Справа № 185/8407/25
Провадження № 2-а/185/49/25
іменем України
31 липня 2025 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Болдирєвої У.М.
з участю секретаря судового засідання Бублик А.В.,
представника позивача Шевченко О.В.
відповідача ОСОБА_1
представника відповідача - адвоката Голіцина О.М.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в місті Павлограді Дніпропетровської області адміністративну справу за позовом Відділу № 15 у місті Павлограді Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області до ОСОБА_1 про затримання та поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України громадянки Республіки Білорусь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
31 липня 2025 року надійшла позовна заява Відділу № 15 у місті Павлограді Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області до ОСОБА_1 про затримання та поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України громадянки Республіки Білорусь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити, посилаючись на те, що відповідач мала достатньо часу для добровільного виїзду за межі України, однак продовжує перебувати в Україні без законних підстав.
Відповідач просила у позові відмовити, посилаючись на те, що проживає на території України протягом тривалого часу, також в Україні живуть її батьки похилого віку, які потребують допомоги.
Представник відповідача - адвокат Голіцин О.М. просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що позивач не довів законності рішення про видворення відповідача за межі України, відповідач народилася на території України і має право звернутися з заявою про отримання українського громадянства.
ОСОБА_2 , допитаний у судовому засіданні як свідок, пояснив, що з 1988 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , з 2006 року вони проживають разом на території України. Свідок отримує пенсію за віком, його дружина не працює, допомагає своїм батькам. Дружина не мала можливості переоформити документи на право проживання у Україні через фінансові труднощі.
Відповідно до частини 4 статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.
У разі звернення особи під час її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вона продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою.
Як передбачено статтею 289 КАС України, за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів:
1) затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України;
2) затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;
3) взяття на поруки підприємством, установою чи організацією;
4) зобов'язання внести заставу.
Згідно з частиною 11 статті 289 КАС України строк затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства,забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства,такий строк може бути продовжено, але не більш як на вісімнадцять місяців.
З матеріалів справи видно, що 15 березня 2023 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області прийнято рішення № 30 про скасування дозволу на імміграцію в Україну, виданого 29 серпня 2007 року громадянці Республіки Білорусь ОСОБА_1 . Видана на підставі цього дозволу на імміграцію посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 29 серпня 2007 року скасована. Відповідно до вимог частини 2 статті 13 Закону України «Про імміграцію», особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання цього рішення.
Зазначене рішення ОСОБА_1 отримала 22 березня 2023 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, однак не виїхала з України у визначений законом строк.
23 серпня 2023 року спеціалістом Павлоградського відділу ГУ ДМС у Дніпропетровській області прийнято рішення № 7 про примусове видворення з України громадянки Республіки Білорусь ОСОБА_1 .
Рішення органів ДМС про скасування дозволу на імміграцію та примусове видворення відповідачем не оскаржувалися, не були скасовані судом, отже законність цих рішень нічим не спростована. Відтак рішення про примусове видворення відповідача за межі України підлягає виконанню.
На теперішній час відсутні дані про надання відповідачу статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.
30 липня 2025 року відповідач затримана органами ДМС з метою її ідентифікації, оскільки її паспорт громадянки Республіки Білорусь є недійсним (строк його дії закінчився у 2013 році).
З метою забезпечення виконання рішення про примусове видворення з України ОСОБА_1 Відділ № 15 у місті Павлограді Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області звернувся з позовом до відповідача про її затримання та поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.
Відповідно до ст. ст. 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року та статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно для забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.
За п.1 ст. 5 Конвенції йдеться про фізичну свободу особи, і мета цього положення полягає в недопущенні свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків стосовно можливості обмеження права на свободу, яке гарантує пункт 1 статті 5, є вичерпним.
Конституція України встановлює, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України (стаття 26). Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (стаття 33).
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначається Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Відповідно до ч.3 ст.9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Згідно з п.14 ч.1 ст.1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» нелегальний мігрант - це іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.
Відповідно до частин 2, 3 статті 25 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування в Україні або які не можуть виконати обов'язок виїзду з України, не пізніше дня закінчення відповідного строку їх перебування у зв'язку з відсутністю коштів або втратою паспортного документа можуть добровільно повернутися в країну походження або третю країну, у тому числі за сприяння міжнародних організацій.
Рішення про добровільне повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частинах першій і другій цієї статті, приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції, за заявою іноземця та особи без громадянства про добровільне повернення.
Із заявою про добровільне повернення відповідач до органів державної міграційної служби не зверталася.
Згідно ч.8 ст.26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а так само не може бути застосовано до осіб, які не мають документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України (такі іноземці та особи без громадянства затримуються у встановленому законом порядку з метою ідентифікації, документування та забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або примусового видворення відповідно до цього Закону).
Статтею 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено вичерпний перелік обставин, за яких іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країни де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки. Також забороняється колективне примусове видворення іноземців та осіб без громадянства.
Наведений перелік підстав є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Відповідно до ч.1 ст.26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України.
Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення (ч.5 зазначеного Закону).
Відповідно до статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.
Відповідно ч. 1 ст. 289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України; 2) затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття на поруки підприємством, установою чи організацією; 4) зобов'язання внести заставу.
Проаналізувавши всі обставини перебування відповідача на території України, судом встановлено наявність факту порушення відповідачем законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, тривалий час перебування відповідача в Україні без законних підстав, відсутність документів, які б надавали право на перетин кордону для виїзду з території України.
Інформація щодо оскарження відповідачем рішення про його примусове видворення з України у матеріалах справи відсутня.
За порушення іноземцями та особами без громадянства встановленого порядку перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, або проживання за недійсними документами, недотримання встановленого порядку реєстрації або пересування і вибору місця проживання, працевлаштування, ухилення від виїзду після закінчення терміну перебування, а також за недотримання Правил транзитного проїзду через територію України до них застосовуються заходи відповідно до законодавства України.
Згідно абз.1 ч.4 ст.30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців (абз. 1 ч. 4 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).
Відповідно до ч.11 ст.289 КАС України строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців.
Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України або передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію.
Строк тримання затриманих іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування становить шість місяців з дня фактичного затримання особи.
За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи передачу відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, цей строк може бути продовжений, але не більш як до вісімнадцяти місяців.
Отже, згідно вищевказаного законодавства передбачена можливість затримання іноземця або особи без громадянства та продовження строку такого затримання за наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
Встановлено, що на момент затримання відповідача у зв'язку з порушенням ним законодавства України про правовий статус іноземців, у неї відсутні дійсні документи, які посвідчують його законне перебування на території України.
Прострочений паспорт громадянина іноземної держави для виїзду за кордон не дає право іноземцю на перетин кордону, тому такий іноземець не може вважатись належним чином ідентифікованим.
Процедура ідентифікації особи іноземця - нелегального мігранта здійснюється не заради самої ідентифікації, а з чіткою правовою метою подальшого видворення за межі території України на підставі документів, які дають право особі перетнути легально кордон України в напрямку виїзду. Організація процедури видворення включає в себе в тому числі ряд заходів з оформлення проїзних документів, пошуку шляхів сполучення з іншими країнами, транспортні витрати тощо.
Тому суд дійшов висновку про наявність підстав для прийняття рішення про затримання відповідача з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, строком на 6 (шість) місяців з метою забезпечення примусового видворення за межі території України.
Керуючись статтями 244-246, 289 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Задовольнити позов Відділу № 15 у місті Павлограді Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області.
Затримати та помістити до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, громадянку Республіки Білорусь
ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на шість місяців, до 30 січня 2026 року, з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України.
Рішення підлягає негайному виконанню.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя У.М. Болдирєва