29 липня 2025 року
м. Київ
справа № 296/5024/24
провадження № 61-9657ск25
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 10 лютого 2025 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 29 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про захист честі, гідності та ділової репутації,
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив:
- визнати недостовірною інформацію, викладену в листах військової частини НОМЕР_1 № 1663/1550 від 16 березня 2024 року, № 1663/1909 від 04 квітня 2024 року, № 1663/2265 від 19 квітня 2024 року щодо ухилення від військової служби громадянина України ОСОБА_1 та перебування його на лікуванні з наступним проходженням військово-лікарської експертизи без направлення військової частини НОМЕР_1 , а розповсюдження такої інформації військовою частиною НОМЕР_1 такою, що принижує гідність, честь та ділову репутацію громадянина України ОСОБА_1 ;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 спростувати недостовірну інформацію, а саме:
- «Принагідно повідомляю, що під час вивчення сукупності всіх обставин проходження старшим солдатом ОСОБА_1 сформовано попередній висновок про наявність у діях військовослужбовця ознак кримінального правопорушення передбаченого частиною четвертою статті 409 КК України, про що військовою частиною НОМЕР_1 буде направлено відповідне повідомлення до відповідного територіального органу ДБР з метою прийняття рішення про наявність підстав для притягнення військовослужбовця до кримінальної відповідальності.»;
- «Скаргу розглянуто без залучення ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також без участі скаржника, оскільки останній продовжує у різноманітний спосіб ухилятися від несення обов'язків військової служби та відсутній за місцем служби під приводом перебування на лікуванні.»;
- «Щодо розгляду рапорту на переміщення в іншу військову частину для подальшого проходження військової служби солдата резерву НОМЕР_2 запасної роти військової частини НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_1 повідомляю, що останній, станом на дату надходження рапорту до військової частини НОМЕР_1 , перебуває на довгостроковому лікуванні в місті Дніпро, без відповідного направлення від військової частини НОМЕР_1 , а отже, старший солдат ОСОБА_1 станом на дату надходження рапорту в списках особового складу військової частини НОМЕР_1 рахується, як тимчасово відсутній особовий склад.»;
- шляхом надання офіційного листа/листів на адресу громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_3 ) та Міністерства оборони України наступного тексту спростування:
- «Військова частина НОМЕР_1 в листах № 1663/1550 від 16 березня 2024 року (вик.: ст. л-нт. юст. ОСОБА_2 ), № 1663/1909 від 04 квітня 2024 року (вик.: к.-н юст. ОСОБА_4 ), № 1663/2265 від 19 квітня 2024 року (вик.: ст. л-нт. юст. ОСОБА_2 ), що підписані командиром військової частини НОМЕР_1 полковником ОСОБА_3 , викладені недостовірні та неправдиві відомості відносно громадянина України ОСОБА_1 , військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , а саме те, що він ухиляється від несення обов'язків військової служби під приводом лікування в закладах охорони здоров'я, а також самостійно без направлення військової частини НОМЕР_1 здійснює довгострокове лікування в м. Дніпро . Зазначені твердження не відповідають дійсності. Лікування та наступне проходження стаціонарного обстеження військово-лікарською комісією військової частини НОМЕР_4 відбувається відповідно до рішення 20 регіональної військово-лікарської комісії за направленням військової частини НОМЕР_5 де він перебуває на тимчасовому обліку у зв'язку із відпусткою. Командування військової частини НОМЕР_1 не має претензій до громадянина ОСОБА_1 та не збирається звертатись із заявою до ДБР, а також бажає йому скорішого одужання.»;
- Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 86 080,00 грн як відшкодування завданої моральної шкоди.
Корольовський районний суд міста Житомира рішенням від 10 лютого 2025 року, яке залишив без змін Житомирський апеляційний суд постановою від 29 травня 2025 року, у задоволенні позову відмовив.
27 липня 2025 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 10 лютого 2025 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 29 травня 2025 року у зазначеній вище справі.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.
У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З огляду на положення статті 19 у системному зв'язку з нормами статей 274, 389 та 394 ЦПК України суд вправі віднести справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду.
Предметом позову у цій справі є вимоги про захист честі, гідності та ділової репутації та стягнення моральної шкоди.
Ціна позову у цій справі станом на 01 січня 2025 року не перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00 грн х 80 = 242 240,00 грн) та становить 86 080,00 грн, справа є незначної складності, виходячи із приписів частини четвертої статті 274 ЦПК України, не входить до переліку тих справ, що підлягають обов'язковому розгляду в порядку загального позовного провадження.
Обґрунтовуючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження заявник покликається на підпункти «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також ця справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове для нього значення.
Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове для нього значення не є достатніми для застосування пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки він не навів достатніх обґрунтувань доводів, які б їх підтверджували, а сама по собі вказівка про це в касаційній скарзі не свідчить про те, що є підстави для розгляду справи по суті в суді касаційної інстанції.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що заявник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено передбачених законом підстав для перегляду оскаржуваних судових рішень в касаційному порядку.
Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
Інших підстав, які б спростовували віднесення цієї справи до категорії малозначних, касаційна скарга не містить і суд касаційної інстанції їх не встановив.
Застосування критерію малозначності у цій справі є передбачуваним, судовий спір було розглянуто судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не навів інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Сама по собі незгода заявника із судовими рішеннями, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для відкриття касаційного провадження у малозначній справі.
Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд) згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).
Суд вказує, що важко погодитись з тим, що Верховний Суд, у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов'язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі. У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб (п. 122 рішення у справі «Zubac v. Croatia» (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Оскільки оскаржувані судові рішення ухвалено у малозначній справі, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 10 лютого 2025 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 29 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про захист честі, гідності та ділової репутації.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Судді: А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров