ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
31.07.2025Справа № 910/3844/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Капцової Т.П., за участю секретаря судового засідання Баринової О.І., розглянувши за правилами загального позовного провадження справу
за позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1)
до ІНФОРМАЦІЯ_2 (АДРЕСА_2; ідентифікаційний код НОМЕР_2)
про стягнення ІНФОРМАЦІЯ_3
За участі представників:
позивача: ОСОБА_1;
відповідача: ОСОБА_2;
ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_2 про стягнення ІНФОРМАЦІЯ_3, з яких ІНФОРМАЦІЯ_4 пені, ІНФОРМАЦІЯ_5 штрафу та ІНФОРМАЦІЯ_6 процентів за користування коштами.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за державним контрактом № НОМЕР_3 від ІНФОРМАЦІЯ_7.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2025 позовну заяву було залишено без руху, встановлено позивачу строк і спосіб усунення недоліків.
01.04.2025 від позивача надійшла заява про усунення недоліків, відповідно до якої виявлені судом недоліки позовної заяви усунуто.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, відмовлено у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи у закритому судовому засіданні, підготовче засідання призначено на 12.05.2025 та, серед іншого, встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.
У підготовче засідання 12.05.2025 з'явився представник позивача, представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце проведення підготовчого засідання відповідач був повідомлений належним чином, про що в матеріалах справи міститься повідомлення про доставлення процесуального документа до електронного кабінету відповідача.
У підготовчому засіданні 12.05.2025 судом було оголошено перерву до 26.05.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 відповідача було повідомлено про те, що підготовче засідання призначено на 26.05.2025.
21.05.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву разом із клопотанням про продовження строку для його подання.
26.05.2025 від відповідача надійшли клопотання про залучення до участі в справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
У підготовче засідання 26.05.2025 з'явились представники сторін.
У підготовчому засіданні 26.05.2025 судом було відмовлено в продовженні відповідачу строку подання відзиву, оскільки заява про продовження процесуального строку має бути подана до закінчення відповідного строку, та залишено відзив без розгляду на підставі статті 118 Господарського процесуального кодексу України. Клопотання відповідача про залучення до участі в справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, залишено без розгляду, оскільки вони були подані помилково і не стосуються цієї справи. За клопотанням відповідача, судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та, на підставі ч.5 ст.161 Господарського процесуального кодексу України, дозволено відповідачу надати додаткові пояснення щодо суті спору, а позивачу - відповідь на такі пояснення, та оголошено перерву до 23.06.2025.
27.05.2025 від відповідача надійшли додаткові пояснення, відповідно до яких відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що прострочення поставки товару сталося не з вини відповідача, а через ускладнений ланцюг доставки, при цьому весь передбачений державним контрактом товар було доставлено й більша його частина була доставлена вчасно. Також, за доводами відповідача, укладений між сторонами державний контракт по-суті є договором комісії, а відтак правовідносини сторін підпадають під правове регулювання Глави 69 Цивільного кодексу України. Відтак, відповідач, як виконавець, несе перед позивачем, як замовником, відповідальність за неналежне виконання договору постачальником лише за наявності двох підстав: необачності при виборі постачальника та поруки за виконання договору постачальником (делькредере), які у спірних правовідносинах відсутні. Отже, за обставин прострочення поставки з боку постачальника, позивач має право вимагати від відповідача відступлення права вимоги до постачальника відповідно до частини 3 статті 1016 Цивільного кодексу України. Крім того відповідач зазначив, що 28.02.2025 набрав чинність Закон України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб», яким серед іншого визначено, що положення абзацу третього частини другої статті 231 Господарського кодексу України в частині стягнення штрафу в розмірі 7 відсотків вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання зобов'язання, не застосовується до виконавців державних контрактів (договорів) з оборонних закупівель, які виконуються у період дії правового режиму воєнного стану в Україні, та не завершені на день набрання чинності цим Законом. Відтак, з урахуванням положень статті 58 Конституції України, відповідач доводить відсутність підстав для стягнення з нього штрафу, а в іншій частині позовних вимог просить суд зменшити розмір штрафних санкцій на 99% до 11 510,97 грн.
04.06.2025 від позивача надійшли заперечення на пояснення відповідача, у яких позивач вказує на помилковість доводів відповідача щодо характеру спірних правовідносин як комісійних та зазначає, що зміст прав і обов'язків за державним контрактом дає підстави для висновку про те, що відносини, що склалися між сторонами стосувалися саме поставки товарів. Щодо застосування положень Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб», то позивач відзначив, що його було прийнято 09.01.2025, однак в подальшому 16.01.2025 Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо актуалізації та удосконалення деяких положень», яким Бюджетний кодекс України доповнено статтею 121-1, якою передбачено, що у разі якщо порушення зобов'язання пов'язане з виконанням державного контракту (договору) постачальником товарів, виконавцем робіт та надавачем послуг та/або виконавцем державного контракту (договору) з оборонних закупівель для забезпечення потреб сектору безпеки і оборони, а також інших товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб безпеки і оборони, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах, зокрема, за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості. Щодо зменшення розміру штрафних санкцій позивач зазначив, що нараховані проценти є платою за користування коштами, а не санкцією, тому їх розмір не може бути зменшений, а щодо пені - вказав на недоведеність підстав для зменшення.
19.06.2025 від відповідача надійшло клопотання про закриття провадження у справі, яке мотивоване тим, що спірні правовідносини пов'язані з управлінням бюджетними коштами, а відтак спір є публічно-правовим, а не цивільно-правовим, у зв'язку з чим доводить підсудність цього спору адміністративним судам.
У підготовче засідання 23.06.2025 з'явились представники сторін.
У підготовчому засіданні 23.06.2025 судом було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі, оскільки предметом спору є стягнення грошових коштів за несвоєчасне виконання договірного зобов'язання, правовідносини сторін засновані на договорі та не пов'язані із здійсненням жодною із сторін публічно-владних управлінських функцій, у тому числі делегованих. Також судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 31.07.2025.
У судове засідання 31.07.2025 з'явились представники сторін.
Представник позивача надав суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача, також, надав суду усні пояснення по суті спору, проти позову заперечував з підстав наведених у письмових поясненнях.
У судовому засіданні 31.07.2025 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, суд
ІНФОРМАЦІЯ_7 між ІНФОРМАЦІЯ_1 (замовник) та ІНФОРМАЦІЯ_2 (виконавець) було укладено державний контракт № НОМЕР_3 на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення від ІНФОРМАЦІЯ_7 (далі - Контракт), згідно з п. 1.1 якого виконавець зобов'язується поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства України, умов і вимог цього Контракту товари оборонного призначення (далі - товар), найменування, технічні характеристики, кількість, вартість (ціна) та строки поставки яких зазначені у цьому Контракті та в специфікації товарів оборонного призначення (додаток 1 до Контракту), для подальшого використання Збройними Силами України, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити товар в строки і на умовах, визначених цим Контрактом.
Відповідно до п. 2.2 Контракту загальна вартість (ціна) товару за цим Контрактом становить ІНФОРМАЦІЯ_8.
Пунктом 2.9 Контракту передбачено, що за рішенням головного розпорядника бюджетних коштів розрахунки за товари здійснюються шляхом проведення попередньої оплати у розмірі до 97% від вартості (ціни) товару за Контрактом на строк не більше як на 6 місяців з дати перерахування першої частини коштів на рахунок виконавця у такому порядку:
до 97% від вартості товару за Контрактом здійснюється замовником на підставі рахунку, наданого виконавцем після надання замовнику дозволу уповноваженого органу з експортного контрою країни походження товару та країни, в якій розміщується постачальник товару здійснення міжнародної передачі товарів;
3% від вартості товару оплачується на підставі підписного сторонами акту приймання-передачі товару, за умови виконання всіх умов Контракту.
У п. 3.1 Контракту визначено, що поставка виконавцем та приймання замовником товару за цим Контрактом здійснюється відповідно до комплекту документації, що поставляється разом з товаром, у місці поставки на підставі товаросупровідних документів та видаткової накладної з оформленням сторонами акта приймання-передачі товару за Контрактом.
Датою виконання виконавцем зобов'язань щодо поставки партії товару є дата підписання сторонами акта приймання-передачі партії товару за Контрактом (п. 3.3 Контракту).
Згідно з п. 4.1 Контракту виконавець зобов'язаний поставити товар згідно з умовами цього Контракту не пізніше строку, визначеного в специфікації.
Відповідно до підп. 1 п. 7.2 Контракту у разі порушення строків поставки товару з виконавця стягується пеня у розмірі 0,1% вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.
У разі порушення виконавцем зобов'язань щодо строків поставки товару за умови здійснення замовником попередньої оплати, виконавець зобов'язаний сплатити на користь замовника проценти за користування коштами попередньої оплати (в частині вартості простроченого товару) у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, від дня порушення строку поставки товару до дня виконання виконавцем обов'язку щодо поставки товару, визначеного згідно з абзацом першим пункту 3.3 цього Контракту (підп. 4 п. 7.2 Контракту).
Контракт набирає чинності з дати підписання додаткової угоди про взяття бюджетних зобов'язань та діє до 01.03.2025, а в частині виконання гарантійних зобов'язань - до повного виконання (п. 11.1 Контракту).
05.06.2024 сторони уклали додаткову угоду № 1 до Контракту, якою пункт 2.2 Контракту виклали у новій редакцій.
Так, згідно з абзацом 3 пункту 2.2 Контракту в редакції додаткової угоди № 1 до Контракту обсяг фінансування та бюджетні зобов'язання за загальним фондом (КПКВК 2101150/11) у 2024 році ІНФОРМАЦІЯ_8.
У подальшому додатковими угодами № 3 від 05.11.2024, № 4 від 18.12.2024, № 5 від 06.02.2025 сторони вносили зміни до пункту 2.2 Контракту.
Відповідно до абзацу 1 пункту 2.2 Контракту в редакції додаткової угоди № 5 до Контракту загальна вартість (ціна) товару за цим Контрактом становить ІНФОРМАЦІЯ_9.
Платіжними інструкціями № 806 від 20.06.2024 на суму ІНФОРМАЦІЯ_21, № 807 від 20.06.2024 на суму ІНФОРМАЦІЯ_21, № 808 від 20.06.2024 на суму ІНФОРМАЦІЯ_21 позивач перерахував на рахунок відповідача попередню оплату в загальному розмірі ІНФОРМАЦІЯ_10.
Відповідно до специфікації товарів оборонного призначення, що є додатком 1 до Договору, у редакції додаткової угоди № 4 до Контракту, товар мав бути поставлений відповідачем п'ятьма партіями, а саме:
- 5 000 кг - упродовж 120 днів від дати здійснення авансового платежу;
- 4 000 кг - упродовж 150 днів від дати здійснення авансового платежу;
- 1 000 кг - упродовж 150 днів від дати здійснення авансового платежу;
- 800 кг - упродовж 180 днів від дати здійснення авансового платежу;
- 4 200 кг - упродовж 180 днів від дати здійснення авансового платежу.
Як зазначає позивач, товар у обсязі 10 800 кг був поставлений відповідачем вчасно, а залишок - обсягом 4 200 кг, поставлений за актом приймання-передачі товару від 28.01.2025, із простроченням, у зв'язку з чим позивач звернувся до відповідача із претензією № 11/2-452 від 10.01.2025, у якій вимагав сплатити ІНФОРМАЦІЯ_11.
У відповіді на претензію № 31.68/1505/852-25 від 03.02.2025 відповідач відмовив у задоволенні претензії, посилаючись на свій статус як посередника (комісіонера) та відсутність його вини у простроченні поставки.
З огляду на те, що товар був поставлений із простроченням, позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просить стягнути з відповідача на свою користь ІНФОРМАЦІЯ_4 пені, ІНФОРМАЦІЯ_5 штрафу та ІНФОРМАЦІЯ_6 процентів за користування коштами.
Узагальнені доводи відповідача, який заперечує проти задоволення позовних вимог полягають у тому, що позивач не враховує сутність спірних правовідносин, а саме те, що відповідач надавав посередницькі послуги як комісіонер, а тому не несе відповідальність за невиконання договору постачальником. Крім того зауважує, що прострочення сталося не з його вини. Посилаючись на зміни в законодавстві відповідач просить суд відмовити в позові в частині стягнення штрафу, а в іншій частині - зменшити розмір штрафних санкцій на 99%.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами Контракт, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Суд відзначає, що за Контрактом відповідач зобов'язався поставити позивачу товар, а відповідач - прийняти його і оплатити, що відповідає предмету договору поставки, а не договору комісії, за яким одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента (частина 1 статті 1011 Цивільного кодексу України).
Відтак, доводи відповідача, про те, що реальний характер правовідносин сторін є посередницьким, а відповідача було залучено до виконання поставки товару як посередника між позивачем і постачальником, зважаючи на наявність у нього спеціальних повноважень на право здійснення експорту та імпорту товарів військового призначення, суд відхиляє.
Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
У відповідності до частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Остання партія товару обсягом 4 200 кг, відповідно до умов Контракту та специфікації, мала бути поставлена відповідачем позивачу упродовж 180 днів від дати здійснення авансового платежу, а саме до 17.12.2024 включно.
Однак, як встановлено судом, поставка цієї партії товару відбулась 28.01.2025, що підтверджується Актом приймання-передачі товару за Контрактом від 28.01.2025, тобто із порушенням встановленого строку.
Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як встановлено частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Аналогічні положення закріплені також у Контракті.
Так, відповідно до підп. 1 п. 7.2 Контракту у разі порушення строків поставки товару з виконавця стягується пеня у розмірі 0,1% вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.
З огляду на викладене, оскільки неналежне виконання відповідачем зобов'язання за Договором підтверджується матеріалами справи, обставин, які є підставою для звільнення відповідача від відповідальності, не встановлено, позовна вимога про стягнення з відповідача пені, нарахованої на підставі п. 7.2 Договору за прострочення виконання зобов'язання, визнається судом обґрунтованою.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в розмірі ІНФОРМАЦІЯ_4, за період з 19.12.2024 до 27.01.2025 із суми ІНФОРМАЦІЯ_12, суд встановив його арифметичну правильність, у зв'язку з чим у цій частині позов підлягає задоволенню в заявленому розмірі.
Відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Судом встановлено, що прострочення відповідачем поставки останньої партії товару тривало понад 30 днів, що зумовлює для нього настання правових наслідків у вигляді сплати штрафу в розмірі 7% від вартості непоставленого товару.
Виходячи з викладеного, сума штрафу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить ІНФОРМАЦІЯ_5.
При цьому суд враховує, що 09.01.2025 Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб», який набрав чинності 28.02.2025.
Відповідно до пункту 1 статті 17 цього Закону він набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через шість місяців з дня набрання ним чинності, крім:
частини другої статті 13, яка вводиться в дію через три роки та шість місяців з дня набрання чинності цим Законом;
пункту 4 цієї статті, який вводиться в дію з дня набрання чинності цим Законом.
Пунктом 4 статті 17 цього Закону встановлено, що положення абзацу третього частини другої статті 231 Господарського кодексу України в частині стягнення штрафу в розмірі 7 відсотків вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання зобов'язання, не застосовується до виконавців державних контрактів (договорів) з оборонних закупівель, які виконуються у період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, та не завершені на день набрання чинності цим Законом.
Між тим, за приписом частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Закріплений у статті 58 Конституції України принцип незворотності дії закону та інших нормативно-правових актів у часі «lex ad praeterian non valet» полягає в тому, що дія їх не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання ними чинності, за винятком випадку коли закон або інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював і Конституційний Суд України. Зокрема, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 №1-зп, від 09.02.1999 №1-рп/99, від 05.04.2001 №3-рп/2001, від 13.03.2012 №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Статтею 5 Цивільного кодексу України визначено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Системний аналіз викладеного дає змогу виокремити два випадки зворотної дії норм цивільного/господарського законодавства: 1) коли акт законодавства пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність; 2) якщо законодавець встановлює спеціальні випадки зворотної дії актів законодавства (висновок судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16).
Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 виснував, що положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).
З урахуванням викладеного, а також беручи до уваги те, що законодавець не передбачив зворотну (ретроактивну) дію пункту 4 статті 17 Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб», суд дійшов висновку про те, що зазначена норма не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, оскільки факт неналежного виконання зобов'язання мав місце до набрання нею чинності, а до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
З цих же підстав суд не бере до уваги і посилання позивача на положення статті 121-1 Бюджетного кодексу України.
Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення пені, суд зазначає наступне.
Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму, потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника в кожному окремому випадку.
Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України).
Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.
У постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 викладено узагальнюючий висновок щодо визначення підстав для зменшення розміру неустойки, нарахованої за порушення зобов'язання, відповідно до якого чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.
Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями статті 233 Господарського кодексу України і частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.
У зв'язку з викладеним, Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
За загальним правилом, у вирішенні питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суд, зокрема, бере до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання, а також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру неустойки.
Обставини справи свідчать про те, що зобов'язання із поставки перших чотирьох партій товару були виконані відповідачем належним чином, тобто своєчасно і у повному обсязі. Із простроченням було поставлено лише останню партію товару в обсязі 4 200 кг.
Як зазначає відповідач, несвоєчасне виконання зобов'язання пов'язане із складністю ланцюга доставки, що суд вважає обґрунтованим з огляду на вид товару, що постачався.
З урахуванням викладеного, зважаючи на ступінь виконання відповідачем зобов'язання, а саме належне виконання зобов'язання щодо поставки перших чотирьох партій товару, поважні причини та відсутність доказів завдання позивачу збитків внаслідок порушення відповідачем строку поставки п'ятої партії товару, беручи до уваги компенсаційний характер неустойки, дискрецію суду для вирішення питання щодо зменшення неустойки і розміру, до якого вона має бути зменшена, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є зменшення розміру належної до стягнення з відповідача пені до 1%, що становить ІНФОРМАЦІЯ_15, що забезпечить збалансованість інтересів сторін, оскільки надасть позивачу за первісним позовом розумну компенсацію за невиконання зобов'язання та одночасно дозволить відповідачу отримати мінімальний прибуток за наслідком виконання Контракту.
У цьому висновку суд також враховує й те, що майнова сфера позивача відновлюється застосуванням договірного обов'язку відповідача сплатити окрім штрафу, про зменшення кого відповідач клопотання не заявляв, проценти за користування коштами попередньої оплати.
Так, підпунктом 4 пункту 7.2 Контракту передбачено, що у разі порушення виконавцем зобов'язань щодо строків поставки товару за умови здійснення замовником попередньої оплати, виконавець зобов'язаний сплатити на користь замовника проценти за користування коштами попередньої оплати (в частині вартості простроченого товару) у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, від дня порушення строку поставки товару до дня виконання виконавцем обов'язку щодо поставки товару, визначеного згідно з абзацом першим пункту 3.3 цього Контракту.
Порядок нарахування процентів за користування чужими коштами визначається нормами Цивільного кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (частина 2 статті 536 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 3 статті 693 Цивільного кодексу України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.
Отже, якщо покупець був зобов'язаний здійснити попередню оплату, то на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України у разі прострочення продавцем передачі товару.
Наведене дає підстави для висновку, що положення частини 3 статті 693 Цивільного кодексу України являють собою особливий (спеціальний) спосіб захисту покупця товару, який здійснив попередню оплату, від неналежного виконання зобов'язань з боку продавця, відповідно до якої на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.
За своєю правовою природою проценти є винагородою (платою) за користування грошовими коштами. Натомість неустойка є видом забезпечення виконання зобов'язання та за своєю правовою природою є штрафною санкцією, яка може застосовуватись до боржника у разі порушення ним зобов'язання.
Відтак передбачені статтею 536 та частиною 3 статті 693 Цивільного кодексу України проценти мають зовсім іншу правову природу, ніж неустойка (пеня, штраф), виступають способом захисту прав та інтересів покупця, який, здійснивши оплату продукції на умовах попередньої її оплати, набув також статусу кредитора за договором по відношенню до продавця до моменту передання йому такої продукції. При цьому до моменту пред'явлення покупцем вимоги до продавця про повернення суми попередньої оплати відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, користування продавцем грошовими коштами попередньої оплати як сумою позики буде вважатися правомірним, на які покупець як кредитор може правомірно нараховувати проценти за користування. Натомість після пред'явлення покупцем продавцю такої вимоги (про повернення суми попередньої оплати відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України) за умови непоставки продавцем покупцю товару та неповернення суми попередньої оплати у продавця виникає грошове зобов'язання з повернення суми попередньої оплати, а користування продавцем цими коштами буде неправомірним. У такому випадку покупець втрачає право на нарахування продавцю на суму цих коштів процентів, передбачених частиною третьою статті 693 Цивільного кодексу України, та разом з цим набуває право на нарахування та стягнення з продавця процентів, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, що нараховуються внаслідок прострочення боржником (у даному випадку - продавцем) грошового зобов'язання (з повернення попередньої оплати) та які є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання на відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима.
З огляду на різну правову природу проценти, передбачені частиною 3 статті 693 Цивільного кодексу України, не можуть бути ототожнені з неустойкою та процентами, передбаченими частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
Крім того, правова природа передбаченої договором плати за користування чужими грошовими коштами не залежить від встановленого сторонами у договорі способу обчислення такої плати.
Передбачене статтею 536, частиною 3 статті 693, частиною 1 статті 1048, частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України право сторін на встановлення плати за користування грошовими коштами (попередньою оплатою, позикою) з урахуванням положень статті 6 та частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України слід розуміти як право сторін на визначення саме розміру процентів і порядку їх сплати, а не обрання ними іншого способу оплати.
Аналогічні висновки викладено в постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 910/14180/18.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що вирішуючи питання про зменшення розміру процентів річних, у постанові від 15.09.2020 в справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду, посилаючись на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, зазначила, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Проте будь-яких висновків щодо права суду на зменшення процентів за користування чужими грошовими коштами, нарахованих відповідно до статей 536, 693 Цивільного кодексу України, Велика Палата Верховного Суду не робила.
Оскільки передбачені Контрактом проценти не є неустойкою (штрафом, пенею) та не є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання, а є саме процентами за користування попередньою оплатою відповідно до частини 3 статті 693 Цивільного кодексу України та стягуються незалежно від наявності вини боржника, тобто є боргом, тому зменшення їх розміру на підставі частини 1 статті 233 Господарського кодексу України та частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України неможливе.
Наведене відповідає правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 18.11.2021 у справі № 921/395/20, у якій Верховий Суд досліджував можливість зменшення нарахованої суми процентів за користування товарним кредитом відповідно до частини 5 статті 694 Цивільного кодексу України.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок процентів суд встановив, що базою їх нарахування була сума, що дорівнює 97% вартості непоставленого товару - ІНФОРМАЦІЯ_13.
Як встановлено судом в якості попередньої оплати позивачем було перераховано відповідачу ІНФОРМАЦІЯ_10, що становить 97% від первинної ціни Контракту в розмірі ІНФОРМАЦІЯ_8.
У подальшому внаслідок збільшення ціни за одиницю товару сторони вносили відповідні зміни до Контракту, внаслідок яких ціна Договору збільшилася до ІНФОРМАЦІЯ_9.
Водночас зі змісту специфікації товарів оборонного призначення, що є додатком 1 до Договору, у редакції додаткової угоди № 4 до Контракту, вбачається, що вартість за одиницю товару для останньої партії залишилася незмінною.
Отже, позивачем правильно визначено суму попередньої оплати, що була сплачена за товар, щодо якого допущено прострочення, що становить ІНФОРМАЦІЯ_13 і саме вона має бути базою нарахування процентів відповідно до підпункту 4 пункту 7.2 Контракту.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок процентів в розмірі ІНФОРМАЦІЯ_14, за період з 19.12.2024 до 27.01.2025 із суми ІНФОРМАЦІЯ_13, суд встановив його арифметичну правильність, у зв'язку з чим у цій частині позов підлягає задоволенню в заявленому розмірі.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи викладене в сукупності, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд встановив обґрунтованість заявленого позову, у зв'язку з чим, ураховуючи висновок суду про зменшення розміру пені, наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі ІНФОРМАЦІЯ_15, штрафу в розмірі ІНФОРМАЦІЯ_5 та процентів в розмірі ІНФОРМАЦІЯ_14.
У разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено (див. постанову Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 910/143/19).
Відтак, витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі ІНФОРМАЦІЯ_20, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 (АДРЕСА_2; ідентифікаційний код НОМЕР_2) на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) пеню в розмірі ІНФОРМАЦІЯ_16., штраф в розмірі ІНФОРМАЦІЯ_17., проценти в розмірі ІНФОРМАЦІЯ_18 та витрати по сплаті судового збору в розмірі ІНФОРМАЦІЯ_19.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 01.08.2025.
Суддя Т.П. Капцова