Справа № 727/5425/25
Провадження № 2/715/591/25
31 липня 2025 року селище Глибока
Глибоцький районний суд Чернівецької області в складі:
головуючого судді Маковійчук Ю.В.
секретар судового засідання Майщук С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
Позивач ТзОВ «Споживчий Центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором, посилаючись на те, що 12.05.2024 року між ним та відповідачем було укладено кредитний договір № 12.05.2024-100000071. Внаслідок неналежного виконання зобов'язань по кредитному договору у ОСОБА_1 утворилась заборгованість в розмірі 46 500 грн., з яких: 15 000 грн.- сума заборгованості за основною сумою боргу; 21 000 грн. - сума заборгованості за відсотками, 3000 грн. - заборгованість за комісією та 7 500 грн. - неустойка.
Просить суд, стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 12.05.2024-100000071 від 12.05.2024 у розмірі 46 500 грн. та судові витрати.
ОСОБА_1 подав відзив на позов просив суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на його безпідставність. Зокрема, вказував на те, що він не укладав кредитний договір в редакції роздруківки, що надано позивачем до позовної заяви, відповідно не погоджував процентну ставку та інші умови кредитування. Посилався на те, що позивачем не надано достатніх доказів щодо фактичного отримання ним кредитних коштів. Крім того, вказував на те, що на період дії воєнного стану неустойка, відповідно до положень п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України підлягає списанню. Також зазначав, що вимоги позивача про стягнення комісії є безпідставними, оскільки умова договору про стан кредитної заборгованості, які споживач вимагає один раз на місяць є нікчемною, відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «про споживче кредитування».
Представник позивача ТзОВ «Споживчий Центр» подав до суду відповідь на відзив, спростовуючи доводи відзиву вказував на те, що кредитний договір, що укладений між сторонами є електронними договорами, що укладалися шляхом обміну електронними повідомленнями, підписані у порядку визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». При цьому звертав увагу суду на те, що видача кредитних коштів відповідачу підтверджується квитанцією №2460995189 від 12.05.2024р., яка є первинним платіжним документом у розумінні Закону України «Про платіжні послуги». Вказував на те, що відповідач був належним чином ознайомлений з умовами кредитних договорів, а тому його доводи є безпідставними.
В судове засідання представник позивача ТзОВ «Споживчий Центр» не з'явився, однак надав суду заяву, в якій позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задовольнити та розглянути справу у його відсутності.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, був повідомлений про час та місце розгляду справи, подав відзив на позов, а тому суд вважає, що справу можна розглянути в його відсутність.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи із наступного.
Статтею 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із статтею 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що 12.05.2024 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Споживчий центр» укладено кредитний договір №12.05.2024-100000071 від 12.05.2024 шляхом підписання заявки, що є невід'ємною частиною даного договору, за умовами якого ОСОБА_1 отримав у кредит грошові кошти у сумі 15 000 грн із строком користування 140 календарних дні з дати отримання за процентною незмінною процентною ставкою 1% за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом усього строку на який надається кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.
Відповідно до пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), Заявки від 12.05.2024, відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) підтверджено укладення електронного кредитного договору між ТОВ «Споживчий центр» та Позичальником.
Заявка, яка є невід'ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), з якою позичальник ознайомився 12 травня 2024 року за посиланням htpp://sgroshi/com.ua/ua/informaciya-o-kompanii згідно із ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»
В заявці вказано позичальника: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 . Реквізити належного позичальнику електронного платіжного засобу для перерахування коштів позичальнику за даним та наступними договорами: 4323-34ХХ-ХХХХ-3970.
В розділі 2 пропозиції про укладання кредитного договору (оферти) вказано, що 2.1. Електронний кредитний договір, частиною якого є дана пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), укладається Кредитодавцем та Позичальником у порядку, передбаченому Законом України "Про електронну комерцію".
2.2. Електронний кредитний договір складається з наступних електронних документів, які містять всі його істотні умови: 2.2.1. дана пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), розміщена на вебсайті Кредитодавця у загальному доступі, а також у особистому кабінеті позичальника на вебсайті Кредитодавця, 2.2.2. заявка, сформована на сайті Кредитодавця після ідентифікації Позичальника, обрання ним конкретних умов та їх схвалення Кредитодавцем, 2.2.3. відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), сформована на сайті Кредитодавця, та підписана Позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (кода), отриманого Позичальником в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний при його ідентифікації на сайті.
