ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.07.2025Справа № 910/6119/25
Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Неомед 2007»
до Фізичної особи-підприємця Внукова Костянтина Владиславовича
про визнання припиненим права оренди, визнання складеним акту приймання-передачі та визнання відсутнім права вимоги
Представники сторін:
від позивача: Нагалка Я.Я.;
від відповідача: не з'явився.
15.05.2025 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Неомед 2007» з вимогами до Фізичної особи-підприємця Внукова Костянтина Владиславовича про визнання припиненим права оренди, визнання складеним акту приймання-передачі та визнання відсутнім права вимоги.
Позовні вимоги обгрунтовані тими обставинами, що на думку позивача, відповідач не визнає факту припинення між сторонами орендних правовідносин та ухиляється приймати об'єкт оренди після закінчення строку оренди.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.05.2025 відкрито провадження у справі №910/6119/25, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 18.06.2025, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
У підготовчому засіданні 18.06.2025 судом було постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 02.07.2025.
У підготовчому засіданні 02.07.2025 судом було постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 23.07.2025.
У судове засідання 23.07.2025 з'явився представник позивача, надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання 23.07.2025 не з'явився, про призначене судове засідання повідомлявся належним чином за адресою, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що підтверджується інформацією з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень (за ідентифікатором пошуку 0610266919460).
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву у визначений судом у відповідності до господарського процесуального закону строк не скористався.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
У судовому засіданні 23.07.2025 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
13.02.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Неомед 2007» (орендар) та Фізичною особою-підприємцем Внуковим Костянтином Владиславовичем (орендодавець) укладено Договір оренди, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельниченком І.О., зареєстрований в реєстрі за №214, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове оплатне користування нежитлове приміщення загальною площею 306,5 кв.м., розташоване за адресою: м. Київ, провулок Макіївський, буд. 2 (об'єкт оренди).
Відповідно до п. 1.3 Договору оренди від 13.02.2018 (№214) приміщення належить орендодавцю на підставі Договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, посвідченого Василевською О. А., державним нотаріусом П'ятої київської державної нотаріальної контори 07 лютого 2018 року, зареєстровано у реєстрі за №3-62, та зареєстрованого 07.02.2018 року згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №113137793, виданого державним реєстратором Василевською Оленою Анатоліївною, державним нотаріусом П'ятої київської державної нотаріальної контори, номер запису про право власності: 24717856, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 10314780000.
У п. 2.1 Договору оренди від 13.02.2018 (№214) сторонами погоджено, що передача об'єкта оренди здійснюється уповноваженими представниками сторін і підтверджується складеним сторонами Актом приймання-передачі об'єкта оренди, його підписання та скріплення печаткою орендаря.
Об'єкт оренди вважається переданим в оренду з моменту повного виконання сторонами ст. 2 цього договору (п. 2.5 Договору оренди від 13.02.2018 (№214).
Відповідно до п. 2.6 Договору оренди від 13.02.2018 (№214) з моменту передачі об'єкта оренди в оренду до орендаря переходить право користування об'єктом оренди.
Відповідно до п. 3.1 Договору оренди від 13.02.2018 (№214) строк оренди становить 10 (десять) років. Строк оренди починає свій перебіг з моменту виконання сторонами статті 2 цього Договору та закінчується з моменту повернення Об'єкта оренди у порядку, встановленому статтею 9 цього Договору.
Відповідно до п. 3.3 Договору оренди від 13.02.2018 (№214) орендар має першочергове право на продовження цього Договору. Про продовження дії цього договору сторони складають письмову Додаткову угоду. Умовами продовження строку цього договору сторони визнали наступне: 1) дотримання орендарем умов про своєчасну оплату всіх платежів, передбачених цим договором та відповідне виконання ним інших зобов'язань, визначених цим договором. 2) про свій намір продовжити дію цього договору орендар повинен письмово сповістити орендодавця не пізніше, ніж за 30 (тридцять) календарних днів до закінчення дії цього договору. 3) про свій намір розірвати цей договір орендар повинен письмово сповістити орендодавця за 30 (тридцять) календарних днів до дати розриву договору.
У п. 4.6 Договору оренди від 13.02.2018 (№214) визначено, що обов'язком орендодавця є прийняти об'єкт оренди по закінченню строку дії договору у встановленому договором порядку.
Відповідно до п. 9.1 Договору оренди від 13.02.2018 (№214) повернення об'єкта оренди здійснюється уповноваженими представниками сторін та підтверджується складенням сторонами Акту приймання-передачі об'єкта оренди підписаним уповноваженими представниками сторін та скріпленим печаткою орендаря.
Відповідно до п. 9.2 Договору оренди від 13.02.2018 (№214) об'єкт оренди повинен бути повернутий орендарем та прийнятий орендодавцем протягом 10 (десяти) робочих днів з моменту закінчення терміну оренди встановленого в п. 3.1. цього договору, а також у випадку розірвання цього договору у визначених у ньому підставах.
Відповідно до п. 9.4 Договору оренди від 13.02.2018 (№214) до підписання Акту приймання-передачі сторони повинні провести звірку розрахунків.
Відповідно до п. 9.5 Договору оренди від 13.02.2018 (№214) об'єкт оренди вважається повернутим, а договір припиненим з моменту підписання сторонами Акту приймання- передачі.
Відповідно до п. 9.6 Договору оренди від 13.02.2018 (№214) в момент підписання Акту приймання-передачі об'єкту оренди орендар повинен передати орендодавцеві ключі від Об'єкта оренди.
13.02.2018 між сторонами складено Акт приймання-передачі нежитлового приміщення в орендне користування до Договору оренди від 13.02.2018 (№214), згідно з яким орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду нежитлове приміщення загальною площею 306,5 кв. м., що розташоване за адресою: місто Київ, провулок Макіївський, 2 (колишня вулиця Макіївська, 8). Також вказаним актом зафіксовано, що стан приміщення відповідає Технічним вимогам.
02 квітня 2018 року між сторонами укладено Додаткову угоду № 1 про внесення змін до Договору оренди від 13.02.2018 (№214), згідно з якою було зменшено площу об'єкта оренди з 306,5 кв.м. до 300,0 кв.м, та зменшено розмір орендної плати з 65811,68 грн. до 63864,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, 30 липня 2024 року позивач направив на адресу відповідача повідомлення №551 від 30.07.2024 про припинення дії Договору оренди від 13.02.2018 (№214) (розірвання), якому повідомив про виникнення в нього обставин, у зв'язку з якими позивач більше не має можливості проводити свою господарську діяльність в приміщенні орендодавця. Такі причини обумовлені господарськими потребами для виконання матеріально-технічних вимог Ліцензійних умов провадження медичної, лабораторної практики, у тому числі банків пуповинної крові, інших тканин і клітин людини згідно з переліком, затвердженим Міністерством охорони здоров'я України.
Таким чином, вказаним листом позивач повідомив відповідача про припинення дії (розірвання) Договору оренди від 13.02.2018 (№214) в порядку п. п. 12.1.5., 12.1.9. Договору, з 30 серпня 2024 року (останній день оренди - 30.08.2024 року).
Зобов'язання сторін за Договором припиняються 30 серпня 2024 року.
Вищевказане повідомлення направлено позивачем в адресу відповідача засобами поштового зв'язку (Укрпоштою), що підтверджується описом вкладення до поштового відправлення №0407410723320, квитанцією про сплату №0407410723320, накладною №0407410723320 та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0407410723320 (№0407410686905), відповідно до якого 31 липня 2024 року вищевказане поштове відправлення №0407410723320 було вручено особисто відповідачу.
Крім того, повідомлення №551 від 30.07.2024 про припинення дії договору (розірвання) оренди нежитлового приміщення від 13.02.2018 направлено відповідачу 30.07.2024 з використанням сервісу «Вчасно», де сторони обмінювалися документами.
Також, 27 серпня 2024 року на поштову адресу відповідача направлено повідомлення №561 від 26.08.2024 про повернення з оренди нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Київ, провулок Макіївський, 2 (колишня вул. Макіївська, 8), у зв'язку із розірванням Договору оренди від 13.02.2018, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельниченко І.О. та зареєстрованого в реєстрі за №214.
Вищевказане повідомлення було направлено позивачем в адресу відповідача засобами поштового зв'язку (Укрпоштою), що підтверджується описом вкладення до поштового відправлення №0411400008850, квитанцією про сплату №0411400008850, накладною №0411400008850 та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0411400008850, однак не було отримано відповідачем.
30 серпня 2024 року відповідач не прибув до нежитлового приміщення розташованого за адресою: місто Київ, провулок Макіївський, 2 (два) (колишня вулиця Макіївська, 8 (вісім) для складання (укладення) акту приймання-передачі вказаного об'єкта нерухомого майна.
03 вересня 2024 року відповідач також не прибув до нежитлового приміщення розташованого за адресою: місто Київ, провулок Макіївський, 2 (два) (колишня вулиця Макіївська, 8 (вісім) для складання (укладення) відповідного акту приймання-передачі вказаного об'єкта нерухомого майна, у зв'язку з чим позивач залишив ключі від вказаного приміщення на охороні.
