ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
30.07.2025Справа № 910/6764/25
Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи
За позовом Обслуговуючого кооперативу «Магнолія»
до 1. Київської міської ради
2. Обслуговуючого кооперативу «Садово-дачний кооператив «Ентузіаст»
про переведення прав орендаря
Представники сторін:
від позивача: Баховський М.М.;
від відповідача 1: Поліщук М.В.;
від відповідача 2: Кузьмін Д.Л.
29.05.2025 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Обслуговуючого кооперативу «Магнолія» з вимогами до Київської міської ради та Обслуговуючого кооперативу «Садово-дачний кооператив «Ентузіаст» про переведення на позивача прав та обов'язків орендаря за Договором оренди від 11 квітня 2018 року, який укладений між Київською міською радою та Обслуговуючим кооперативом «Садово-дачний кооператив «Ентузіаст».
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що перебування в оренді земельних ділянок у Обслуговуючого кооперативу «Садово-дачний кооператив «Ентузіаст» перешкоджає членам Обслуговуючого кооперативу «Магнолія» скористатись своїм правом на безоплатне отримання у власність земельних ділянок, на яких знаходяться їх садові будинки, а також поділ земельних ділянок виконаний таким чином, що не відповідає фактичному землекористуванню, накладається на будинки та споруди, сформовані в меншій площі ніж передбачено земельним кодексом.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.2025 відкрито провадження у справі №910/6764/25, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 02.07.2025, встановлено учасникам справи строк для подання заяв по суті справи.
18.06.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач 1 заперечив проти задоволення позову, вказавши на недоведеність порушення прав позивача та необгрунтованість позовних вимог.
20.06.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач 2 заперечив проти задоволення позову, вказавши на недоведеність порушення прав позивача та необгрунтованість позовних вимог.
У підготовчому засіданні 02.07.2025 судом було постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 16.07.2025.
У підготовчому засіданні 16.07.2025 суд відмовив у задоволенні клопотання позивача про призначення у справі судової експертизи (у зв'язку з необгрунтованістю), постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 30.07.2025.
24.07.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача 2 надійшла заява про стягнення з позивача витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 60000,00 грн.
25.07.2025 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли заперечення на заяву відповідача 2 про стягнення витрат на правову допомогу адвоката.
У судове засідання 30.07.2025 з'явився представник позивача, надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представники відповідачів у судовому засіданні 30.07.2025 надали усні пояснення по справі, проти задоволення позову заперечили.
У судовому засіданні 30.07.2025 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Обслуговуючий кооператив «Магнолія» зареєстрований 07.02.2005 (відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань); є садівничим - дачним кооперативом, створений на власності та на власні кошти громадян України, є неприбутковою організацією і створюється не для отримання прибутку (п. 1.1 Статуту).
Відповідно до п. 2.2 Статуту Обслуговуючого кооперативу «Магнолія» метою створення та діяльності Кооперативу є надання послуг членам Кооперативу, задоволення економічних, соціальних та інших потреб членів Кооперативу на основі поєднання їх особистих та колективних інтересів, поділу між ними ризиків, витрат, розвитку їх самоорганізації, самоуправління та самоконтролю. Кооператив створюється не для отримання прибутку.
Згідно з п. 19.1 Статуту Обслуговуючого кооперативу «Магнолія» земля Кооперативу складається із земельних ділянок, наданих йому в оренду, відведених в інший спосіб або придбаних ним у власність.
Кооператив отримує земельні ділянки відповідно до вимог Земельного кодексу України (п. 19.2 Статуту Обслуговуючого кооперативу «Магнолія»).
Позивач у позовній заяві пояснив, що починаючи з кінця 1980-х - початок 1990-х років громадянами, членами створених садових кооперативів були зайняті земельні ділянки в урочищі «Осокорки» та розпочато будівництво на них будинків. За дорученням Київського міського голови проводились наради з головами садових товариств на яких були визначені шляхи вирішення питань щодо передачі у власність земельних ділянок. Так, на підставі цього було вирішено створити обслуговуючі кооперативи з метою захисту прав громадян-членів кооперативу на користування земельними ділянками під збудованими будинками.
Протягом 2016-2025 років на території Обслуговуючого кооперативу «Магнолія» зареєстровано 76 об'єктів нерухомого майна, які належать членам цього кооперативу на праві приватної форми власності.
Обслуговуючий кооператив «Магнолія» розробив проект землеустрою про передачу йому земельних ділянок в мікрорайоні Осокорки Дарницького району міста Києва з метою отримання їх у користування для членів кооперативу. В результаті розгляду проекту було отримано погодження проекту, що підтверджується Висновком комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою №1705 від "05" грудня 2012 року, але проект землеустрою було повернуто на доопрацювання.
Натомість, в 2017 році рішеннями Київської міської ради вказана територія була передана в оренду Обслуговуючому кооперативу «Садово-дачний кооператив «Ентузіаст», не зважаючи на наявність колективних звернень від членів Обслуговуючого кооперативу «Магнолія», відповідно до яких останні повідомляли Київську міську раду про розташування на вказаних земельних ділянках майна осіб, які не є членами Обслуговуючого кооперативу «Садово-дачний кооператив «Ентузіаст»», але фактично користуються земельними ділянками.
11.04.2018 між Київською міською радою (орендодавець) та Обслуговуючим кооперативом «Садово-дачний кооператив «Ентузіаст» (орендар) укладено Договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем'яненок Т.М., зареєстрований в реєстрі за №386, відповідно до умов якого Орендодавець, на підставі рішення Київської міської ради від 06.07.2017 року за №759/2921 передає, а Орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (далі - об'єкт оренди або Земельна ділянка), визначену цим Договором, для ведення колективного садівництва. Земельна ділянка, яка є об'єктом оренди, належить до земель комунальної власності територіальної громади міста Києва на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності». Реєстрація права власності на об'єкт оренди здійснюється згідно з Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» одночасно з державною реєстрацією права оренди.
Відповідно до п. 2.1 Договору оренди земельної ділянки від 11.04.2018 Об'єктом оренди відповідно до відомостей з Державного земельного кадастру, рішення Київської міської ради від 06.07.2017 року за №759/2921 та цього Договору є Земельна ділянка з наступними характеристиками: - кадастровий номер - 8000000000:96:472:0101; місце розташування - мікрорайон Осокорки Дарницького району м. Києва; - цільове призначення - 01.06 для колективного садівництва; - категорія земель - землі сільськогосподарського призначення; - вид використання - для ведення колективного садівництва; - розмір (площа) - 1,6678 (одна ціла шість тисяч шістсот сімдесят вісім десятитисячних) га; - площа та характеристика сільськогосподарських земель за видами угідь: 1,6678 га багаторічні насадження.
У п. 3.1 Договору оренди земельної ділянки від 11.04.2018 сторони погодили, що договір укладено на 10 років.
На Земельній ділянці не дозволяється діяльність, не пов'язана з цільовим призначенням Земельної ділянки. Зміна цільового призначення Земельної ділянки можлива лише в разі прийняття Київською міською радою рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення Земельної ділянки у зв'язку зі зміною цільового призначення Земельної ділянки та внесення відповідних змін до Договору. Роботи по розробці проекту землеустрою щодо відведення сплачує Орендар (п. 5.1 Договору оренди земельної ділянки від 11.04.2018).
Отже, як вказує позивач, перебування в оренді земельних ділянок у Обслуговуючого кооперативу «Садово-дачний кооператив «Ентузіаст» перешкоджає членам Обслуговуючого кооперативу «Магнолія» скористатись своїм правом на безоплатне отримання у власність земельних ділянок, на яких знаходяться їх садові будинки, а також поділ земельних ділянок виконаний таким чином, що не відповідає фактичному землекористуванню, накладається на будинки та споруди, сформовані в меншій площі ніж передбачено земельним кодексом.
Крім того, перебування одночасно одних і тих же вулиць в складі різних іменованих об'єктів призводить до подвійної реєстрації права власності на один і той же об'єкт нерухомості, що в подальшому призводить до самоправного захоплення чужого майна, «рейдерства» та судових спорів.
За таких обставин позивач просить суд перевести на Обслуговуючий кооператив «Магнолія» права та обов'язки орендаря за Договором оренди від 11 квітня 2018 року, який укладений між Київською міською радою та Обслуговуючим кооперативом «Садово-дачний кооператив «Ентузіаст».
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідачі вказали на недоведеність порушення прав позивача та необгрунтованість позовних вимог.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
За приписами статей 13, 19 Конституції України земля є об'єктом права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно - правовими актами.
Відповідно до статті 9 Земельного кодексу України Київській міській раді надано широкі повноваження у галузі земельних відносин.
Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що вирішення відповідно до Закону питань регулювання земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільських, селищних, міських рад, а відповідно до пункту 2 ст. 22 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» Київська міська рада має право визначати особливості землекористування.
Відповідно до статті 2 Земельного кодексу України до земельних відносин належать відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.
Статтею 140 Конституції України визначено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
За приписами Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Відповідно до ст. 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.
Розпорядження землями комунальної власності міста Києва, в тому числі надання земельних ділянок у власність чи у користування, у відповідності до статті 9 Земельного кодексу України, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» відноситься до виключних повноважень Київської міської ради як колегіального органу.
Тобто, такі повноваження на території міста Києва є виключною компетенцією Київської міської ради.
Відповідно до частини першої та другої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Відповідно до частини другої статті 16 Закону України «Про оренду землі» укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами земельних торгів.
Отже, єдиною підставою набуття права власності, права оренди чи права користування земельними ділянками комунальної власності в місті Києві для громадян та юридичних осіб є відповідне рішення Київської міської ради.
Розпорядженням Київської міської адміністрації від 26.09.1996 № 1523 «Про створення комісії по вивченню питання щодо самозахоплених земельних ділянок, які входять в межі забудови ІІ черги житлового масиву Осокорки, та внесення пропозицій щодо їх статусу» було створено комісію для вивчення питання самозахоплених і забудованих земельних ділянок.
Як пояснили позивач та відповідачі, оскільки, починаючи з 90-х років громадянами, членами самовільно створених садових кооперативів, без відповідних дозволів були зайняті земельні ділянки в урочищі «Осокорки» та розпочато будівництво на них котеджів, за дорученням Київського міського голови проводились наради з головами садових товариств, на яких були визначені шляхи вирішення питань щодо передачі у власність земельних ділянок.
29.09.1998 було прийнято розпорядження Київської міської державної адміністрації №2008 «Про вирішення питань щодо статусу самозахоплених земельних ділянок, які входять в межі забудови ІІ черги житлового масиву Осокорки».
Відповідно до п. 1 вище вказаного Розпорядження, враховуючи висновки комісії, погодились з прозицією щодо надання членам новостворених товариств земельної ділянки загальною площею близько 216,0 га для індивідуального житлового будівництва в урочищі Осокорки.
Межі закріплюваної території підлягають уточненню після виготовлення проекту відведення і повинні враховувати необхідність будівництва на прилеглій зі сходу території II черги житлового масиву Осокорки, включаючи мікрорайони №№2, 7, 8 та території для розширення кар'єру ґрунту №3.
Враховуючи вищезазначене, 04.11.2004 Обслуговуючий кооператив «Садово-дачний кооператив «Ентузіаст» звернувся до Київської міської ради з клопотанням про передачу у довгострокову оренду земельних ділянок для ведення колективного садівництва.
За наслідками розгляду заявленої ініціативи рішенням Київської міської ради №759/2921 від 06.07.2017 вирішено затвердити проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок Обслуговуючому кооперативу «Садово-дачний кооператив «Ентузіаст» для ведення колективного садівництва у мікрорайоні Осокорки Дарницького району м. Києва (категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, код КВЦПЗ 01.06, заява ДЦ №1115-000241810-14 від 07.04.2017, справа №А-7971).
Пунктом 2 вище вказаного рішення передано Обслуговуючому кооперативу «Садово-дачний кооператив «Ентузіаст», за умови виконання пункту 3 цього рішення, в оренду на 10 років земельні ділянки для ведення колективного садівництва у мікрорайоні Осокорки Дарницького району м. Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва.
Як вказав відповідач 1, земельні ділянки входили до складу земель, відведених Головному управлінню капітального будівництва Київської міськдержадміністрації під забудову ІІ черги житлового масиву «Осокорки» відповідно до рішення Київської обласної Ради народних депутатів від 12.05.1994 «Про вилучення і надання земельних ділянок та попереднє погодження місць розташування об'єктів».
Рішенням Київської міської ради від 28.11.2002 №118/278 було припинено управлінню капітального будівництва Київської міської державної адміністрації права користування земельними ділянками та зараховано до земель запасу відповідних категорій.
Рішенням Київської міської ради №457/1867 від 15.07.2004 «Про врегулювання процедури передачі в користування земельних ділянок в м. Києві» було внесені зміни до п. 2 рішення Київської міської ради №118/278 від 28.11.2002 та землі запасу відповідних категорій замінено словами «міські землі, не надані у власність чи користування».
Таким чином, як зауважив відповідач 1, земельні ділянки відводились за рахунок земель комунальної власності, які не надані у власність чи користування.
Також відповідач пояснив, що на момент звернення до Київської міської ради Обслуговуючий кооператив «Садово-дачний кооператив «Ентузіаст» налічував 215 громадян, членів кооперативу. В матеріалах проекту землеустрою міститься список членів кооперативу, затверджений установчими зборами засновників протоколом №1 від 19.06.2004.
Як вказав відповідач 1, в списку членів кооперативу вказані громадяни, зокрема, але не виключно, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та інші.
Суд встановив, що відповідно до списку членів Обслуговуючого кооперативу «Магнолія», затвердженого головою Правління Обслуговуючого кооперативу «Магнолія» від 11.05.2025 (доданого позивачем до позовної заяви), серед членів Обслуговуючого кооперативу «Магнолія» також наявні ті самі особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .
При цьому, у позовній заяві позивач зазначив, що в березні 2025 року він звернувся до Київської міської ради з клопотанням, в якому просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у оренду земельної ділянки із земель комунальної власності для ведення колективного садівництва у мікрорайоні Осокорки Дарницького району м. Києва для ведення колективного садівництва. Позивач зазначив, що станом на день подання позову відповідь не отримана.
Як зауважив відповідач 1, з метою належного захисту інтересів Київської міської ради у даній справі, Управління захисту прав та інтересів територіальної громади міста Києва секретаріату Київської міської ради звернулось до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з листом від 13.06.2025 №08/226-2368, в якому просило надати таку інформацію: чи звертався Обслуговуючий кооператив «Магнолія» до Департаменту з клопотанням, в якому просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у оренду земельних ділянок з кадастровими номерами: 8000000000:96:471:0101, 8000000000:96:473:0101 та 8000000000:96:472:0101 із земель комунальної власності для ведення колективного садівництва у мікрорайоні Осокорки Дарницького району м. Києва для ведення колективного садівництва чи будь-якими іншими клопотаннями, та чи було надано Департаментом відповідь на таке звернення, та чи звертався Обслуговуючий кооператив «Магнолія» до Департаменту з клопотанням, в якому просив замінити сторону в договорах оренди земельних ділянок від 11.04.2018 №386, №388, №402, укладеними між Київською міською радою та Обслуговуючим кооперативом «Садово-дачний кооператив «Ентузіаст»?
Відповідно до інформації, наданої Департаментом, Обслуговуючий кооператив «Магнолія» звернувся з клопотанням до Київської міської ради про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки площею 1,7 га (кадастровий номер 8000000000:96:472:0101) для ведення колективного садівництва.
Зазначене клопотання зареєстровано в системі електронного документообігу «Аскод» 17.03.2025 за №08/11623. Департаментом за результатами розгляду клопотання Обслуговуючого кооперативу «Магнолія» листом від 26.03.2025 №057-3897 надано відповідь, відповідно до якої рішенням Київської міської ради від 06.07.2017 № 759/2921 Обслуговуючому кооперативу «Садово-дачний кооператив «Ентузіаст» передано у довгострокову оренду на 10 років земельні ділянки для ведення колективного садівництва у мікрорайоні Осокорки Дарницького району м. Києва, зокрема, і земельну ділянку площею 1,6678 га (кадастровий номер 8000000000:96:472:0101).
Строк дії договору оренди земельної ділянки до 11.04.2028.
На підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок, яку погоджено Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) листом від 29.05.2019 №05716-10263, земельну ділянку площею 1,6678 га (кадастровий номер 8000000000:96:472:0101) поділено та сформовано 25 земельних ділянок.
У відзиві на позовну заяву відповідач 2 пояснив, що в 2001 році користувачами ділянок створено Громадську організацію Садове товариство «Ентузіаст», яке згодом, у 05.08.2004 року, перетворено на юридичну особу - Обслуговуючий кооператив «Садово-дачний кооператив «Ентузіаст».
В той же час 07.02.2005 на тих же самих землях мікрорайону Осокорки міста Києва створено інше об'єднання громадян - Обслуговуючий кооператив «Магнолія»)
Відповідач 2 пояснив, що фактично засновниками Обслуговуючого кооперативу «Магнолія» стали члени Обслуговуючого кооперативу «Садово-дачний кооператив «Ентузіаст», а першочерговою метою створення подібного кооперативу був намір його членів якнайшвидше забезпечити садові будинки електроенергією.
В подальшому між кооперативами почалась конкуренція, оскільки кожне з них намагалося отримати в оренду ті ж самі земельні ділянки в урочищі Осокорки для забезпечення їх правомірної діяльності, Обслуговуючий кооператив «Магнолія» також звертався до уповноважених органів місцевого самоврядування щодо оформлення права власності для своїх членів на земельні ділянки, що перебувають в їх користуванні.
Відповідач 2 пояснив, що на адвокатський запит Департамент земельних ресурсів КМДА листом від 25.10.2022 року підтвердив, що за наявною в Департаменті інформацією розроблені у 2004, 2005 роках проєкти землеустрою про передачу обслуговуючому кооперативу садово - дачному кооперативу «Ентузіаст» (справа №А-7971) та про передачу обслуговуючому кооперативу «Магнолія» (справа №А-10657) земельних ділянок в мікрорайоні Осокорки Дарницького району м. Києва стосувались однієї і тієї ж території.
Натомість, лише Обслуговуючому кооперативу «Садово-дачний кооператив «Ентузіаст» рішенням Київської міської ради від 06 липня 2017 року №759/2921 «Про передачу обслуговуючому кооперативу «Садово-дачний кооператив «Ентузіаст» земельних ділянок у мікрорайоні Осокорки, Дарницького району м. Києва для ведення колективного садівництва», передано в оренду на 10 років 11 земельних ділянок загальною площею 14,8108 га.
Вказаний факт став підставою колективного звернення 16 членів Обслуговуючого кооперативу «Магнолія» до Дарницького районного суду міста Києва із позовом до КМР, треті особи - Обслуговуючий кооператив «Садово-дачний кооператив «Ентузіаст», Обслуговуючи кооператив «Магнолія» про визнання недійсним та скасування такого рішення КМР (справа №761/31809/18).
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 31.01.2023 у справі №761/31809/18 у задоволенні позову відмовлено, оскільки позивачами обрано неефективний спосіб захисту, а також серед іншого встановлено, що Обслуговуючий кооператив «Садово-дачний кооператив «Ентузіаст» станом на час заснування у 2004 році нараховував 215 громадян - членів кооперативу, при чому членами даного кооперативу були позивачі (члени Обслуговуючого кооперативу «Магнолія») ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 .
Станом на день постановлення рішення судом у справі №761/31809/18 здійснений поділ кварталів на орендованих Обслуговуючим кооперативом «Садово-дачний кооператив «Ентузіаст» земельних ділянках та йшов процес оформлення права власності на земельні ділянки членам кооперативу «Ентузіаст».
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені особою, до якої пред'явлений позов, тобто, законодавець пов'язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача.
Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених суб'єктивних прав або законних інтересів позивача.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006 визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно з частиною першою та другою статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
За приписами частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
У пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини від 5 квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02) суд зазначає, що засіб захисту, котрий вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
За змістом ст. 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 16.10.2019 року у справі № 525/505/16-ц).
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові (висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 31.01.2018 року у справі № 909/743/16).
Суд зазначає, що обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.
Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.
Крім того, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Суд зазначає, що позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами порушення його прав внаслідок укладення між відповідачами Договору оренди земельної ділянки від 11.04.2018.
Викладені позивачем у позовній заяві обставини свідчать про наявність спору, який не може бути вирішений шляхом задоволення позову Обслуговуючого кооперативу «Магнолія» (враховуючи обраний позивачем спосіб захисту), що вказує на обрання позивачем неефективного способу захисту (адже у випадку задоволення судом позову Обслуговуючого кооперативу «Магнолія» доля спірного нерухомого майна, яке має подвійну реєстрацію, не вирішується, так як і не вирішується доля речових прав на земельні ділянки членів обох кооперативів, а існуюча ситуація не зміниться, зміниться (теоретично) лише сторона договору оренди).
Дійсний спір між обома кооперативами лежить в іншій правовій площині, ніж оформлення орендних правовідносин щодо земель комунальної власності.
До того ж будь-яких обставин, які б свідчили про те, що відповідач 2 протиправно набув в оренду спірну земельну ділянку, позивачем не наведено та не обгрунтовано.
За наведених обставин суд дійшов висновку відмовити у задоволенні позову Обслуговуючого кооперативу «Магнолія».
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Судовий збір покладається на позивача у зв'язку із відмовою у позові (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
У відзиві на позовну заяву відповідач 2 повідомив, що він має намір стягнути з позивача судові витрати, що складаються з професійної правничої допомоги, яку він вже частково отримав та має намір отримувати до закінчення розгляду даної справи. Попередньо визначена вартість послуг адвоката у даній справі складає 60000,00 грн, що включають в себе надання консультацій, формування правової позиції по справі та пов'язані із цим роботи, участь адвоката в судових засіданнях та інше.
24.07.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача 2 надійшла заява про стягнення з позивача витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 60000,00 грн.
Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Відповідно до статті 131 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Стаття 16 Господарського процесуального кодексу України вказує, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
У частинах першій, другій статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частинами третьою-п'ятою статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (див. постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною п'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України щодо співмірності господарському суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Верховний Суд, застосовуючи частину шосту статті 126 Господарського процесуального кодексу України, неодноразово зазначав, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, постанови Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №826/2689/15; від 03.10.2019 у справі №922/445/19).
Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.
Об'єднана палата Верховного Суду у постанові від 19.04.2024 у справі №916/101/23 зазначила, що згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 вказаного вище Закону).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
У постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 Верховний Суд вказав про те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Також частини четверта-шоста, сьома, дев'ята статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначає випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому згідно з статтею 74 Господарського процесуального кодексу України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 Господарського процесуального кодексу України.
11.06.2025 між адвокатом Кузміним Д.Л. та Обслуговуючим кооперативом «Садово-дачний кооператив «Ентузіаст» (клієнт) укладено Договір №11-06/25 про надання правової допомоги, відповідно до умов якого Адвокат зобов'язується надати зазначену нижче правову допомогу, а Клієнт зобов'язуються оплатити її.
Відповідно до п. 1.2 Договору правова допомога підлягає наданню за дорученням Клієнта в рамках судового розгляду справи №910/6764/25 в Господарському суді міста Києва та за необхідності в апеляційній та касаційній інстанції, за позовом ОК «МАГНОЛІЯ» до Київської міської ради та Клієнта про переведення прав та обов'язків орендаря за договором оренди, що включає в себе: - надання первинної консультації та роз'яснень з правових питань в процесі розгляду судової справи; - формування правової позиції по справі, що включає в себе правовий аналіз документів Клієнта, вивчення нормативно-правових актів у сфері правовідносин між сторонами спору, огляд судової практики та ін.; - протягом строку розгляду судової справи, подання до суду заяв по суті справи, апеляційних, касаційних скарг та/або процесуальних документів; - участь в судових засіданнях; - виконання інших дій, передбачених процесуальним законодавством, які направлені на захист прав та законних інтересів Клієнта.
Відповідно до п. 3.1 Договору за розгляд справи у суді першої інстанції Клієнт зобов'язується сплатити Адвокату вартість юридичних послуг, що надаються, у розмірі 60000 (Шістдесят тисяч) грн 00 коп. не пізніше 120 днів після закінчення розгляду справи у суді першої інстанції.
Ціна послуг, визначена п.п.3.1-3.3. даного Договору, є фіксованою та не залежить від обсягу наданих Адвокатом послуг Клієнту за цим Договором, результатів судового розгляду та форми закінчення судового провадження (п. 3.4 Договору).
24.07.2025 між сторонами складено Акт приймання-передач наданих послуг на суму 60000,00 грн. (надання первинної консультації щодо підстав та способу захисту прав Клієнта у судовій справі №910/6764/25 в Господарському суді міста Києва; - збір необхідних доказів; - формування правової позиції по справі, що включає в себе правовий аналіз документів Клієнта, вивчення нормативно-правових актів у сфері правовідносин між сторонами спору, огляд та аналіз судової практики, та ін.; - підготовка та подання до суду заяв з процесуальних питань, в тому числі відзиву, заяву про компенсацію судових витрат та ін.; - роз'яснення з правових питань в процесі розгляду судової справи №910/6764/25; - участь в судових засіданнях суду першої інстанції).
Таким чином, відповідачем були понесені витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 60000,00 грн.
Суд зазначає, що відповідно змісту пункту 4 частини другої статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», а саме диспозицією вказаної норми визначено, що адвокатський гонорар може існувати у фіксованій формі.
Договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»).
За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України.
Як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару.
Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності ввід конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №922/1163/18.
Оскільки договором визначено суму гонорару саме у фіксований спосіб, відповідач не зобов'язаний посилатися на час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг). Обґрунтованість розміру витрат на оплату послуг адвоката в такому разі визначається на підставі наявних доказів.
Аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 924/447/18.
Крім того, суд зазначає, що так як сторони дійшли згоди встановити фіксований розмір гонорару адвоката, то надання детального опису робіт не є обов'язковим, оскільки фіксований розмір адвокатських витрат не залежить від обсягу послуг та часу, витраченого адвокатом.
Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
Судом враховано, що Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про відшкодування витрат на розгляд справи за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначає, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим: рішення у справах «Двойних проти України» (пункт 80) від 12 жовтня 2006 року,«Гімайдуліна і інші проти України»(пункти 34-36) від 10 грудня 2009 року, «East/West Alliance Limited» проти України» (пункт 268) від 23 січня 2014 року, «Баришевський проти України» (пункт 95) від 26 лютого 2015 року та інші.
У рішенні «Лавентс проти Латвії» (пункт 154) від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і супроводжуються необхідними документами на їх підтвердження.
У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №910/4515/18.
Відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Судом враховані заперечення позивача, викладені у запереченнях, поданих до суду 25.07.2025.
За висновком суду, враховуючи предмет та підстави позову у даній справі, заявлена відповідачем до стягнення з позивача сума витрат на правову допомогу адвоката не є обґрунтованою, пропорційною до предмета спору.
Приймаючи до уваги наведене в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених і поданих до суду відповідачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, а також зважаючи на подання позивачем заперечень, суд дійшов висновку частково задовольнити заяву Обслуговуючого кооперативу «Садово-дачний кооператив «Ентузіаст» та стягнути з позивача витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 15 000,00 грн.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,
1. Відмовити у позові.
2. Судові витрати покласти на позивача.
3. Стягнути з Обслуговуючого кооперативу «Магнолія» (02068, м. Київ, проспект Григоренка, буд. 3-А, кв. 130; ідентифікаційний код: 33343942) на користь Обслуговуючого кооперативу «Садово-дачний кооператив «Ентузіаст» (02093, м. Київ, вул. Поліська, буд. 4, кв. 73; ідентифікаційний код: 33054645) витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 15000 (п'ятнадцять тисяч) грн 00 коп.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 01.08.2025.
Суддя О.М. Спичак