31 липня 2025 року
м. Київ
справа № 947/31068/21
провадження № 61-9859ск25
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду міста Одеси від 24 квітня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 22 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - державний нотаріус Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса Баранова Олена Володимирівна, про включення до складу спадкоємців першої черги спадкоємців за законом,
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищеназваним позовом, в якому просила включити її до складу спадкоємців за законом першої черги разом з відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 після смерті баби ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Київський районний суд міста Одеси ухвалою від 16 листопада 2021 року відкрив провадження у справі.
Київський районний суд міста Одеси ухвалою від 17 травня 2022 року позовну заяву залишив без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України.
Одеський апеляційний суд постановою від 25 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив, ухвалу Київського районного суду міста Одеси від 17 травня 2022 року скасував, справу направив до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Справа надійшла до суду першої інстанції.
Київський районний суд міста Одеси ухвалою від 08 грудня 2022 року справу прийняв до провадження та призначив до розгляду.
12 січня 2023 року ОСОБА_1 подала до Одеського апеляційного суду заяву про роз'яснення постанови Одеського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року в частині не визначення судом апеляційної інстанції продовження розгляду справи судом першої інстанції в іншому складі суду .
Одеський апеляційний суд ухвалою від 06 липня 2023 року відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про роз'яснення постанови Одеського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року.
Справа надійшла до суду першої інстанції.
Київський районний суд міста Одеси ухвалою від 25 липня 2023 року справу прийняв до провадження та призначив до розгляду.
09 жовтня 2023 року ОСОБА_1 подала до Одеського апеляційного суду заяву про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат.
Одеський апеляційний суд ухвалою від 28 грудня 2023 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення залишив без задоволення.
Справа надійшла до суду першої інстанції.
Київський районний суд міста Одеси ухвалою від 18 січня 2024 року за клопотанням ОСОБА_1 витребував з Київської державної нотаріальної контори у місті Одесі копію спадкової справи № 406/2021 до майна померлої ОСОБА_4
26 січня 2024 року до суду надійшла копія спадкової справи №406/2021 до майна померлої ОСОБА_4 .
Київський районний суд міста Одеси ухвалою від 18 березня 2024 року за клопотанням ОСОБА_1 витребував з Головного управління Державної податкової служби України в Одеській області докази про доходи ОСОБА_1 , з КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 4» Одеської міської ради медичні документи ОСОБА_4
19 березня 2024 року до суду надійшли витребувані з медичного закладу документи.
Київський районний суд міста Одеси ухвалою від 01 квітня 2024 року відмовив в задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі.
26 березня 2024 року ОСОБА_2 подала до Київського районного суду міста Одеси заяву про роз'яснення ухвали Київського районного суду міста Одеси від 25 липня 2023 року в частині призначення справи до розгляду тим самим складом суду після скасування апеляційним судом ухвали від 17 травня 2022 року.
Київський районний суд міста Одеси ухвалою від 01 квітня 2024 року відмовив в задоволенні заяви ОСОБА_2 (до виправлення описки ОСОБА_1 про роз'яснення ухвали суду від 17 травня 2022 року).
Київський районний суд міста Одеси ухвалою від 03 квітня 2024 року виправив в тексті ухвали Київського районного суду міста Одеси від 01 квітня 2024 року про відмову у роз'ясненні ухвали суду описку в зазначенні прізвища заявника « ОСОБА_5 » на правильне « ОСОБА_2 ».
23 квітня 2024 року ОСОБА_1 подала «позовну заяву (уточнена редакція)» до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якій просила: включити її до складу спадкоємців за законом першої черги разом з відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 після смерті баби ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зобов'язати державного нотаріуса Київської державної нотаріальної контори у м. Одесі Баранову О. В. оформити спадщину після смерті ОСОБА_4 в рівних частках на неї ОСОБА_1 , громадян ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; стягнути судові витрати.
Київський районний суд міста Одеси ухвалою від 24 квітня 2024 року, яку залишив без змін Одеський апеляційний суд постановою від 22 травня 2025 року, відмовив у прийнятті до провадження «позовної заяви (уточнена редакція)» та повернув її заявнику.
Висновок суду обґрунтовано тим, що заявлено нову позовну вимогу про зобов'язання нотаріуса оформити спадщину, при цьому не визначено відповідача за цією вимогою, не сплачено судовий збір. Подана заява не є заявою про збільшення/зменшення позовних вимог, право на подання якої передбачено пунктом 2 частини другої статті 49 ЦПК України, рівно як і не є заявою про зміну предмету позову в порядку частини третьої статті 49 ЦПК України. Заяву 23 квітня 2024 року подано без дотримання вимог частини п'ятої статті 49 ЦПК України.
29 липня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Київського районного суду міста Одеси від 24 квітня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 22 травня 2025 року у зазначеній вище справі.
Касаційна скарга містить клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.
Відповідно до частини першої статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень постанову Одеського апеляційного суду прийнято 22 травня 2025 року, повний текст якої складено 30 червня 2025 року, а касаційна скарга подана до суду 29 липня 2025 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження.
Ураховуючи наведене, відсутні підстави для задоволення вказаного клопотання, оскільки строк на касаційне оскарження не пропущено.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (див. DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов'язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду. «Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша, четверта статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша та четверта статті 13 ЦПК України).
У позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування (частина перша статті 175 ЦПК України).
Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (пункти 4, 5 частини другої статті 175 ЦПК України).
У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору (частина шоста статті 175 ЦПК України).
Про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Ухвалу про повернення позовної заяви може бути оскаржено. Копія позовної заяви залишається в суді (частина шоста статті 185 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17 (провадження № 61-9545сво21) вказано, що:
«процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог. Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. При цьому при поданні вказаних заяв (клопотань) позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України.
Наслідком відмови у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог є повернення такої заяви позивачу. Пунктом 6 частини першої статті 353 ЦПК України визначено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові). Зважаючи на те, що процесуальним наслідком відмови у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог є повернення такої заяви, яка, у свою чергу, може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно до вимог пункту 6 частини першої статті 353 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що на ухвалу суду про відмову у прийняті заяви про збільшення позовних вимог може бути подана апеляційна скарга окремо від рішення суду.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду приходить до висновку про відступлення від правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2021 року у справі № 177/1251/18 (провадження № 61-19172св20) про те, що ухвала суду першої інстанції про збільшення розміру (уточнення) позовних вимог не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2024 року в справі № 442/5667/17 (провадження № 61-631св23) вказано, що:
«позов - це звернена через суд до відповідача матеріально-правова вимога про поновлення порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, який здійснюється в певній, визначеній законом процесуальній формі. Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) є його предмет і підстава.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб'єктивним правом і обов'язком відповідача.
Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки.
Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання у позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.
Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року в справі № 657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23) зазначено, що:
«53. Отже, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів - предмета і підстави позову.
54. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, провадження № 14-473цс18).
55. Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає в позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
56. У статті 49 ЦПК України унормовані процесуальні права та обов'язки сторін.
57. Так, відповідно до частин другої та третьої статті 49 ЦПК України, крім прав та обов'язків, визначених у статті 43 цього Кодексу: позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу; позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.
58. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.
59. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що в разі надходження до суду такої заяви суд виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.
60. Оскільки предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені, зокрема, статтею 16 ЦК України, то зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, що може полягати в обранні позивачем іншого, на відміну від первісно обраного, способу захисту порушеного права в межах спірних правовідносин, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки в разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.
61. Водночас як збільшення або зменшення розміру позовних вимог треба розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Збільшенням розміру позовних вимог не може бути заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені в тексті позовної заяви.
62. Заяву про зміну предмета або підстав позову можна вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно на її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави) і норми права (юридичні підстави), які позивач первісно не визначив підставою позову та які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами.
63. У пунктах 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи зобов'язані: виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
64. При цьому при поданні такої заяви позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України.
65. Крім того, Велика Палата Верховного Суду, звертає увагу, що стаття 188 ЦПК України містить правила об'єднання і роз'єднання позовів.
66. Згідно із частиною першою статті 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
67. Однак таке об'єднання позовних вимог можливе саме в одній позовній заяві при зверненні з позовом до суду, а не шляхом подання нового самостійного позову з додатковими похідними вимогами після порушення провадження у справі для його спільного розгляду з первісним позовом.
68. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що оскільки положення частини третьої статті 49 ЦПК України виключають можливість одночасної зміни предмета і підстав позову, то у разі подання позивачем заяви у підготовчому засіданні, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, суд повинен відмовити у прийнятті такої заяви та повернути заявникові. Водночас позивач не позбавлений прав звернутися до суду з новим позовом у встановленому законом порядку».
Суди встановили, що подана ОСОБА_1 «позовна заява (уточнена редакція)» в частині зобов'язання державного нотаріуса Київської державної нотаріальної контори у м. Одесі Баранову О. В. оформити спадщину після смерті ОСОБА_4 в рівних частках на неї ОСОБА_1 , громадян ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є новою позовною вимогою (новим позовом), що вимагає від позивача дотримання вимог норм процесуального закону при вчиненні відповідної процесуальної дії (поданні позовної заяви), а тому суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, зробив обґрунтований висновок про відмову у прийнятті такої заяви та її повернення.
Суд касаційної інстанції зауважує, що повернення заяви не позбавляє її права звернутися з окремим позовом.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Згідно з частинами п'ятою та шостою статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження у випадку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, вирішує колегія суддів у складі трьох суддів. Ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись частинами четвертою, п'ятою та шостою статті 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду міста Одеси від 24 квітня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 22 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - державний нотаріус Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса Баранова Олена Володимирівна, про включення до складу спадкоємців першої черги спадкоємців за законом - відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню не підлягає.
Судді: А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров