30 липня 2025 року
м. Хмельницький
Справа № 685/182/25
Провадження № 22-ц/820/1692/25
Хмельницький апеляційний суд у складі
колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Спірідонової Т.В. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Костенка А.М.,
розглянув в порядку частини 1 статті 369 ЦПК України цивільну справу №685/182/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 20 травня 2025 року, в складі судді Турчин-Кукаріної І.В., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
встановив:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
В березні 2025 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути на його користь з відповідача заборгованість за договором №2103951819864 від 08 лютого 2021 року у розмірі 51327,34 грн та судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив що 08 лютого 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансових послуг №2103951819864, який було підписано позичальником з використанням електронного цифрового підпису позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора. Відповідно до умов договору товариство зобов'язується надати позичальникові кредит без конкретної споживчої мети, на суму, яка зазначається та погоджується сторонами в анкеті-заяві, та складає 5900,00 грн, на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно з умовами цього договору, його додатків та правил. Однак, отримавши кредитні кошти від ТОВ «Служба миттєвого кредитування», відповідач не виконав належним чином кредитні зобов'язання. На підставі договору факторингу №1-12 від 01 грудня 2021 року ТОВ «Служба миттєвого кредитування» відступило право вимоги за кредитним договором на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал»; на підставі договору №10-01/2023 про відступлення (купівля-продаж) прав вимоги від 10 січня 2023 року ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право вимоги за кредитним договором на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», а ТОВ «Коллект Центр» набуло право вимоги до відповідача. Відтак ТОВ «Коллект Центр» просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за договором про надання фінансових послуг №2103951819864 від 08.02.2021 у розмірі 51327,34 грн, з яких: 5900,00 грн - заборгованість за по тілу кредиту, 45427,34 грн - заборгованість за нарахованими процентами.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 20 травня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за договором про надання фінансових послуг №2103951819864 від 08 лютого 2021 року у розмірі 51327,34 грн, з яких: 5900,00 грн - заборгованість за основною сумою боргу (по тілу кредиту), 45427,34 грн - заборгованість за нарахованими процентами. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» сплачений при поданні позову судовий збір у розмірі 2422,40 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» витрати на правничу допомогу у розмірі 13000,00 грн.
Рішення суду мотивоване тим, що відповідач не виконував належним чином зобов?язання за договором про надання фінансових послуг №2103951819864 від 08 лютого 2021 року, а тому на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення процентів по кредиту та витрат на правничу допомогу скасувати та ухвалити цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Узагальнення доводів апеляційної скарги
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи, також судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи. Зазначає, що з договору про надання фінансових послуг №2103951819864 від 08 лютого 2021 року вбачається, що його умови щодо розміру процентів, типу процентної ставки та порядок їх сплати за договором свідчать про несправедливі умови договору та фактично є надмірним тягарем для відповідача щодо сплати кредитної заборгованості. Аналізуючи наведені умови договору щодо строку, на який видається кредит, порядку нарахування процентів, відповідач вважає, що у договорі відсутні чіткі і зрозумілі для споживача умови про право кредитодавця нараховувати проценти за фактичне правомірне користування коштами після закінчення строку дії договору. В договорі визначений орієнтовний строк повернення кредиту 16 днів з моменту отримання кредиту, а нараховані проценти підлягали обов'язковій сплаті на 16 день з моменту отримання кредиту, тоді як зміст пункту 1.4. вказує на те, що нарахування процентів є саме відповідальністю позикодавця за неповернення кредиту (неправомірне користування коштами), хоча одночасно передбачено продовження строку кредитування до невизначеної дати. Отже, на підставі вище викладених умов договору встановлюється, що між кредитором і позичальником було встановлено умови щодо строку кредитування, який становить 16 днів з моменту отримання кредиту, тобто по 24 лютого 2021 року включно. А враховуючи, що сторони не узгодили належним чином відповідальність за прострочення грошового зобов'язання відповідно до статті 625 ЦК України у виді сплати процентів за неправомірне користування кредитом, то заявлена позивачем в позові заборгованість по договору про надання фінансових послуг №2103951819864 від 08 лютого 2021 року у вигляді процентів нарахованим понад строк кредитування (24 лютого 2021 року), тобто з 25 лютого 2021 року по 30 листопада 2021 року в сумі 45427,34 грн не підлягає стягненню. Також посилається на необґрунтованість вимог рішення в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, та вважає, що огляду на характер правовідносин у цій справі, обсягу наданих адвокатом послуг, просить встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу, що може бути стягнений на користь позивача в сумі 2000 грн.
