Справа № 203/2186/25
Провадження № 4-с/0203/22/2025
11 липня 2025 року Центральний районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого судді Іваницької І.В.
за участю секретаря судового засідання Кочевської В.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Дніпрі скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та зобов'язання вчинити певні дії,
Адвокат Черкавський Ю.С., який діє від імені та в інтересах скаржника ОСОБА_1 , звернувся до суду зі скаргою, в якій просить:
- визнати неправомірною бездіяльність Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), що полягає у не знятті арешту з майна боржника - ОСОБА_1 , накладеного у виконавчому провадженні № 42061349, відкритого на виконання виконавчого листа №2/418/2443/11 (2-504/2011), виданого 16.09.2013 Кіровським районним судом м. Дніпропетровська;
- зобов'язати Перший Правобережний відділ державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт з усього майна ОСОБА_1 , накладеного постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 13.02.2014 у виконавчому провадженні № 42061349, відкритого на виконання виконавчого листа №2/418/2443/11 (2-504/2011), виданого 16.09.2013 Кіровським районним судом м. Дніпропетровська; припинити всі записи у відповідних державних реєстрах, створені на підставі та у зв?язку з вищезазначеною постановою.
Скарга обґрунтована тим, що виконавче провадження, в межах якого накладалася заборона, було закінчено 13.03.2014 та наразі знищене; механізм фактичного виконання рішення суду за межами виконавчого провадження відсутній; новий кредитор жодних претензій до боржника не має; на теперішній час відсутні будь-які правові підстави для продовження існування арешту майна, наявність якого створює перешкоди власнику майна у здійсненні своїх правомочностей щодо нього.
29.04.2025 від Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) до суду надійшов лист від 23.04.2025 №64623/4, яким повідомлено наступне:
- на примусовому виконанні у відділі перебувало виконавче провадження №42061349 з примусового виконання виконавчого листа по справі №2/418/2443/11, виданого 16.09.2013 Кіровським районним судом м. Дніпропетровська, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості у сумі 781 180, 66 грн;
- 13.02.2014 державним виконавцем у даному виконавчому провадженні винесені постанови про відкриття виконавчого провадження та про арешт майна боржника, оголошення заборони на його відчуження (номер обтяження - 4769450);
- 13.03.2014 відповідно до п. 2 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» ( в редакції від 13.02.2014) винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу;
- у зв?язку з закінченням строку зберігання виконавчого провадження, воно було знищено.
У судових засіданнях 07.05.2025, 27.05.2025 представник скаржниці вимоги скарги підтримав, просив її задовольнити.
05.05.2025 від АТ «Укрсиббанк» до суду надійшла заява про розгляд скарги без участі повноважного представника банку, в якій зацікавлена особа просила прийняти рішення на розсуд суду за наявними в матеріалах справи доказами.
Від Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) позиції щодо поданої скарги до суду не надходило.
06.05.2025 від правонаступника стягувача ОСОБА_2 до суду надійшла заява про відсутність будь-яких претензій матеріального характеру до ОСОБА_1 як до поручителя, в якій вона зазначила, що договір поруки припинив свою дію, просила задовольнити скаргу та скасувати арешти.
У судове засідання 11.07.2025 сторони не з?явилися, причин неявки не повідомили.
Відповідно до ч. 2 ст.450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Приймаючи до уваги заяви учасників процесу, дослідивши матеріали справи, а також документи, додані до скарги, оцінивши надані докази, суд вважає, що скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 07.07.2011 у справі №2-504/2011 позов ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 задоволено; стягнуто солідарно зі ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором від 04.07.2008 №11368057000, забезпеченого договором поруки від 04.07.2018 №№11368057000/П, в сумі 779 360,66 грн, а також державне мито в сумі 1 700,00 грн та витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу в сумі 1 820,00 грн.
На виконання цього рішення 13.02.2014 головним державним виконавцем Тичинською О.О. було відкрито в тому числі виконавче провадження №42061349 відносно ОСОБА_1 та винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
13.03.2014 державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження».
08.12.2011 між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладений договір купівлі - продажу прав вимоги за кредитним договором №11368057000.
В матеріалах справи міститься акт приймання - передачі документації ПАТ «Дельта Банк» від 13.02.2012 за договором від 08.12.2011, підписаний обома сторонами.
Згідно договору купівлі - продажу права вимоги від 07.11.2019 ПАТ «Дельта Банк» продало право вимоги за кредитним договором №11368057000 ТОВ «УКРДЕБТ ПЛЮС».
29.10.2020 між ТОВ «УКРДЕБТ ПЛЮС» та ОСОБА_3 укладений договір №2221817-01 про врегулювання споживчого кредиту №11368057000 від 04.07.2008 на умовах цього договору.
29.10.2020 між ТОВ «УКРДЕБТ ПЛЮС» та ТОВ «Фінансова компанія «АМБЕР» укладено договір факторингу №2221817 про відступлення права вимоги по залишку заборгованості по кредитному договору №11368057000 від 04.07.2008 (заборгованості за основною сумою кредиту - 1 858 127,03 грн, за відсотками - 3 447 634,21 грн), також передані права за договором поруки №11368057000/П від 04.07.2008, що укладений з ОСОБА_1 .
В матеріалах справи міститься довідка ТОВ «УКРДЕБТ ПЛЮС» від 30.10.2020 вих. № UB _№4_2221817, підписана представником товариства Кутявіною А.В., про те, що зобов'язання ОСОБА_3 за кредитним договором №11368057000 від 04.07.2008 припинені та заборгованість перед товариством відсутня у зв'язку з укладенням договору факторингу №2221817 від 29.10.2020, за яким право вимоги за цим договором перейшло до ТОВ «Фінансова компанія «АМБЕР».
29.10.2020 між ТОВ «Фінансова компанія «АМБЕР» та ОСОБА_2 (новий кредитор) укладений договір про відступлення права вимоги за зазначеними кредитним договором та договором поруки.
В матеріалах справи міститься довідка ТОВ «Фінансова компанія «АМБЕР» від 29.10.2020 вих. №0294, підписана директором Дорошенко О.В., про те, що зобов'язання ОСОБА_3 за кредитним договором №11368057000 від 04.07.2008 припинені та заборгованість перед товариством відсутня у зв'язку з укладенням договору про відступлення права вимоги від 29.10.2020, за яким право вимоги за цим договором перейшло до ОСОБА_2 .
06.05.2025 ОСОБА_2 подала до суду заяву, в якій повідомила, що жодних претензій матеріального характеру до ОСОБА_1 як до поручителя не має, договір поруки припинив свою дію.
Судом також встановлено, що ОСОБА_1 зверталася до Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з заявою про скасування арешту у виконавчому провадженні №42061349.
Листом від 26.03.2025 №46633/4 органом державної виконавчої служби було відмовлено у скасуванні арешту з посиланням на пункт 16 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, а також на те, що виконавчий документ не виконаний, тому стягувач має право повторно пред'явити його до виконання.
Викладе стало підставою для звернення з цією скаргою до суду.
Відповідно до ч. 1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч. 1 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016 року (в редакції, станом на час звернення до суду зі скаргою) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Статтею 447 ЦПК України встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до ч. 1 ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Згідно з ч. 1 ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на дату відкриття виконавчого провадження №42061349) державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Положеннями ст.57 Закону №606-XIV визначено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом, зокрема, винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Відповідно до ст.30 Закону №606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме:
- закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону;
- повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону;
- повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.
Зі змісту скарги та поданих документів вбачається, що по виконавчому провадженню №42061349 13.03.2014 державний виконавець виніс постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», який встановлює, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
При цьому, згідно з ч. 5 ст.47 Закону №606-XIV повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.
Частинами 1, 2 ст.50 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV від 21.04.1999року встановлено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
У разі, якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
З майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.
У разі наявності письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або в разі якщо витрати, пов'язані із зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, арешт з майна боржника може бути знято за постановою державного виконавця, що затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копії постанови державного виконавця про зняття арешту з майна надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.
У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.
Отже, як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що усі матеріали виконавчого провадження №42061349 з примусового виконання виконавчого листа №2/418/2443/11, виданого Кіровським районним судом м. Дніпропетровська 16.09.2013 знищено у зв'язку із закінченням строків їх зберігання. Будь-які документально підтверджені відомості про те, що в період з березня 2014 року по день розгляду скарги виконавчою службою на підставі заяв як первісного стягувача, так і його правонаступника, проводились будь-які виконавчі дії з примусового виконання зазначеного виконавчого листа відсутні.
Першим Правобережним відділом державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) не надано суду жодних доказів наявності виконавчих проваджень щодо стягнення з ОСОБА_1 боргу, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, а листом від 23.04.2025 орган ДВС повідомив про відсутність на примусовому виконанні виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №2/418/2443/11. Крім того, матеріалами справи підтверджується відсутність вимог нового кредитора за зобов'язанням до ОСОБА_1 .
Верховний Суд у своїй постанові від 13.07.2022 року по справі №2/0301/806/11 (провадження №61-3814св22) зауважив, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.
Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов'язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб'єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов'язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов'язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.
Суд вважає, що наявність протягом тривалого часу (більш, ніж десять років) нескасованого арешту з майна боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій, як з боку первісного стягувача, так і його правонаступника, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном, яке закріплено у статті 1 Протоколу до Конвенції.
За таких обставин, підстави для продовження арешту майна відсутні, оскільки відсутнє відкрите виконавче провадження відносно боржника ОСОБА_1 .
Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 27.03.2020 року у справі №817/928/17, не зняття відповідачем арешту з майна боржника у виконавчому провадженні при поверненні виконавчого документа стягувачу є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби і порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов'язання відповідача зняти арешт з нерухомого майна позивача.
При цьому, відсутність норми закону, яка б прямо зобов'язувала державного виконавця зняти арешт з майна боржника при поверненні виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону №606-XIV, не спростовує того факту, що з поверненням виконавчого документа здійснення виконавчого провадження шляхом примусового виконання рішення органами виконавчої служби припиняється, в результаті чого накладення арешту на майно боржника, як забезпечення реального виконання рішення, втрачає свою правову сутність, є необґрунтованим та таким, що порушує права боржника.
Відповідно до ч. 2 ст.451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що скарга є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в частині визнання неправомірною бездіяльності Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), що полягає у не знятті арешту з майна боржника - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , накладеного у виконавчому провадженні № 42061349, та зобов'язання такий арешт зняти.
Вимоги скарги в частині зобов'язання державної виконавчої служби припинити всі записи у відповідних державних реєстрах, які створені на підставі постанови про арешт майна боржника та заборони його відчуження від 13.02.2014 у виконавчому провадженні № 42061349, є передчасними, оскільки припинення записів в реєстрі відбувається після скасування постанови про арешт, тому в цій частині скарга залишається судом без задоволення.
Керуючись ст. ст. 12, 81, 447-451 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження» №606-XIV від 21.04.1999 року, суд, -
Скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати неправомірною бездіяльність Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), що полягає у не знятті арешту з майна боржника - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , накладеного у виконавчому провадженні № 42061349.
Зобов'язати посадову особу Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт з усього майна ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , накладеного у виконавчому провадженні № 42061349 постановою державного виконавця від 13.02.2014.
В іншій частині у задоволенні скарги відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали складений 21.07.2025.
Суддя І.В. Іваницька