Справа № 703/3893/25
2/703/1439/25
01 серпня 2025 року м. Сміла
Смілянський міськрайонний суд Черкаської області у складі:
головуючого - судді Овсієнка І.В.
за участю
секретаря судового засідання Батаргіної Т.М.,
представника позивача - адвоката Левченко М.Д.,
відповідача ОСОБА_1 ,
представника відповідача - адвоката Топора І.О.,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду у м. Сміла цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна,
установив:
19.06.2025 позивач через представника, адвоката Левченко М.Д., з використанням системи «Електронний суд» звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ майна, а саме 1/2 частини будинку за адресою АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 11.11.2002 сторони зареєстрували шлюб, який рішенням Смілянського міськрайонного суду від 15.02.2024, що набрало законної сили 19.03.2024, розірваний. За час перебування у шлюбі сторони набули у власність 1/2 частини житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 . Право власності на вказане нерухоме майно зареєстроване на ім'я відповідача в справі, що підтверджується витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. 1/2 частина будинку за адресою АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя, а тому підлягає поділу в рівних частках.
Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 23.06.2025 відкрите провадження у цивільній справі за вказаним позовом, вирішено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження, встановлений сторонам строк на подання письмових заяв по суті справи, підготовче судове засідання призначене на 10.07.2025, в подальшому за клопотанням представника позивача, а також відповідача, відкладене на 01.08.2025.
В підготовчому судовому засіданні 01.08.2025 відповідач заявив про визнання позову, на підтвердження чого надав письмову заяву.
Відповідно до положень ч. 3, 4 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
За ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Суд, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, приходить до наступного.
Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
У статті 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі №6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №372/504/17, постанові Верховного Суду від 15.07.2021 в справі №761/31846/14.
Судом встановлено, що 11.11.2002 сторони зареєстрували шлюб у відділі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Смілі Черкаського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис №552.
Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 15.02.2024 в справі №703/6241/23, провадження 2/703/412/24, що набрало законної сили 19.03.2024, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірваний.
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18.06.2025 №431948744 слідує, що житловий будинок загальною площею 156,0 м кв, житловою площею 116,8 м кв, розташований за адресою АДРЕСА_1 , в рівних частках, по 1/2 кожному, належить ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу номер 624 від 02.03.2005, що посвідчений приватним нотаріусом Таран Г.В. Відповідне право зареєстроване 31.03.2005.
Вартість 1/2 вказаного будинку станом на час подачі позову складає 1350000,00 грн, що вбачається з Консультаційного висновку щодо ймовірної вартості об'єкта оцінки, що виконаний оцінювачем ОСОБА_4 .
Судом з матеріалів справи встановлено, що за час перебування у шлюбі подружжям набуто спільне майно, зокрема 1/2 частина будинку за адресою АДРЕСА_1 .
На дану обставину в позові вказує позивач та вона не заперечувалася відповідачем.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Отже, 1/2 будинку за адресою АДРЕСА_1 була придбана позивачем та відповідачем у шлюбі та є спільною сумісною власністю.
З матеріалів справи не вбачається існування будь-яких обставин, які б спростовували належність 1/2 частини будинку за адресою АДРЕСА_1 на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Правовий режим вказаного житла як об'єкта спільної сумісної власності, набутого подружжям під час перебування в шлюбі, за спільні кошти, на що посилається в позові позивач, підтверджується наявними в справі письмовими доказами та визнається відповідачем. Вказане визнання не суперечить закону та не порушує прав інших осіб.
Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» установлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи.
Вказані висновки сформовані усталеною судовою практикою судів касаційної інстанції, зокрема пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №48/340, пункт 4.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №911/3594/17.
Факт реєстрації нерухомого майна, придбаного у період шлюбу, на ім'я одного з подружжя не означає, що воно належить лише особі, на ім'я якої зареєстроване. Таке майно є спільною сумісною власністю подружжя.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 01.04.2020 у справі №462/518/18.
