Справа № 495/6732/24
Номер провадження 2/495/3236/2025
17 березня 2025 рокум. Білгород-Дністровський
Білгород - Дністровський міськрайонний суд Одеської області в складі:
головуючої судді Анісімової Н.Д.,
при секретарі судового засідання Кракатиці В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Білгород-Дністровський в порядку загального позовного провадження в підготовчому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини з батьком, суд,-
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини з батьком, в якому просить суд:
- розірвати шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який укладений та зареєстрований 10 листопада 2007 року, Ленінським районним відділом реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міськрайонного управління юстиції Новоодеського районного відділу цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, актовий запис №895;
- визначити місце проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , та відібрати сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , без позбавлення її батьківських прав, у зв'язку з фактом самостійного виховання та утримання дитини батьком ОСОБА_1 без участі матері.
Стислий виклад позиції позивача
Свою позовну заяву позивач ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що він 10 листопада 2007 року зареєстрував шлюб з ОСОБА_3 , який був зареєстрований 10 листопада 2007 року, Ленінським районним відділом реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міськрайонного управління юстиції Новоодеського районного відділу цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, актовий запис №895.
Позивач та Відповідач мають спільну неповнолітню дитину: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Станом на теперішній час фактичні шлюбні відносини між позивачем та відповідачкою фактично припинені, сторони мешкають окремо, примирення не можливо, що є підставою для розірвання шлюбу між ними.
Після припинення спільного проживання Відповідач взагалі перестала проявляти увагу до спільної дитини, цікавитися її здоров'ям та розвитком, бути присутньою у житті сина.
На даний час, спільна дитина проживає із Позивачем та перебуває на утриманні Позивача, а також перебуває на самостійному вихованні Позивача.
Відповідачка тривалий час не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її підготовку до самостійного життя, не забезпечує дитину необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням, що негативно впливає на фізичний розвиток як складову виховання дитини та її емоційний стан.
Відповідачка ОСОБА_2 не спілкується з дитиною, не надає її доступу до культурних та інших духовних цінностей.
Відповідачка не сприяє засвоєнню дитиною загальновизнаних норм моралі, а своєю негативною й протиправною поведінкою, показує поганий приклад і створює небезпеку для життя і здоров'я малолітньої дитини, не проявляє інтересу до внутрішнього світу сина, не створює умов для отримання дитиною елементарних соціальних навичок.
Відповідачка не надає жодних грошових коштів на утримання дитини.
Відповідачка по відношенню до спільної малолітньої дитини ставиться погано, постійно вживає алкогольні напої, при зустрічі постійно кричить на неї, іноді б'є, відсутня повага до дитини.
Позивач неодноразово проводив з Відповідачем бесіду стосовно прояву зацікавленості до дитини, просив з повагою ставитись до неї, цікавитись її здоров'ям, розвитком, вихованням, не зловживати алкогольними напоями, водночас всі прохання Позивача Відповідачка ОСОБА_2 ігнорує.
Таким чином, Відповідач свідомо ухиляється від виконання батьківських обов'язків по відношенню до малолітньої дитини.
На даний час, Позивач самостійно забезпечує дитину усім необхідним, оскільки неповнолітня дитина перебуває на його самостійному утриманні.
Позивач не перебуває на наркологічному обліку та обліку психіатра, не має боргових зобов'язань перед будь-якими фінансовими установами, що виключає можливість зменшення обсягу витрат на дитину, ніколи не притягався до адміністративної, кримінальної відповідальності.
Позивач не має жодних тяжких хронічних захворювань або схильність до них, не переніс травм або пошкоджень, що можуть викликати будь-які фізіологічні загострення в майбутньому.
Позивач проживає разом з дитиною за адресою свого мешкання. В будинку наявні усі зручні умови для проживання дитини разом з батьком, дитина має власну кімнату.
Позивач має постійне місце роботи, позитивно характеризується за місцем роботи.
Водночас, Відповідачка ОСОБА_2 на протязі останнього часу ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню неповнолітньої дитини, не бере участі у її вихованні, не піклується про неї, тому позивач звернувся з даним позовом та просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Процесуальні дії у суді
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12.07.2024 року провадження по справі було відкрито за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
Позивач у судове засідання не з'явився, згідно поданої до суду заяви просив розглядати справу за його відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить їх задовольнити.
Відповідачка у судове засідання не з'явилася. До суду надійшла нотаріально завірена заява ОСОБА_2 відповідно до якої вказує, що вона усвідомлюючи значення своїх дій та маючи можливість керувати ними, з усіма позовними вимогами за позовом ОСОБА_2 щодо розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини з батьком згодна у повному обсязі.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, повідомлявся.
Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Фактичні обставини справи, встановлені судом, позиція суду та нормативно-правове обґрунтування
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що заявлені вимоги підлягають задоволенню із наступних підстав.
Судом було встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уклали шлюб, що був зареєстрований 10 листопада 2007 року, Ленінським районним відділом реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міськрайонного управління юстиції Новоодеського районного відділу цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, актовий запис №895.
Позивач та Відповідач мають спільну неповнолітню дитину: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , виданого 05 лютого 2019 року Новоодеським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, актовий запис № 901.
Позивач вказує, що після припинення спільного проживання Відповідач взагалі перестала проявляти до дитини уваги, цікавитись її здоров'ям та розвитком, бути присутньою у її житті.
На даний час, дитина проживає із Позивачем та перебуває на утриманні Позивача, а також перебуває на самостійному вихованні Позивача.
Відповідач тривалий час не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечує необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням, що негативно впливає на фізичний розвиток як складову виховання дитини.
Відповідач не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, також не надає їй доступу до культурних та інших духовних цінностей.
Відповідач не сприяє засвоєнню сином загальновизнаних норм моралі, а своєю негативною й протиправною поведінкою, показує поганий приклад і створює небезпеку для її життя і здоров'я, не проявляє інтересу до її внутрішнього світу, не створює умов для отримання дитиною розвитку.
Відповідач не надає жодних грошових коштів на утримання дитини.
Відповідач по відношенню до дитини ставиться погано, при зустрічі постійно кричить на неї, іноді б'є, та взагалі відсутня повага до дитини.
Позивач має постійне місце роботи, водночас, Відповідач на протязі останнього року ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, не бере участі у вихованні дитини, не піклується про неї, матеріально не допомагає.
Згідно з висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Білгород-Дністровської ради від 28.10.2024, комісія з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Білгород-Дністровської міської ради, як орган опіки та піклування заключила встановити доцільність визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 з батьком ОСОБА_1 та відібрати дитину у ОСОБА_2 без позбавлення батьківських прав.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Відповідно до статей 21, 24 Сімейного кодексу України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Такі положення національного законодавства України відповідають статті 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10.12.1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
Частинами 3, 4 статті 56 Сімейного кодексу України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Згідно з ст. 105 Сімейного кодексу України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 109 Сімейного кодексу України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.
Згідно ч. 1 ст. 110 Сімейного кодексу України, позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Відповідно до ч. 2 ст. 112 Сімейного кодексу України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше сумісне проживання подружжя та збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їх дітей, які мають істотне значення.
Згідно із частиною 2 статті 115 Сімейного кодексу України, документом який засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з частинами восьмою, дев'ятою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно із ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно статті 150 СК України, батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити отримання дитиною повної загальної середньої освіти, поважати дитину.
Відповідно до ч.4, ч.6 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини . Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Частиною 1 ст.161 Сімейного кодексу України встановлено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.
Із системного тлумачення ч.1 ст.3, ст.9 Конвенції про права дитини, ч.ч.2 і 3 ст.11 Закону України «Про охорону дитинства», ст.161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини. При цьому суд також враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї, її вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.
З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.
В судовому засіданні встановлено, що позивач самостійно займається вихованням та утриманням дитини, забезпечує дитину матеріально та піклується про неї, проявляє батьківську турботу, цікавиться станом здоров'ям та успіхами, а відповідач, як мати належним чином не виконує свої батьківські обов'язки по вихованню дитини, не цікавиться її життям, здоров'ям та розвитком, наведене свідчить про самоусунення відповідача від виконання батьківських обов'язків по вихованню та утриманню малолітньої дитини. Відповідач не заперечує щодо визначення місця проживання дитини разом з батьком, про що свідчить відповідна заява про визнання позовних вимог.
Таким чином, враховуючи, що в судовому засіданні встановлено, що на даний час визначення місця проживання дитини разом з батьком не суперечитиме інтересам дитини, прихильність дитини до батька, зв'язок з батьком, а також те, що в даному випадку відповідач визнає позов та не заперечує щодо того, щоб спільна дитина проживала разом з батьком, суд приходить до висновку про задоволення заявлених вимог про визначення місця проживання дитини на даний час разом з батьком.
Щодо відібрання малолітньої дитини у матері без позбавлення її батьківських прав, для проживання дитини із батьком у зв'язку з самостійним вихованням дитини батьком без участі матері.
Відповідно до положень ч.1 ст.170 СК України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування. Під час ухвалення рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім'ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.
Згідно із пунктами 2-5 частини першої ст.164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва.
Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року роз'яснено, що зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконання ним батьківських обов'язків. Ухвалюючи таке рішення, суд має право вирішити питання про відібрання дитини у відповідача і передати органам опіки та піклування (якщо цього потребують її інтереси), але не повинен визначити при цьому конкретний заклад.
Основними підставами для відібрання дитини від батьків серед іншого є випадки, що охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише із поведінки батьків (безвідповідальне ставлення до дитини та невжиття заходів щодо забезпечення лікування дитини у зв'язку із її тяжким станом здоров'я), а й із їх особистих негативних звичок. Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров'я або лише для морального виховання. Варто враховувати й ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини, враховуючи її фізичний та психічний розвиток.
Враховуючи положення частини 1 статті 3 Конвенції про права дитини, частини 7 статті 7 СК при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей.
Судом встановлено, що відповідач проживає окремо від позивача та дитини, як мати безвідповідально ставиться до виховання та догляду за своєю малолітньою дитиною та не усвідомлює в повній мірі свого байдужого ставлення до виконання своїх батьківських обов'язків, на думку суду, відповідач зняла з себе обов'язки з виховання та забезпечення дитини, про що свідчить її заява про визнання позовних вимог в частині відібрання дитини без позбавлення її батьківських прав.
Суд бере до уваги те, що висновок органу опіки та піклування щодо розв'язання спору є дорадчим документом та не тягне за собою виникнення будь-яких прав чи обов'язків для суб'єктів відповідних правовідносин і не має обов'язкового характеру. Він не породжує прямих юридичних наслідків для сторін та безпосередньо не впливає на їх права й обов'язки, тобто є фактично джерелом доказування при наявності цивільного спору, оскільки несе виключно інформативний характер і на відміну від рішень органу опіки та піклування має рекомендаційний характер. Цьому документу може бути надана лише оцінка в сукупності з іншими доказами у справі при вирішенні по суті питання, для якого він був складений.
Подібні правові висновки викладені у Постанові Верховного Суду від 16 лютого 2022 року справа № 742/710/19; Постанові від 28 січня 2021 року у справі № 753/6498/15-ц; Постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 500/6325/17.
Висновок уповноваженого органу про визначення місця проживання дитини відповідає встановленим до нього вимогам, підписаний уповноваженою особою, та складений на підставі вивчення всіх обставин справи, у зв'язку із чим суд враховує його під час ухвалення рішення.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про доцільність відібрання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , від матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , без позбавлення її батьківських прав, у зв'язку з фактом самостійного виховання та утримання дитини батьком ОСОБА_1 без участі матері, оскільки це є єдиним способом захисту прав і якнайкращого забезпечення інтересів дитини.
Керуючись ст. 2, 4, 5, 10, 90, 258, 259, 263, 265, 268, 293 ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини з батьком - задовольнити.
Розірвати шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який укладений та зареєстрований 10 листопада 2007 року, Ленінським районним відділом реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міськрайонного управління юстиції Новоодеського районного відділу цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, актовий запис №895.
Визначити місце проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , та відібрати сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , без позбавлення її батьківських прав, у зв'язку з фактом самостійного виховання та утримання дитини батьком ОСОБА_1 без участі матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.Д. Анісімова