Справа №:755/10468/25
Провадження №: 2-а/755/321/25
"31" липня 2025 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:
Головуючого судді - Хромової О.О.
при секретарі - Бовкун М.В.
за участі:
представника позивача - адвоката Добраниці В.М.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про скасування рішення про примусове видворення іноземця,
Позивач ОСОБА_1 , в особі свого представника - адвоката Бєжанової К.О., звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва із позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області про скасування рішення про примусове видворення за межі України.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 12 травня 2025 року Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київські області (далі - Відповідач) прийнято рішення про примусове видворення з України громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 . Водночас із зазначеним рішенням сторона позивача не погоджується, вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
ОСОБА_1 є громадянином Російської Федерації, що підтверджується паспортом
№ НОМЕР_1 , виданий Ленінським ВВС м. Оренбург 562-001 від 28 листопада 2002 року, а також громадянином Грузії, що підтверджується паспортом НОМЕР_2 , виданий від 09 лютого 2023 року. ОСОБА_1 13 листопада 2023 року за власною ініціативою укладено з Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_3 підполковника ОСОБА_3 контракт про проходження іноземцями та особами без громадянства військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу. Того ж дня ОСОБА_1 було прийнято на військову службу за контрактом, присвоєно військове звання солдат. ОСОБА_1 самостійно добровільно пішов на військову службу захищати Україну проти військової агресії Російської Федерації. В зазначеному контракті документом, який посвідчує особу ОСОБА_1 зазначено паспорт № НОМЕР_1 , виданий Ленінським ВВС м. Оренбург 562-001 від 28 листопада 2002 року. Також в день укладення зазначеного вище контракту - 13 листопада 2023 року, - ОСОБА_1 було видано військовий квиток серії
НОМЕР_4 , та в ньому зазначено актуальні дані, які не потребують уточнення, такий військовий квиток є дійсним військово-обліковим документом, який підтверджує право останнього на законне проживання на території України, з урахуванням положень частини дев'ятнадцятої статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Отже, будь-якого додаткового оформлення права іноземців, які уклали контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України, на проживання на території України не вимагається.
В основу оскаржуваного рішення відповідача покладено те, що 12 травня 2025 року службовими особами військової частини НОМЕР_3 Міністерства оборони України виявлено громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , який перебуває на території України з порушенням Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Водночас, саме з Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_3 ОСОБА_1 було укладено контракт про проходженням ним військової служби, він проходив військову службу у вказаній військовій частині. Зазначена обставина не була врахована відповідачем під час прийняття оскаржуваного рішення та ним не вживалось жодних дій для її з'ясування, попри те, що вказана інформація є прямим свідченням того, що ОСОБА_1 на законних підставах перебуває на території України.
Також ОСОБА_1 з 07 квітня 2024 року перебуває у шлюбі з громадянкою України - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Однак, в силу того, що під час перебування ОСОБА_1 на військовій службі йому надавали відпустку лише одного разу за станом здоров'я, а саме у зв'язку з отриманням ним численних поранень під час виконанням бойового завдання, а після звільнення він постійно незаконно утримувався та був позбавлений волі, тож не мав змоги особисто звернутися за оформленням посвідки на постійне проживання.
Отже, ОСОБА_1 має законні підстави перебування на території України, а отже рішення відповідача від 12 травня 2025 року про примусове видворення винесено протиправно.
Станом на зараз ОСОБА_1 перебуває у Миколаївському ПТПІ ДМС України та не має змоги звернутися до органів Державної міграційної служби України за оформленням посвідки на проживання на території України.
Під час перебування на військовій службі ОСОБА_1 28 листопада 2023 року отримав поранення, яке спричинене діями противника, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби під час захисту Батьківщини. Його було визнано обмежено придатним до військової служби. З 20 грудня 2024 року по 27 лютого 2025 року ОСОБА_1 перебував у Запоріжжі, мав скарги на стан здоров'я. 18 лютого 2025 року ОСОБА_1 було відправлено в зону бойових дій. 27 лютого 2025 року ОСОБА_1 повернувся до військової частини в Київській області, де перебував під вартою. 06 березня 2025 року стан здоров'я ОСОБА_1 погіршився. 18 березня 2025 року ОСОБА_1 було покликано в кабінет командира та його попросили підписати рапорт на звільнення. 27 квітня 2025 року ОСОБА_1 перемістили за межі військової частини.
У травні 2025 року дружина позивача ОСОБА_4 вчинила ряд дій, спрямованих на пошуки ОСОБА_1 , оскільки зв'язок було втрачено. У відповідь на її запити отримала інформацію, що чоловік перебуває у військовій частині. Однак побратими чоловіка у телефонних розмовах це заперечували. За заявою ОСОБА_4 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне правопорушення. В подальшому з'ясовано, що ОСОБА_1 затримано відповідачем, відносно нього винесено рішення про примусове видворення та його поміщено (передано) у Миколаївський ПТПІ ДМС України, які незаконно перебувають на території України. Водночас, позивач потребує постійного лікування та отримання належного медичного догляду, в його тілі знаходяться численні металеві осколки.
Викладені у поданні щодо прийняття рішення про примусове видворення з України (окрім Російської Федерації, Білорусі) громадянина РФ ОСОБА_1 не підтверджується жодним чином, про що також свідчить те, що до зазначеного документу не додано жодного доказу, який би підтверджував вказану в ньому інформацію.
Відсутні підстави вважати, що ОСОБА_1 вчиняв дії, які суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України, охорони громадського порядку, охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України. ОСОБА_1 став на захист України за власним бажанням
З огляду на положення частин першої, п'ятої статті 26, частини першої статті 30, статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» примусове видворення з України іноземця на підставі прийнятої постанови застосовується, якщо рішення компетентного органу про примусове повернення не виконано іноземцем в установлений строк без поважних причин. Отже, зі змісту наведеної норми слідує, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства передують дві обставини: 1) прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове повернення;
2) ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення. Однак, відносно ОСОБА_1 рішення про примусове повернення не приймалося та відповідно йому не визначався строк протягом якого він мав би покинути територію України та відповідно невиконання чого б могло бути розцінено як ухилення від виїзду з території України. Будь-якого обґрунтування щодо неможливості попереднього прийняття рішення про примусове повернення оскаржуване рішення про примусове видворення не містить.
Відповідачем під час прийняття оскаржуваного рішення було враховано інформацію, яка була надана у рапорті від 12 травня 2025 року, однак не було надано належної оцінки, зокрема тому, що жоден із цих документів не містить доказів на підтвердження зазначеної в них інформації. Відповідачем оскаржуване рішення винесено без перевірки та обґрунтування обставин, що мають значення для з'ясування законності перебування позивача на території України. Відповідачем під час прийняття оскаржуваного рішення не було вчинено жодних дій щодо витребування документів для з'ясування обставин викладених у рапорті від 12 травня 2025 року, не з'ясовано яке відношення до ОСОБА_1 має Військова частина НОМЕР_5 . Оскаржуване рішення складено одночасно з усіма іншими документами на підставі яких воно було винесено. Документи, які б свідчили про вжиття відповідачем спроб з'ясувати дійсні обставини, відсутні.
Із самими рапортом та поданням ОСОБА_1 не був ознайомлений, у зв'язку з чим не мав змоги надати власні зауваження з приводу зазначеної в них інформації. Доступ до вказаних документів отримав після ознайомлення з матеріалами справи № 755/8492/25 за позовом відповідача до ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення.
Всупереч вимогам статей 72, 75 Закону України «Про адміністративну процедуру» оскаржуване рішення взагалі не містить не лише детальної, а будь-якої правової обставин, виявлених Відповідачем та не містить зазначення самих обставин, як і не містить чіткого зазначення висновків, які б мали бути зроблені на підставі правової оцінки виявлених обставин.
Крім того, в оскаржуваному рішенні зазначено про те, що 12 травня 2025 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 203 КУпАП. Водночас, станом на 14 травня 2025 року відповідачем постанова про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 203 КУпАП ще не приймалася. При цьому, протокол про адміністративне правопорушення не є документом, який встановлює вину особи у вчинення адміністративного правопорушення та яким накладається адміністративне стягнення.
Відсутність в оскаржуваному рішенні Відповідача мотивувальної частини є прямим свідченням порушення ним такого принципу адміністративної процедури. Оскаржуване рішення, як акт, який має негативний вплив на права позивача, обов'язково повинно було мати мотивувальну частину із зазначенням в ній обов'язкових згідно до вимог законодавства України відомостей, однак відповідачем була проігнорована така вимога закону. Зазначене є підтвердженням того, що відповідачем було прийнято оскаржуване рішення протиправно без дотримання вимог його вмотивованості (обґрунтованості), внаслідок чого воно підлягає скасуванню.
Під час прийняття оскаржуваного рішення Відповідачем не було надано ОСОБА_1 можливості надати власні пояснення та заперечення до прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, право на що передбачено статтею 54 Закону України «Про адміністративну процедуру». Окрім того, внаслідок того, що ОСОБА_1 був переданий Військовою частиною НОМЕР_3 до Відповідача без особистих речей та документів та одразу був затриманий відповідачем, він взагалі не мав фізично змоги надати будь-які докази, які б могли вплинути на результат розгляду відповідачем питання щодо його видворення
Із рапортом та поданням ОСОБА_1 не був ознайомлений, у зв'язку з чим не мав змоги надати власні зауваження з приводу зазначеної в них інформації. Сторона позивача була ознайомлена із зазначеними документами вже після прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, а саме під час ознайомлення з матеріалами справи № 755/8492/25, вже після винесення рішення в зазначеній справі.
Також про порушення права ОСОБА_1 на участь в адміністративній процедурі щодо нього свідчить порушення його права на користування послугами перекладача. На всіх документах складених
12 травня 2025 року відповідачем щодо ОСОБА_1 та пов'язаних з вирішенням питання про його примусове видворення з України міститься нібито підпис особи перекладача ОСОБА_5 , однак в дійсності жодного перекладача ОСОБА_1 забезпечено не було. Матеріали адміністративної справи не містять документів, які посвідчували б особу ОСОБА_5 , а також підтверджували його кваліфікацію як перекладача. Натомість, під час розгляду
15 травня 2025 року у Дніпровському районному суді міста Києва справи № 755/8492/25 за позовом відповідача до ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення, в якості перекладача було залучено ОСОБА_6 . Вказане свідчить, що документи, що посвідчують особу перекладача, а також особа самого перекладача, були відсутніми на момент складання документів та оскаржуваного рішення.
Оскаржуване рішення призводить до позбавлення позивача можливості проживати на території України, порушує його конституційне право на свободу пересування та вільного вибору місця проживання, а також становить втручання в його тісні сімейні зв'язки в Україні, що може мати безповоротні наслідки для позивача.
Дії відповідача не відповідають справедливому балансу між цілями, яких намагається досягти суб'єкт владних повноважень та несприятливими наслідками для прав, свобод і інтересів позивача, право якого на проживання в Україні наразі порушено відповідачем, та, як наслідок, спричиняє втручання в приватне та сімейне життя позивача, а також перешкоджає здійсненню позивачем дій щодо оформлення ним посвідки на проживання на території України.
З огляду на викладене позов просили задовольнити, визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 12 травня 2025 року про примусове видворення з України громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В порядку автоматизованого розподілу справ між суддями, відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями позов передано на розгляд судді Хромовій О.О.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 13 червня 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 до ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області про скасування рішення про примусове видворення іноземця, залишено без руху та надано заявникові строк для усунення недоліків - три дні з дня отримання копії ухвали.
Підставами для залишення позову без руху визначено необхідність подання обґрунтованого клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку з доказами на підтвердження поважності причин такого пропуску.
Ухвалу про залишення позову без руху від 13 червня 2025 року вручено позивачеві 18 червня
2025 року.
18 червня 2025 року (вхід. від 19 червня 2025 року, № 35219, передано головуючому 26 червня
2025 року) до суду від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Бєжанової К.І., надійшла заява про усунення недоліків.
Представник зазначив, що предмет та підстави адміністративного позову ОСОБА_1 до ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області у справі №755/10468/25 не пов'язані зі спором щодо притягнення до адміністративної відповідальності та у справі не оскаржується постанова про адміністративне правопорушення (накладення адміністративного стягнення), особливості порядку оскарження яких врегульовано статтею 286 КАС України.
Позов у справі № 755/10468/25 пов'язаний з оскарженням рішення про примусове видворення іноземця, порядок прийняття якого врегульовано Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», зокрема, частиною другою статті 30 якого передбачено, що рішення про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства може бути оскаржено в порядку, передбаченому законом. Особливості порядку звернення до суду з позовами щодо оскарження рішень про примусове видворення, а також особливості проваджень у зазначеній категорії справ врегульовано статтею 288 КАС України.
Нормами статті 288 КАС України, на відміну від статті 286 КАС України, не визначено спеціального строку для подання позовної заяви щодо оскарження рішення про примусове видворення, у зв'язку з чим звернення з позовами в даній категорії справ здійснюється в загальні строки звернення до суду з адміністративним позовом.
Тобто, в даному випадку застосовується загальний строк, передбачений статтею 122 КАС України, а саме 6-місячний строк звернення до суду.
З огляду на викладене, представник позивача - адвокат Бєжанова К.І., просила вважати дотриманим строк звернення до адміністративного суду під час звернення ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Дніпровського районного суду міста Києва у справі № 755/10468/25 про скасування рішення про примусове видворення іноземця.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 07 липня 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 до ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області про скасування рішення про примусове видворення іноземця, залишено без руху та надано заявникові строк для усунення недоліків - три дні з дня отримання копії ухвали.
Підставами для залишення позову без руху повторно визначено необхідність подання обґрунтованого клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку з доказами на підтвердження поважності причин такого пропуску.
Ухвалу про залишення позову без руху від 07 липня 2025 року вручено позивачеві 15 липня
2025 року.
17 липня 2025 року (вхід. від 18 липня 2025 року № 41536) до суду від представника позивача - адвоката Бєжанової К.І., надійшла заява про усунення недоліків. Представник зазначила, що з урахуванням положень Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», статей 122, 288 КАС України, строк звернення до адміністративного суду з позовом про скасування рішення про примусове видворення іноземця становить шість місяців, позивачем строк не пропущено. Постанову про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 203 КУпАП 12 травня 2025 року не складалася, водночас оскаржена у судовому порядку. При цьому, 12 травня 2025 року, під час кладення відповідачем документів щодо ОСОБА_1 не було залучено перекладача..
Ухвалою Дніпрвоського районного суду міста Києва від 29 липня 2025 року відкрито провадження у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області про скасування рішення про примусове видворення іноземця, призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 31 липня 2025 року о 14-00 год.
У судовому засіданні 31 липня 2025 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Добраниця В.М., заявлені позовні вимоги підтримав, позов просив задовольнити. Надав пояснення, аналогічні до викладених у позовній заяві.
Відповідач ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області свого представника у судове засідання не направили, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки не повідомили. Правом на подання відзиву на позовну заяву не скористалися.
Суд, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши пояснення представника позивача, приходить до такого висновку.
Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
За нормою пункту 1 частини першої статті 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
Підставами для визнання протиправними дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень є невідповідність їх вимогам чинного законодавства. При цьому, обов'язковою умовою для визнання таких дій/бездіяльності протиправними є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені в порядку адміністративного судочинства. Це право передбачено частиною другою статті 55 Конституцій України та статтею 6 КАС України.
До матеріалів справи долучено копію паспорта громадянина Російської Федерації, виданого Ленінським ОВД м. Оренбурга 28 листопада 2002 року, на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вірність копії з оригіналу та підпис перекладача засвідчено Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лівінською Н.С. 04 червня 2025 року.
Також в матеріалах справи міститься копія паспорта громадянина Грузії № НОМЕР_2 , виданого Міністерством Юстиції 09 лютого 2023 року на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Справжність підпису перекладача засвідчено Приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Львівської області Біляк О.Я.
13 листопада 2023 року між Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_3 підполковника ОСОБА_3 та іноземцем/особою без громадянства ОСОБА_1 , перебуваючи під захистом держави і маючи права і свободи, закріплені Конституцією України, відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та Положення про проходження військової служби у Збройних силах України іноземцями та особами без громадянства, уклали цей контракт, відповідно до умов якого іноземець, особа без громадянства ОСОБА_1 ознайомився із законами та іншими нормативно-правовими актами України, які регулюють порядок проходження військової служби, і добровільно бере на себе зобов'язання, визначені цим контрактом (пункт 1). Також сторони узгодили, що цей контракт є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін на три роки (пункт 3). Також передбачено, що контракт може бути припинено достроково на вимогу іноземця (пункт 8).
Також в матеріалах справи міститься копія військового квитка серії НОМЕР_4 , виданого
19 грудня 2023 року ІНФОРМАЦІЯ_3 , на ім'я ОСОБА_1 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У військовому квитку наявний відповідний запис про те, що 13 листопада 2023 року на підставі наказу командира в/ч НОМЕР_3 № 223РСоск від 13 листопада 2023 року ОСОБА_1 прийнятий на військову службу за контрактом. Також наявна відмітка про проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_3 , дата зарахування до списків - 13 листопада 2023 року № 244 док та про присвоєння військового звання - солдат.
Відповідно до довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку із військовою агресією Російської Федерації проти України від 11 липня 2024 року № 103/1845, виданої Військовою частиною
НОМЕР_3 , солдат ОСОБА_1 , снайпер (1 категорії) групи роти загону військової частини № НОМЕР_7 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно у період з 27 листопада 2023 року по 28 листопада 2023 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в Донецькій області, Бахмутському районі (місто Торецьк).
Згідно довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 08 лютого 2024 року
№ 105/113, виданої Військовою частиною НОМЕР_3 , солдат ОСОБА_1 , 1981 року народження,
28 листопада 2023 року одержав травми за обставин перебування в районі населеного пункту Дружба Торецької міської територіальної громади Донецької області групи військовослужбовців, до складу якої входив, потрапив під артилерійський обстріл противника, в результаті чого військовослужбовець отримав вищевказані поранення. Поранений перебував у засобах індивідуального захисту. В стані алкогольного, наркотичного та/або токсичного сп'яніння не перебував. Поранення спричинене діями противника, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби під час захисту Батьківщини. Поранення не є наслідком навмисного спричинення собі тілесного ушкодження та/або вчинення ним кримінального або адміністративного правопорушення.
15 березня 2024 року військовослужбовець солдат військової частини НОМЕР_3 ОСОБА_1 , 1981 року народження, пройшов огляд у травматолога військово-лікарської комісії. Зазначено, що згідно наказу МОУ від 14 серпня 2008 року № 402 зі змінами Розкладу хвороб р. ІІ ст. 78 «б» - обмежено придатний до військової служби.
Зі свідоцтва про шлюб від 07 травня 2024 року серії НОМЕР_8 , виданого Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) встановлено, що 07 травня 2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрували шлюб, про що
07 травня 2024 року складено актовий запис № 629.
05 квітня 2025 року на ім'я ОСОБА_1 військовою частиною НОМЕР_9 видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_10 .
З витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 29 квітня 2025 року № 12025100040001499 встановлено, що до ЄРДР 29 квітня 2025 року внесено відомості про кримінальне правопорушення за частиною першою статті 115 КК України на підставі заяви ОСОБА_4 від 28 квітня 2025 року про те, що 27 квітня 2025 року приблизно о 05-00 год. втратила зв'язок зі своїм чоловіком ОСОБА_1 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 .
До матеріалів справи також долучено паперові копії електронних листів ОСОБА_7 від 09 травня 2025 року із вимогою надати інформацію про розгляд звернень ОСОБА_8 щодо потреби у медичній допомозі, про причини переміщення до зони бойових дій без відповідного заключення ВЛК, про причини тривалого розгляду рапорту на звільнення, про підстави вилучення мобільного телефону, про місце перебування ОСОБА_1 і стан його здоров'я.
В матеріалах справи міститься рапорт командира загону військової частини НОМЕР_3 , відповідно до якого в ході реагування на прохання працівників Національної поліції прибути та підтвердити приналежність виявлених ними осіб, що не змогли надати документів, які б підтверджували законність перебування на території України, встановлено, що на вулиці Електротехнічній в місті Києві виявлено групу осіб, зокрема ОСОБА_9 , ОСОБА_1 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , які проходили військову службу у військовій частині НОМЕР_3 за контрактом про проходження військової служби іноземців. Вказані особи неодноразово порушували військову дисципліну, отримували стягнення, часто підривали бойовий дух побратимів під час служби, негативно висловлювалися про державу Україна, окремі особи регулярно вживали наркотики та розповсюджували серед особового складу, що було зафіксовано у встановленому порядку. А також неодноразово відмовлялися від виконання бойових завдань, про що внесено відповідні відомості до ЄРДР. Враховуючи перебування вказаних осіб на території України з порушенням міграційного законодавства, їх було доправлено до ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області для подальшого прийняття рішення щодо законності перебування зазначених осіб на території України, видворення за її межі.
Згідно подання від 09 травня 2025 року т.в.о. командира військової частини НОМЕР_11 ОСОБА_13 щодо прийняття рішення про примусове видворення з України (окрім Російської Федерації, Білорусі) громадянина РФ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за результатами виконання завдань у сфері забезпечення державної безпеки та оборони України в умовах триваючої збройної агресії Російської Федерації проти України, військовою частиною НОМЕР_11 отримано та підтверджено компрометуючу інформацію стосовно громадянина РФ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Окремо зазначено, що із вказаним громадянином РФ був укладений та на даний час розірваний контракт про проходження військової служби, відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» та Положення про проходження військової служби у Збройних Силах України іноземцями та особами без громадянства, затвердженого указом Президента України від 10 червня 2016 року № 248/2016. У ході проведення превентивних заходів установлено, що даний громадянин РФ перебуваючи у районі ведення бойових дій, відмовився від виконання бойового завдання, що створило ризик для життя і здоров'я інших військовослужбовців. Цим ОСОБА_1 відкрито відмовився виконати наказ начальника в умовах бойової обстановки. Такі дії ОСОБА_1 суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України, охорони громадського порядку, охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України. Згідно наявної у військової частини НОМЕР_11 інформації, у громадянина РФ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсутні документи, які посвідчують особу та дають право на виїзд з України. За вказаних обставин існують обґрунтовані підстави вважати, що громадянин РФ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення. Враховуючи викладене, з метою забезпечення інтересів національної безпеки України, охорони громадського порядку, охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України, просили прийняти рішення про примусове видворення з України громадянина РФ ОСОБА_1 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , та заборонити йому в'їзд в Україну строком на 5 років.
Відповідно до паперової копії інформації із системи «Аркан» Державної прикордонної служби України щодо відомостей про осіб, які перетнули державний кордон, відомостей про перетин державного кордону особами з прізвищем « ОСОБА_2 » у період з 01 січня 2018 року по 06 травня
2025 року не встановлено.
Як убачається з матеріалів справи, під час перебування на території України громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вчинив адміністративне правопорушення, у зв'язку з чим 12 травня 2025 року Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у місті Києві та Київської області складено протокол серії МКМ № 000492 про адміністративне правопорушення за частиною другою статті 203 КУпАП та затримано ОСОБА_1 на 72 години з метою з'ясування причин та обставин адміністративного правопорушення і умов, що йому сприяли.
Протокол містить особистий підпис ОСОБА_1 та перекладача.
Також на копії протоколу містить розписка від 12 травня 2025 року про отримання його копії захисником.
Також 12 травня 2025 року Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у місті Києві та Київської області складено протокол серії ПР МКМ № 016960 про адміністративне правопорушення про те, що 12 травня 2025 року о 13-00 год. за адресою: вул. Електротехнічна, м. Київ, виявлено громадянина РФ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства на території України, а саме проживав на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні, за що передбачена відповідальність відповідно до частини другої статті 203 КУпАП.
Протокол містить особистий підпис ОСОБА_1 та перекладача. Також наявне клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи про адміністративне правопорушення за його відсутності, про він проставив особистий підпис.
Також в матеріалах справи наявна довідка від 12 травня 2023 року, складена ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області, про особу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Російської Федерації.
З матеріалів справи встановлено, що 12 травня 2025 року начальником відділу ідентифікації, правового забезпечення та міграційного контролю управління організації запобігання нелегальній міграції ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Мельником М. прийнято рішення про примусове видворення з України громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Так встановлено, що 12 травня 2025 року службовими особами військової частини НОМЕР_3 Міністерства оборони України виявлено громадянина РФ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який перебуває на території України з порушенням Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». У ході перевірки не встановлено коли та яким чином ОСОБА_1 перетнув державний кордон в бік в'їзду в Україну, оскільки за обліками ЦП ДСК «Аркан» така інформація відсутня. З питань визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до компетентних органів іноземець не звертався. Будь-яких дій для легалізації факту свого перебування на території України не вживав. 12 травня 2025 року ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області надійшло подання від військової частини НОМЕР_11 щодо доцільності прийняття відносно громадянина РФ ОСОБА_1 рішення про примусове видворення з подальшою забороною в'їзду в Україну строком на 5 років, оскільки останній перебуваючи на службі за контрактом, який на даний час розірвано, вчинив дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України, охорони громадського порядку, охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України. Окрім того, в іноземця відсутні документи на підставі яких можливо ідентифікувати його особу, та які б надавали право перетину державного кордону для виїзду з України. 12 травня 2025 року громадянина РФ ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 203 КУпАП.
Рішення особисто отримано ОСОБА_1 в приміщенні міграційної служби в день його винесення та у присутності перекладача, про що міститься відмітка на зворотній сторінці такого рішення.
12 травня 2025 року начальником відділу ідентифікації, правового забезпечення та міграційного контролю управління організації запобігання нелегальній міграції ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Мельником М. ухвалено рішення, яким поміщено у Миколаївський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства ДМС України, які незаконно перебувають на території України, за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для підготовки адміністративного позову про затримання з метою ідентифікації та забезпечення виконання рішення про примусове видворення.
Відповідно до акта приймання-передавання іноземця або особи без громадянства від 13 травня
2025 року громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , передано працівникам Миколаївського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства ДМС України, які незаконно перебувають на території України, та поміщено його до зазначеного пункту.
13 травня 2025 року першим заступником начальника ЦМУ ДМС України у місті Києві та Київській області Пустовіт О.О. винесено постанову серії ПН МКМ № 016892 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за порушення, передбачені частиною другою статті 203 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі
5 100,00 грн.
Водночас, судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до ДМС України у місті Києві та Київській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, справа № 755/11034/25.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 30 липня 2025 року по справі
№ 755/11034/25 позов ОСОБА_1 до ДМС України у місті Києві та Київській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову ЦМУ ДМС України у місті Києві та Київській області від 13 травня 2025 року ПН МКМ № 016892 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , за порушення, передбачені частиною другою статті 203 КУпАП, та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 5 100,00 грн, закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Відомостей про набрання законної сили рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від
30 липня 2025 року по справі № 755/11034/25 не встановлено.
Також з відкритого порталу даних Єдиний державний реєстр судових рішень встановлено, що ЦМУ ДМС України у місті Києві та Київській області звернулося до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про затримання громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення строком на 6 (шість) місяців.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 15 травня 2025 року по справі
№ 755/8492/25 позов ЦМУ ДМС України у місті Києві та Київській області до громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення задоволено, затримано громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення строком на
6 (шість) місяців. Рішення звернуто до негайного виконання.
Водночас, відомостей про набрання законної сили рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 15 травня 2025 року по справі № 755/8492/25 не встановлено, триває апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 .
Отже, судом встановлено, що громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає на території України без відповідних документів на право проживання в Україні, постійного законного джерела існування, дозволу на працевлаштування, не має. За отриманням статусу біженця або особи яка потребує додаткового захисту на території України до підрозділів ДМС України не звертався, контракт про проходження військової служби з ОСОБА_1 розірвано.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», який визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України та Законом України «Про імміграцію», який визначає порядок набуття іноземцем право на імміграцію в Україну.
Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 26 Конституції України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Відповідно до частини першої статті 33 Конституції України, кожному хто на законних підставах перебуває на території України, гарантуються свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» нелегальний мігрант - це, зокрема, іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеною їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.
Відповідно до частин першої та третьої статті 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства в'їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку. Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Іноземці та особи без громадянства в'їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку (частина перша статті 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).
Згідно із частиною третьою статті 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Відповідно до частини першої статті 15 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» в'їзд в Україну та виїзд іноземців та осіб без громадянства з України здійснюється за паспортним документом за наявності відповідної візи, якщо інший порядок в'їзду та виїзду не встановлено законодавством чи міжнародним договором України. За правилами частин першої та другої статті 16 цього Закону, реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в'їжджають в Україну, здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України органами охорони державного кордону. Відмітка про реєстрацію іноземця або особи без громадянства в паспортному документі та/або імміграційній картці або інших передбачених законодавством України документах дійсна на всій території України незалежно від місця перебування чи проживання іноземця або особи без громадянства на території України.
Як уже зазначалося раніше, з паперової копії інформації із системи «Аркан» Державної прикордонної служби України щодо відомостей про осіб, які перетнули державний кордон, відомостей про перетин державного кордону особами з прізвищем « ОСОБА_2 » у період з 01 січня
2018 року по 06 травня 2025 року не встановлено.
Будь-яких документів, які б підтверджували законність підстав для в'їзду на територію України та містили інформацію про дату перетину державного кордону, інформацію про пункт пропуску, через який здійснено перетин державного кордону, позивачем ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не надано. Будь-яких пояснень щодо вказаних обставин у судовому засіданні представником позивача також не надано.
Підстави для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України визначені статтею 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Так, іноземці та особи без громадянства, які в установленому порядку уклали контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту, Національній гвардії України, вважаються такими, які на законних підставах тимчасово проживають на території України, на період дії контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту, Національній гвардії України та протягом трьох місяців після його припинення (розірвання). Тимчасове проживання на території України таких іноземців та осіб без громадянства підтверджується військово-обліковим документом (службовим посвідченням) військовослужбовців, форма, порядок оформлення (створення) та видачі якого визначаються відповідно Міністерством оборони України та Міністерством внутрішніх справ України. (пункт 19 частини чотирнадцятої статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).
Судом встановлено, що 13 листопада 2023 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уклав контракт про проходження іноземцями та особами без громадянства військової служби у Збройних Силах України на посаді осіб рядового складу та 19 грудня 2023 року отримав військовий квиток серії НОМЕР_4 , який також містить запис про прийнятий на військову службу за контрактом на підставі наказу командира в/ч НОМЕР_3 № 223РСоск від 13 листопада 2023 року.
Суд враховує, що всі долучені до матеріалів справи документи містять відомості про розірвання контракту, укладеного між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України, вказаний факт позивач також не заперечує. Водночас, відомостей про дату розірвання контракту матеріали справи не містять. Позивачем ОСОБА_1 такої інформації також не зазначено, відповідного наказу військової частини до матеріалів справи не долучено.
Долучена до матеріалів справи копія військового квитка відповідного запису також не містить, що свідчить про її виготовлення до дати фактичного розірвання, у судовому засіданні оригінал військового квитка серії НОМЕР_4 , виданого на ім'я ОСОБА_1 для огляду не надано, про наявність останнього у позивача представником також не вказано.
З огляду на викладене твердження позивача про перебування на території України на законних підставах, тобто в межах тримісячного строку з моменту розірвання контракту про проходження військової служби, не підтверджено належними та допустимими доказами.
Водночас, відповідно до частини чотирнадцятої статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз'єднання сім'ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України..
Як уже зазначалося раніше, у період перебування ОСОБА_1 на території України, а саме
07 травня 2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрували шлюб, про що 07 травня 2024 року Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції
(м. Київ) складено актовий запис № 629 та видано свідоцтво про шлюб від 07 травня 2024 року серії НОМЕР_8 .
Водночас, з матеріалів справи підстав перебування ОСОБА_1 на території України, передбачених саме у частинах третій - тринадцятій статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» не встановлено.
При цьому, відомостей про отримання ОСОБА_1 посвідки на тимчасове проживання у зв'язку із укладенням шлюбу з громадянином України не встановлено, відомостей про звернення ОСОБА_1 до уповноваженого органу із відповідною заявою у період з 07 травня 2024 року по
12 травня 2025 року з матеріалів справи також не встановлено.
Доказів на підтвердження неможливості подання такої заяви до територіального органу ДМС або центру державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС або центру надання адміністративних послуг за місцем свого перебування у зазначений період, зокрема доказів проходження безперервної військової служби, постійного перебування на території, де такі органи не здійснюють своїх функцій, про що зазначено у позовній заяві, ОСОБА_1 також не надано.
Викладене свідчить, що ОСОБА_1 відповідним правом на отримання посвідки на тимчасове проживання чи посвідки на постійне проживання на території України не скористався.
Суд також враховує, що матеріали справи не містять будь-яких відомостей про обставини перетину державного кордону України у напрямку в'їзду ОСОБА_1 та дати прибуття.
Як уже зазначалося раніше, з паперової копії інформації із системи «Аркан» Державної прикордонної служби України щодо відомостей про осіб, які перетнули державний кордон, відомостей про перетин державного кордону особами з прізвищем « ОСОБА_2 » у період з 01 січня
2018 року по 06 травня 2025 року не встановлено.
Таким чином, законність підстав в'їзду на територію України громадянином Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не обґрунтовано, будь-яких доказів на підтвердження законності свого перебування на території України до дати укладення контракту про проходження військової служби, а також дати укладення шлюбу із громадянкою України, до матеріалів справи не долучено.
Згідно із частинами другою, третьою статті 25 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування в Україні або які не можуть виконати обов'язок виїзду з України, не пізніше дня закінчення відповідного строку їх перебування у зв'язку з відсутністю коштів або втратою паспортного документа можуть добровільно повернутися в країну походження або третю країну, у тому числі за сприяння міжнародних організацій.
З матеріалів справи не встановлено фактів вчинення ОСОБА_1 дій, спрямованих на повернення до країни громадянства чи будь-якої третьої країни, звернення до органів ДМС чи міжнародних організацій з метою сприяння у виконанні такого обов'язку. Позивач про намір залишити територію України також не заявляв.
Суд також враховує, що оригіналів паспортних документів ОСОБА_1 для огляду суду надано не було, однозначної відповіді про їх місцезнаходження не надано, факт перебування їх у дружини позивача також не підтверджено. Водночас, в матеріалах справи містять тільки нотаріально засвідчені переклади таких документів, які датовані після 12 травня 2025 року - дати поміщення позивача в Миколаївське ПТПІ.
За змістом частин першої, другої статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.
Частина третя статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачає, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, або орган охорони державного кордону на підставі відповідного рішення суду має право розміщувати іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.
Відповідно до частини п'ятої статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» рішення про примусове видворення іноземця або особи без громадянства виконується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, крім рішень, прийнятих органами охорони державного кордону, що виконуються такими органами. Контроль за правильністю і своєчасністю виконання рішення про примусове видворення здійснює орган, який прийняв таке рішення. З метою контролю за виконанням іноземцем або особою без громадянства рішення про примусове видворення службові особи органу охорони державного кордону або центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, здійснюють супровід такого іноземця або особи без громадянства.
Отже, зі змісту наведеної норми слідує, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства передують дві обставини: 1) прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове повернення; 2) ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 359/5975/17, від 28 лютого 2019 року у справі № 754/2198/17, від 26 червня 2019 року у справі № 755/12159/18, від 09 серпня 2019 року у справі № 359/5823/16-а, від 27 квітня 2023 року у справі
№ 522/11882/22, від 24 травня 2023 року у справі № 296/8455/22, від 25 квітня 2024 року у справі
№ 461/2622/23.
При цьому, порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства (далі - іноземців), їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України визначає Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року № 353/271/150 (далі - Інструкція).
Приписами розділу IV Інструкції встановлено таке.
Якщо іноземець не має документів, що посвідчують особу, орган ДМС, орган охорони державного кордону України або орган СБУ вживають заходів щодо його ідентифікації та документування.
З цією метою до дипломатичних представництв або консульських установ держави походження іноземця надсилаються відповідні запити, до яких долучаються кольорові фотокартки на кожну особу, заповнені анкети визначеного консульською установою зразка та інші відомості про іноземця, які дають змогу встановити особу та підтвердити громадянство.
У разі відсутності акредитованого в Україні дипломатичного представництва або консульської установи країни походження іноземця запити до компетентних органів відповідної країни щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби Міністерства закордонних справ.
Якщо від компетентних органів країни походження іноземця не надходить відповідь, запити щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби Міністерства закордонних справ України повторно.
Тобто, ідентифікація органами міграційної служби відносно іноземців здійснюється з обов'язковим урахуванням запитів до відповідних дипломатичних представництв або консульських установ держави походження іноземця та відповідей на них.
На момент виявлення та затримання іноземця документ, що посвідчує особу іноземця та дає йому право на виїзд за територію України іноземцем надано не було.
При цьому, у своїх поясненнях представник позивача стверджував, що паспорти ОСОБА_1 знаходяться у його дружини, водночас їх оригіналів суду надано не було, до матеріалів справи долучено нотаріально засвідчені переклади таких документів.
Також ЦМУ ДМС України у місті Києві та Київській області встановлено, що за результатами відповідної перевірки не встановлено коли та яким чином ОСОБА_1 перетнув державний кордон в бік в'їзду в Україну, з питань визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до компетентних органів іноземець не звертався, будь-яких дій для легалізації факту свого перебування на території України не вживав.
Водночас, згідно наданих військовою частиною НОМЕР_11 даних, ОСОБА_1 за час проходження служби вчинив дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України, охорони громадського порядку, охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України. Окрім того, в іноземця відсутні документи на підставі яких можливо ідентифікувати його особу, та які б надавали право перетину державного кордону для виїзду з України.
Вказане у своїй сукупності свідчить про можливе ухилення ОСОБА_1 від добровільного повернення до країни походження, країни громадянства чи третьої країни. Водночас, про намір покинути територію України позивач не заявляв, його представник про такі обставини також не зазначив.
Згідно із пунктом 4 Інструкції іноземці можуть бути примусово повернуті до країни походження чи третьої країни на підставі рішення органу ДМС або органу охорони державного кордону, або органу СБУ про примусове повернення чи примусово видворені на підставі винесеної за позовом цих органів/підрозділів постанови адміністративного суду про примусове видворення.
Відповідно до пункту 5 Інструкції підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців за межі України є:
- дії іноземців, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;
- дії іноземців, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку;
- якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні.
Згідно із частинами третьою - п'ятою статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України.
Рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.
Іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.
Відповідно до підпункту «f» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом, зокрема, законного арешту або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.
За змістом частини першої статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.
Рішення про примусове видворення не приймається стосовно іноземців та осіб без громадянства, підстави для примусового видворення яких виявлені в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон під час їх виїзду з України.
Іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у цій статті, забороняється подальший в'їзд в Україну строком на п'ять років. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня прийняття такого рішення та додається до строку заборони в'їзду в Україну, який особа мала до цього.
Згідно з абзацу 1 частини четвертої статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.
Примусове повернення з підстав, передбачених пунктом 5 Інструкції здійснюється за рішенням органів ДМС, органу охорони державного кордону (стосовно іноземців, затриманих ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), органу СБУ з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення, оформленням відповідних документів, доведенням цього рішення до іноземця та взяттям з нього зобов'язання про добровільний виїзд з України у визначений у рішенні строк, а також здійсненням подальшого контролю за фактичним виконанням іноземцем цього рішення.
Судом встановлено, що позивачем не надано доказів на підтвердження законності його перебування на території України, до відповідних органів за отриманням дозволу на імміграцію чи легалізації свого перебування, захистом чи отримання статусу біженця він не звертався.
Згідно пункту 1 розділу ІІІ Інструкції, у разі виявлення підстав, передбачених першою статті
30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», органи ДМС, органи охорони державного кордону та органи СБУ залежно від обставин виявлення/затримання іноземця невідкладно готують позовну заяву до адміністративного суду.
Позов Державної міграційної служби щодо ОСОБА_1 , як встановлено раніше, задоволено, підстав, які б перешкоджали застосуванню процедури примусового видворення під час розгляду справи
№ 755/8492 судом не встановлено. Водночас, вказане рішення законної сили не набрало, законність і обґрунтованість такого рішення є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.
Отже, позивач знаходиться на території України нелегально, що є порушенням з боку позивача законодавства про правовий статус іноземців та свідчить про правомірність прийняття відповідачем оскаржуваного рішення.
Водночас, статтею 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що Іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.
Суд також враховує, що обов'язок судів перевіряти відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень усім вимогам, зазначеним у частині другій статті 2 КАС України, витікає із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Подібний підхід застосовано у постановах Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі
№ 480/296/19 та від 25 січня 2024 року у справі № 160/1521/23, від 01 лютого 2024 року по справі
№ 344/9604/23.
Суб'єкт владних повноважень під час виконання своїх функцій повинен дотримуватися конституційних гарантій прав іноземців (стаття 26 Конституції України).
Верховний Суд у постанові від 01 лютого 2024 року по справі № 344/9604/23 зазначив, що навіть в умовах воєнного стану для суб'єкта владних повноважень обов'язок застосування принципів статті 2 КАС України не скасовується, а навпаки набуває особливого значення, зокрема, коли йдеться про застосування пропорційності обмежень в умовах гостроти становища в країні (військової агресії) щодо осіб, яких вони стосуються.
У разі застосування до особи процедури примусового повернення, видворення тощо, державні органи (ДМС) зобов'язані перевірити чи не порушуватимуть такі процедури універсального й абсолютного принципу заборони вислання. Така перевірка передбачає оцінку ризику, яка має проводитися ex nunc, тобто станом на момент прийняття рішення та повинна концентруватися на передбачуваних наслідках повернення заявника в країну походження з урахуванням загальної ситуації в цій країні та особистих обставин заявника.
У своїх поясненнях представник позивача ОСОБА_1 зазначив, що позивач має два громадянства: Російської Федерації та Грузії, та, відповідні паспортні документи, копії яких долучено до матеріалів справи.
За вказаних обставин, у разі застосування до особи процедури примусового видворення ОСОБА_1 до країни громадянства, а саме - Грузії, не буде спричинено порушення універсального й абсолютного принципу заборони вислання, оскільки видворення позивача до третьої країни, яка не є учасником воєнного конфлікту, що триває на території України, не створить загроз для життя та здоров'я особи, можливого осуду чи переслідування з боку суспільства чи органів влади.
Стосовно посилання позивача на порушення відповідачем Закону України «Про адміністративну процедуру» суд зазначає таке.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що під час прийняття оскаржуваного рішення відповідачем не було надано ОСОБА_1 можливості надати власні пояснення та заперечення до прийняття відповідачем оскаржуваного рішення. Також ОСОБА_1 не було забезпечено перекладачем.
Водночас, з матеріалів справи встановлено, що про адміністративне затримання ОСОБА_1 було повідомлено центр з надання БВПД 12 травня 2025 року о 13 год. 12 хв., про що зазначено у протоколі від 12 травня 2025 року № МКМ 000492 про адміністративне затримання за частиною другою статті
263 КУпАП. Також у вказаному протоколі міститься розписка захисника Герасько Р. від 12 травня
2025 року про отримання його копії, що свідчить, що ОСОБА_1 було забезпечено представником (захисником). Вказаний факт позивачем не спростовано, заперечень щодо присутності захисника 12 травня 2025 року не висловлено.
У протоколі від 12 травня 2025 року № МКМ 000492 про адміністративне затримання також проставлено особистий підпис ОСОБА_1 про ознайомлення із його змістом зрозумілою йому мовою у присутності перекладача.
Також у протоколі про адміністративне правопорушення від 12 травня 2025 року серії ПР МКМ
№ 0169960 зазначено, що переклад протоколу зроблено усно за участі перекладача, про що проставлено особистий підпис перекладача. Також вказаний протокол містить особистий підпис ОСОБА_1 про отримання такого протоколу, а також клопотання про розгляд справи про адміністративне правопорушення без його участі.
Також ОСОБА_1 проставив особистий підпис у рішення від 12 травня 2025 року про примусове видворення з України, чим підтвердив, що йому повідомлено про прийняття вказаного рішення, роз'яснено порядок його оскарження та вручено його копію.
Рішення від 12 травня 2025 року про примусове видворення з України також містить особистий підпис перекладача.
Проставляючи особистий підпис у зазначених документах ОСОБА_1 підтверджував факт їх отримання, факт ознайомлення із їх змістом та засвідчив, що зміст таких документів йому зрозумілий.
З огляду на викладене допущення суб'єктом владних повноважень описки у тексті документів, у частині зазначення ініціалів перекладача, не може свідчити про незабезпечення участі перекладача під час ухвалення рішення про примусове видворення іноземця. Залучений ЦУ ДМС у місті Києві та Київській області перекладач особистим підписом також засвідчив факт своєї присутності та здійснення перекладу відповідних документів затриманій особі.
Залучений ЦУ ДМС у місті Києві та Київській області перекладач також був присутній під час розгляду справи № 755/8492/25 за позовом ЦУ ДМС у місті Києві та Київській області до ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення. Зауважень щодо особи перекладача чи клопотання про залучення іншого перекладача ОСОБА_1 чи його представник не висловили, розгляд справи відбувався за його участі.
Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Рішення не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, наведені представником позивача доводи, суд приходить до висновку, що відповідачем під час прийняття оспорюваного рішення дотримано вимог Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», з'ясовано усі дійсні обставини, наведено належні обґрунтування під час прийняття рішення про примусове повернення позивача до країни походження або третьої країни, а ОСОБА_1 допущено порушення чинного законодавства України, оскільки позивачем не наведено підстав правомірності перебування на території України, не зазначено обставин перетину державного кордону, доказів звернення до органів ДМС з оформленням документів на право проживання в Україні також не надано, відомостей про постійне місце роботи (окрім періоду проходження військової служби), працевлаштування, зайняття професійною, публічною, політичною, волонтерською діяльністю на території України, а також інших обставин, що перешкоджають поверненню позивача до країни походження, громадянства або третю країну, суду не надано.
З огляду на встановлені по справі обставини позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Керуючись Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», статтями
2, 5, 6-11, 13-15, 90, 268-271, 288 Кодексу адміністративного судочинства України, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про скасування рішення про примусове видворення іноземця - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення суду виготовлено 31 липня 2025 року.
Суддя О.О. Хромова