пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
01 серпня 2025 року Справа № 903/566/25
Господарський суд Волинської області у складі головуючої судді Бідюк С.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом: Акціонерного товариства “Українська залізниця» в особі філії “Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд», м. Львів
до відповідача: Сидорука Василя Антоновича, м. Ковель, Волинська обл.
про стягнення 198 005,83 грн,
Без повідомлення (виклику) учасників справи
30.05.2025 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства “Українська залізниця» в особі філії “Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» до Сидорука Василя Антоновича про стягнення 198005,83 грн неустойки.
Ухвалою суду від 03.06.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач ухвалу суду отримав 06.06.2025.
Строк для подання відзиву - по 23.06.2025.
18.06.2025 надійшов відзив відповідача, згідно якого позовні вимоги заперечує. Зазначає, що 29.01.2021 внесено запис до ЄДРПОУ про припинення суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи Сидорука Василя Антоновича, у зв'язку із чим, з поміж усього іншого, вважає, що даний спір підсудний загальним місцевим судам, а не господарському суду. Просить застосувати наслідки спливу позовної давності щодо заявлених вимог та відмовити в позові повністю.
Позивач відзив відповідача отримав 24.06.2025.
Строк для подання відповіді на відзив - по 30.06.2025.
25.06.2025 надійшло клопотання позивача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін. Заява обґрунтована тим, що дана справа має важливе значення для позивача. Крім того, позивач має бажання надати усні пояснення по суті спору, додаткові пояснення та докази по справі.
Ухвалою суду від 27.06.2025 у задоволенні заяви Акціонерного товариства “Українська залізниця» в особі філії “Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» від 25.06.2025 про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін відмовлено.
Позивач у відповіді від 26.06.2025 на відзив позовні вимоги підтримує. Зазначає, що даний спір пов'язаний з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася Сидоруком Василем Антоновичем, як фізичною особою-підприємцем, а отже відноситься до юрисдикції Господарського суду Волинської області. Предметом позовної заяви є стягнення неустойки за період з квітня по грудень 2020 року, отже неоплата неустойки відбулася під час дії п. 12 “Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного кодексу України, а тому строки позовної давності не сплинули.
Відповідач відповідь на відзив отримав 26.06.2025.
Строк для подання заперечень на відповідь на відзив - по 01.07.2025.
27.06.2025 надійшли заперечення відповідача на відповідь на відзив, згідно яких зазначає, що навіть у випадку застосування загальної позовної давності то для позивача все одно сплив строк позовної давності 31.12.2023, хоча 30.06.2018 дата припинення договору, то цілком обґрунтовано застосовується позовна давність по 01.04.2021, а не 31.12.2023, позов же було заявлено 30.05.2025, тобто зі спливом строку позовної давності.
Дослідивши матеріали справи, господарський суд, -
04.12.2009 між РВ Фонду державного майна України по Волинській області (орендодавець) та фізичною собою-підприємцем Сидоруком Василем Антоновичем (орендар) укладено договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності.
Згідно умов договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - будівлю гаража з господарськими будівлями загальною площею 488,7 кв.м. з естакадою (20,2 кв.м.) та парканом (240,3 м.) залізничної станції Ковель ДТГО “Львівська залізниця», що знаходиться за адресою Волинська обл., м. Ковель, вул. О.Олеся, 19 та обліковується на балансі ДТГО “Львівська залізниця» ВП “Станція Ковель», вартість якого визначена відповідно до звіту про оцінку станом на 30.06.2009 і становить 162 069 грн без ПДВ (п. 1.1). Орендна плата визначається за результатами конкурсу на право оренди державного майна і становить 2 720 грн без врахування ПДВ. Орендна плата за перший місяць оренди (грудень 2009 року) визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць оренди вересень 2009 року на індекс інфляції за жовтень, листопад та грудень 2009 року (п. 3.1). Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством (п. 3.2). Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередай місяць на індекс інфляції за наступний місяць (п. 3.3). Орендна плата перераховується орендарем щомісячно, не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним і спрямовується 70% до Державного бюджету, 30% на рахунок балансоутримувача (п. 3.6). Орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6. співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати (п. 3.7). У разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, до державного бюджету та балансоутримувачу (п. 3.11). Договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 07.12.2009 до 06.11.2012 включно (п. 10.1). Майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання орендарем та балансоутримувачем акта приймання-передавання за погодженням з орендодавцем. Обов'язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря (п. 10.10). Якщо орендар не виконує обов'язку щодо повернення майна, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за весь час користування майном за час прострочення (п. 10.11).
