Постанова
Іменем України
30 липня 2025 року
м. Харків
справа № 635/3542/19
провадження № 22-ц/818/3011/25
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Пилипчук Н.П.,
суддів: Яцини В.Б., Мальованого Ю.М.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», в особі представника Панченко Анни Сергіївни, на рішення Харківського районного суду Харківської області від 06 березня 2025 року, ухвалене суддею Лук'яненко С.А., -
У травні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з останнього суму заборгованості за кредитним договором б/н від 09.09.2013 року у розмірі 18431,75 гривень та судові витрати у розмірі 1921,00 гривні.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг та 09.09.2013 року підписав заяву б/н, згідно якої отримав кредит у розмірі 2000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з запропонованими АТ КБ «Приватбанк» «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському cайті www.privatbank.ua складає між ним та банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується його підписом у заяві. При укладенні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України. Заявою відповідача підтверджується той факт, що він була повністю проінформований про умови кредитування в АТ «КБ «ПРИВАТБАНК», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п.п.2.1.1.2.3, п.п.2.1.1.2.4 Договору, на підставі яких відповідач при укладенні договору дав свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку. АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за Договором про надання банківських послуг виконав у повному обсязі, надавши відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбаченими Договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач не надавав своєчасно Банку кошти на погашення заборгованості. У зв'язку з порушеннями зобов'язань за кредитним договором відповідач станом на 18.03.2019 року має заборгованість у розмірі 18431,75 гривень, яка складається з заборгованості за тілом кредиту у розмірі 8375,90 гривень, заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі 3490,55 грн., заборгованості за пенею за прострочення зобов'язання у розмірі 750,00 грн., штрафу (фіксована частина) у розмірі 500 грн., штрафу (процентна складова) у розмірі 853,89 грн. Позивач вказує, що оскільки відповідач умови кредитного договору в частині погашення кредиту не виконує, тому АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з даною позовною заявою та просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
03.02.2022 року представником позивача подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій вона просить стягнути з відповідача заборгованість за договором б/н від 09.09.2013 року в розмірі 16012,77 грн., з яких 11866,45 грн. заборгованість за тілом кредиту, 4146,32 грн. заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України та судові витрати.
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 06 березня 2025 року у задоволені позову Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовлено.
Не погоджуючись з судовим рішенням АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, стягнути з відповідача судовий збір.
Зазначає, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ "ПРИВАТБАНК" з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав Заяву № б/н від 09.09.2013, згідно якої отримав кредит у розмірі 2000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Звертає увагу суду апеляційної інстанції, що АТ КБ "ПРИВАТБАНК" свої зобов'язання за Договором про надання банківських послуг виконав в повному обсязі, а саме надав Відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов'язаннями, що має відображення у Розрахунку заборгованості за договором. Суд першої інстанції під час ухвалення рішення по справі не врахував відомості наявні у виписці по рахунку, якими підтверджується факт користування Відповідачем кредитним лімітом. Щодо укладення договору неповнолітньою особою. Станом на день підписання Анкети-заяви б/н від 09.09.2013 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виповнилося п'ятнадцять років, тобто він дійсно був неповнолітньою особою. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що відповідач відкрив у АТ КБ «ПриватБанк» картковий рахунок отримував на нього стипендію, якою розпоряджався самостійно. Укладати будь-яких кредитних договорів він не міг без згоди батьків та органу опіки та піклування. Суд першої інстанції не взяв до уваги, що зобов'язання виникають не лише з договору, а з фактичних дій. А правочин вчинений неповнолітньою особою може бути визнано недійсним лише за позовом заінтересованої особи. Оскільки такого позову не заявлено і не розглядалося судом, тому у суду першої інстанції відповідно до визначеного у ст. 13 ЦПК України принципу диспозитивності не було підстав для застосування наслідків недійсного правочину, передбачених ст.ст. 215, 216 ЦК України. Крім того, суд всупереч положень ст.ст. 89, 263 ЦПК України не з'ясував, що згідно розрахунку заборгованості, грошові кошти від банку позичальник фактично отримав вже після набуття повноліття, що підтверджується розрахунком заборгованості за договором №б/н вiд 09.09.2013. Факт встановлення на вищевказаний картковий рахунок відкритий за договором №б/н вiд 09.09.2013 кредитний ліміт у розмірі 2000,00 грн. та подальше його використання Відповідачем пояснюємо наступним. Дійсно, після відкриття карткового рахунку, Відповідачу 03.11.2016 було встановлено кредитний ліміт в розмірі 2000,00 грн. Але, вищевказаний картковий рахунок направлений для користування як кредитними так особистими грошовими коштами. Тобто, даний рахунок передбачає як кредитування так і дебетування. Відповідач деякий час користувалася встановленим кредитним лімітом після його встановлення, як на зняття так і погашення поточної заборгованості, що підтверджується випискою по рахунку. Таким чином, у порушення умов кредитного договору а також ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України, Відповідач зобов'язання за вказаним договором не виконав, хоча ст. 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та вивчивши доводи і вимоги апеляційної скарги, вважає за необхідне відмовити у задоволенні апеляційної скарги з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи і у такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за договором про надання банківських послуг від 09.09.2013 року.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції у зв'язку з наступним.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг та 09.09.2013 року підписав заяву б/н та йому було видано кредитну картку.
Як вбачається із виписки по картковому рахунку за період з 01.01.20213 по 14.05.2021 року, картка видавалась без встановленого кредитного ліміту, на неї надходила стипендія відповідача і вказаною карткою відповідач активно користувався.
Відповідно до розрахунку заборгованості за договором б/н від 09.09.2013 року за період з 09.09.2013 року по 01.04.2015 року заборгованість відсутня.
Із розрахунку заборгованості за договором б/н від 09.09.2013 року вбачається, що відповідач почав витрачати кредитні кошти 04.11.2016 року і станом на 18.03.2019 року має заборгованість за тілом кредиту 8375,90 грн., 3490,55 грн. заборгованості за простроченим тілом кредиту, 4461,41 грн. нарахованої пені за прострочене зобов'язання, 750,00 грн. нараховано пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн., 500 грн. штрафу (фіксована частина), 853,89 грн. штрафу (процентна складова).
Зі змісту Анкети-заяви не вбачається, яка картка видавалась відповідачу, для яких цілей, термін її дії, і встановлення кредитного ліміту.
В той час відповідач заперечує, що він укладав кредитний договір з позивачем, він отримував кредитну картку без встановленого кредитного ліміту, на час укладання договору банківських послуг він був неповнолітнім, Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку та Тарифи з ним не погоджувались, про встановлення кредитного ліміту на картці йому було невідомо.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У вказаній анкеті-заяві відсутні дані про отримання кредитної картки, строк її дії, розмір процентів за користування кредитом, погоджений сторонами, розмір пені та штрафних санкцій, передбачених за несвоєчасне погашення кредиту, тощо.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги стягнення заборгованості крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку.
Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування.
При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що саме цей витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку розумів відповідач ОСОБА_1 , ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в АТ "ПриватБанк".
Також, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення та дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі № 6-16 цс 15 і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в своєму рішенні від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17 (касаційне провадження № 14-131цс19) вважає, що неможливо застосовувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
Колегія суддів вважає, що у цьому випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (а-bank.com.ua) неодноразово змінювалися самим АТ "Акцент Банк" у період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов та правил у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
З урахуванням наведеного суд першої інстанції правильно виходив із того, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме витяг з Тарифів та Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які надав банк, відповідач розумів, ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку.
В апеляційній скарзі АТ "ПриватБанк" посилається на те, що підписуючи анкету-заяву відповідач ознайомився з витягом з Тарифів та Умовами та Правилами надання банківських послуг, а отже виявив згоду на укладення кредитного договору, проте Умови та Правила надання банківських послуг, не містять підпису ОСОБА_1 , тому відсутні підстави вважати, що останній був ознайомлений з ними.
Анкета-заява ОСОБА_1 про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк» містить лише його анкетні дані, проте не містить доказів, яке рішення було прийнято Банком за заявою відповідача, яка картка йому була видана, а також доказів про розмір кредитних коштів/встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок та розмір відсотків.
Колегія суддів позбавлена можливості перевірити чи виникла вказана позивачем заборгованість саме внаслідок порушення відповідачем умов відповідного кредитного договору, також неможливо встановити, які саме умови цього договору могли бути порушені відповідачем.
Як вбачається з розрахунку заборгованості, банком з 04.11.2016 року безпідставно нараховувались та неправомірно списувались проценти за користування кредитом, оскільки строки здійснення періодичних платежів за кредитом та процентна ставка за користування кредитними коштами в анкеті-заяві не встановлені, а відтак колегія суддів вважає недоведеною заборгованість за кредитним договором.
За таких обставин, з урахуванням досліджених доказів, колегія суддів вважає, що заявлені позовні вимоги АТ «Універсал Банк» задоволенню не підлягають.
Виходячи з викладеного, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Таким чином, доводи, викладені в апеляційній скарзі стосовно обґрунтованості позову та наявності підстав для стягнення заборгованості, не можуть бути прийняті до уваги у зв'язку з їх недоведеністю.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.
Судові витрати понесені у зв'язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», в особі представника Панченко Анни Сергіївни - залишити без задоволення.
Рішення Харківського районного суду Харківської області від 06 березня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий Н.П. Пилипчук
Судді Ю.М. Мальований
В.Б. Яцина