31 липня 2025 року
м. Київ
справа №320/49431/24
адміністративне провадження № К/990/29128/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,
суддів: Жука А.В., Смоковича М.І.,
перевіривши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Банк "Фінанси та Кредит" в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13.02.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 у справі №320/49431/24 за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») з адміністративним позовом до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просило:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невчинення дій, передбачених статтями 39 та 40 Закону України «Про виконавче провадження»;
- зобов'язати відповідача невідкладно винести постанову про закінчення виконавчого провадження №75000198, на підставі пункту 4 частини 1 статті 39 Закону України «про виконавче провадження» та вжити всіх заходів, передбачених частиною 1 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», а саме внести до автоматизованої системи виконавчих проваджень відомості про закінчення виконавчого провадження №75000198 із виключенням запису в Єдиному реєстрі боржників, Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відносно боржника - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит».
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13.02.2025, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, 08.07.2025 ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» через підсистему «Електронний суд» подало касаційну скаргу до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 22.07.2025 зазначену касаційну скаргу залишено без руху та надано строк на усунення недоліків шляхом надання до суду документа про сплату судового збору в установленому законом розмірі.
На виконання зазначеної ухвали 25.07.2025 ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» через підсистему «Електронний суд» подало заяву про усунення недоліків, до якої долучено платіжну інструкцію про сплату судового збору.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.07.2025, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 29.07.2025 №782/0/78-25, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) - Мельник-Томенко Ж.М., судді: Жук А.В., Смокович М.І.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, Суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII.
Відповідно до частини третьої статті 333 КАС України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених статтями 280, 281, 287, 288 цього Кодексу, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Положеннями статті 287 КАС України передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.
З матеріалів касаційної скарги встановлено, що предметом спору у цій справі є визнання протиправною бездіяльність щодо невчинення дій, передбачених статтями 39 та 40 Закону України «Про виконавче провадження».
За такого правового врегулювання та обставин справи оскарження ухвалених у цій адміністративній справі судових рішень у касаційному порядку можливе лише у випадку, якщо розгляд відповідної касаційної скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм.
Скаржник зазначає, зокрема, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
У даному випадку слід зазначити, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Однак, скаржником не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин та не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Вживання законодавцем слова "фундаментальне" несе змістовне навантаження особливо складного і важливого питання у правозастосуванні. Доводів щодо такої особливої складності чи важливості питання, якого стосується спір у цій справі, скаржником не наведено. Суб'єктивні труднощі у тлумаченні правової норми, які виникають у суб'єкта правозастосування, не обов'язково свідчать, що питання права має фундаментальне значення для правозастосовчої практики. За змістом підпункту "а" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, не ставиться у залежність від наявності висновку Верховного Суду з цього питання.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі має поставити на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Проаналізувавши ухвалені у цій справі судові рішення, які ґрунтуються на встановлених конкретних обставин по цій справі, а також доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що за таких фактичних обставин справи, рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги не матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики в такій категорії адміністративних справ, а тому підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
Щодо посилання скаржника на підстави касаційного оскарження, визначені у частині першій та на підпункт "в" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, Суд зазначає, що передумовою для перевірки наявності підстав касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, встановлених пунктами 1-4 частини четвертої та підпунктом "в" пункту 2 частини п'ятої статті 328 цього Кодексу у справі розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, є наявність обставин, визначених частиною третьою статті 333 КАС України.
З огляду на зазначене та враховуючи, що скаржник, оскаржуючи судові рішення у цій справі, не обґрунтував належним чином наявності випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених частиною третьою статті 333 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" ("Levages Prestations Services v. France") від 23.10.1996, заява №21920/93; "Гомес де ла Торре проти Іспанії" ("Brualla Gomes de la Torre v. Spain") від 19.12.1997, заява №26737/95).
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
За такого правового врегулювання, враховуючи приписи частини третьої статті 333 КАС України, підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
Керуючись статтями 328, 329, 333, 337 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства Банк "Фінанси та Кредит" в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13.02.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 у справі №320/49431/24.
Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
СуддіЖ.М. Мельник-Томенко А.В. Жук М.І. Смокович