на позивачку.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. ст. ст. 4, 5, 10, 12, 13, 17-19, 76-82, 141, 258, 259, 263-266, 268, 352, 354, 355 ЦПК України, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Київської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю - відмовити.
Рішення може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його проголошення/складання повного тексту шляхом подання безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційної скарги.
Позивач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації - АДРЕСА_2 .
Відповідач: Київська міська рада - код ЄДРПОУ 22883141, адреса: м. Київ, вул.. Хрещатик, 36.
Повний текст рішення суду складено - 31.07.2025.
Суддя В.О.Сенюта