Процесуальні дії апеляційного суду
Ухвалами Хмельницького апеляційного суду від 24 червня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та справу призначено до судового розгляду.
Узагальнені доводи та заперечення учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Зазначає, що у розрахунку заборгованості чітко вказано з чого складається заявлена сума заборгованості, відповідно до яких умов договору та за який період вона була нарахована. Відповідач не спростував наданий позивачем розрахунок у суді першої інстанції, не навів жодного заперечення щодо поданого розрахунку, що свідчить про його фактичне визнання та погодження із ним в повному обсязі. Сторонами при укладенні договору було досягнуто згоди щодо фіксованого розміру процентної ставки для певного періоду користування кредитними коштами, в залежності від виконання позичальником умов договору. Пунктом 1.9 договору зазначено, що граничний строк кредитування: 1 рік. Враховуючи, що договір було укладено 08 лютого 2021 року, граничний строк кредитування закінчився 08 лютого 2022 року. Таким чином, період з 08 лютого 2021 року по 08 лютого 2022 року є періодом правомірного користування позичальником кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування, який супроводжувався нарахуванням процентів у порядку та розмірі, що визначені у договорі. Відповідно до наданих розрахунків заборгованості нарахування відсотків здійснювалось за період з 08 лютого 2021 по 07 лютого 2022 року, тобто в межах строку кредитування. При цьому, відповідно до умов договору, відсоткова ставка за перші 16 днів становить 2% на день, з 17 по 31 день -3,64% на день, з 32 по 47 - 5,02% на день, в подальшому - 7,67% на день. Отже, нарахування відсотків здійснювалось в межах строку кредитування, визначеного та погодженого сторонами договору. Зі змісту умов договору чітко вбачається, що 16 днів - це приблизний строк повернення коштів, а 365 днів - кінцевий строк користування кредитом. Таким чином, в умовах договору відсутня двозначність, вони є очевидними та зрозумілими.
У запереченнях на відзив ОСОБА_1 посилається на те, укладений між сторонами кредитний договорі не в повній мірі відповідає вимогам Цивільного кодексу України та Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки умови договору спричиняють дисбаланс договірних прав та обов'язків сторін на користь банку. Аналізуючи наведені умови договору щодо строку, на який видається кредит, порядку нарахування процентів, відповідач вважає, що у договорі відсутні чіткі і зрозумілі для споживача умови про право кредитодавця нараховувати проценти за фактичне правомірне користування коштами після закінчення строку дії договору. Зазначає, що у графіку платежів, який є невід'ємною частиною договору, вказано, що загальна вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за договором - 7788 грн., проценти за користування кредитом - 1888 грн., термін платежу - 23 лютого 2021 року, а у паспорті споживчого кредиту зазначено: строк кредитування - 16 днів, що не узгоджується із п.п. 1.3., 1.4. договору. Тобто, умови договору є взаємосуперечливими. Крім того, у заяві-анкеті, яка є додатком до кредитного договору, зазначено, що відповідач просить товариство надати йому кредит на особисті потреби у розмірі 5900 грн, розмір затвердженої суми - 5900 грн, строком на 365 днів з правом повернення достроково та зобов'язується повернути кредит у розмірі 3400 грн та сплатити проценти у розмірі 1888 грн, тоді як зміст пункту 1.4. вказує на те, що нарахування процентів є саме відповідальністю позикодавця за неповернення кредиту (неправомірне користування коштами), хоча одночасно передбачено продовження строку кредитування до невизначеної дати. Таким чином п.п 1.3., 1.4. договору не узгоджуються із графіком платежів, заявою-анкетою та суперечать ч. 5 ст. 11, частинам 1 та 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Також посилається на те, що позивачем не було надано до суду першої інстанції належних і допустимих доказів понесених витрат на правничу допомогу в розмірі 13000 грн, тому у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову (правничу) допомогу необхідно відмовити.
У додаткових поясненнях представник ТОВ «Коллект Центр» зазначив, що на момент укладення кредитного договору відповідач не звертався до кредитора із заявами про надання роз'яснень незрозумілих йому умов договору або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, з пропозицією про внесення будь-яких змін до запропонованої редакції договору, що свідчить про прийняття та згоду зі всіма умовами такого договору. У даній справі заборгованість складається із заборгованості за тілом кредиту та процентами. Позивач не нараховував пеню, неустойку та/або інші штрафні санкції за невиконання умов договору, а лише проценти, у розмірі та строк, погоджений сторонами. Враховуючи, що проценти не є пенею, їх зменшення чинним законодавством не передбачено. Отже, розмір та порядок нарахування процентів погоджений сторонами кредитного договору, підстави виникнення заборгованості є законними, а її розмір розумним та справедливим. Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, то відповідач не навів обґрунтування неспівмірності витрат із складністю справи та не надав суду будь-яких доказів на підтвердження такої позиції. Заперечення відповідача не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами. Натомість, позивач надав суду достатні, належні та достовірні докази для підтвердження витрат на правову допомогу.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Мотивувальна частина
Встановлені фактичні обставини справи
Встановлено, що 08 лютого 2021 року між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансових послуг №2103951819864, який було підписано ОСОБА_1 з використанням електронного цифрового підпису позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора G7.
Відповідно до пункту 1.1. договору товариство зобов'язується надати позичальникові кредит без конкретної споживчої мети, на суму, яка зазначається та погоджується сторонами в анкеті-заяві, та складає 5900,00 грн, на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно умов цього договору, його додатків та правил.
Згідно з пунктом 1.3. договору орієнтовний строк повернення кредиту - 16 днів з моменту отримання кредиту. У разі сплати всіх нарахованих на дату такої сплати процентів, орієнтовний строк повернення кредиту перераховується та становить 16 днів з моменту сплати всіх нарахованих процентів.
Відповідно до пункту 1.4. договору проценти за користування кредитом розраховуються від суми кредиту за кожний день користування, протягом фактичного строку користування кредитом, починаючи з першого дня перерахування суми кредиту у наступному розмірі: а) 2 % за кожен день користування кредитом за умови сплати всіх нарахованих процентів за користування кредитом не пізніше, ніж протягом орієнтовного строку повернення кредиту: б) починаючи з першого дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 1,64% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. 1.4.а); в) починаючи з 15 дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 1,38 % порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. 1.4.б); г) почиваючи з 30 дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 2,65 % порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. 1.4.в); д) тип процентної ставки - фіксована.
Граничний строк кредитування (строк дії кредитного договору) - 1 рік (п. 1.9. договору).
Факт перерахування 08 лютого 2021 року для ОСОБА_1 обумовленої кредитним договором суми кредиту (5900 грн) на вказаний позичальником номер банківської картки підтверджено листом ТОВ «Фінансова компанія «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» від 13 серпня 2024 року.
01 грудня 2021 року між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір факторингу №1-12, відповідно до умов якого ТОВ «Служба миттєвого кредитування» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги до позичальників, в тому числі за договором № 2103951819864 від 08 лютого 2021 року.
Відповідно до Реєстру боржників до договору факторингу №1-12 від 01 грудня 2021 року ТОВ «Вердикт Капітал» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 51327,34 грн з яких: 5900 грн - заборгованість за тілом кредиту, 45427,34 - заборгованість за процентами.
10 січня 2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» укладено договір про відступлення прав вимоги № 10-01/2023, відповідно до умов якого ТОВ «Вердикт Капітал» передає (відступає) ТОВ «Коллект Центр» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Коллект Центр» приймає належні ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги до боржників, вказаними у Реєстрі боржників.
Відповідно до Реєстру боржників до Договору про відступлення прав вимоги № 10-01/2023 від 10 січня 2023 року ТОВ «Коллект Центр» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 51327,34 грн з яких: 5900 грн - заборгованість за тілом кредиту, 45427,34 - заборгованість за процентами.
Згідно з розрахунком позивача заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №2103951819864 від 08 лютого 2021 року становить 51327,34 грн з яких: 5900 грн - заборгованість за тілом кредиту, 45427,34 - заборгованість за процентами.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
В силу вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення із відповідача заборгованості по кредиту та нарахованих процентів за користування кредитними коштами до суми боргу по кредиту.
Апелянт не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості по кредиту у сумі 5900 грн. Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується апелянтом лише в частині стягнення процентів за кредитним договором та витрат на правничу допомогу, рішення суду в частині стягнення заборгованості по кредиту у сумі 5900 грн не є предметом апеляційного оскарження.
Вирішуючи питання щодо визначення розміру процентів, які підлягають стягненню на користь позивача, колегія суддів виходить з такого.
Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч.1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до приписів ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (ч.1 ст.82 ЦПК України).
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
Згідно зі ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно з частинами 3, 4, 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до частини 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Судом встановлено, що 08.02.2021 між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансових послуг №2103951819864, який було підписано ОСОБА_1 з використанням електронного цифрового підпису позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора G7, за умовами якого товариство зобов'язалося надати позичальникові кредит без конкретної споживчої мети, на суму, яка зазначається та погоджується сторонами в анкеті-заяві, та складає 5900,00 грн, на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно умов цього договору, його додатків та правил (п. 1.1. договору).
У договорі про надання фінансових послуг №2103951819864 від 08.02.2021 зазначено фінансовий номер телефону позичальника ( НОМЕР_1 ), який збігається з номером телефону, який знаходиться в анкетних даних ОСОБА_1 , за відомостями, наданими суду АТ «Сенс Банк», на ім'я ОСОБА_1 , було відкрито платіжну картку № НОМЕР_2 , на яку, згідно з наданими банком відомостями, 08.02.2021 о 17:49:25 було зараховано грошовий переказ у сумі 5900 грн.
Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про належне укладення договору про надання фінансових послуг №2103951819864 від 08.02.2021 між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та позичальником ОСОБА_1 .
Факт отримання ОСОБА_1 грошових коштів у позику від ТОВ «Служба миттєвого кредитування» за договором про надання фінансових послуг № 2103951819864 від 08.02.2021 підтверджено копією листа ТОВ «ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» від 13.08.2024, відповідно до якого ТОВ «ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» підтвердило, що на підставі укладеного між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ТОВ «ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» договору про організацію переказів грошових коштів ТОВ «ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» було здійснено наступний переказ коштів: номер карти: НОМЕР_2 , власник карти (емітент): банк ALFA-BANK, категорія карти: НОМЕР_3 , час запиту: 08.02.2021 17:49:26, номер договору згідно інформації від кредитора: 2103951819864, сума: 5900, валюта: UAH.
Відтак, матеріалами справи підтверджено, що первісний кредитор ТОВ «Служба миттєвого кредитування» взяті на себе зобов'язання за договором про надання фінансових послуг №2103951819864 від 08.02.2021 виконав у повному обсязі, грошові кошти у сумі 5900,00 грн, було передано відповідачу у власність шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок відповідача.
Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою.
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.
Відповідно до статей 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до договору факторингу № 1-12 від 01.12.2021 ТОВ «Служба миттєвого кредитування», діючи як клієнт, з однієї сторони, та ТОВ «Вердикт Капітал», як фактор, з іншої сторони, уклали договір факторингу, відповідно до пункту 2.1. якого клієнт первісний кредитор зобов'язується відступити за плату право грошової вимоги у сумі 60183 678,63 грн, а фактор зобов'язується, здійснивши фінансування в порядку, передбаченому цим договором, прийняти право грошової вимоги до боржників, що належить клієнту, і стає новим кредитором за договорами про надання фінансових послуг, укладеними між клієнтом і боржниками. Фактор має право здійснити наступне відступлення прав вимоги будь-якій третій особі (п. 2.5. договору).
Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги до договору факторингу №1-12 від 01.12.2021 від ТОВ «Служба миттєвого кредитування» до ТОВ ФК «Вердикт Капітал» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 51327,34 грн.
Відповідно до договору №10-01/2023 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 10.01.2023 ТОВ «Вердикт Капітал», діючи як первісний кредитор, з однієї сторони, та ТОВ «Коллект Центр», як новий кредитор, з іншої сторони, уклали договір факторингу, відповідно до пункту 2.1. якого за цим договором в порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор відступає шляхом продажу новому кредитору належні первісному кредитору, а новий кредитор набуває у обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги первісного кредитора до боржників, зазначених у додатках №1 та №3 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов'язки боржників або які зобов'язані виконати обов'язки боржників, за договорами позики (кредитними договорами), з урахуванням всіх змін, доповнень і додатків до них. Новий кредитор сплачує первісному кредитору за права вимоги грошові кошти у розмірі та у порядку, визначених цим договором.
Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги до договору відступлення прав вимоги №10-01/2023 від 10.01.2023 від ТОВ «Вердикт Капітал» до ТОВ «Коллект Центр» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 82551,91 грн.
Надані копії договорів та витяги з реєстру боржників містять усі необхідні реквізити, зокрема підписи та печатки сторін і в повному обсязі підтверджують факт переходу до позивача права вимоги до ОСОБА_1 за укладеним ним з ТОВ «Служба миттєвого кредитування» кредитним договором.
Відповідно до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з частиною 1 статті 526, частиною 1 статті 527, частиною 1 статті 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу у строк (термін), встановлений у зобов'язанні. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
У наданому позивачем розрахунку заборгованості відповідача позивач визнав, що ОСОБА_1 повернув частину заборгованості за нарахованими процентами ТОВ «Служба миттєвого кредитування» на загальну суму 4205,72 грн, сплативши 23 лютого 2021 року 1888,00 грн, та 13 березня 2021 року - 2317,72 грн.
Належні і допустимі докази повного виконання позичальником ОСОБА_1 взятих на себе за договором про надання фінансових послуг №2103951819864 від 08.02.2021 обов'язків з повернення позичених грошових коштів та нарахованих процентів у матеріалах справи відсутні.
Відповідно до статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. Якщо інше не встановлено законом, у разі застосування змінюваної процентної ставки кредитодавець самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, а в разі збільшення процентної ставки - поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки протягом 15 календарних днів, що настають за днем, з якого застосовується нова ставка.
У разі незгоди позичальника із збільшенням процентної ставки позичальник зобов'язаний погасити заборгованість за договором у повному обсязі протягом 30 календарних днів з дня отримання повідомлення про збільшення процентної ставки. З дня погашення заборгованості за кредитним договором у повному обсязі зобов'язання сторін за таким договором припиняються. При цьому до моменту повного погашення заборгованості, але не більше 30 календарних днів з дати отримання повідомлення про збільшення процентної ставки, застосовується попередній розмір процентної ставки.
У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен забезпечувати точне визначення розміру процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитодавець не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника. Особливості застосування змінюваної процентної ставки за договором про надання споживчого кредиту встановлюються законом.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Вирішуючи спір в частині стягнення заборгованості за нарахованими процентами, суд здійснив перерахунок нарахованих позивачем процентів за період дії договору кредитування, з урахуванням положень п. 1.1., 1.3., 1.4. договору про надання фінансових послуг № 2103951819864 від 08.02.2021, застосовуючи фіксовану процентну ставку від суми кредиту за день користування кредитом в розмірі 2%, збільшену процентну ставку в розмірі 3,64% протягом періоду 14 днів, в розмірі 5,02% протягом періоду 15 днів, в розмірі 7,67% протягом періоду 251 день, з урахуванням сплаченої відповідачем частини заборгованості за нарахованими процентами в розмірі 4205,72 грн.
У результаті перерахунку нарахованих позивачем процентів за формулою: сума процентів = 5900/100х2х16 + 5900/100х3,64х14 + 5900/100х5,02х15 + 5900/100х7,67х251 = 1888 + 3006,64 + 4442,70 + 113585,03 = 122922,37 грн - становить загальна заборгованість за нарахованими процентами.
З урахуванням сплачених відповідачем процентів заборгованість становить: 122922,37 - (4205,72 + 73 289,31) = 45 427,34 грн.
При цьому, відповідач не спростував наведеного у позові розрахунку .
Тому, висновки суду першої інстанції в частині стягнення процентів за користування кредитом в розмірі 45427,34 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в межах заявлених позовних вимог.
Щодо питання про стягнення витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною другою статті 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.
Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
В позовній заяві та апеляційній скарзі позивач заявляв про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16.
Відповідно до ч.ч. 5, 6 статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі №750/2055/20 зазначено, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
У постанові Верховного Суду від 22 грудня 2020 року у справі №143/173/19 зроблено висновок про те, що згідно з частинами п'ятою, шостою статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Згідно з п.п. 1-2 частини 1 статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є, зокрема: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.
Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у статті 30 Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Отже, склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Як вбачається із долучених до позову письмових доказів, у зв'язку зі зверненням до суду, позивач поніс витрати на правову допомогу в розмірі 13000,00 грн, що підтверджено копією договору №01-07/2024 від 01.07.2024, укладеного між ТОВ «Коллект Центр» та Адвокатським об'єднанням «Лігал Ассістанс», копією прайс-листа від 01.11.2023, заявкою № 743 від 01.01.2025 ТОВ «Коллект Центр» на надання Адвокатським об'єднанням «Лігал Ассістанс» юридичної допомоги щодо супроводу примусового стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , копією витягу з акта №2 про надання АО «Лігал Ассістанс» юридичної допомоги ТОВ «Коллект Центр» у справі за позовом до ОСОБА_1 від 31.01.2025, відповідно до якого вартість наданих послуг становить 13000 грн.
При цьому, відповідач в суді першої інстанції не подав клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами та не висловив заперечень проти стягнення таких витрат у відзиві.
Відтак, суд дійшов правильного висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» витрат на правову допомогу у розмірі 13000,00 грн.
Висновки суду апеляційної інстанції
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до частини 1 статті 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, рішення суду ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування немає.
Судові витрати
За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, то підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 20 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 01 серпня 2025 року.
Судді Т.В. Спірідонова
Р.С. Гринчук
А.М. Костенко