31.07.2025м. СумиСправа № 920/405/25
Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали справи № 920/405/25
за позовом фізичної особи - підприємця Аракеляна Сергія Віталійовича (юридична адреса: АДРЕСА_1 ; адреса для листування: вул.Мрії, буд. 8, офіс №12, м. Київ, 03062; рнокпп НОМЕР_1 ),
до відповідача: фізичної особи - підприємця Давиденка Володимира Анатолійовича ( АДРЕСА_2 ; рнокпп НОМЕР_2 ),
про стягнення 423363,22 грн,
установив:
18.03.2025 позивач звернувся з позовом, відповідно до якого просить стягнути з відповідача 423363,22 грн заборгованості, в т.ч.: 70000,00 грн основний борг, 3196,56 грн інфляційні нарахування, 591,66 грн 3% річних, 423363,22 грн пеня.
18.03.2025 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №920/405/25 призначено судді Котельницькій В.Л.
20.03.2025 за електронним запитом суду сформовані витяги з ЄДРПОУ за якими:
1)позивач - Аракелян Сергій Віталійович, з 04.04.2024 зареєстрований як фізична особа-підприємець з місцезнаходженням: АДРЕСА_1 ;
2)відповідач - Давиденко Володимир Анатолійович, з 04.04.2024 зареєстрований як фізична особа-підприємець з місцезнаходженням: АДРЕСА_2 .
Ухвалою від 21.03.2025 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом семи днів з дня вручення даної ухвали, шляхом подання суду доказів сплати судового збору у розмірі 6350,45 грн та уточнення прохальної частини позову.
31.03.2025 на виконання вимог ухвали від 21.03.2025 у справі №920/405/25 представник позивача поштою надіслав заяву №б/н від б/д (вх. №1914), за якою надано докази сплати судового збору у розмірі 6350,45 грн (квитанція ID:0359-3889-6176-0633 від 27.03.2025), зазначений доказ долучено до матеріалів справи. Також даною заявою представник позивача надав уточнення прохальної частини позову та просить в зв'язку із уточненням прохальної частини, долучити позовну заяву із правильним розрахунком. Уточнена позовна заява із розрахунком долучається судом до матеріалів справи.
Згідно з уточненим розрахунком, позивач просить стягнути з відповідача: 423363,22 грн (чотириста двадцять три тисячі триста шістдесят три грн 22 коп.) заборгованості, в т.ч.: 70000,00 грн основний борг, 3196,56 грн інфляційні нарахування, 591,66 грн 3% річних, 349575,00 грн пеня, а також стягнути з відповідача судовий збір в розмірі 6350,45 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 15000,00 грн.
Ухвалою від 01.04.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №920/405/25 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами; установлено учасникам справи строки для надання заяв по суті справи. Копія зазначеної ухвали надіслана сторонам відповідно до вимог ч. 6-7 ст. 6 ГПК України.
Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0690299523442 та інформації з офіційного вебсайту Укрпошта за посиланням https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html?barcode=0690299523442 копію ухвали від 01.04.2025 у справі №920/405/25 відповідач отримав 18.04.2025.
28.04.2025 відповідач подав відзив на позов (вх №2349), за яким відповідач підтвердив факт того, що товар за договором, укладеним між сторонами спору, позивачу поставлено не було. Разом з тим відповідач зазначає що позивачем порушено вимоги ч. 6 ст. 232 ГК України при нарахуванні пені, а тому просить відмовити в задоволенні позову в частині стягнення пені в розмірі 423363,22 грн.
30.07.2025 представником відповідача надані додаткові пояснення (вх №4087/25), за якими представник відповідача зауважив, що відповідно до п. 3.5. договору відповідач має поставити товар після отримання 30% попередньої оплати. Оскільки позивачем сплачено на рахунок відповідача лише 70000,00 грн, що складає менше 30% вартості товару, що має бути поставлений, обов'язок з поставки товару у відповідача не настав. Разом з тим, представник відповідача зазначив, що з огляду на надіслану позивачем претензію про повернення авансового платежу, у відповідача з 13.11.2024 відсутній обов'язок з поставки товару. Представник відповідача наголошує, що відповідач не погоджується з порушення з його сторони строків поставки товару за договором та просить відмовити у задоволенні позову.
