пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
29 липня 2025 року Справа № 903/500/25
Господарський суд Волинської області у складі головуючої судді Бідюк С.В., за участі секретаря судового засідання Королюка І.В. розглянувши матеріали по справі
за позовом: Приватного підприємства “Сучасне опалення», м. Ковель, Волинська обл.
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Шинака-Україна», с. Струмівка, Луцький р-н., Волинська обл.
про стягнення 84 422,15 грн,
В засіданні брали участь:
від позивача: Виш А.А.
від відповідача: н/з
09.05.2025 через підсистему “Електронний суд» надійшла позовна заява Приватного підприємства “Сучасне опалення» до Товариства з обмеженою відповідальністю “Шинака-Україна» про стягнення 110 143,90 грн, з яких: 89 422,15 грн основного боргу, 12 725,27 грн інфляційних втрат, 3 527,88 грн 3% річних, 4468,66 грн пені.
Позовна заява обґрунтована неналежним виконанням відповідачем, взятих на себе згідно договору купівлі-продажу №19-П від 20.07.2023, зобов'язань щодо оплати отриманого товару.
Ухвалою суду від 13.05.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Встановлено: відповідачу - строк не пізніше ніж протягом 15 календарних днів з дня вручення цієї ухвали подати суду відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову при їх наявності, який відповідатиме приписам статті 165 ГПК України. Одночасно копію відзиву з долученими до нього документами надіслати позивачу, докази відправки надати суду; строк не пізніше ніж протягом 5 календарних днів з дня отримання відповіді на відзив подати суду заперечення на відповідь на відзив з доказами надіслання позивачу; позивачу - строк не пізніше ніж протягом 5 календарних днів з дня отримання відзиву на позов подати відповідь на відзив з доказами надіслання відповідачу. У разі наявності заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження відповідачу подати суду заяву із обґрунтуванням заперечень протягом 15 календарних днів з дня вручення цієї ухвали, позивачу - протягом 5 календарних днів з дня отримання відзиву.
Відповідач ухвалу суду отримав 13.05.2025.
Строк для подання відзиву - по 28.05.2025.
28.05.2025 надійшов відзив відповідача, згідно якого позовні вимоги визначає в сумі 84422,15 грн основного боргу. Зазначає, що 01.05.2025 товариством здійснено часткове погашення боргу в сумі 5 000 грн. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій та витрат на професійну правничу допомогу просить відмовити.
Крім того, у відзиві відповідач просить здійснити перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження. Клопотання обґрунтоване, запереченнями товариства щодо суми боргу, що потребує дослідження руху коштів та уточнення розрахунків. Заперечення стосуються також як вихідної бази для розрахунку штрафних санкцій, так і застосованих періодів, ставок та відповідності законодавчим обмеженням (зокрема, ч. 6 ст. 232 ГК України щодо пені). Доведення цих заперечень та надання детальних контррозрахунків потребує ретельного дослідження фінансових документів та аргументації, що виходить за рамки спрощеного письмового провадження. Наявність зустрічних питань щодо виконання позивачем своїх договірних та податкових зобов'язань - однією з ключових причин затримки остаточного розрахунку з боку відповідача було неналежне виконання позивачем своїх зобов'язань щодо своєчасної та повної реєстрації податкових накладних на поставлений товар. Це питання має прямий фінансовий вплив на відповідача (право на податковий кредит) і свідчить про наявність елементів спору, що стосуються зустрічного виконання зобов'язань. Розгляд справи за правилами загального позовного провадження сприятиме мирному врегулюванню спору.
Ухвалою суду від 29.05.2025 здійснено перехід від спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 10 червня 2025 року о 11:30 год.
У заяві від 30.05.2025 позивач просить зменшити розмір позовних вимог у зв'язку з частковою оплатою відповідачем боргу в сумі 5 000 грн та стягнути з відповідача 84 422,15 грн.
02.06.2025 надійшла відповідь позивача на відзив, згідно якої позовні вимоги підтримує. Зазначає, що позивач не уникав та належно виконував свій обов'язок щодо документального оформлення операцій в частині реєстрації податкових накладних на весь обсяг поставленого та оплаченого товару.
Відповідач у запереченнях на відповідь на відзив зазначає, що позивач повністю відмовився від своїх первісних вимог про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних на загальну суму 20 787,01 грн. Такі дії свідчать про усвідомлення позивачем неспроможності довести законність та коректність цих нарахувань, що повністю підтверджує позицію відповідача щодо їх необґрунтованості, викладену у відзиві. При цьому, вказані дії можуть свідчити про можливість в ході судового провадження дійти до мирного врегулювання даного спору. Обов'язок позивача зареєструвати ПН є зустрічним зобов'язанням по відношенню до обов'язку відповідача оплатити товар у повному обсязі, включаючи суму ПДВ.
У клопотанні від 09.06.2025 відповідач просить відкласти підготовче засідання з метою надання сторонам можливості врегулювати спір в добровільному порядку.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти, відповідно, збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.
Оцінивши заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, господарський суд встановив, що позивач зменшив кількісний показник заборгованості, у зв'язку з чим заява приймається до розгляду, а тому має місце нова ціна позову - 84 422,15 грн.
У судовому засіданні представниця позивача підтвердила ведення між сторонами перемовин щодо врегулювання спору.
Враховуючи вищевикладене, клопотання відповідача, з метою повного та всебічного розгляду справи, надання учасникам справи можливості скористатися своїм правом на врегулювання спору в добровільному порядку, виконання мети підготовчого провадження, суд дійшов висновку про відкладення підготовчого засідання на 25.06.2025 о 10 год 30 хв.
Позивач у поясненнях від 25.06.2025 та представниця у судовому засіданні зазначають, що ПП “Сучасне опалення» відмовилось від пропозиції ТОВ “Шинака-Україна» щодо мирного врегулювання спору шляхом підписання запропонованого проекту мирової угоди, у зв'язку з чим позивач підтримує позовні вимоги та просить суд позов задовольнити повністю.
Враховуючи виконання мети підготовчого провадження, відсутність не розглянутих заяв/клопотань, суд протокольною ухвалою від 25.06.2025 закрив підготовче провадження, розгляд справи по суті призначив на 15.07.2025 на 11:00 год.
11.07.2025 від позивача надійшла заява про стягнення з ТОВ “Шинака-Україна» витрат на професійну правничу допомогу у сумі 19 000 грн.
У клопотанні від 15.07.2025 відповідач просить відкласти розгляд справи по суті з метою надання сторонам можливості врегулювати спір в добровільному порядку з урахуванням наданого відповідачем нового проекту мирової угоди.
Представниця позивача заперечила клопотання про відкладення розгляду справи.
З огляду на вищевикладене, надходження заяви позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у сумі 19 000 грн, клопотання відповідача, з метою повного та всебічного розгляду справи, надання учасникам справи можливості скористатися своїм правом на врегулювання спору в добровільному порядку, суд прокольною ухвалою від 15.07.2025 розгляд справи по суті відклав на 29.07.2025 о 11 год 30 хв.
У поясненнях від 24.07.2025 відповідач просить позовні вимоги задовольнити частково та стягнути 84 422,15 грн. Заявлену позивачкою правову допомогу просить зменшити до 2 000 грн. У разі задоволення позовних вимог просить розстрочити виконання рішення суду на 8 місяців.
Позивач у поясненнях від 22.07.2025, 28.07.2025 позовні вимоги підтримує. Зазначає, що заявлені витрати на правову допомогу в сумі 19 000 грн підтверджені належними доказами. Розмір вказаних вимог обумовлений в тому числі переходом від стадії спрощеного позовного провадження до загального за заявою відповідача. У задоволенні заяви відповідача про розстрочення виконання рішення суду просить відмовити, оскільки незадовільний фінансовий стан відповідача, який не підтверджений жодними доказами, не є підставою для розстрочення виконання рішення суду.
У судовому засіданні представниця позивача позовні вимоги підтримала повністю.
Відповідач правом участі у судовому засіданні не скористався, повноважного представника не направив, хоч був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.
Заслухавши пояснення представниці позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -
20.07.2023 між ПП «Сучасне опалення» (продавець) та ТОВ «Шинака-Україна» (покупець) укладено договір купівлі-продажу №19-П, згідно умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупцеві товар згідно специфікації (додаток 1), а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити його вартість на умовах даного договору (п. 1.1). Загальна ціна даного договору 1 689 329,00 грн. (п. 2.1). Платник зобов'язується провести розрахунок за отриманий товар шляхом 100% післяплати на рахунок продавця, який зазначено в реквізитах даного договору протягом 3 (трьох) банківських днів з дати отримання товару (п. 2.2). Передача товару від продавця покупцю здійснюється на умовах: FCA, вул. Дачний масив, 1, с. Кульчин, Луцького району Волинської області (Інконтермс 2010) (п. 3.2). Передача товару від продавця покупцю оформляється видатковою накладною, яка підписується сторонами (п. 3.3). Право власності на товар та ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару до покупця переходить в момент передачі товару від продавця покупцю з моменту підписання сторонами накладної (п. 3.4). Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов'язань згідно даного договору (п. 8.1).
Сторонами підписано специфікацію, якою визначено назву товару, його кількість та його ціну (додаток 1 до договору від 20.07.2023 №19-П).
За приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частин першої та другої статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 664 ЦК України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.
Згідно ст. 670 ЦК України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ст. 693 ЦК України).
Відповідно до ст.173 Господарського кодексу України та ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч.ч. 1, 7 ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
На виконання умов договору позивачем поставлено, а відповідачем отримано товар на загальну суму 1 156 155,42 грн, що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними (а.с. 16-28).
Відповідачем свої зобов'язання з оплати отриманого товару виконано частково, у зв'язку з чим заборгованість становить 84 422,15 грн, яка підтверджена матеріалами справи, визнана відповідачем, підставна і підлягає до стягнення з відповідача, оскільки в силу ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
При цьому посилання відповідача на можливе порушення позивачем зобов'язань щодо своєчасної/несвоєчасної реєстрація податкової накладної на суму ПДВ 20 376,12 грн, не є предметом розгляду даної справи та не є обставиною, яка звільняє відповідача від виконання зобов'язань за договором купівлі-продажу №19-П від 20.07.2023.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 19 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
У гл. 8 роз. I ГПК України закріплений інститут судових витрат.
Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи (див. п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц).
Статтею 123 ГПК України, яка визначає види судових витрат, встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (ст. 126 ГПК України).
Порядок розподілу судових витрат визначений у ст. ст. 129 - 130 ГПК України. Так, за ч. 4 ст. 129 ГПК України розподіл інших судових витрат, пов'язаних з розглядом справи та встановлює, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру заявлених вимог.
Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначає правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні.
За приписами ст. 1 цього Закону:
- договір про надання правничої допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт - оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону);
- представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 цього Закону);
- інші види правничої допомоги - це види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону).
Види адвокатської діяльності визначає ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", відповідно до якої ними, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Частинами 1 - 3 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Тобто, гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру і погодинної оплати (див. п. 4.20 постанови Верховного Суду від 15.04.2025 у справі № 910/6138/24).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
Водночас, за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно ч. 1 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
У позовній заяві позивачем заявлені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10000 грн.
У заяві від 11.07.2025 позивач просить стягнути з відповідача 19 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
05.06.2025 між ПП «Сучасне опалення» (клієнт) та Виш А.А. укладено договір про надання правничої допомоги №01/05-06, предметом якого є домовленість сторін про захист прав та представництва інтересів клієнта адвокатом (за умови належного забезпечення з відшкодуванням фактичних витрат, які були необхідні для виконання доручення) за винагороду за надання юридичних послуг, зокрема в господарській справі (п. 2.1). Розмір винагороди встановлюється додатковою угодою до даного договору (п. 2.2).
Додатковою угодою від 29.04.2025 сторонами визначено розмір винагороди адвоката та порядок її оплати:
- підготовка матеріалів та подання до суду позовної заяви про стягнення з ТОВ «Шинака-Україна» суми заборгованості по оплаті поставленого товару згідно договору купівлі-продажу №19-П від 20.07.2023, супроводження судової справи з написання процесуальних документів відповіді на відзив тощо - 10 000 грн;
- при проведенні судових засідань - участь у судовому засіданні - 3 000 грн за одне судове засідання.
Сторонами підписано акт здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг) №3/01/05-06 від 07.07.2025, згідно якого адвокатом надана, а замовником прийняті роботи загальною вартістю 19 000 грн, зокрема:
- підготовка матеріалів та подання до суду позовної заяви про стягнення з ТОВ «Шинака-Україна» суми заборгованості по оплаті поставленого товару згідно договору купівлі-продажу №19-П від 20.07.2023, супроводження судової справи з написання процесуальних документів відповіді на відзив тощо - 10 000 грн;
- при проведенні судових засідань - участь у судовому засіданні - 3 000 грн за одне судове засідання, участь у судових засіданнях 10.06.2025, 25.06.2025, запланована участь 15.07.2025, - 9 000 грн.
Оплата послуг адвоката в сумі 19 00 грн ПП «Сучасне опалення» підтверджується квитанцією від 07.07.2025 №3/01/05-06.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у п. 6.35 постанови від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22 сформулював висновок про те, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Усталеним у судовій практиці є те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію "реальності" адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію "розумності" їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує і ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Здійснюючи аналіз вказаних вище норм права, Велика Палата Верховного Суду, Верховний Суд також неодноразово зазначали таке:
- нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (див. п. п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19);
- не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18);
- у разі недотримання вимог ч. 5 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 5 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22);
- витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України (див. п. 6.5 постанови об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.03.2019 у справі № 922/445/19).
У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 126 ГПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 129 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).
Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п'ятою статті 129 ГПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч.4 ст.126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Дослідивши заяву ПП «Сучасне опалення» про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, надані докази в їх сукупності, враховуючи предмет спору та складність справи, об'єм фактично наданих послуг, з метою дотримання співмірності, обґрунтованості та пропорційності при вирішенні питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, які є доведеними, документально обґрунтованими, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу.
Надавши оцінку співмірності суми витрат зі складністю та об'ємом справи, відповідності цієї суми критеріям реальності, розумності розміру витрат, беручи до уваги об'єм наданих правових послуг, заперечення відповідача, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу та стягнення з відповідача 9 500 грн витрат на професійну правничу допомогу, натомість в іншій частині заява задоволенню не підлягає.
Такий розмір відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру і ці витрати є співрозмірні з наданими адвокатом послугами.
При цьому, клопотання ТОВ «Шинака-Україна» про зменшення витрат позивача на професійну правничу допомогу до 2 000 грн є необґрунтованим та не підтвердженим відповідними доказами.
Контррозрахунок відповідача з відповідними обґрунтуваннями щодо зменшення витрат на професійну правничу допомогу до 2 000 грн відсутні.
Посилання боржника на необґрунтованість вартості участі представника підприємства у судових засіданнях з врахуванням того, що явка учасників справи не визнавалась судом обов'язковою, не береться судом до уваги.
Є сталою практика Верховного Суду, що беручи на себе обов'язок щодо здійснення представництва інтересів клієнта в суді, адвокат бере на себе відповідальність не лише за якусь одну дію, наприклад, написання процесуального документа чи виступ у суді, а бере на себе обов'язок вчинення комплексу дій, метою яких є забезпечення реалізації та захисту прав і обов'язків клієнта. Отже, участь у судовому засіданні є не формальною присутністю на ньому, а є підготовкою адвоката до цього засідання, витраченим часом на дорогу до судового засідання та у зворотному напрямку, його очікуванням та безпосередньою участю у судовому засіданні. Такі стадії представництва інтересів у суді, як прибуття на судове засідання та очікування цього засідання, є невідворотними та не залежать від волі чи бажання адвоката. При цьому паралельно вчиняти якісь інші дії на шляху до суду чи під залом судового засідання адвокат не може та витрачає на це свій робочий час.
Враховуючи вищевикладене, судом враховано, що такі стадії, як участь та прибуття до суду з врахуванням витраченого адвокатом на це часу, є складовими правничої допомоги, які в комплексі з іншими видами правничої допомоги сприяють забезпеченню захисту прав та інтересів клієнта.
Крім того, судом враховано, що перехід до розгляду справи від спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи до загального позовного провадження, здійснено судом за заявою саме відповідача, а не позивача.
У поясненнях від 24.07.2025 відповідач просить розстрочити виконання рішення з графіком погашення заборгованості у 8 місяців.
За змістом ст. 331 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Виходячи із вищенаведеного розстрочка виконання судового рішення у судовому порядку, повинна бути пов'язана з об'єктивними, непереборними, тобто виключними обставинами, що ускладнюють вчасне його виконання.
Господарський процесуальний кодекс України не містить конкретних підстав та застережень відстрочки чи розстрочки, а лише встановлює критерії, що істотно ускладнюють виконання рішення суду або роблять його неможливим.
У зв'язку з тим, що розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача, при її наданні, суди в цілях вирішення питання про можливість її надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду, повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання розстрочки виконання судового рішення.
Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..", а у системному розумінні даної норми і національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.
Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом.
Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже, сама можливість надання розстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.
Із підстав, умов та меж надання розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача і боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатись законним та справедливим.
До того ж, у судових актах повинні бути наведені мотиви задоволення такої заяви про розстрочку з посиланням на відповідні документи. Натомість, посилання в судових актах лише на норми ст. 331 ГПК України не може слугувати обґрунтуванням вимоги.
Питання щодо надання розстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватись господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які беруть участь у справі.
Таким чином, необхідною умовою задоволення заяви про надання розстрочки виконання рішення суду є з'ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати як доводи позивача, так і заперечення відповідача, а також дотримуватись розумно встановленого строку розстрочки.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.03.2023 у справі №920/167/22.
Заява про розстрочку виконання рішення суду обґрунтована тим, що фінансовий стан підприємства, що склався на поточний момент, унеможливлює одномоментне вилучення з обігу повної суми боргу без завдання непоправної шкоди основній господарській діяльності. ТОВ «Шинака-Україна» є діючим підприємством, яке має значні поточні фінансові зобов'язання перед іншими контрагентами, бюджетом (щодо сплати податків та зборів) та перед своїми працівниками (щодо виплати заробітної плати). Примусове списання повної суми заборгованості може призвести до касового розриву, зриву виконання інших договірних зобов'язань та виникнення заборгованості по заробітній платі, що є неприпустимим. Важливою обставиною є наявність невирішеної фінансової претензії між сторонами щодо незареєстрованої податкової накладної на суму ПДВ 20 376,12 грн. Надання розстрочки надасть сторонам необхідний час для остаточного врегулювання цього питання в позасудовому порядку. Це дозволить уникнути нового судового процесу та пов'язаних з ним значних витрат часу та коштів для обох сторін, що повністю відповідає принципу процесуальної економії.
Верховним Судом у постанові від 27.02.2019 по справі № 796/43/2018 наголошено, що при вирішенні питання щодо можливості відстрочення чи розстрочення виконання рішення, суд повинен враховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору та інші обставини. Матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду і підлягає оцінці у сукупності з іншими фактичними обставинами
Суд звертає увагу на те, що скрутне фінансове становище не є тією виключною обставиною в розумінні статті 331 Господарського процесуального кодексу України, необхідною для розстрочення виконання судового рішення.
В той же час, відповідачем не подано суду будь-яких доказів на підтвердження реального скрутного фінансового становища товариства, зокрема фінансову звітність, рух коштів по рахунку, наявність значної кредиторської заборгованості, виписку по рахунку тощо.
Судом взято до уваги те, що відповідач, визнаючи заборгованість в сумі 84 422,15 грн, неодноразово звертаючись до позивача з пропозицією про укладення мирової угоди, не здійснив жодних платежів на виконання своїх зобов'язань з моменту надходження позовної заяви до суду.
Отже, обставини, на які посилається відповідач не є об'єктивними, виключними обставинами, що ускладнюють виконання судового рішення у встановлений строк або фактично унеможливлюють таке.
Суд зазначає, що згідно з частиною 1 статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Отже, вказані вище правові норми зазначають, що підприємство організовує свою господарську діяльність на власний ризик, що як наслідок, покладає на останнє нести тягар несприятливих наслідків такої діяльності.
Приписами статті 129-1 Конституції України, статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статтями 18, 326 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності встановленої законом.
Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини, право на суд, яке захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997).
Існування заборгованості, підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008).
У цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов'язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення. Вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але перш за все повинен взяти до уваги такі ж негативні наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.
Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення Європейського Суду з прав людини від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції", від 06.03.2003 у справі "Ясюнієне проти Литви").
Суд зазначає, що у даному випадку відповідач просить суд розстрочити виконання рішення на вісім місяців, проте жодним чином не обґрунтовує запропонований термін розстрочення та не надає жодних доказів на підтвердження того, що внаслідок такого розстрочення рішення суду у даній справі буде реально виконане.
Суд критично відноситься до посилань відповідача на наявність між сторонами невирішеної фінансової претензії відповідача до позивача щодо незареєстрованої податкової накладної на суму ПДВ 20 376,12 грн, оскільки невиконання, на думку відповідача, будь-яких зустрічних зобов'язань позивача, не є тією виключною обставиною для розстрочки виконання рішення суду у розумінні статті 331 ГПК України.
Щодо неодноразового звернення відповідача до позивача з пропозиціями укласти мирову угоду, то суд зазначає, що прийняття/неприйняття такої пропозиції є визначеним чинним законодавством правом позивача, а не обов'язком.
Принагідно слід зазначити, що безпідставне надання розстрочки виконання судового рішення без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період, без дотримання балансу інтересів сторін, позбавляє стягувача можливості захистити свої права та отримати задоволення своїх грошових вимог у процедурі примусового виконання судового рішення.
За таких обставин, враховуючи матеріальні інтереси обох сторін та приймаючи до уваги, що відповідачем всупереч приписам частини 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України не надано жодних доказів неможливості чи утруднення на даний час виконання рішення суду, винятковості випадку, з наявністю якого процесуальний закон пов'язує можливість надання розстрочення виконання судового рішення, суд приходить до висновку, що заява ТОВ “Шинака-Україна» про розстрочку виконання рішення суду не підлягає задоволенню.
При зверненні до суду з позовом про стягнення грошових коштів в сумі 84 422,15 грн позивачем сплачений мінімальний судовий збір в сумі 3 028 грн.
Суд зазначає, що позивач подав позовну заяву до господарського суду через підсистему «Електронний суд», у відповідності до вимог ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», яка визначає, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, а тому позивачу за подання позову належало сплатити судовий збір у розмірі 2422,40 грн (3028,00 грн * 0,8).
Згідно з ст. 130 ГПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Враховуючи визнання позову в сумі 84 422,15 грн відповідачем до початку розгляду справи по суті, 50% ставки судового збору, сплаченого позивачем за розгляд даної позовної заяви становить 1 211,20 грн, яка підлягає поверненню позивачу на підставі ст. 130 ГПК України у зв'язку з визнанням відповідачем позову до початку розгляду справи по суті.
Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в розмірі 50% в сумі 1 211,20 грн відповідно до ст. ст. 129 - 130 ГПК України слід покласти на нього.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 74, 76-80, 86, 129, 130, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю “Шинака-Україна» (вул. Рівненська, 4, с. Струмівка, луцький р-н., Волинська обл., код ЄДРПОУ 30659358) на користь Приватного підприємства «Сучасне Опалення» (вул. Олександра Олеся, 17, м. Ковель, Волинська обл., код ЄДРПОУ 42545467) 84 422,15 грн основного боргу, 1 211,20 грн витрат по сплаті судового збору, 9 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, а всього: 95 133,35 грн (дев'яносто п'ять тисяч сто тридцять три грн 35 коп).
3. Головному управлінню Державної казначейської служби України у Волинській області повернути Приватному підприємству «Сучасне Опалення» (вул. Олександра Олеся, 17, м. Ковель, Волинська обл., код ЄДРПОУ 42545467) судовий збір у сумі 1 211,20 грн, сплачений згідно платіжної інструкції від 16.04.2025 №1047 в сумі 3 028 грн.
4. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Шинака-Україна» від 24.07.2025 про розстрочення виконання рішення суду відмовити.
5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. ст. 255, 256 ГПК України.
Повний текст рішення складено 01.08.2025.
Суддя С. В. Бідюк