Справа 556/192/25
Номер провадження 2/556/355/2025
22.07.2025.
Володимирецький районний суд Рівненської області в складі:
головуючого судді - Котик Л.О.,
при секретарі- Басик Г.Т.
за участю відповідача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - адвоката Карпач О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Володимирець цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, -
ОСОБА_2 звернувся до Володимирецького районного суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди.
В обгрунтування позовних вимог зазначив, що в 2022 році, він придбав автомобіль, марки "VOLKWWAGEN GOLF", державний номерний знак НОМЕР_1 . 17 червня 2022 року надав даний автомобіль в користування (поїхати до нареченої) знайомому ОСОБА_1 , з яким перебували в ЗСУ. На звернення до відповідача повернути машину, останній повідомив, що потрапив у ДТП, обіцяв відшкодувати кошти за автомобіль. Однак потім відповідач перестав відповідати на телефонні дзвінки, не приїжджав на зустрічі, які сам призначав. У травні 2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 домовилися про зменшення суми виплати до 8200 доларів США за умови швидкого повернення грошей. Як завдаток ОСОБА_1 передав 800 доларів США, однак решти суми так і не віддав. У серпні 2023 року ОСОБА_1 продав пошкоджений автомобіль, без дозволу позивача, і виручених від продажу коштів ОСОБА_2 не дав.
А тому, 16.09.2023 ОСОБА_2 з цього приводу подав заяву в поліцію. 11.01.2024 його повідомили, що у вказаній події відсутні ознаки кримінального правопорушення, проте вбачаються ознаки цивільно-правових відносин.
Крім того, вказаними діями відповідача, ОСОБА_2 заподіяно моральної шкоди, яка виразилась у погіршенні психологічного здоров"я, тривалий депресивний синдром, порушення сну, дратівливість, страх за майбутнє, негативні зміни у житті.
Враховуючи вищевикладене, просить стягнути з відповідача 7400 доларів США матеріальних збитків і 200 000 грн. моральної шкоди.
Вказаний позов надійшов до Кузнецовського міського суду Рівненської області - 19 листопада 2024 року.
Ухвалою Кузнецовського міського суду Рівненської області цивільну справу передано за підсудністю до Володимирецького районного суду Рівненської області.
Вказаний позов надійшов до Володимирецького районного суду Рівненської області 07 лютого 2025 року.
Ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 10 лютого 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.
05.03.2025 від представника відповідача - адвоката Карпач О.М. надійшов відзив на позовну заяву. Позовні вимоги не визнають, зазначає, що відповідач не заперечує, що взяв у ОСОБА_2 автомобіль і потрапив на ньому у ДТП та не відмовляється від повернення коштів, на відшкодування збитків. Саме тому вони домовилися про суму боргу за пошкоджений автомобіль - 8200 доларів США. Таке погодження підтвердили борговою розпискою від 07.08.2023 , згідно з яким відповідач взяв у борг саме 8200,00 доларів США і зобов'язався їх повернути. Боргова розписка була додатковою гарантією позивачу про повернення коштів. При складанні розписки були присутні свідки, яким було відомо про дані обставини.
Позивач звернувся до Кузнецовського міського суду Рівненської області з позовом про стягнення боргу за вказаною розпискою. Відповідно, рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 05.06.2024 року з відповідача стягнуто борг у сумі 8200,00 доларів США, що еквівалентно 311600,00 гривень
Згідно з довідками Вараського відділу державної виконавчої служби від 19.02.2025 2991/27.1/29-25, станом на 18.02.2025 позивачу сплачено 80716,34 грн.
Отже, кошти, які були вказані в розписці, і є коштами, які відповідач має повернути за пошкоджений автомобіль. Тому фактично позивач даним позовом намагається повторно стягнути вже стягнуту суму
Таким чином, ОСОБА_2 при здійсненні своїх цивільних прав не дотримується моральних засад суспільства та зловживає своїм правом на відшкодування збитків, заподіяних його майну (ст. 13 ЦК України).
Також позивачем не обґрунтовано розмір завданої моральної шкоди та не надано будь-якого доказу на доведення вказаного розміру моральної шкоди (звернення до лікаря з приводу тих самих нервових, емоційних переживань, захворювань, письмові докази психотравмуючої дії, факти та докази наявності особистих обставин, які, на його думку, посилюють обсяг заданих йому моральних страждань, порівняно з іншими людьми у схожих обставинах; висновок експерта про розмір заданої моральної шкоди, проходження спеціальних психологічних тренінгів, тощо).
Позивачем надано медичні документи лише щодо наявного у нього діагнозу.
Враховуючи вищевикладене, вважають, що позовні вимоги ОСОБА_2 є необґрунтованими, не доведеними належними та допустимими доказами, а тому не підлягають до задоволення.
27.03.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив, де останній зазначає, що розписка ОСОБА_1 від 07.08.2023 про отримання в борг 8200 доларів США не має ніякого відношення до повернення коштів за пошкоджений автомобіль.. Відповідач звернувся до нього з пропозицією, що може передати автомобіль, пригнаний із - за кордону, але на розмитнення потрібно 8200 доларів США. Тому й написали дану розписку.
03.04.2025 від представника відповідача - адвоката Карпач О.М. надійшло заперечення (на відповідь на відзив), де вказують, що позивач зазначає про якісь операції з купівлею авто, однак жодним чином не згадував про такі обставини при подачі позову про стягнення боргу за розпискою, а також не надає жодних доказів на підтвердження таких обставин.
Також, позивач не підтвердив належними та допустимими доказами вартості автомобіля.
Щодо доданих медичних документів на підтвердження заподіяння моральної шкоди, то в жодному з них не вказано причину звернення до лікарів. А у довідці ВЛК чітко зазначено, що медичний огляд проводиться з метою з"ясування причинного зв'язку захворювання з проходженням військової служби, частина захворювань набуті після радикального лікування ще у 2020 році. А тому дані докази не підтверджують жодним чином заподіяння моральної шкоди позивачу ситуацією з відповідачем.
Також у своїй відповіді на відзив позивач вказує на певні моральні сторони відповідача та характеристику його по службі, однак не надає жодних доказів, і не обґрунтовує, яким чином це стосується даної справи.
У судовому засіданні представник відповідача, відповідач позов не визнали. Розписку просив написати сам позивач. ОСОБА_1 мав відшкодувати кошти за побиту машину, із виконавчої служби з нього стягують гроші, згідно рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області. При написанні розписки, при двох свідках, йшлося про гроші за пошкоджений автомобіль. Більше ніяких грошових відносин з позивачем не було.
ОСОБА_1 не заперечує того факту, що брав у позивача машину і потратив у ДТП. Розписка писалась, як гарантія повернення богу за пошкоджений автомобіль і саме на суму, яку просив ОСОБА_2 - 8200 доларів США. І саме ця сума стягнута з відповідача згідно рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області. Борг по розписці і борг за пошкоджений автомобіль - це одні і ті ж кошти, які позивач хоче стягнути двічі.
Суд, заслухавши пояснення відповідача та його представника, дослідивши та оцінивши письмові докази приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення із наступних підстав:
Як зазначено у відповіді на запит №3503/17-5641-2024 від 08.08.2024, виданій начальником територіального сервісного центру №5641, згідно баз даних територіального сервісного центру 5641 в Рівненській області, станом на 2024 рік за ОСОБА_2 зареєстрований транспортний засіб, марки "VOLKWWAGEN GOLF", 2011 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .
Відповідно до довідки про результати розгляду повідомлення ЄО №7747 від 16.09.2023, ЄО №8168 від 03.10.2023, виданої начальником Дубенського РВП ГУНП в Рівненській області, з приводу неповернення ОСОБА_1 автомобіля, марки VOLKWWAGEN GOLF", 2011 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_2 повідомили, що у вказаній події відсутні ознаки кримінального правопорушення, проте вбачаються ознаки цивільно-правових відносин.
В ході розгляду даних матеріалів було встановлено, що ОСОБА_2 із ОСОБА_3 домовились про відшкодування котів за автомобіль в розмірі 8200 доларів США. В травні 2023 року ОСОБА_1 здійснив першу оплату в розмірі 800 доларів США.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У відповідності до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
За змістом ч. 2-4 ст. 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до положень ст.ст.12,81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (стаття 41 Конституції України).
Згідно із ч. 3 ст. 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені та упущену вигоду. При цьому, такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою (постанова ВС від 22.01.2019 справа №676/518/17).
Під час вирішення спорів про відшкодування шкоди на підставі статті 1173 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв'язок між протиправною дією чи бездіяльністю і негативними наслідками.
Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві шкоди, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вона заподіяна, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Згідно ст. 1192 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Частиною першою статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За змістом вказаної норми, за загальним правилом: по-перше, в повному обсязі; по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала, шкода підлягає відшкодуванню.
Як роз'яснено у пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв'язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.
Цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини, тому, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Позивач не зобов'язаний доводити вину відповідача у заподіянні шкоди. Особа, якій спричинено шкоду, подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір спричиненої шкоди, а також докази того, що саме відповідач її спричинив або є особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.
Подібні висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 61/8496/15-ц, провадження № 14-154цс19.
Виходячи з цього, особа, яка вимагає відшкодування збитків (як грошової оцінки матеріальної шкоди), повинна довести факт заподіяння збитків (шкоди), розмір понесених збитків, (шкоди) безпосередній причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями особи, яка спричинила збитки (шкоду), та самими збитками (шкодою). А відповідач має довести, що такі збитки (шкода) завдані не з його вини.
Позивачу належить довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Також позивач несе тягар доведення перед судом розміру завданої шкоди, зокрема зменшення або знищення майна, яке належить йому на праві власності.
Такого висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 23.09.2020 р. у справі № 329/382/19.
Згідно частиною 2 статті 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Однак позивачем не надано доказів на підтвердження вартості автомобіля, марки VOLKWWAGEN GOLF", 2011 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 . НЕ спростоване позивачем і твердження ОСОБА_1 , що вони домовилися про суму боргу за автомобіль - 8200 доларів США і таке погодження підтвердили борговою розпискою від 07.08.2023, згідно якої відповідач взяв у борг у ОСОБА_2 саме 8200 доларів США і зобов'язався їх повернути.
Рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 05 червня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг за договором позики в сумі 8200,00 (вісім тисяч двісті) доларів США. У решті позовних вимог відмовлено.
Згідно довідки №2991/271/29-25 від 19.02.2025, виданої в.о. начальника Вараського відділу державної виконавчої служби у Вараському районі Рівненської області, стягнення заборгованості в розмірі 339367,74 грн, що пред'явлено до примусового виконання - 05.08.2024, станом на 18.02.2025 боржником ОСОБА_1 сплачено стягувачу ОСОБА_2 суму - 80716,34 грн.
Таким чином судом встановлено, що сторони в добровільному порядку погодили суму шкоди, завданої пошкодженням автомобіля - 8200 доларів США і ці кошти в повному розмірі стягнуто з відповідача на підставі рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 05.06.2024. Рішення звернуто до примусового виконання. Позивач не надав суду жодних доказів, що між ним з відповідачем були ще інші правовідносини, крім цих деліктних правовідносин. А тому суд вважає, що стягнуті згідно Кузнецовського міського суду Рівненської області від 05.06.2024 - кошти в розмірі 8200 доларів США і є коштами за пошкоджений автомобіль. Доказів протилежного суду не надано.
Крім того, суд констатує, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами і сам факт заподіяння шкоди, розмір завданої шкоди (крім усної домовленості з відповідачем), що відповідно вище згаданих норм закону, виключає відповідальність за заподіяння шкоди.
А тому в частині стягнення матеріальної шкоди слід відмовити.
Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди, суд констатує наступне.
Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-п'ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
За загальним правилом підставою виникнення зобов'язання з компенсації моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою.
Отже, моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.
Відповідно до роз'яснень, наведених у п. 3, 5, 9, 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» N4 від 31.03.1995, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Крім того, у разі заподіяння особі моральної шкоди неправомірно вчиненими діями кількох осіб, розмір відшкодування визначається з урахуванням ступеня вини кожної з них.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду унормовані відповідно до положень статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини; завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи. Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.
Верховний Суд у постанові від 15.12.2020 року у справі № 752/17832/14-ц зазначив, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 жовтня 2020 року у справі № 372/2085/16-ц (провадження № 61-18385св19) зазначено, що: «під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Аналіз зазначених норм права дає можливість дійти висновку про те, що моральна шкода підлягає відшкодуванню за наявності у діях особи, яка заподіяла таку шкоду складу цивільного правопорушення, елементами якого є заподіяна шкода, встановлення факту протиправної поведінки такої особи, наявності причинного зв'язку між ними та вини заподіювача шкоди».
У постанові КЦС Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 263/16183/18 суд зазначив, що при визначенні розміру стягнення на відшкодування моральної шкоди судова колегія приймає до уваги розмір завданої моральної шкоди та її тривалість. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Суд зауважує, що Верховний Суд у постановах: від 20 березня 2019 року у справі №918/203/18; від 28 жовтня 2020 року у справі №904/3667/19, зробив висновок, що у справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідковий зв'язок такої поведінки із завданою шкодою.
При цьому, суд виходить з того, причинний зв'язок, як обов'язковий елемент цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди, між протиправною поведінкою та шкодою виражається у тому, що шкода, повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
Натомість, ані особливостей психічного / психологічного стану, зумовленого пошкодженням майна позивача внаслідок пошкодження автомобіля, ані змін / погіршення його стану здоров'я, прийому медичних препаратів у даній справі не підтверджено. Суду не надано й доказів того, що внаслідок протиправних дій відповідача у житті позивача виникли істотні зміни.
Позивачем не обгрунтовано розмір моральної шкоди, а надані медичні документи лише щодо наявного у нього діагнозу. Додані медичні документи жодним чином не підтверджують заподіяння моральної шкоди позивачу саме діями відповідача - пошкодженням автомобіля.
У ч.1-3 ст.89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA,№ 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Відмовляючи у стягненні моральної шкоди на користь позивача, суд не оцінює розмір заявлених позовних вимог з точки зору справедливості та розумності за умови не доведення підстав для її стягнення.
Слід зазначити, що суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі наявних доказів, які надані учасниками справи, враховуючи норми ч. 1ст. 13 ЦПК України.
При цьому, судом враховані висновки, які викладені у постановах Верховного Суду від 08.08.2019 у справі №450/1686/17 та від 15.07.2019 у справі №235/499/17, де зазначено, що аналіз наведених норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
За правилами статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Аналіз норм статей12,13,89 ЦПК України дає підстави вважати, що кожна сторона сама визначає зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, сторона, яка звернулася до суду, повинна довести належними та допустимими доказами вимоги, що нею заявлені, суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.
За результатами розгляду справи суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди не доведені належними та допустимими доказами, а твердження позивача про завдану моральну шкоду не зумовлюють настання обов'язку з її відшкодування з боку відповідача.
Враховуючи вищевикладене, дослідивши надані стороною позивача на підтвердження позовних вимог письмові докази, суд дійшов висновку про те, що в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, слід відмовити.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.12 ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір», суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Таким чином, відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, витрати щодо сплати судового збору слід віднести на рахунок держави.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 76 81, 141, 258, 259, 263 265, 268 ЦПК України, суд
Ухвалив:
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду через Володимирецький районний суд Рівненської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 31 липня 2025 року.
Суддя: Котик Л.О.
Учасники процесу:
Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , житель АДРЕСА_1
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 .