Згідно з ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі, крім випадків, передбачених статтею 252-1 цього Кодексу.
Ураховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам були створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.
Судовий процес на виконання ч. 3 ст. 222 ГПК України не фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Відповідно до статті 233 ГПК України за результатами оцінки доказів, поданих сторонами судом ухвалене рішення у даній справі.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд установив наступне.
21.05.2024 між фізичною особою-підприємцем Давиденко Володимиром Анатолійовичем (далі - продавець, відповідач) та фізичною особою - підприємцем Аракелян Сергієм Віталійовичем (далі - покупець, позивач) укладено договір поставки №2/24 (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1 договору за даним договором продавець зобов'язується поставити и передати у власність, а покупець прийняти та оплатити продукцію в асортименті, іменовану далі за текстом договору - товар.
Згідно з п. 1.2 договору характеристики, кількість, номенклатура, ціна й загальна вартість товару, що поставляється за даним договором, зазначається сторонами в Специфікації до договору, що є невід'ємною його частиною.
У пункті 1.3 договору визначено, що товар поставляється продавцем покупцеві партіями, на кожну партію товару покупець виписує товарну накладну.
Право власності на товар, переходить від продавця до покупця з моменту передачі товару покупцеві або уповноваженої ним особі та оформлення (підписання) сторонами товарно-транспортних документів (п. 2.1 договору).
Відповідно до п. 2.2 договору порядок і строки поставки товару - не пізніше 30 календарних днів з моменту підписання дійсної угоди. У разі необхідності узгоджуються сторонами в Специфікації.
За пунктом 3.1 договору умови оплати та поставки товару узгоджуються сторонами в Специфікації до договору.
Згідно з п. 3.5 договору розрахунки проводяться шляхом 30% передплати покупцем вартості товару (партії товару) після підписання відповідної специфікації, після чого продавець передає товар у власність покупця, на підставі видаткових накладних.
Відповідно до п. 3.6 договору покупець здійснює оплату залишкових 70 % коштів після повної поставки товару (партії товару).
У пункті 4.4 договору встановлено строк (термін) поставки товару: не пізніше 30 календарних днів з моменту підписання відповідної специфікації.
Відповідно до п. 4.6 договору датою поставки товару вважається дата отримання покупцем та оформлення уповноваженими представниками сторін, у встановленому чинним законодавством порядку актів прийому-передачі товару та/або видаткових накладних.
Згідно з п. 4.11 договору продавець вважається таким, що виконав зобов'язання з поставки товару, якщо він поставив товари в пункт поставки з усією товаросупровідною документацією, що вимагається відповідно до чинного законодавства України та цим договором, і якщо внаслідок приймання товару було встановлено, що товар повністю відповідає вимогам та умовам цього договору.
Продавець зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором та має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за поставлении товар (пункти 5.3.1 та 5.4.1 договору).
Покупець зобов'язаний оплатити вартість товару (партії товару) на умовах, передбачених договором про закупівлю; прийняти від продавця товар (партію товару) у власність у місці передачі товару (пункти 5.1.1 та 5.1.2 договору).
Згідно з п. 7.1 договору при невиконанні або неналежному виконанні сторонами прийнятих на себе зобов'язань вони несуть відповідальність згідно до діючого законодавства України.
Відповідно до п. 7.2 договору при порушенні строків поставки товару продавець сплачує покупцеві неустойку у вигляді пені, у розмірі 0,5% від вартості недопоставленого вчасно товару, за кожний день прострочення.
Даний договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами й діє до 31 грудня 2024 року, але в кожному разі до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.
21.05.2024 між позивачем та відповідачем підписано специфікацію №1 до договору, відповідно до п. 1 якої відповідач поставляє позивачу товар загальною вартістю 295000,00 грн (дошка необрізна в кількості 10 м3 за ціною 11500,00 грн/м3 вартістю 115000,00 грн та дошка обрізна в кількості 10 м3 за ціною 18000,00 грн/м3 вартістю 180000,00 грн).
Згідно з п. 2 специфікації №1 від 21.05.2024 покупець оплачує товар в наступному порядку: передплата 30%, після отримання товару здійснюється сплата залишкових 70 % коштів.
У пункті 3 специфікації № 1 від 21.05.2024 визначено строк поставки товару: протягом 30 днів із моменту підписання договору та дійсної специфікації.
Адреса поставки: Україна, 84200, Донецька обл., Краматорський район, селище Біленьке, вулиця Дніпропетровська, 167 (п. 4 специфікації №1 від 21.05.2024).
Відповідно до виписки про рух коштів від 17.12.2024 позивач перерахував відповідачу 70000,00 грн як передплату за договором (55000,00 грн 29.05.2024 та 15000,00 грн 03.06.2024).
Позивач у позові зауважив, що відповідач умови договору щодо своєчасної поставки товару не виконав, у зв'язку з чим засобами поштового зв'язку 05.11.2024 позивач направив відповідачу претензію від 01.11.2024 №34 з вимогою повернути 70000,00 грн сплачений аванс та оплатити неустойку відповідно до п. 7.2 договору.
Вимоги претензії відповідач не виконав, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом, в якому позивач просить стягнути з відповідача 70000,00 грн попередньої оплати за договором, 349575,00 грн пені, 3196,56 грн інфляційних збитків та 591,66 грн 3% річних.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 193 ГК України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Виходячи з правової природи укладеного правочину, між сторонами склались відносини з поставки товару, які врегульовані § 1 та § 3 Глави 54 ЦК України.
За приписами статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати в установлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його в підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1)вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2)надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Згідно з ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Як встановлено судом базисні умови та строк поставки визначені сторонами у розділі 2 договору. Відповідно до п. 2.2 договору сторони погодили порядок і строки поставки товару - не пізніше 30 календарних днів з моменту підписання дійсної угоди. У разі необхідності узгоджуються сторонами в Специфікації.
За пунктом 3 специфікації №1 від 21.05.2024 сторони визначили строк поставки товару: протягом 30 днів із моменту підписання договору та дійсної специфікації.
Умови розрахунків встановлені сторонами спору в розділі 3 договору. Відповідно до п. 3.5 договору розрахунки проводяться шляхом 30% передплати покупцем вартості товару (партії товару) після підписання відповідної специфікації, після чого продавець передає товар у власність покупця, на підставі видаткових накладних.
Таким чином, ні договір ні зазначена специфікація не містять вимоги сплати позивачем 30% вартості товару для виникнення у відповідача обов'язку з поставки товару; даний обов'язок виникає протягом 30 днів із моменту підписання договору поставки від 21.05.2024 №2/24 та специфікації, від 21.05.2024 №1 до договору, а саме: до 20.06.2024. Разом з тим, строки оплати визначені саме в п. 3.5 договору та п. 2 специфікації №1 від 21.05.2024.
Отже, суд не приймає до уваги зауваження представника відповідача про відсутність у відповідача обов'язку з поставки товару відповідно до п. 3.5 договору, оскільки даний пункт договору регулює саме умови розрахунків; умови та строк поставки визначені у вищезазначених пункті 2.2 договору та пункті 3 специфікації №1 від 21.05.2024.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач умови договору та специфікації щодо поставки товару у період з 21.05.2024 до 20.06.2024 не виконав, чим порушив свій обов'язок за договором щодо своєчасної поставки товару.
Переконання відповідача, що обов'язок з поставки товару у нього не настав, спростовується матеріалами справи, а саме: пунктом 2.2 договору та пунктом 3 специфікації №1 від 21.05.2024.
Як передбачено ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.09.2020 року у справі № 910/16505/19, тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Аналізуючи твердження та подані на їх підтвердження докази позивачем і ненадання належних доказів на спростування позиції позивача відповідачем, керуючись наведеним критерієм доказування, суд доходить висновку, що зазначені докази, надані позивачем до матеріалів справи, відповідають критеріям належності та вірогідності, тому вважаються такими, що підтверджують обставини щодо перерахування позивачем відповідачу 70000,00 грн попередньої оплати за товар та порушення відповідачем обов'язку щодо своєчасної поставки товару.
Враховуючи зазначене, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 70000,00 грн вартості попередньої оплати за неотриманий товар за договором ( на підставі з ч. 2 ст.693 ЦК України, згідно якої якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати) суд вважає законними, обґрунтованими, доведеними матеріалами справи, а отже, такими, що підлягають задоволенню.
Щодо нарахування пені суд зазначає наступне.
Відповідно до розрахунку здійсненого позивачем у позові, позивач просить стягнути з відповідача 349575,00 грн пені, що розрахована на вартість недопоставленого товару - 295000,00 грн за 237 днів.
Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист інтересів держави.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Судом встановлено факт неналежного виконання умов договору в частині поставки товару у період з 21.05.2024 по 20.06.2024 відповідно до умов п 2.2 договору та п. 3 специфікації від 21.05.2024 №1 до договору. Суд зауважує, що з 21.06.2024 відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язань за договором щодо своєчасної поставки товару.
Відповідно до п. 7.2 договору при порушенні строків поставки товару продавець сплачує покупцеві неустойку у вигляді пені, у розмірі 0,5% від вартості недопоставленого вчасно товару, за кожний день прострочення.
Суд, перевіривши обставини, пов'язані з правильністю здійснення розрахунку пені, зауважує, що зазначений розрахунок здійснений з порушенням норм ч. 6 ст. 232 ГК України.
Враховуючи, що з 21.06.2024 відповідач є таким, що прострочив зобов'язання за договором, згідно з положенням ч. 6 ст. 232 ГК України, за допомогою «Калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій» на офіційному вебсайті «Платформа: Ліга Закон» за посиланням https://ips.ligazakon.net/calculator/ff, за період з 21.06.2024 по 20.12.2024 судом здійснено власний розрахунок пені, розмір якої склав 269925,00 грн.
Таким чином вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 269925,00 грн пені за період з 21.06.2024 по 20.12.2024, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем умов договору щодо своєчасної поставки товару, суд визнає правомірними, обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню. В частині стягнення 79650,00 грн пені суд відмовляє за недоведеністю та необґрунтованістю.
Щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.
Відповідно до розрахунку здійсненого позивачем у позові, позивач просить стягнути з відповідача 591,66 грн 3% річних за період з 02.11.2024 по 12.02.2025 та 3196,56 грн інфляційних втрат за період з листопада 2024 року по січень 2025 року.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Матеріалами справи підтверджено, що 05.11.2024 позивач направив відповідачу претензію від 01.11.2024 №34 з вимогою повернення 70000,00 грн вартості попередньої оплати за непоставлений товар. Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України з 13.11.2024 відповідач є таким, що у семиденний строк від дня пред'явлення позивачем вимоги свій обов'язок не виконав.
Таким чином, правомірний періодом нарахування 3% річних та інфляційних збитків в межах заявленого позивачем періоду є період з 13.11.2024 по 12.02.2025.
Суд здійснив власний розрахунок 3% річних та інфляційних збитків за період з 13.11.2024 по 12.02.2025 за допомогою «Калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій» на офіційному вебсайті «Платформа: Ліга Закон» за посиланням https://ips.ligazakon.net/calculator/ff, за яким розмір 3% склав 528,55 грн та інфляційних збитків - 3196,56 грн.
Отже, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3196,56 грн інфляційних збитків та 528,55 грн 3% річних за період з 13.11.2024 по 12.02.2025, враховуючи встановлений судом факт неповернення позивачу попередньої оплати за договором, суд визнає правомірними, обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню. В частині стягнення 63,11 грн 3% річних суд відмовляє за недоведеністю та необґрунтованістю.
Разом з тим, суд зазначає, що частиною 1 статті 233 ГК України передбачено право суду зменшити розмір стягуваних санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Аналогічне положення міститься в ч. 3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Правовий аналіз наведених норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, і відповідно питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто, сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.
Таким чином, розмір штрафних санкцій (неустойки: штрафу та/або пені) може бути зменшений за рішенням господарського суду. При цьому, статті 551 ЦК України, 233 ГК України та положення ГПК України не містять норм, які б ставили можливість суду використати право на зменшення заявлених до стягнення з боржника штрафних санкцій в залежність від наявності відповідного клопотання з цього приводу сторони у справі. Тобто суд може реалізувати своє право та прийняти рішення про зменшення розміру неустойки за власною ініціативою.
Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 03.11.2020 у справі № 927/184/13-г.
Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Загальновідомим та нормативно врегульованим є питання щодо існування на території України надзвичайних обставин, а саме введення воєнного стану, що неодмінно впливає на спроможність своєчасного ведення розрахунків, обмежує безперешкодне провадження господарської діяльності.
24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який на час розгляду справи не скасований.
Воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб у межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
28 лютого 2022 року Торгово-промислова палата України на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.1997 №671/97-ВР, Статуту ТПП України засвідчила форс - мажорні обставини (обставин непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану з 24.02.2022 року відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Враховуючи викладене, Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для об'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору (контракту, угоди тощо) обов'язків згідно із законодавчими чи іншими нормативними актами виконання відповідно яких стало неможливим у встановлений термін внаслідок таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Суд вважає, що зменшення розміру пені та штрафу, враховуючи заявлений надмірно великий розмір пені в порівнянні із сумою основного боргу, на даний момент є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
З огляду на викладене, а також встановлені у цій справі обставини, оскільки зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши матеріали справи, враховуючи співмірність негативних наслідків для відповідача з інтересом позивача, зменшує розмір пені з 269925,00 грн до 35000,00 грн.
Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України.
Згідно з ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до матеріалів справи позивачем доведено належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилався, як на підставу позову в частині стягнення з відповідача 70000,00 грн авансового платежу, 3196,56 грн інфляційних збитків, 528,55 грн 3% річних, 269925,00 грн пені. Водночас, з урахуванням наведених вище обставин зі зменшення пені, суд задовольняє позовні вимоги в межах стягнення 70000,00 грн авансового платежу, 3196,56 грн інфляційних збитків, 528,55 грн 3% річних, 35000,00 грн пені. В іншому суд відмовляє.
При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі, вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.
У поданому позові позивач просить стягнути з відповідача 6350,45 грн судового збору, сплата якого підтверджена квитанцією від 27.03.2024 №0359-3889-6176-0633.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України позивачу за рахунок відповідача відшкодовується 5154,75 грн судового збору, що пропорційно правомірно заявленим позовним вимогам.
Керуючись статтями 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з фізичної особи - підприємця Давиденка Володимира Анатолійовича ( АДРЕСА_2 ; рнокпп НОМЕР_2 ) на користь фізичної особи - підприємця Аракеляна Сергія Віталійовича (юридична адреса: АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_3 ; рнокпп НОМЕР_1 ) 70000,00 грн (сімдесят тисяч грн 00 коп.) авансового платежу, 3196,56 грн (три тисячі сто дев'яносто шість грн 56 коп.) інфляційних збитків, 528,55 грн (п'ятсот двадцять вісім грн 55 коп.) 3% річних, 35000,00 грн (тридцять п'ять тисяч грн 00 коп.) пені, а також 5154,75 грн (п'ять тисяч сто п'ятдесят чотири грн 75 коп.) судового збору.
3. В іншому відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Повне рішення складено та підписано 01.08.2025.
Суддя В.Л. Котельницька