Справа №: 398/3770/25
провадження №: 2/398/2417/25
Іменем України
"31" липня 2025 р. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області в складі:
головуючого судді Авраменка О.В.,
з участю секретаря судового засідання Міщенко С.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Олександрія в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором
19.06.2025 року через систему «Електронний суд» ТОВ «ФК «ЕЙС» звернулось в суд з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредитної лінії №306400191 від 13.02.2022 року у розмірі 19 718,08 грн та понесених судових витрат. Свої вимоги обґрунтовує тим, що 13.02.2022 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії №306400191, відповідно до якого відповідач отримав кредит у вигляді кредитної лінії в розмірі кредитного ліміту на суму 17 200,00 грн, з кінцевою датою повернення 15.03.2022 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 0,33% в день протягом дисконтного періоду та 1,65% в день після закінчення дисконтного періоду. 28.11.2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено Договір факторингу №28/1118-01 та додаткову угоду №31 від 31.12.2022 року, відповідно до яких до ТОВ «Таліон Плюс» перейшли права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у Реєстрі боржників, зокрема до відповідача за договором кредитної лінії №306400191 від 13.02.2022 року. 30.10.2023 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» укладено договір факторингу №30/1023-01, відповідно до якого ТОВ «Таліон Плюс» передає (відступає) ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Фінансова компанія «ОНЛАЙН ФІНАНС» приймає належні ТОВ «Таліон Плюс» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників, в тому числі право грошової вимоги до відповідача за договором кредитної лінії №306400191 від 13.02.2022 року. 29.05.2025 року між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та ТОВ «ФК «ЕЙС» укладено договір факторингу №29/05/25-Е, відповідно до якого ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЕЙС» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЕЙС» приймає належні ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників, в тому числі право грошової вимоги до відповідача за договором кредитної лінії №306400191 від 13.02.2022 року. Відповідач тривалий час не виконує свої зобов'язання, у зв'язку з чим, станом на 05.06.2025 року виникла заборгованість за кредитним договором в розмірі 19 718,08 грн, яка складається з заборгованості за тілом кредиту в розмірі 17 200,00 грн та простроченої заборгованості за нарахованими відсотками за користування кредитом в розмірі 2 518,08 грн.
Оскільки, відповідач, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, в судове засідання не з'явився без повідомлення причин, відзив не подав та представник позивача не заперечує проти заочного розгляду справи, то судом постановлено ухвалу про заочний розгляд цієї справи.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши подані сторонами докази, суд приходить до наступних висновків.
Суд в межах заявлених позовних вимог та наданих доказів у справі встановив наступні факти та правовідносини.
Істотними умовами кредитного договору, відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 та ст. 1054 ЦК України, є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін.
Згідно з ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
За приписами ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом (ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»).
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом (ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»).
13.02.2022 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» із заявкою на отримання грошових коштів у кредит та був ознайомлений з паспортом споживчого кредиту, який підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором.
13.02.2022 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 в електронному вигляді було укладено договір про надання кредитної лінії №306400191, який підписано сторонами електронними підписами, в тому числі відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором.
За умовами кредитного договору кредитодавець зобов'язався надати позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії в розмірі кредитного ліміту на суму 17 200,00 грн на умовах строковості (до 15.03.2022 року, п. 2.3), зворотності, платності, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом (0,33% в день протягом дисконтного періоду та 1,65% в день після закінчення дисконтного періоду, п. п. 8.5.1 - 8.5.2 п. 8).
ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» надало кредит відповідачу шляхом перерахування грошових коштів на картковий рахунок відповідача, що підтверджується платіжним дорученням від 13.02.2022 року та інформацією, наданою АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК». Зокрема, з інформації банку вбачається, що банківська картка № НОМЕР_1 емітована та видана на ім'я відповідача та 13.02.2022 року на зазначену картку зараховано кошти в сумі 17 200,00 грн. При цьому, номер телефону НОМЕР_2 був і є фінансовим номером ОСОБА_1 в АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» та саме на зазначений номер телефону ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» надіслало відповідачу одноразовий ідентифікатор для підписання останнім кредитного договору.
28.11.2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено Договір факторингу №28/1118-01, строк дії якого неодноразово продовжувався, зокрема додатковою угодою №31 від 31.12.2022 року, до 31.12.2023 року, та відповідно до умов яких ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» передало (відступило) ТОВ «Таліон Плюс» за плату, а ТОВ «Таліон Плюс» прийняло належні ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у Реєстрі боржників, укладеними між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» і боржниками. Відповідно до Реєстру боржників №175 від 05.05.2022 року, ТОВ «Таліон Плюс» набуло права грошової вимоги до відповідача за договором кредитної лінії №306400191 від 13.02.2022 року.
30.10.2023 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» укладено договір факторингу №30/1023-01, відповідно до якого ТОВ «Таліон Плюс» передає (відступає) ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» приймає належні ТОВ «Таліон Плюс» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників. Відповідно до Реєстру боржників №1 від 30.10.2023 року, ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» набуло права грошової вимоги до відповідача за договором кредитної лінії №306400191 від 13.02.2022 року.
29.05.2025 року між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та ТОВ «ФК «ЕЙС» укладено договір факторингу №29/05/25-Е, відповідно до якого ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЕЙС» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЕЙС» приймає належні ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників. Відповідно до Реєстру боржників від 29.05.2025 року, ТОВ «ФК «ЕЙС» набуло права грошової вимоги до відповідача за договором кредитної лінії №306400191 від 13.02.2022 року.
Статтями 12, 13, 81 та 83 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Сторони та інші учасники справи подають докази безпосередньо до суду.
Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. Відступлення права вимоги - це договірна передача зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредиторові.
Згідно з ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
Заміна осіб у зобов'язанні пов'язана з тим, що попередні учасники зобов'язань вибувають з цих відносин, а їх права та обов'язки переходять до суб'єктів, які їх замінюють.
Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання зобов'язання є належним.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що до позивача, як нового кредитора, перейшло право вимоги до відповідача за договором про надання кредитної лінії №306400191 від 13.02.2022 року.
Згідно з розрахунками та випискою з особового рахунку відповідача, наданими позивачем, взяті на себе зобов'язання за кредитним договором відповідач не виконав, у зв'язку з чим станом на 05.06.2025 року за кредитним договором виникла заборгованість в розмірі 19 718,08 грн, яка складається з заборгованості за тілом кредиту в розмірі 17 200,00 грн та простроченої заборгованості за нарахованими відсотками за користування кредитом в розмірі 2 518,08 грн (а. с. 35, 59, 68).
За приписами ст. ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612, ст. 629 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).
Згідно з ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Пунктом 2.3. кредитного договору передбачено, що кредит надається строком до 15.03.2022 року. За таких обставин, кінцевим терміном повернення кредиту є 15.03.2022 року та доказів продовження строку кредитування позивачем не надано.
За змістом ст. 1048 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Такі висновки викладені, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц, в постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі №300/438/18.
В постановах Великої Палати Верховного Суду неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно.
Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
З матеріалів справи вбачається, що нарахування відсотків за користування кредитом здійснювалося і поза межами строку кредитування, тобто після 15.03.2022 року, що є неправомірним.
Отже, сума заборгованості відповідача за кредитним договором в частині заборгованості за відсотками за користування кредитом підлягає перерахунку наступним чином: 17 200,00 грн (тіло кредиту) х 0,33% (відсоткова ставка в день) : 100% х 30 днів (строк кредитування) = 1 702,80 грн.
Підпунктом 7.2.2. пункту 7.2 кредитного договору передбачено, що у разі, якщо позичальник продовжує користуватися кредитом після закінчення дисконтного періоду, то зобов'язання щодо повернення кредиту переносяться на один календарний день, але не більше 90 календарних днів після закінчення дисконтного періоду. Пунктами 8.3., 8.4. та 8.7. кредитного договору, передбачено сплату позичальником відсотків у більшому розмірі після закінчення дисконтного періоду.
Однак, нарахування вищезазначених відсотків за користування кредитом протягом 90 календарних днів після закінчення дисконтного періоду, тобто після закінчення строку кредитування, визначеного п. 2.3. кредитного договору є неправомірним, з огляду на таке.
Пунктами 15 та 18 ПРИКІНЦЕВИХ ТА ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦК України встановлено, що у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Пунктом 6 ПРИКІНЦЕВИХ ТА ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що у разі прострочення споживачем у період з 1 березня 2020 року до припинення зобов'язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені» частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані за період, зазначений у цьому пункті, за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) зобов'язань за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем.
Аналіз зазначених норм ЦК України та Закону України «Про споживче кредитування» дає підстави зробити висновок, що у разі прострочення позичальником у період з 1 березня 2020 року по цей час (оскільки дія воєнного стану не припинена), позичальник звільняється від сплати любих платежів (перелік таких платежів не є вичерпним) за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) зобов'язань за таким договором та такі нараховані платежі підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
У пункті 122 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 висловлена правова позиція, що важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з'ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
За таких обставин, суд приходить до висновку, що встановлена у п.п. 7.2.2. п. 7.2, п. п. 8.3., 8.4. та 8.7. кредитного договору можливість нарахування відсотків після закінчення строку кредитування, визначеного п. 2.3. кредитного договору, є мірою відповідальності після закінчення строку надання кредиту та застосовується у випадку прострочення позичальника, а відтак в силу закону відповідач звільнений від сплати таких платежів, які у випадку нарахування підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Отже позов підлягає задоволенню в частині стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 17 200,00 грн та за відсотками за користування кредитом в розмірі 1 702,80 грн, а всього 18 902,80 грн.
В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають у зв'язку з необґрунтованістю нарахування відсотків, як міри відповідальності, за користування кредитом після закінчення строку надання кредиту.
Щодо розподілу судових витрат суд виходить з наступного.
Згідно з ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 141, п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
За приписами частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частинами 3, 4 ст. 137 ЦПК України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження витрат на правову допомогу позивачем додано договір про надання правничої допомоги №29/05/25-01 від 29.05.2025 року та акт прийому-передачі наданих послуг від 05.06.2025 року, відповідно до якого позивачу надано послуги правової допомоги на загальну суму 7 000,00 грн.
У постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі №905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Також Верховний Суду у справі №873/212/21 дійшов висновку про те, що суд може зменшити розмір указаних витрат, коли відображена у відповідних доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) не відповідає критерію розумності та є неспівмірною з обсягом наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт.
Суд враховує, що справа про стягнення заборгованості за кредитним договором не є складною та не потребує значного часу і об'єму робіт щодо підготовки матеріалів для подання до суду відповідної позовної заяви, розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, представник позивача подав позовну заяву через систему «Електронний суд», жодного разу в судове засідання не з'явився, обмежившись поданням заяви про розгляд справи без його участі.
З урахуванням переліку наданих послуг адвокатом, виходячи з принципів розумності та справедливості, суд вважає необхідним зменшити понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу до 3 500,00 грн.
Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України та абз. 1 п. 36 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» суд стягує з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір пропорційно до задоволених вимог (95,87%) в розмірі 2 322,35 грн.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 76 - 81, 141, 258, 259, 263 - 265, 268, 280 - 282 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса місця проживання, зареєстрована у встановленому законом порядку: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (адреса місцезнаходження: м. Київ, Харківське шосе, буд. 19, офіс 2005, код ЄДРПОУ 42986956) заборгованість за договором кредитної лінії №306400191 від 13.02.2022 року станом на 05.06.2025 року в загальному розмірі 18 902 (вісімнадцять тисяч дев'ятсот дві) грн 80 коп, яка складається з:
17 200,00 грн - заборгованість за тілом кредиту;
1 702,80 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса місця проживання, зареєстрована у встановленому законом порядку: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (адреса місцезнаходження: м. Київ, Харківське шосе, буд. 19, офіс 2005, код ЄДРПОУ 42986956) судовий збір в розмірі 2 322 (дві тисячі триста двадцять дві) грн 35 коп та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 500 (три тисячі п'ятсот) грн 00 коп.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подачі апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне рішення складено 31.07.2025 року.
Суддя О.В.Авраменко