Справа № 320/45911/23 Головуючий у 1 інстанції: Жук Р.В.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
30 липня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 28.02.2024 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо ненарахування та невиплати позивачу у період з дати подачі позовної заяви заробітної плати відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру»;
- зобов'язати Офіс Генерального прокурора здійснювати нарахування заробітної плати позивачу за період із дати подачі позовної заяви до 31.12.2023 включно, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», враховуючи прожитковий мінімум для працездатних осіб в розрахунку на місяць у розмірі 2684,00 грн. згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік»;
- зобов'язати Офіс Генерального прокурора здійснювати нарахування заробітної плати позивачу за період із 01.01.2024 до 31.12.2024 включно, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», враховуючи прожитковий мінімум для працездатних осіб в розрахунку на місяць у розмірі 3028,00 грн. згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.01.2024 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків шляхом подання уточненої позовної заяви із належним обґрунтуванням порушення прав позивача та доказів на підтвердження обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.02.2024 позовну заяву повернуто позивачу.
Не погоджуючись із ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.02.2024 позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану ухвалу, як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права та постановити нову ухвалу, якою направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів ухвалено рішення про продовження апеляційного розгляду даної справи на розумний строк.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Мотивами оскаржуваної ухвали є те, що позовна заява підлягає поверненню позивачу, оскільки останній не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Також, із заявами та клопотаннями про продовження строків на усунення недоліків позовної заяви позивач або його представник до суду не звертався.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що не погоджується з ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.02.2024, позаяк, установлюючи вимоги щодо форми та змісту позовної заяви, ст. 160 КАС (так само, як і інші норми цього Кодексу) не вимагає конкретної форми, в якій мають бути викладені позовні вимоги та підстави на їх обґрунтування. Зазначає, що позивач має право довільно викладати зміст позовних вимог, підстави позову, спосіб (способи) захисту порушеного права або інтересу, передбачений законом або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити в рішенні. Разом з цим, позивач не вчиняв процесуальних дій на виконання ухвали Київського окружного адміністративного суду, оскільки підстав для залишення його позовної заяви без руху (відповідно до цієї ухвали) не було, а тому позовна заява відповідала вимогам, зокрема, ч. 5 ст. 160 КАС, оскільки підстав для залишення його позовної заяви без руху (відповідно до цієї ухвали) не було, тому що позовна заява відповідала вимогам, зокрема, ч. 5 ст. 160 КАС.
Колегія суддів вважає доводи апелянта обґрунтованими та не погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Згідно частини першої статті 169 КАС суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк (пункт 1 частини четвертої статті 169 КАС).
Аналіз викладеного дає підстави для висновку, що позовна заява може бути повернута на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС лише у разі неусунення протягом встановленого судом строку порушень норм статей 160, 161 КАС, які були вказані в ухвалі про залишення позовної заяви без руху.
Так, залишаючи позовну заяву без руху та здійснюючи її подальше повернення, суд першої інстанції вказав, що у позовній заяві позивач повинен навести свої аргументи, доводи та міркування щодо протиправної бездіяльності відповідача, зокрема, у чому саме полягає така бездіяльність, чітко зазначити, яку саме норму (норми) порушено відповідачем при допущені такої бездіяльності. Найважливішу аргументацію доцільно виділяти в тексті скарги графічно (підкресленням, шрифтом). Зазначив, що важливе значення має структура позовної заяви, оскільки це забезпечує правильне її сприйняття та полегшує аналіз аргументів. Більш того, якщо бездіяльність оскаржується з кількох підстав, то мотивацію у позовній заяві доцільно викладати послідовно, розбивши її на частини та із зазначенням нумерації. У кожній частині слід зазначити: яку норму саме порушено відповідачем, зміст норми, її аналіз та тлумачення та аргументи в чому саме полягає протиправність такої бездіяльності, коли цю норму застосовував (або не застосовував), до чого це призвело. Після цього можна переходити до наступної підстави оскарження. Між тим, наявний у позовній заяві виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, унеможливлює судом розуміння у чому саме полягає протиправна бездіяльності відповідача.
Вказане, на переконання суду першої інстанції, свідчить про невідповідність позовної заяви вимогам статті 161 КАС.
Аналізуючи наведене вище, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Конституційний Суд України у рішенні від 14.12.2011р. №19-рп/2011 підкреслив значимість положень ст.55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій або ж бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді.
У КАС України конституційне право особи на звернення до суду конкретизоване в ч. 1 ст. 5, за змістом якої, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
Водночас, за змістом ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950р., необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.
Зокрема, Європейським судом з прав людини зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з п.1 ст.6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», №47273/99, п.п.50-51 та 69, та «Walchli v. France», №35787/03, п.29).
При цьому, Європейський суд з прав людини провів лінію між «формалізмом» та «надмірним формалізмом». Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Однак, надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.
У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Kutic v. Croatia», заява №48778/99, п.25).
Рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним». Для того щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права» (рішення у справах «Bellet v. France2 та «Nunes Dias v. Portugal»).
Проте, суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»).
Системний аналіз положень Конвенції, практики Європейського суду з прав людини та національного законодавства, а також встановлені обставини неможливості повернення позовної заяви з підстав неусунення її формальних недоліків, дають суду апеляційної інстанції підстави для висновку, що безпідставно постановлена оскаржувана ухвала зумовила утворення перешкод особі у доступі до правосуддя, у зв'язку з чим підлягає скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Більше того, як зазначено судом першої інстанції, у позовній заяві позивач посилається на те, що Офіс Генерального прокурора порушив його права на отримання заробітної плати у розмірі гарантованому частиною третьою статті 81 Закону України «Про прокуратуру». Натомість, позивачем до матеріалів позовної заяви не надано жодних доказів на підтвердження зазначеного.
З огляду на викладене, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Частиною 4 ст. 161 КАС України визначено, що позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
В той же час, наголошуючи на тому, що позовна заява не відповідає приписам статті 160 КАС України та ч. 4 ст. 161 КАС України, суд першої інстанції не врахував такого.
Положеннями ст. 9 КАС України регламентовано, що кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
При цьому, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Положеннями ст. 77 КАС України регламентовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Також, приписами вказаної норми врегульовано, що докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Суд не може витребувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Отже, з аналізу наведених норм законодавства вбачається, що ненадання позивачем доказів на підтвердження обставин викладених в обґрунтування позовних вимог не є достатньою підставою для повернення позовної заяви позивачу. У свою чергу, оцінка обставин (фактів) та доказів у розрізі заявлених позовних вимог надається судом при ухваленні рішення по суті спору (ст. 244 КАС України).
Також, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог спростовується самим же позовом, оскільки в ньому в достатній мірі викладено зміст позовних вимог та обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та яким, як вже було зазначено вище, може надаватись оцінка при ухваленні рішення по суті спору.
З огляду на викладене у сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що повернення позовної заяви суперечить завданню адміністративного судочинства та не відповідає конституційним принципам щодо гарантованого судового захисту прав, а також доступу до правосуддя.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви постановлена передчасно, а тому наявні підстави для її скасування та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції прийняте рішення з порушенням норм процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Апелянт надав до суду належні докази, які підтверджують факт незаконності рішення суду першої інстанції.
В свою чергу, відповідно до п. 4 ч. ст. 320 КАС України неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, є підставою для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 311, 312, 320, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 28.02.2024 - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Ганечко О.М.
Кузьменко В.В.