Додатковою угодою №1 від 01.11.2012 сторонами змінено п. 1.1 договору, зокрема слова “ВП “Станція Ковель» змінено на “ВП “Рівненська дирекція залізничних перевезень».
Додатковими угодами №2 від 07.11.2012, №3 від 30.04.2013, №4 від 30.12.2013 сторонами змінено строк дії договору - до 31.12.2014.
Додатковою угодою №5 від 12.06.2014 сторонами визначено, що спірний об'єкт оренди перебуває на балансі ВП “Управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд №3».
Додатковими угодами №6 від 23.12.2014, №7 від 27.03.2015, №8 від 20.07.2015 сторонами змінено строк дії договору - до 31.12.2015.
Відповідно до Закону України “Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 №200 “Про утворення Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця», “Питання публічного акціонерного товариства “Українська залізниця» від 02.09.2015 № 735 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 № 52), наказу № 362 від 22.05.2017 “Про деякі питання діяльності ПАТ “Укрзалізниця», наказу № 7 від 20.06.2017 “Про введення в дію положення про виробничий підрозділ “Рівненсько-Тернопільське територіальне управління» філії “Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця» виробничий структурний підрозділ “Рівненське управління будівельно- монтажних робіт і цивільних споруд» регіональної філії “Львівська залізниця» Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця» з 01.07.2017 реорганізовано шляхом приєднання у виробничий підрозділ “Рівненсько-Тернопільське територіальне управління» філії “Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця» у складі юридичної особи - Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця».
Додатковим договором від 29.01.2016, укладеним між ПАТ “Українська залізниця» (правонаступник усіх прав та обов'язків Державної адміністрації залізничного транспорту та підприємств залізничного транспорту) та ФОП Сидоруком В.А., згідно умов якого сторонами визначено, що орендодавцем майна, визначеного в договорі оренди від 04.12.2009, є ПАТ “Укрзалізниця». Визначено, що договір оренди діє по 31.03.2016 включно.
Додатковими договорами від 31.03.2016, 30.06.2016, 01.08.2016, 26.10.2016, 17.11.2016, 07.04.2017, 11.07.2017, 15.12.2017, 09.01.2018, 25.04.2018 продовжено дію договору оренди до 30.06.2018 включно, без подальшого продовження.
Передача орендованого майна відповідачу підтверджується актами приймання-передавання.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.10.2018 року № 938 “Деякі питання діяльності акціонерного товариства “Українська залізниця», затверджено нову редакцію статуту товариства.
27 листопада 2018 року державним реєстратором проведено реєстрацію змін до статуту Укрзалізниці, зокрема, в частині зміни найменування товариства на акціонерне товариство “Українська залізниця», скорочено-АТ “Укрзалізниця».
Позивачем на адресу відповідача направлялась заява від 27.04.2018 про припинення дії договору оренди №515 від 04.12.2009, яка отримана відповідачем 28.05.2018, що підтверджується відповідним реєстром.
Рішенням Господарського суду Волинської області у справі №903/1011/19 від 12.05.2020 стягнуто з Фізичної особи-підприємця Сидорука Василя Антоновича на користь Акціонерного товариства “Українська залізниця» в особі філії “Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» акціонерного товариства “Українська залізниця» в інтересах Виробничого структурного підрозділу “Рівненсько-Тернопільське територіальне управління» філії “Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» акціонерного товариства “Українська залізниця» 170 250 грн 14 коп неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування майном за час прострочення станом на 30.09.2019.
Рішенням Господарського суду Волинської області у справі №903/304/20 від 08.09.2020 стягнуто з фізичної особи-підприємця Сидорук Василя Антоновича на користь Акціонерного товариства “Українська залізниця» в особі філії “Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» акціонерного товариства “Українська залізниця» заборгованість в сумі 107 642,04 грн неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування майном за час прострочення за період з жовтня 2019 по березень 2020; виселено фізичну особу-підприємця Сидорук Василя Антоновича з будівлі гаража НОД-3 (А-1), площею 464,4 кв. м., будівлі прохідної гаража НОД-3, площею 21,7 кв. м., будівлі туалету гаража НОД-3 (Літер В-1), площею 2,4 кв. м., споруди паркану НОД-3, довжиною 420,5 м., споруди естакади гаража НОД-3, площею 20,2 кв. м., що знаходиться за адресою: Волинська область, місто Ковель, вулиця О. Олеся, будинок 19, на користь Акціонерного товариства “Українська залізниця» в особі філії “Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» акціонерного товариства “Українська залізниця» в інтересах виробничого структурного підрозділу “Рівненсько - Тернопільське територіальне управління» філії “Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» акціонерного товариства “Українська залізниця».
31.12.2020 АТ “Українська залізниця» в особі начальника ВСП “Рівненсько-Тернопільське територіальне управління» філії “БМЕС» (балансоутримувач) та ФОП Сидоруком В.А. (орендар) підписано акт приймання-передавання до договору оренди нерухомого майна від 07.12.2009 №515, згідно якого ФОП Сидорук В.А. передав балансоутримувачу орендоване майно (а.с. 48).
На підставі п. 10.11 договору оренди №515 позивачем виставлено відповідачу рахунки на загальну суму 198 005,93 грн, які надсилались відповідачу засобом поштового зв'язку.
Згідно з статтею 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Як передбачено статтею 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.
Згідно з статтею 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За умовами статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, як вбачається із матеріалів справи, та як встановлено рішеннями Господарського суду Волинської області у справах №903/1011/19, 903/304/20, поза межами існування договірних правовідносин між сторонами (термін дії договору оренди закінчився 30.06.2018) відповідач фактично користувався орендованим майном з 01.07.2018 до 30.12.2020.
У відповідності із статтею 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно із статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За умовами статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності із статті 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Неустойка за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов'язання наймача (орендаря) з повернення об'єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов'язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.
Узагальнюючи наведені висновки стосовно наслідків припинення договору у разі, якщо орендар не повертає майно після припинення строку дії договору, зокрема у вигляді подальшого неправомірного користування майном, та права орендодавця застосувати передбачений законом спосіб захисту порушеного права - стягнення з орендаря неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (частина 2 статті 785 Цивільного кодексу України), суд, встановлюючи відмінності між орендною платою (платою за користування майном) та неустойкою, передбаченою частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, зазначає про таке.
Обов'язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення договору (до спливу строку дії договору оренди), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об'єктом оренди на платній основі.
Неустойка, стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору - якщо наймач не виконує обов'язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов'язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 у справі №910/11131/19.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем заявлено до стягнення з відповідача розмір несплаченої неустойки у вигляді подвійної плати за користування орендованим майном за час прострочення повернення майна орендодавцю відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України за період з 01 квітня 2020 року по 31 грудня 2020 року в сумі 198 005,93 грн.
В той же час, акт приймання-передавання щодо повернення об'єкта оренди балансоутримувачу підписаний сторонами 31.12.2020.
Верховний Суд у постановах від 10.04.2018 у справі №910/9328/17, від 28.08.2018 у справі №913/155/17, від 09.09.2019 у справі №910/16362/18, від 06.07.2021 у справі №906/562/20 дійшов висновку про те, що право наймодавця вимагати оплати неустойки відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України та обов'язок наймача сплачувати таку неустойку зберігається до моменту повернення наймачем наймодавцю орендованого майна.
Таким чином, ураховуючи факт повернення відповідачем орендованого майна 31.12.2020, означена дата не підлягає включенню до розрахунку неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим останнім періодом нарахування неустойки є 30.12.2020, тобто день, який передує підписанню сторонами акту приймання-передавання.
Отже, з нарахованих позивачем в сумі 22 562,64 грн за грудень 2020 року неустойки, підставними є 21 834,81 грн за період з 01.12.2020 по 30.12.2020 (22562,64/31=727,827097х30=21 834,81).
У позовні на суму 727,82 грн слід відмовити у зв'язку з нарахуванням по день повернення об'єкта оренди балансоутримувачу.
Докази сплати відповідачем неустойки в сумі 197 278,11 грн в матеріалах справи відсутні.
У відзиві та заяві від 18.06.2025 відповідач просить застосувати наслідки спливу позовної давності щодо заявлених позивачем вимог та відмовити у задоволенні позову.
Зазначає, що позивач дізнався про порушення свого права на отримання неустойки 31.12.2020, а тому звертаючись з даним позовом до суду пропустив позовну давність тривалістю 1 рік.
Відповідно до ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із відповідними змінами і доповненнями) з 12.03.2020 до 22.05.2020 установлено на всій території України карантин.
Строк дії карантину неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України та було відмінено лише з 24 год. 00 хв. 30.06.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 “Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Законом України від 30.03.2020 №540-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ “Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: “Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Вказаний закон набрав чинності 02.04.2020.
Отже, на час дії установленого на території України карантину строк, визначений статтею 258 ЦК України, був продовжений.
Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування до статей 256, 257, 258, п. 12 розділу “Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України (у редакції Закону України від 30.03.2020 №540-ІХ), викладені у постановах від 06.05.2021 у справі № 903/323/20, від 25.08.2021 у справі № 914/1560/20, від 08.02.2022 у справі № 918/964/20, від 31.05.2021 у справі № 926/1812/21, від 07.11.2023 у справі № 910/5188/22.
Отже, Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» передбачав, що моментом, з якого продовжується позовна давність (у тому числі передбачена ст.ст. 257, 258 ЦК України), є запровадження карантину відповідно до постанови №211, тобто 12.03.2020.
А тому у разі, якщо сплив позовної давності мав би настати з 12.03.2020, а позивач звернувся до суду після цього моменту, але до закінчення карантину, позовна давність не може вважатись пропущеною, а суд не має підстав для застосування статті 267 ЦК України (Постанова КГС ВС від 30.01.2024 року у справі № 904/3153/22 (904/4344/22).
24.02.2022 Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб; в подальшому воєнний стан продовжувався і триває до теперішнього часу.
Законом України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 №2120-IX розділ “Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 19 такого наступного змісту - у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року 2102-№IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Таким чином, враховуючи те, що загальнодержавний карантин був запроваджений з 12.03.2020 та тривав до 30.06.2023, водночас, з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан і відповідно станом на дату надходження позовної заяви до суду, зокрема 30.05.2025, діяв на усій території України, суд, беручи до уваги продовження встановленого законом строку позовної давності на період дії карантину та на весь час дії воєнного стану, приходить до висновку, що позивач звернувся з вимогами до суду в межах строку позовної давності, а тому клопотання відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності не підлягає задоволенню.
У той же час, посилання відповідача на постанови Верховного Суду №199/8478/21 від 11.08.2022, №320/10756/21 від 13.09.2022 не приймається судом.
Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Так, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).
Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 № 910/17999/16, пункт 38 постанови від 25.04.2018 № 925/3/7, пункт 40 постанови від 25.04.2018 № 910/24257/16).
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19; пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц; пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
В межах справ №199/8478/21, №320/10756/21, на які посилається відповідач у своїх запереченнях, Верховним судом досліджувалось питання пропуску строку на подання апеляційної скарги, зокрема поновлення строку для їх подання з врахуванням поважності такого пропуску.
Таким чином, правовідносини у справах №199/8478/21, №320/10756/21 не є релевантними до даних правовідносин.
Крім того, оскільки позовні вимоги виникли з договору, укладеного Сидоруком В.А., як підприємцем, спір підлягає розгляду господарським судом.
Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в частині задоволених позовних вимог сумі 3 016,87 грн слід покласти на нього.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 74, 76-80, 86, 129, 130, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Сидорука Василя Антоновича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії та номер НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства “Українська залізниця» в особі філії “Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» Акціонерного товариства “Українська залізниця» (вул. гет. Павла Скоропадського, 61, м. Київ, ЄДРПОУ 41149437, р/р НОМЕР_3 в АТБВ №10026/0123, філії Головного управління по м. Києву та Київській області АТ “Ощадбанк», МФО 322669 код за ЄДРПОУ 41149437, податковий: 400758126555, призначення платежу: податковий код 868) 197 278,11 грн неустойки та 3 016,87 грн витрат по сплаті судового збору, а всього: 200 294,88 грн (двісті тисяч двісті дев'яносто чотири грн 88 коп).
3. У позові на суму 727,82 грн відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги,
відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. ст. 255, 256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Повний текст рішення складено 01.08.2025.
Суддя С. В. Бідюк