Однак, цього ж дня (03.09.2024) між позивачем та відповідачем з використанням сервісу «Вчасно» було підписано Акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2023 - 03.09.2024 за Договором оренди від 13.02.2018.
З вищенаведених обставин вбачається, що Договір оренди від 13.02.2018 є розірваним з 31.08.2024 в односторонньому порядку з ініціативи Позивача, однак Відповідач не бажає визнавати факт припинення Договору оренди від 13.02.2018, внаслідок чого відмовляється отримувати нежитлове приміщення розташоване за адресою: місто Київ, провулок Макіївський, 2 (два) (колишня вулиця Макіївська, 8 (вісім) за актом приймання-передачі.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує, що Договір оренди від 13.02.2018 (№214) є розірваним з 31.08.2024 в односторонньому порядку з ініціативи позивача, однак відповідач не бажає визнавати факт припинення договору, внаслідок чого відмовляється отримувати нежитлове приміщення розташоване за адресою: місто Київ, провулок Макіївський, 2 (два) (колишня вулиця Макіївська, 8) за актом приймання-передачі.
За таких обставин позивач просить суд:
1) визнати припиненим з 30.08.2024 право оренди Товариства з обмеженою відповідальністю «Неомед 2007» за Договором оренди від 13.02.2018, укладеним між Фізичною особою-підприємцем Внуковим Костянтином Владиславовичем, як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Неомед 2007», як орендарем, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельниченко І.О. та зареєстровано в реєстрі за №214, щодо частини нежитлового приміщення, площею 300,00 кв.м., що розташовано за адресою: місто Київ, провулок Макіївський, 2 (два) (колишня вулиця Макіївська, 8 (вісім), реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 10314780000;
2) визнати складеним (укладеним) та підписаним Фізичною особою-підприємцем Внуковим Костянтином Владиславовичем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Неомед 2007» Акт від 03.09.2024 приймання-передачі нежитлового приміщення, розташованого за адресою: місто Київ, провулок Макіївський, 2 (два) (колишня вулиця Макіївська, 8 (вісім), реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 10314780000;
3) визнати відсутнім у Фізичної особи-підприємця Внукова Костянтина Владиславовича право вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Неомед 2007» будь- яких платежів (орендної плати, витрат на комунальні послуги тощо) за Договором оренди від 13.02.2018, укладеним між Фізичною особою-підприємцем Внуковим Костянтином Владиславовичем, як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Неомед 2007», як орендарем, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельниченко І.О. та зареєстровано в реєстрі за №214, за період з 30.08.2024 по 13.02.2028.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Згідно з ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Відповідно до ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.
Як встановив суд, відповідно до п. 3.1 Договору оренди від 13.02.2018 (№214) строк оренди становить 10 (десять) років. Строк оренди починає свій перебіг з моменту виконання сторонами статті 2 цього Договору та закінчується з моменту повернення Об'єкта оренди у порядку, встановленому статтею 9 цього Договору.
Нормами статті 651 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Аналогічні положення містить стаття 291 Господарського кодексу України.
Відповідно до статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
У цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651 - 654 Цивільного кодексу України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах Цивільного кодексу України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782 Цивільного кодексу України). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, необхідно кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов'язків (постанови Верховного Суду від 08.09.2021 у справі №727/898/19, від 24.05.2023 у справі №756/420/17).
Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов'язків. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати, зокрема, вчинення між сторонами односторонніх правочинів, підстави для односторонньої відмови і коли ці правочини породжують відповідні правові наслідки щодо розірвання договору (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22.02.2023 у справі №465/5980/17).
За змістом наведених норм одностороння відмова від договору є юридичним фактом, який зумовлює його розірвання, отже є правочином, який має юридичні наслідки у вигляді припинення господарських правовідносин, а тому не вимагає згоди другої сторони. Розірвання господарського договору може здійснюватися за згодою сторін і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом, розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак, окремі види договорів допускають можливість одностороннього розірвання договору. Крім того, право сторони на одностороннє розірвання договору може бути встановлене законом або безпосередньо у договорі.
Зазначена правова позиція щодо правової природи односторонньої відмови від договору неодноразово викладалась Верховним Судом, зокрема в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №916/1684/18, а також постановах Верховного Суду від 08.10.2019 у справі №910/11397/18, від 26.02.2020 у справі №910/4391/19, від 08.09.2021 у справі №727/898/19, від 24.05.2023 №756/420/17.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (частини перша, друга статті 202 Цивільного кодексу України).
Правочин є найбільш поширеним юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов'язки учасників цивільних правовідносин.
До односторонніх правочинів, зокрема, належить: видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття спадщини, згода іншого співвласника на розпорядження спільним майном, одностороння відмова від договору.
При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) однією стороною. Разом з тим така сторона може бути представлена декількома особами, прикладом чого може бути видання довіреності двома і більше особами, спільний заповіт подружжя тощо. Результат аналізу розуміння як правочину, так і одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини: є вольовими діями суб'єкта; вчиняються суб'єктами для здійснення своїх цивільних прав і виконання обов'язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків).
Залежно від сприйняття волі сторони одностороннього правочину такі правочини поділяються на: (1) суто односторонні - не адресовані нікому та без потреби в прийнятті їх іншою (іншими) особою. До них, зокрема, належить відмова від права власності, відмова від спадщини, прийняття спадщини; (2) такі, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, до яких можливо віднести, зокрема, оголошення конкурсу, публічну обіцянку винагороди, відмову від спадщини на користь іншої особи, видачу довіреності, видачу векселя, розміщення цінних паперів, односторонню відмову від договору (постанова Верховного Суду від 24.11.2021 у справі №357/15284/18).
Вчинення стороною договору такого одностороннього правочину як відмова від договору, за відсутності рішення суду про визнання його недійсним або підстав нікчемності, зумовлює необхідність з'ясовувати чи зумовив такий правочин припинення цивільних прав та обов'язків (тобто чи є підстави для односторонньої відмови від договору передбачені договором та/або законом). Це обумовлено тим, що одностороння відмова від договору як вид одностороннього правочину розрахована на сприйняття іншими особами. У разі, якщо встановлена відсутність підстав для односторонньої відмови від договору, то такий односторонній правочин не зумовлює розірвання договору. При цьому слід розмежовувати підстави недійсності цього одностороннього правочину (зокрема, суперечність імперативній цивільно-правовій нормі) від підстав для односторонньої відмови від договору (аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 24.11.2021 у справі №357/15284/18).
Відповідно до п. 3.3 Договору оренди від 13.02.2018 (№214) орендар має першочергове право на продовження цього Договору. Про продовження дії цього договору сторони складають письмову Додаткову угоду. Умовами продовження строку цього договору сторони визнали наступне: 1) дотримання орендарем умов про своєчасну оплату всіх платежів, передбачених цим договором та відповідне виконання ним інших зобов'язань, визначених цим договором. 2) про свій намір продовжити дію цього договору орендар повинен письмово сповістити орендодавця не пізніше, ніж за 30 (тридцять) календарних днів до закінчення дії цього договору. 3) про свій намір розірвати цей договір орендар повинен письмово сповістити орендодавця за 30 (тридцять) календарних днів до дати розриву договору.
У п. 4.6 Договору оренди від 13.02.2018 (№214) визначено, що обов'язком орендодавця є прийняти об'єкт оренди по закінченню строку дії договору у встановленому договором порядку.
Відповідно до п.п. 12.1.5 п. 12.1 Договору оренди від 13.02.2018 (№214) договір припиняється внаслідок розірвання договору у порядку, передбаченому ч. 2, ч. 3 ст. 188 Господарського кодексу України.
Відповідно до п.п. 12.1.9 п. 12.1 Договору оренди від 13.02.2018 (№214) договір припиняється внаслідок розірвання договору в одностороньому порядку з ініціативи орендаря шляхом повідомлення орендодавця за 30 (тридцять) календарних днів до моменту розірвання договору.
Отже, умовами Договору оренди від 13.02.2018 (№214) передбачене право позивача (орендаря) на односторонню відмову від вказаного договору, тобто на односторонню відмову від орендних правовідносин з будь-яких підстав.
Як встановив суд, 30 липня 2024 року позивач направив на адресу відповідача повідомлення №551 від 30.07.2024 про припинення дії Договору оренди від 13.02.2018 (№214) (розірвання), якому повідомив про виникнення в нього обставин, у зв'язку з якими позивач більше не має можливості проводити свою господарську діяльність в приміщенні орендодавця. Такі причини обумовлені господарськими потребами для виконання матеріально-технічних вимог Ліцензійних умов провадження медичної, лабораторної практики, у тому числі банків пуповинної крові, інших тканин і клітин людини згідно з переліком, затвердженим Міністерством охорони здоров'я України.
Таким чином, вказаним листом позивач повідомив відповідача про припинення дії (розірвання) Договору оренди від 13.02.2018 (№214) в порядку п. п. 12.1.5., 12.1.9. Договору, з 30 серпня 2024 року (останній день оренди - 30.08.2024 року).
Зобов'язання сторін за Договором припиняються 30 серпня 2024 року.
Вищевказане повідомлення направлено позивачем в адресу відповідача засобами поштового зв'язку (Укрпоштою), що підтверджується описом вкладення до поштового відправлення №0407410723320, квитанцією про сплату №0407410723320, накладною №0407410723320 та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0407410723320 (№0407410686905), відповідно до якого 31 липня 2024 року вищевказане поштове відправлення №0407410723320 було вручено особисто відповідачу.
Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку, що позивач (орендар) реалізував своє право на розірвання Договору оренди від 13.02.2018 (№214), яке передбачене цим договором, зокрема шляхом надсилання орендодавцю односторонньої відмови від договору.
Таким чином, беручи до уваги умови договору та дату надсилання позивачем відповідачу повідомлення про відмову від договору, суд вважає обгрунтованими твердження позивача про припинення дії Договору оренди від 13.02.2018 (№214) з 30.08.2024.
Отже, суд дійшов висновку задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Неомед 2007» про визнання припиненим з 30.08.2024 право оренди Товариства з обмеженою відповідальністю «Неомед 2007» за Договором оренди від 13.02.2018, укладеним між Фізичною особою-підприємцем Внуковим Костянтином Владиславовичем, як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Неомед 2007», як орендарем, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельниченко І.О. та зареєстровано в реєстрі за №214, щодо частини нежитлового приміщення, площею 300,00 кв.м., що розташовано за адресою: місто Київ, провулок Макіївський, 2 (два) (колишня вулиця Макіївська, 8 (вісім), реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 10314780000.
Що стосується позовних вимог про 1) визнання складеним (укладеним) та підписаним Акту від 03.09.2024 приймання-передачі нежитлового приміщення та про 2) визнання відсутнім у Фізичної особи-підприємця Внукова Костянтина Владиславовича права вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Неомед 2007» будь-яких платежів (орендної плати, витрат на комунальні послуги тощо) за Договором оренди від 13.02.2018 за період з 30.08.2024 по 13.02.2028, суд не вбачає підстав для задоволення вказаних позовних вимог, зважаючи на таке.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.
Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.
Виходячи з системного аналізу ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Тобто, відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів покладено саме на позивача.
У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ста.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб'єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Одночасно з цим, статтею Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
В свою чергу, під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. «Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України».
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, яка викладена в постанові від 21.05.2012 р. у справі № 6-20цс11, оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Таким чином, зважаючи на зміст порушеного права Товариства з обмеженою відповідальністю «Неомед 2007», ефективним способом захисту в даному випадку є визнання припиненими між сторонами орендних правовідносин з 30.08.2024.
Задоволення вказаної позовної вимоги встановлює правову визначеність у правовідносини між сторонами, які виникли з Договору оренди від 13.02.2018 (№214), зокрема, вказує на припинення оренди з 30.08.2024 (не зважаючи на непідписання відповідачем акту приймання-передачі майна з оренди), що унеможливлює виникнення у відповідача будь-яких вимог до позивача з 30.08.2024 (в тому числі нарахування з 30.08.2024 орендної плати, неустойки, тощо).
Тобто, задоволенням позовної вимоги про визнання припиненими між сторонами орендних правовідносин з 30.08.2024 захищаються права позивача у повному обсязі, з огляду на що задоволення інших позовних вимог, заявлених позивачем, не є ефективним способом захисту.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати припиненим з 30.08.2024 право оренди Товариства з обмеженою відповідальністю «Неомед 2007» (04123, м. Київ, вул. Западинська, буд. 9 А, офіс 12; ідентифікаційний код: 34818539) за Договором оренди від 13.02.2018, укладеним між Фізичною особою-підприємцем Внуковим Костянтином Владиславовичем, як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Неомед 2007», як орендарем, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельниченко І.О. та зареєстровано в реєстрі за №214, щодо частини нежитлового приміщення, площею 300,00 кв.м., що розташовано за адресою: місто Київ, провулок Макіївський, 2 (два) (колишня вулиця Макіївська, 8 (вісім), реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 10314780000.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Внукова Костянтина Владиславовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Неомед 2007» (04123, м. Київ, вул. Западинська, буд. 9 А, офіс 12; ідентифікаційний код: 34818539) судовий збір у розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп.
5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 01.08.2025.
Суддя О.М. Спичак