Суд враховує правову позицію, висловлену в постанові Верховного Суду від 12.01.2022 в справі №646/7463/16-ц в якій зазначено, що якщо майно придбане під час шлюбу, то реєстрація прав на нього, в даному випадку на квартиру, лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ч. 3 ст. 368, ч. 2 ст. 372 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ч. 1 ст. 69 СК України).
Згідно з ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини і чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
За ч. 2 ст. 70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 31.01.2024 в справі №645/4165/21, згідно зі статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з'ясувати час та джерела його придбання.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (перше речення абзацу 2 частини 1 статті 71 СК України).
Згідно з ч. 4 ст. 71 СК України, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.
На вимогу ч. 5 ст. 71 СК України, присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
У постановах Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 09.06.2021 в справі №369/7613/17, від 09.06.2021 в справі №523/15462/16-ц, від 14.04.2021 в справі №127/7830/17 наголошується, що вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин четвертої, п'ятої статті 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. Якщо жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя у цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Частиною 3 статті 12 ЦПК України та частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК).
У частині другій статті 89 ЦПК України встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи викладене, а також те, що відповідач визнав позов, суд визначає ідеальні частки сторін у майні, що було придбане ними під час перебування у шлюбі, без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Оскільки частки чоловіка та дружини в праві власності на 1/2 будинку є рівними, є правові підстави для визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/4 частину будинку за адресою АДРЕСА_1 .
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Вказаний висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 05.06.2018 в справі №338/180/17, від 11.09.2018 в справі №905/1926/16, від 19.05.2020 в справі №916/1608/18.
Судом зазначається, що вимога про визнання за відповідачем права власності суперечить засадам диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якої суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
В даній справі відповідач не заявляв таких вимог, його право на частку в нерухомому майні набуте в спосіб, що не суперечить закону відповідно до норм матеріального права, чинних у відповідний період та відповідачем не оспорюється.
Вказане приводить до висновку, що належним та ефективним способом захисту в даному випадку є припинення права власності відповідача на частку у майні, яка присуджується позивачеві.
З огляду на викладене, позов слід задовольнити частково.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Проте, положеннями статті 142 ЦПК України передбачено порядок розподілу судових витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду.
За змістом ч. 1 ст. 142 ЦПК України, у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Аналогічна норма викладена в ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».
Таким чином, якщо відповідач визнав позов до початку розгляду справи по суті, то в судовому рішенні повинно бути вирішено питання про повернення позивачу з державного бюджету половини сплаченого ним судового збору при поданні позовної заяви, а інша половина судового збору покладається на відповідача.
При цьому під час судового розгляду встановлено, що позов поданий представником із використанням системи «Електронний суд», однак сума судового збору визначена без застосування понижуючого коефіцієнту 0,8, як передбачено ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір».
У зв'язку із викладеним, приймаючи до уваги задоволення позовних вимог частково, розподілу підлягає сума судового збору в розмірі 2700,00 грн.
З огляду на вказане, наявні підстави для повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків суми судового збору, що підлягає розподілу та стягнення з відповідача на користь позивача інших 50 відсотків відповідної суми судового збору.
Позивач не обмежений у праві звернутися до органів Державної казначейської служби України для повернення суми переплаченого судового збору.
Відомості про наявність інших витрат, пов'язаних із розглядом справи, в матеріалах справи відсутні, від розподілу витрат на професійну правничу допомогу представник позивача відмовилася.
На підставі наведеного, керуючись ст. 4, 5, 12, 13, 141, 247, 263, 265, 268, 280-282 ЦПК України суд
вирішив:
Позов задовольнити частково.
Припинити право власності ОСОБА_1 на 1/4 частину будинку за адресою АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частину будинку за адресою АДРЕСА_1 .
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1350,00 грн судового збору.
Повернути ОСОБА_2 з державного бюджету 50 відсотків судового збору, шляхом зобов'язання Головного Управління державної казначейської служби України у Черкаській області повернути судовий збір у сумі 1350,00 грн, сплачений згідно з квитанцією №5732-3940-2220-9428 від 18.06.2025.
Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Повне судове рішення складене 01.08.2025.
Суддя І.В. Овсієнко