СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/9154/25
пр. № 2-а/759/191/25
01 серпня 2025 року Святошинський районний суд міста Києва у складі: головуючого судді Ключника А. С., за участю секретаря судового засідання Валинкевич В.А. , розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення,
30.04.2024 позивач звернувся до Святошинського районного суду м. Києва із вказаним позовом, у якому просив суд скасувати винесену ІНФОРМАЦІЯ_2 постанову № 1186 за справою про адміністративне правопорушення від 22.04.2025 і закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності.
На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 22.03.2025 щодо нього офіцером відділу обліку та бронювання ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 складено протокол № 1079 про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. В подальшому 22.04.2025 року щодо ОСОБА_1 начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_3 винесено постанову № 1186 про накладення адміністративного стягнення за справою про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, оскільки позивач порушив обов'язок, встановлений ч. 3 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме не з'явився по повістці у зазначений термін на 01.03.2025 о 09 год. 00 хв. для призову в Збройні Сили України, докази поважності причин неявки надсилав поштою та був оповіщений 19.02.2025 належним чином. Таким чином, ОСОБА_1 порушив законодавство про мобілізацію під час дії особливого періоду. Проте позивач не погоджується з вказаною постановою та вважає її необґрунтованою, оскільки кожного разу коли дійсно надходили повістки засобами поштового зв'язку, він неухильно з'являвся, однак 19.02.2025 він не був оповіщений повісткою надісланою через Укрпошту про необхідність з'явитись 01.03.2025 до ІНФОРМАЦІЯ_3 для уточнення військово-облікових даних. Зокрема, вказує на те, що конверт, у якому здійснене поштове відправлення ОСОБА_1 (№ 0610232264040) на помилкову адресу: замість «одержувач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 » помилково зазначено «одержувач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 »; опис вкладення до рекомендованого поштового відправлення (N? 0610232264040), у якому значиться повістка від 19.02.2025 за № 2541959, з зазначенням помилкової адреси: замість «одержувач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 » помилково зазначено «одержувач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 », та, що не містить підпис відправника, та не містить штемпель з датою і підпис АТ «Укрпошти» про дату цього поштового відправлення; довідка АТ «Укрпошта ф. 20 із датою поштового штемпеля 03.03.2025, про причини повернення /досилання, з відмітками: «повертається», та, «адресат відсутній за вказаною адресою», що свідчить про неправильне надсилання ОСОБА_1 поштового відправлення (№ 0610232264040) на помилкову адресу: замість «одержувач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 » помилково зазначено «одержувач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 ».
Ухвалою суду від 05 травня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Запропоновано відповідачу протягом 15 днів з моменту отримання ухвали про відкриття провадження, подати до суду відзив на позовну заяву та всі докази, які наявні у нього (а.с. 50).
Відзив на позовну заяву, яка була отримана відповідачем 13.05.2025, до суду у встановлений ухвалою від 05.05.2025 року строк не подано.
У листі Верховного Суду України від 25.01.2006 № 1-5/45, визначено критерії оцінювання розумності строку розгляду справи, якими серед іншого є складність справи та поведінка заявника.
Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У пункті 26 рішення ЄСПЛ від 15.05.2008 у справі «Надточій проти України» (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Суд, вивчивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши всі наявні у справі докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступного висновку.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 210-1 КУпАП встановлена відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, відповідно до якої в редакції на час виникнення спірних правовідносин:
Порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію - тягне за собою накладення штрафу на громадян від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч.1 ст.210-1 КУпАП).
Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, а також вчинення такого порушення в особливий період - тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч.2 ст.210-1 КУпАП).
Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч.3 ст.210-1 КУпАП).
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, який триває на теперішній час.
Отже, на дату винесення відповідачем спірної постанови в Україні діяв особливий період, що є підставою для застосування ч.3 ст. 210-1 КУпАП.
Відповідно до ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Стаття 280 КУпАП встановлює обов'язок органу (посадової особи) при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Зі змісту спірної постанови відповідача вбачається, що позивача притягнуто до відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, оскільки ОСОБА_1 01.03.2025 не з'явився за повісткою про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_3 в зазначений час та дату, доказів наявності поважних причин неприбуття не надав.
Судом встановлено, що 19.02.2025 сформовано повістку № 2541959, відповідно до якої позивачу необхідно з'явитися для уточнення даних 01.03.2025 о 09:00 год. до ІНФОРМАЦІЯ_1 , що не оспорюється позивачем.
Відповідно до положень пункту 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою КМУ від 16 травня 2024 року № 560, належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу є:
1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов'язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;
2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку:
день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
Відповідно до пункту 82 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009, рекомендовані листи з позначкою Повістка ТЦК під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу). У разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об'єкта поштового зв'язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою Повістка ТЦК.
Якщо протягом трьох робочих днів після інформування відділенням поштового зв'язку адресат (одержувач) не з'явився для одержання рекомендованого листа з позначкою Повістка ТЦК, працівник об'єкта поштового зв'язку робить позначку адресат відсутній за зазначеною адресою, яка засвідчується його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв'язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до відправника.
Зі змісту матеріалів справи встановлено, що сформована повістка від 19.02.2025, 21.02.2025 була направлена рекомендованим поштовим відправленням № 0610232264040 із описом вкладення на адресу позивача.
Однак, зазначене рекомендоване поштове відправлення із вмістом повістки від 19.02.2025 повернулось до відправника із проставленою працівником поштового відділення відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» на довідці Ф.20 про причини повернення/досилання.
Отже, відповідно до положень пп.2 п.41 Порядку №560 відповідач мав належне підтвердження оповіщення про виклик позивача до районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
При цьому, зазначені позивачем недоліки в оформленні та надсиланні надісланої позивачу повістки від ТЦК та СП, зокрема, в повістці помилково зазначено «одержувач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 » замість правильного «одержувач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 » не спростовують обставин неможливості її отримання позивачем.
Дані обставини також підтверджуються відповіддю АТ «Укрпошта» № 1853-К-2025040110085-В від 03.04.2025 відповідно до якого компанія АТ «Укрпошта» підтверджує не вручення поштового відправлення під № 0610232264040 на ім?я ОСОБА_1 саме за адресою АДРЕСА_2 , через відсутність адресата за вказаною адресою, яка і є адресою його проживання.
Водночас, жодних доказів того, що надіслане на адресу позивача рекомендоване поштове відправленням № 0610232264040 із описом вкладення не містило повістки від 19.02.2025 позивачем не було надано.
За таких обставин суд вважає доведеним факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210 КУпАП.
Оцінюючи наведені сторонами доводи, суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи позивача, наведені в позовній заяві, були перевірені та проаналізовані судом, та їм було надано належну правову оцінку.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Також суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів позивачки), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог ст. 139 КАС України, суд зазначає, що позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір у сумі 605 грн 60 коп.
Враховуючи, що у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю, витрати зі сплати судового збору належить віднести на рахунок позивача.
На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про правовий режим воєнного стану» Законом України «Про оборону України», Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ст.ст. 9, 210-1, 247, 284, 288 КУпАП, ст.ст. 77, 120, 132,134, 139, 229, 241-246, 250, 268-271, 286 КАС України, суд,-
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10-ти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Ключник А.С.