2.3. Технологія (порядок) укладення електронного кредитного договору, порядок створення та накладання електронних підписів сторонами договору: 2.3.1. Кредитодавець розміщує на власному веб-сайті пропозицію укласти електронний договір (оферту); 2.3.2. Позичальник, який має намір укласти електронний кредитний договір, ідентифікується (реєструється) в особистому кабінеті на вебсайті Кредитодавця за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, отриманим Позичальником в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний Позичальником при його ідентифікації (реєстрації) в особистому кабінеті на вебсайті; 2.3.3. Позичальник в особистому кабінеті на вебсайті Кредитодавця обирає умови, на яких бажає укласти електронний кредитний договір; 2.3.4. У випадку погодження Кредитодавця на обрані Позичальником умови Кредитодавець у особистому кабінеті на вебсайті Кредитодавця направляє Позичальнику пропозицію про укладення кредитного договору (оферту) та заявку, а також формує формуляр форми відповіді про прийняття пропозиції (акцепту) в електронній формі для її заповнення та підписання Позичальником. 2.3.5. Також для підписання Позичальником відповіді про прийняття пропозиції (акцепту) позичальнику передається одноразовий ідентифікатор в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний Позичальником при його ідентифікації (реєстрації) в особистому кабінеті на вебсайті; 2.3.6. Позичальник, який прийняв (акцептував) пропозицію укласти електронний договір на умовах, викладених у вищевказаних пропозиції про укладення кредитного договору (оферту) та заявці, підписує відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) електронним підписом одноразовим ідентифікатором, отриманим ним у вищевказаному порядку. 2.3.7. Примірник договору споживача підписується кваліфікованим електронним підписом уповноваженого працівника кредитодавця із кваліфікованою електронною позначкою часу.
Пунктом 3.1. Договору передбачено, що Кредитор зобов'язується надати Кредит Позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених Договором, а Позичальник зобов'язується повернути Кредит та сплатити Проценти, Комісію.
Пунктом 3.2. Договору передбачено, що Кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника
Пунктом 4.1. Договору передбачено, що Кредитор надає Позичальнику кредит на умовах його строковості, платності та поворотності.
Пунктом 4.3. Договору передбачено, що днем надання Кредиту вважається день списання відповідної суми коштів з рахунку Кредитора, а днем погашення Кредиту - день зарахування коштів на поточний рахунок Кредитора, що підтверджується випискою з поточного рахунку Кредитора. У випадку перерахування коштів Позичальником на поточний рахунок Кредитора, Позичальник зобов'язаний забезпечити надходження коштів на останній день строку, на який надано Кредит.
Пунктом 4.4. Договору визначено, що Сторони встановлюють, що Проценти нараховуються з дня надання Кредиту (включаючи безпосередньо день надання Кредиту) включно до дати його фактичного повернення. У разі дострокового повного повернення Кредиту позичальник у день цього повернення сплачує Проценти за період фактичного користування Кредитом (включаючи безпосередньо день надання Кредиту). У разі дострокового часткового повернення Кредиту у день повернення позичальник сплачує Проценти за період фактичного користування всією сумою Кредиту, а на залишок суми Кредиту нараховуються Проценти у загальному порядку, передбаченому договором.
На підтвердження перерахування відповідачу коштів у сумі 15 000 грн за кредитним договором, позивачем подано до суду квитанцію про електронний переказ коштів № 2460995189 від 12.05.2024, з призначенням платежу - видача за договором №12.05.2024-100000071, платник назва: Швидкий кредит, отримувач картка/рахунок : НОМЕР_1 .
Відповідно до довідки-розрахунку про стан заборгованості ОСОБА_1 складає 46500 грн., з яких: 15 000 грн.- сума заборгованості за основною сумою боргу; 21000 грн. - сума заборгованості за відсотками, 3000 грн. - заборгованість за комісією та 7500 грн. - неустойка.
Щодо укладення договору суд зазначає наступне.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Матеріалами справи підтверджується, що кредитний договір №12.05.2024-100000071 від 12.05.2024 укладений в електронній формі, що відповідає приписам статті 207 ЦК України із застосуванням Закону України «Про електронну комерцію» та підписаний сторонами, відповідно до вимог статті 12 вказаного Закону, а саме з боку кредитодавця підписано електронним підписом кредитодавця, а з боку позичальника за допомогою одноразового ідентифікатору Е569, та за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеному у письмовій формі.
З копії паспорту споживчого кредиту, додатку до анкети позичальника, пропозиції про укладення кредитного договору (оферта), Заявки від 12.05.2024, підтвердження кредитного договору №12.05.2024-100000071 від 12.05.2024, що відповідач ідентифікував себе в інформаційно-телекомунікаційній системі, надавши ТОВ «Споживчий центр» свої персональні дані, подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, після чого кредитор надіслав відповідачу за допомогою засобів зв'язку на вказаний ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідач використав для підтвердження підписання кредитного договору.
Ідентифікація позичальника як споживача фінансових послуг на веб-сайті товариства проведена відповідно до закону, оскільки ОСОБА_1 передав кредитору персональні дані паспорта, ідентифікаційного номера, дані банківської картки, на яку слід перерахувати кошти, номер телефону.
Відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» кредитний договір вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.
Отже, кредитний договір №12.05.2024-100000071 від 12.05.2024, який укладений в електронній формі, підписаний сторонами, які мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, що свідчить про досягнення згоди з усіх істотних умов договору. Умови договору викладено чітко та з повною інформацією стосовно умов кредитування, з якими відповідач погодився, підписавши договір, і додаткових вимог щодо цих умов він не заявляв. Тому суд відхиляє доводи відповідача щодо недоведеності позивачем укладення кредитного договору та перерахування коштів за таким договором, як безпідставні
Щодо стягнення заборгованості, суд зазначає наступне.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1054 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини 2 статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини 2 статті 1057 цього Кодексу.
Отже, «користування кредитом» - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору.
Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина 2 статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.
Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.
Разом з цим, зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.
Як вже встановлено, договором № №12.05.2024-100000071 від 12.05.2024 року сторонами погоджено, що строк кредитування, тобто строк, на який надається кредит позичальнику, становить 140 календарних днів з дати його надання. За умовами договору року сторонами було погоджено стандартну процентну ставку у 1% за кожен дань користування кредитом (вказана процентна ставка застосовується протягом всього строку дії цього договору, (п. 5 заявки кредитного договору), денна процентна ставка: 087%=(18341,08/15000)/140*100%.
Сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов кредитного договору, згідно яких позичальника було повідомлено, зокрема, що у разі надання позичальнику кредиту, остання за договором споживчого кредитування зобов'язана буде сплачувати відсотки, комісію та виконувати інші зобов'язання, згідно його умов, розмір та порядок нарахування яких визначено в договорі, з яким ОСОБА_1 ознайомився та без будь-яких заперечень підписав в електронному вигляді.
Крім того, ОСОБА_1 було повідомлено, що орієнтовану загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом становить 33 341,08 грн, загальні витрати за споживчим кредитом 18 341,08 грн.
Доказів належного виконання зобов'язань по сплаті кредиту відповідач ОСОБА_1 суду не надав. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за тілом кредиту в розмірі 15000 грн.
Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Позивач, крім тіла кредиту, просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за процентами в розмірі 21000 грн.
Відповідно до умов кредитного договору №12.05.2024-100000071 від 12.05.2024 року розрахунок денної процентної ставки: 0,87% = (18341,08/150000)/140 * 100%.
П. 7 передбачено, що проценти (економічна сутністьплата за користування Кредитом) розраховуються шляхом множення всієї Суми Кредиту(включаючи всі Транші) (залишку від всієї Суми Кредиту) (база розрахунку) на кількість днів користування Кредитом/залишком Кредиту та на процентну ставку.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок та проаналізувавши умови договору №12.05.2024-100000071 від 12.05.2024 року року щодо порядку нарахування відсотків за кредитом, суд погоджується з тим, що заборгованість по процентах становить 21000 грн. (15000 * 1% *140 днів).
Таким чином, враховуючи викладене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» про стягнення з №12.05.2024-100000071 від 12.05.2024 року процентів у розмірі 21000 грн. є обґрунтованими.
Щодо стягнення неустойки.
Відповідно до частини 3 статті 1054 Цивільного кодексу України особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом Правові наслідки порушення грошового зобов'язання боржником визначені статтями 1050, 625 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника та зобов'язують його сплати суму боргу кредитору.
Відповідно до пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, який доповнений Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2120-IX та набрав чинності 17 березня 2022 року, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався Указами Президента України й діє станом на день розгляду цієї справи.
Водночас, оскільки позивачем ТзОВ «Споживчий центр» у період дії в Україні воєнного стану нараховано до сплати неустойку в розмірі 7 500 грн., від сплати якої позичальник звільняється в силу зазначених вище вимог ЦК України, суд робить висновок про відсутність правових підстав для стягнення такої неустойки, як виду санкції застосованої до позичальника.
Щодо позивних вимог про стягнення комісії.
Відповідно до частини третьої статті 1054 ЦК України особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (частина друга статті 627 ЦК України).
Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Відповідно до частин першої-третьої статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18).
Особливості регулювання правовідносин за договорами споживчого кредиту передбачені також Законом України «Про захист прав споживачів».
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, -щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
На підставі частини шостої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені в договорі про споживчий кредит та/або не враховані в розрахунку денної та орієнтовної річної процентної ставки, що зазначені в договорі про споживчий кредит, крім платежів за споживчим кредитом, які не включаються до розрахунку загальних витрат за споживчим кредитом у випадках, передбачених цим Законом.
Кредитодавцю та новому кредитору забороняється вимагати сплати будь-яких платежів, не зазначених у договорі про споживчий кредит та/або не врахованих у розрахунку денної процентної ставки, що зазначена в договорі про споживчий кредит.
Пунктом 8 заявки споживача ОСОБА_1 від 12 травня 2024 року, яка є невід'ємною частиною кредитного договору між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 кредиту від 12 травня 2024 року № 12.05.2024-10000071 встановлено комісію, пов'язану з наданням кредиту в розмірі 20% від суми кредиту, яка дорівнює 3000 грн, нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту.
В Цивільному кодексі України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина 3 статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина 2 статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов'язків.
Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Нікчемний правочин (частина 2 статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21)).
Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах.
Тлумачення частини 1 статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).
Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 11 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування»).
Тобто, споживчим є будь-який кредит наданий споживачу для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит (частини 1,2 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування»).
Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 740/3852/19 (провадження № 61-7745св21) зазначено, що: «відповідно до частини другої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред'явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв'язку з її оспоренням та невизнанням іншими особами. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) зазначено, що:
«31.14. 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
31.15. Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».
31.16. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
31.17. Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
31.18. Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
31.19. На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит(далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
31.20. Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, -щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
31.22. Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
31.23. Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
31.29. З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
При цьому в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).
Ураховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».».
Електронний кредитний договір між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 від 12 травня 2024 року № 12.05.2024-100000071, який складається з пропозиції про укладення кредитного договору (оферта), заявки, відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), в тому числі пункт 8 заявки споживача ОСОБА_1 від 12.05.2024 року не містять зазначення переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються ОСОБА_1 , за які банком встановлена комісія в розмірі 20%, пов'язана з наданням кредиту, тому Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» не доведено наявності переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору,
Ураховуючи наведене положення пункту 10 заявки споживача ОСОБА_1 від 12.05.2024 року, яка є невід'ємною частиною договору кредиту між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 від 12.05.2024 року № 12.05.2024-100000071, договору щодо обов'язку ОСОБА_1 сплачувати комісію, пов'яз ану з наданням кредиту в розмірі 20% є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Ураховуючи нікчемність договору кредиту між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 від 12.05.2024 року № 12.05.2024-100000071 в частині комісії, пов'язаної з наданням кредиту в розмірі 20% від суми кредиту, що становить 3000 грн, відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_1 комісії в сумі 3000 грн.
З огляду на наведене підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» за договором кредиту між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 від 12.05.2025 року № 12.05.2024-100000071 кредит в сумі 15000 грн, проценти в сумі 21000 грн.
Керуючись ст.ст. 141, 142 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 2 422,40 грн., оскільки вказаний розмір судового збору сплачений позивачем є мінімально визначеним за законом.
На підстави викладеного, керуючись ст.ст 3-13,19,76-81,89,206,259,263-265 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь ТОВ «Споживчий центр» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133-А, код ЄДРПОУ: 37356833, IBAN: НОМЕР_3 , МФО: 305299) заборгованість за Кредитним договором № 12.05.2024-100000071 від 12.05.2024 р. у розмірі 36 000 (тридцять шість тисяч) гривень та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок).
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернівецького апеляційного суду через Глибоцький районний суд протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 31.07.2025 року.
Суддя: