30 липня 2025 року
м. Київ
справа № 204/8909/20
провадження № 61-15879св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Дніпровська міська рада,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
третя особа - Департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Зайцевої С. А., Максюти Ж. І.,
Описова частина
Історія справи
У грудні 2020 року Дніпровська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради, про стягнення збитків.
Позов мотивований тим, що ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 травня 2016 року у справі № 183/731/16 (провадження 2/183/1107/16) затверджено мирову угоду між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про розподіл спільного майна подружжя, згідно з якою визнано право власності на нерухоме майно у рівних частках по за кожним, а саме: на нежитлові приміщення 3 та 3а на АДРЕСА_1 . На підставі вказаної ухвали суду внесено запис в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та Реєстр прав власності на нерухоме майно, Державний реєстр Іпотек, Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна про право власності/довірчої власності щодо об'єктів нерухомого майна - нежитлові приміщення 3 та 3а на АДРЕСА_1 , зокрема: вид спільної власності - часткова, розмір частки - 1/2, власники: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
При цьому Управлінням Державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради (далі - Управління ДАБК) 26 листопада 2018 року зареєстровано Декларацію про готовність до експлуатації об'єкта: «Реконструкція приміщень № 3 та № 3а з об'єднанням в приміщення № 3 із частковим знесенням будівлі за адресою: АДРЕСА_1 », серія та номер декларації - ДП 141183300808. Згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000 код об'єкта: 1230.1 - торгові центри, універмаги, магазини. Замовниками будівництва вказано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Площа об'єкта становить 682,4 кв. м. Право власності на зазначений об'єкт нерухомості зареєстровано 04 грудня 2018 року.
31 жовтня 2019 року Департаментом економіки, фінансів та міського бюджету міської ради на адресу відповідачів направлено лист № 10/15-556 з пропозицією укласти договір про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпра та три примірника проєкту договору про пайову участь по об'єкту «Реконструкція приміщень № 3 та № 3а з об'єднанням в приміщення № 3 із частковим знесенням будівлі за адресою: АДРЕСА_1 », яке було повернуто на адресу Департаменту у зв'язку із закінченням встановленого строку зберігання.
24 червня 2020 року Департаментом за вихідним № 10/15-277 повторно направлено на адресу відповідачів лист з проєктом договору в трьох примірниках та додатками, а саме розрахунком розміру пайової участі та графіком сплати, який отримано ОСОБА_2 . Поштове відправлення, надіслане ОСОБА_1 на адресу, зазначену ним як замовником / забудовником в Декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 26 листопада 2018 року, повернулося за закінченням терміну зберігання.
На цей час проєкти договорів про пайову участь не підписані відповідачами, проте невиконання обов'язку щодо укладення договору про пайову участь замовників будівництва в створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури є порушенням норм Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та вимог Порядку залучення коштів на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпропетровська, затвердженого рішення Дніпровської міської ради від 21 липня 2011 року № 5/14 (далі - Порядок), що свідчить про бездіяльність відповідачів у вчиненні передбачених законодавством обов'язкових дій. Внаслідок невиконання відповідачами покладених на них обов'язків щодо участі у створенні і розвитку інфраструктури населеного пункту, Дніпровська міська рада не отримала відповідну суму коштів на розвиток міста.
Посилаючись на викладене, Дніпровська міська рада просила суд стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача збитки у розмірі 390 892, 37 грн та вирішити питання про розподіл судових витрат.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська рішенням від
08 лютого 2023 року відмовив Дніпровській міській раді у задоволенні позову.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20 вересня 2019 року, який набрав чинності 17 жовтня 2019 року, внесені зміни до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а саме виключено статтю 40 Закону, яка, до набрання чинності вказаних змін, передбачала пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Водночас факт реєстрації декларації про готовність до експлуатації об'єкту нерухомого майна не звільняє замовника будівництва від обов'язку укласти договір про пайову участь після такої реєстрації. Всупереч наведеному, відповідачами вказаний договір про пайову участь з позивачем не укладався.
Суд не погодився з доводами позивача про те, що листом від 24 червня
2020 року відповідачам були направлені три примірники проєкту договору про пайову участь, адже на самому листі відсутні відмітки відповідачів про отримання примірників договору, а наявне повідомлення про вручення поштового відправлення ОСОБА_2 не підтверджує ні факт відправки саме примірників договору, ні факт їх отримання відповідачкою, оскільки містить підпис від імені «Керисова».
Зазначив, що не заслуговують на увагу доводи позивача про те, що підтвердження кошторисної вартості об'єкта повинно здійснюватися відповідними фінансовими документами, а не декларацією про готовність об'єкта до експлуатації, оскільки відповідно до вимог частини п'ятої статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» розмір пайової участі відповідачів у розвитку інфраструктури населеного пункту повинен обчислюватися з урахуванням кошторисної вартості будівництва, зазначеної в Декларації про готовність об'єкта до експлуатації, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об'єктів з незначними наслідками (СС1), зареєстрованої 26 листопада 2018 року Управлінням ДАБК за № ДП 141183300808. Оскільки інформація щодо кошторисної вартості будівництва за затвердженою проектною документацією становить 300 000,00 грн, інформація у вказаній декларації перевірена Департаментом архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області й декларація зареєстрована в реєстрі дозвільних документів, то відсутні підстави вважати, що відомості, зазначені в цій декларації, є неправильними. З огляду на викладене суд приходить висновку про те, що декларація про готовність до експлуатації об'єкта є належним доказом, а зазначені в ній дані не потребують додаткової перевірки судом. Тому величина пайової участі (розмір збитків) по об'єкту відповідачів повинна бути розрахована виходячи із кошторисної вартості будівництва відповідно до Декларації про готовність до експлуатації об'єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об'єктів з незначними наслідками (СС1), яка зареєстрована 26 листопада 2018 року за № ДП 141183300808.
Розрахунок розміру збитків позивачем здійснено на підставі Порядку, однак такий розрахунок суд вважає неналежним доказом, оскільки вказаний Порядок прийнятий на виконання вимог Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», до якого Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20 вересня 2019 року № 132-IX (що набув чинності
17 жовтня 2019 року) внесено зміни, зокрема виключено положення статті 40. Відтак стягнення збитків, про які вказує позивач, лише на підставі вказаного Порядку, є безпідставним.
З урахуванням того, що позивач звернувся до суду 28 грудня 2020 року, тобто після виключення статті 40 із Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», на підставі якої Дніпровська міська рада мала право вимагати стягнення таких збитків, сам розрахунок завданих збитків здійснений на підставі одного лише Порядку та без врахування загальної кошторисної вартості будівництва, у зв'язку з чим визнаний судом неналежним доказом, підстави для задоволення позову відсутні.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, Дніпровська міська рада оскаржила його в апеляційному порядку.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Дніпровський апеляційний суд постановою від 07 вересня 2023 року апеляційну скаргу Дніпровської міської ради задовольнив, скасував рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого
2023 року та ухвалив нове рішення про задоволення позову.
Стягнув з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в рівних частинах на користь Дніпровської міської ради збитки у розмірі 390 892,37 грн, сплативши грошові кошти на реквізити: Одержувач: ГУК у Дніпропетровській області/м. Дніпро, банк одержувача: Казначейство України (ЕАП), код ЄДРПОУ: 37988155, р/р (IBAN): UA618999980314161921000004569, код бюджетної класифікації: 24170000 «Надходження коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту».
Стягнув з ОСОБА_1 на користь Дніпровської міської ради судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2 931,70 грн, за подання апеляційної скарги у розмірі 4 397,55 грн, а всього - 7 329,25 грн.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь Дніпровської міської ради судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2 931,70 грн, за подання апеляційної скарги - 4 397,55 грн, а всього - 7 329,25 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідачі як замовники будівництва на вимогу статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» ще до подання Декларації про готовність до експлуатації об'єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об'єктів з незначними наслідками (СС1), зареєстрованої Управління ДАБК
26 листопада 2018 року, повинні були до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію перерахувати до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку зазначеної інфраструктури та укласти протягом 15 днів з дня реєстрації звернення замовника договір про пайову участь з органом місцевого самоврядування, що не відбулось щонайменше з 12 грудня
2018 року, як і не відбулось цього з дня реєстрації права власності 04 грудня 2018 року за відповідачами на об'єкт нерухомості. З огляду на це саме з
12 грудня 2018 року почалось порушення відповідачами прав та інтересів позивача, яке продовжує тривати.
Суд першої інстанції помилково вважав, що позивач звернувся з позовом після виключення з Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» статті 40, проте залишив поза увагою те, що проходження відповідачами процедури з введенням об'єкту будівництва в експлуатацію з подальшою реєстрацією цього об'єкту в Управління ДАБК, у реєстрі речових прав взяло свій початок до внесення змін до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» з виключенням статті 40.
За наведених обставин колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про обов'язок відповідачів внесення величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, який триває, з невиконанням якого відповідачами позивачу спричинені збитки у розумінні статті 22 ЦК України.
Рішенням сесії VI скликання Дніпропетровської міської ради № 5/14 від
29 липня 2011 року «Про внесення змін до рішення міської ради від 21 березня 2007 року № 6/11 «Про порядок залучення коштів на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпропетровська», затверджено у новій редакції Порядок, який містить механізм залучення до пайової участі, порядок укладення договорів та розрахунку розміру величини пайового внеску, який в силу вимог частини першої статті 144 Конституції України є нормативно-правовим актом та обов'язковим до виконання на території м. Дніпро (Дніпропетровська).
Пунктами 2.1-2.4 зазначеного Порядку передбачено визначення величини пайової участі, порядок її нарахування та сплати. При цьому, в абзаці 11 пункту 2.7 вказаного Порядку зазначено, що у випадку, якщо замовником (забудовником) не надані документи про затвердження у встановленому порядку кошторисної вартості об'єкта, визначеної згідно з державними будівельними нормами, стандартами і правилами, остаточний розрахунок величини пайової участі проводиться відповідно до пунктів 2.1-2.4 цього Порядку за фактичними показниками створених потужностей без застосуванням норм щодо граничного розміру пайової участі.
Суд першої інстанції помилково вважав встановленою кошторисною документацією величину пайової участі відповідачів в розмірі 300 000,00 грн, оскільки Департаментом згідно з повноваженнями та відповідно розділу 2 Порядку здійснюється розрахунок величини пайової участі забудовника на підставі наявних у Декларації від 26 листопада 2018 року №ДП141183300808 показників загальної площі об'єкта, виходячи із нормативів одиниці створеної потужності (квадратний метр загальної площі) об'єктів, які визначені у додатку 1 до Порядку, з чим повністю погоджується колегія суддів, оскільки такий розрахунок проведений позивачем згідно з вимогами діючого законодавства та Порядку, який є чинним на час розрахунку.
У вересні 2023 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції
06 листопада 2024 року Верховний Суд своєю постановою касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року в частині позовних вимог Дніпровської міської ради до ОСОБА_2 про стягнення збитків скасував.
Змінив рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого 2023 року про відмову в задоволенні позовних вимог у зазначеній частині, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Стягнув з Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_2 частину витрат на сплату судового збору у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції в розмірі 5 863,00 грн.
Змінив постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року в частині позовних вимог Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення збитків в резолютивній частині, виклавши абзац четвертий постанови в такій редакції:
«Стягнути з ОСОБА_1 на користь Дніпровської міської ради збитки у розмірі 195 446,18 грн».
В іншій частині постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 вересня
2023 року щодо вирішення позовних вимог Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення збитків залишив без змін.
При цьому Верховний Суд зазначив, що у цій справі суд апеляційної інстанції стягнув з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в рівних частинах на користь Дніпровської міської ради збитки у розмірі 390 892,37 грн та судові витрати. ОСОБА_1 постанову апеляційного суду не оскаржував, не скористалися своїм правом приєднання до касаційної скарги. Така процесуальна поведінка свідчить про його згоду з постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року в частині стягнення збитків з нього у розмірі 195 446,18 грн (390 892,37 грн/2) та судових витрат. Аналіз аргументів касаційної скарги свідчить, що ОСОБА_2 не навела переконливих доводів, яким чином оскаржена постанова апеляційного суду в частині задоволених вимог до ОСОБА_1 порушує її права та інтереси, за умови, що ОСОБА_1 не оскаржив постанову апеляційного суду, тобто погодилися з цим судовим рішенням.Зобов'язання відповідачів в межах спірних правовідносин не є солідарними. Доказів того, що ОСОБА_2 діє також в інтересах ОСОБА_1 в справі немає.
Доводи ОСОБА_1 якособи, яка подала касаційну скаргу
28 листопада 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року, в якій, з урахуванням уточнень, просить скасувати постанову апеляційного суду в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Дніпровської міської ради збитків у розмірі 195 446,18 грн та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржена постанова ухвалена апеляційним судом з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу від 09 січня 2025 року Дніпровська міська радапросить суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні касаційної скарги.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Верховний Суд своєю ухвалою від 24 грудня 2024 року, приймаючи до уваги наявність виключень, які визначені у частині третій статті 394 ЦПК України, поновив ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року, відкрив касаційне провадження у справі та витребував її матеріали з суду першої інстанції.
14 січня 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 26 листопада 2018 року Управлінням ДАБКза № ДП 141183300808 затверджено Декларацію про готовність об'єкта до експлуатації, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об'єктів з незначними наслідками (СС1).
У Декларації вказано, що об'єкт: реконструкція приміщень № 3 та № 3а з об'єднанням в приміщення № 3 з частковим знесенням будівлі на АДРЕСА_1 , потрібно вважати закінчений будівництвом, об'єкт готовим до експлуатації. Замовники: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .
На виконання вимог пункту 1 статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» рішенням сесії VI скликання Дніпропетровської міської ради № 5/14 від 29 липня 2011 року «Про внесення змін до рішення міської ради від 21 березня 2007 року № 6/11 «Про порядок залучення коштів на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпропетровська» затверджено у новій редакції Порядок, який містить механізм залучення до пайової участі, порядок укладення договорів та розрахунку розміру величини пайового внеску.
Абзацом 11 пункту 2.7 вказаного Порядку визначено, що у випадку, якщо замовником (забудовником) не надані документи про затвердження у встановленому порядку кошторисної вартості об'єкта, визначеної згідно з державними будівельними нормами, стандартами і правилами, остаточний розрахунок величини пайової участі проводиться відповідно до пунктів 2.1-2.4 цього Порядку за фактичними показниками створених потужностей без застосуванням норм щодо граничного розміру пайової участі.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення збитків не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Згідно із частинами першою та другою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону
Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована забороназаконом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Судувід 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц та від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17.
Абзацами шостим та сьомим частини дев'ятої статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у редакції, що була чинна на момент затвердження Декларації про готовність об'єкта до експлуатації - 26 листопада 2018 року, визначено, що невід'ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Кошти пайової участі в розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.
У зв'язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов'язок сплати яких був встановлений законом.
У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту
У відповідності із частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
При таких обставинах, у зв'язку з порушенням замовником будівництва зобов'язання про укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та сплати пайового внеску, у позивача виникає право вимагати стягнення коштів на підставі статті 1212 ЦК України.
Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.
До аналогічних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (провадження № 14-175цс21).
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок викладений, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року
у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 2 лютого 2021 року
у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року
у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).
З урахуванням викладеного, у задоволенні позову Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення збитків необхідно відмовити у зв'язку з обранням позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу. Тому постанову апеляційного суду в цій частині належить скасувати, а рішення суду першої інстанції змінити в частині мотивів відмови у позові.
Разом із тим, предметом розгляду Верховного Суду є касаційна скарга ОСОБА_1 , що надійшла до суду касаційної інстанції після закінчення касаційного розгляду справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 , за результатами розгляду якої суд касаційної інстанції в постанові від 06 листопада 2024 року (абзаци п"ять, шість резолютивної частини), зокрема, змінив постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року в частині позовних вимог Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення збитків в резолютивній частині, виклавши абзац четвертий постанови в такій редакції: «Стягнути з ОСОБА_1 на користь Дніпровської міської ради збитки у розмірі 195 446,18 грн».
При таких обставинах колегія суддів, приймаючи до уваги положення частини третьої статті 405 ЦПК України, вважає за необхідне постанову Верховного Суду від 06 листопада 2024 року у цій справі змінити, виключивши із її резолютивної частини п"ятий та шостий абзаци.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Оскільки у задоволенні позову до ОСОБА_1 відмовлено, то постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року слід скасувати і в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Дніпровської міської ради судового збору за подання позовної заяви у розмірі 2 931,70 грн, за подання апеляційної скарги у розмірі 4 397,55 грн, а всього - 7 329,25 грн.
Водночас з Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 слід стягнути 4 690,71 грн витрат на сплату судового збору за подання касаційної скарги.
Керуючись статтями 141, 400, 405, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року в частині вирішення позовних вимог Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення збитків та в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Дніпровської міської ради судового збору за подання позовної заяви і апеляційної скарги скасувати.
Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від
08 лютого 2023 року в частині вирішення позовних вимог Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення збитків змінити, виклавши мотиви відмови у задоволенні вказаних позовних вимог в редакції цієї постанови.
Постанову Верховного Суду від 06 листопада 2024 року у цій справі змінити, виключивши із її резолютивної частини п"ятий та шостий абзаци.
Стягнути з Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 4 690,71 грн витрат на сплату судового збору за подання касаційної скарги.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов