28 липня 2025 року
м. Хмельницький
Справа № 2-7/1993
Провадження № 22-ц/820/986/25
Хмельницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Корніюк А.П. (суддя - доповідач), Костенка А.М., Спірідонової Т.В., секретар судового засідання Кошельник В.М.
за участю скаржниці ОСОБА_1 , її представника ОСОБА_2 , представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу №2-7/1993 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , як особи, яка не брала участі у справі, на рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 22 січня 1993 року (суддя Бабчук В.В.) у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_6 , про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання права власності на частину будинку та встановлення порядку користування.
Заслухавши доповідача, пояснення учасниці справи та представників учасників справи, дослідивши доводи апеляційної скарги і матеріали справи, суд
Звертаючись до суду у травні 1992 року ОСОБА_3 зазначала, що у 1974 році її батьки ОСОБА_7 та ОСОБА_5 , перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, придбали у спільну сумісну власність 21/100 частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . І після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 матері позивачки ОСОБА_7 відкрилась спадщина на 10,5/100 частин зазначеного будинку, спадкоємцями за законом до майна якої є ОСОБА_3 та її батько (відповідач).
ОСОБА_3 також вказувала, що вона прийняла спадщину, оскільки фактично вступила в управління спадковим майном та була зареєстрована у спадковому майні. Однак, 12.12.1989 ОСОБА_5 одноосібно оформив спадщину, отримавши у Полонській державній нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину за законом на 21/100 жилого будинку з надвірними спорудами. А тому ОСОБА_3 просила задовольнити її позов.
Рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 22 січня 1993 року позов задоволено. Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, що видане 12 грудня 1989 року на ім'я ОСОБА_5 . Полонською державною нотаріальною конторою за реєстром № 2244 на 21/100 жилого будинку з надвірними спорудами.
Визнано право власності на спадкове майно за законом, яке складається із житлового будинку і надвірних споруд в розмірі 5,25/100, що знаходиться в АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 і виділено їй у власність кімнату 2-5 пл.10,8 кв. м, коридор 2-6 пл. 9,5 кв. м, 5,25 коридору 2-1 пл. 1,43 кв. м, коридор 2-2 пл. 4,6 кв. м, веранди П пл. 0,75 кв. м, 5,25 прибудови пл. 1,49 кв. м, підвал б-б пл. 8,6 кв. м.
Виділено ОСОБА_5 у власність 15,75/100, що складається із кухні 2-3 пл. 10,7 кв. м, кімнати 2-4 пл. 16,7 кв. м, 15,75 коридору 4,27 кв. м, 15,75 веранди П пл. 2,25 кв. м, 15,75 прибудови «а» пл. 4,48 кв. м, підвал «б» пл. 6,1 кв. м., частину коридору, веранди П і прибудову залишено в загальному користуванні.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 грошову компенсацію за долю, що перевищує її долю, 5 296 крб. Витрати на переобладнання на ізольовані частини покладено на ОСОБА_3 .
06 травня 2024 року ОСОБА_1 , як особа, яка не брала участі у справі, але вважає, що суд при ухваленні зазначеного судового рішення вирішив питання про її права та інтереси, звернулася з апеляційною скаргою на рішення Полонського районного суду від 22 січня 1993 року.
ОСОБА_1 вказує, що при вирішенні спору про виділ ОСОБА_3 та ОСОБА_5 у власність частини будинку, вона не була залучена до розгляду цієї справи, чим порушено її права та інтереси, як співвласниці спірного нерухомого майна. А тому і просить скасувати рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 22 січня 1993 року.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Крижанівський О.А., просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Зазначає, що предметом позову у справі №2-7/1993 було часткове визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 , яка доводилася для позивачки матір?ю та визнання права на спадкове майно: 10,5/100 часток будинку, що знаходиться в АДРЕСА_2 часток вказаного будинку батьки позивачки придбали у 1974 році. Тому жодного порушення чи оспорювання прав ОСОБА_1 , як співвласниці частки будинку, у цій справі не було. Окрім того, твердження ОСОБА_1 , що поділ будинку було проведено без проведення судової експертизи є необґрунтованим, адже у мотивувальній частині оскаржуваного рішення є посилання на висновок судово-технічної експертизи від 26.11.1992 №54.
Скаржниця ОСОБА_1 та її представник адвокат Кушнірук В.М. підтримали апеляційну скаргу з підстав у ній наведених.
Представник позивачки ОСОБА_3 адвокат Крижанівський О.А. заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просить оскаржуване судове рішення залишити без змін.
ОСОБА_3 та ОСОБА_6 до суду не з'явилися, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. ОСОБА_6 направила клопотання про розгляд справи у її відсутності, а ОСОБА_3 про причини неявки суд не повідомила.
Згідно з положеннями частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Аналіз частини 1 статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків.
На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або наступні обставини: судове рішення безпосередньо стосується її прав, інтересів та обов'язків, тобто судом вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або у рішенні міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їхні процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між заявником і сторонами спору не може братися до уваги.
Тобто, особи, які не брали участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють їх права та/або обов'язки, або породжують для особи правові наслідки.
Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях вказував, що вирішення питання про те, чи стосується прав та інтересів особи, яка не була залучена до участі справі, рішення суду першої інстанції є першочерговим завданням для апеляційного суду та виключно у разі встановлення, що рішення суду першої інстанції порушує права та інтереси особи, яка подала апеляційну скаргу, апеляційний суд наділений повноваженнями здійснювати перегляд по суті рішення суду першої інстанції у апеляційному порядку. Натомість у разі, якщо апеляційний суд встановить, що рішення суду першої інстанції не порушує прав та інтересів особи, яка звернулася із апеляційною скаргою, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2024 року у справі № 404/7235/22 (провадження № 61-1972сво24) зазначив, що «за змістом 352 ЦПК України право апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції особи, яка не брала участі у справі, ґрунтується не на гіпотетичній зацікавленості, а на правовій зацікавленості, яка обумовлюються змістом норм матеріального права.
Лише встановивши, що оскаржуване рішення безпосередньо встановлює, змінює або припиняє права та/або обов'язки особи, яка не брала участь у розгляді справи, або породжує для цієї особи правові наслідки, апеляційний суд переглядає рішення суду першої інстанції за апеляційної скарги такої особи.».
Суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося (пункт 3 частини 1 статті 362 ЦПК України).
У разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі, і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті (див.: постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі № 750/13149/21 (провадження № 61-6054сво23)).
Статтею 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом.
При цьому, сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов'язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в статті 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому, сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.
У справі, яка переглядається, слідує, що рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 22 січня 1993 року визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, що видане 12 грудня 1989 року на ім'я ОСОБА_5 . Полонською державною нотаріальною конторою за реєстром № 2244 на 21/100 жилого будинку з надвірними спорудами. Визнано право власності на спадкове майно за законом, яке складається із житлового будинку і надвірних споруд в розмірі 5,25/100, що знаходиться в АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 і виділено їй у власність кімнату 2-5 пл.10,8 кв. м, коридор 2-6 пл. 9,5 кв.м, 5,25 коридору 2-1 пл. 1,43 кв.м, коридор 2-2 пл. 4,6 кв.м, веранди П пл. 0,75 кв.м, 5,25 прибудови пл. 1,49 кв.м, підвал б-б пл. 8,6 кв.м. Виділено ОСОБА_5 у власність 15,75/100, що складається із кухні 2-3 пл. 10,7 кв.м, кімнати 2-4 пл. 16,7 кв.м, 15,75 коридору 4,27 кв.м, 15,75 веранди П пл. 2,25 кв.м, 15,75 прибудови «а» пл. 4,48 кв.м, підвал «б» пл. 6,1 кв.м. Частину коридору, веранди П і прибудову залишено в загальному користуванні. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 грошову компенсацію за долю, що перевищує її долю, 5 296 крб. Витрати на переобладнання на ізольовані частини покладено на ОСОБА_3 .
Рішення суду мотивовано тим, що «…після смерті ОСОБА_7 право на спадщину за законом мали четверо дітей і чоловік ОСОБА_5 , троє дітей спадщину не прийняли, заяви в нотаріальну контору не подавали. А тому на долю померлої ОСОБА_7 мають право лише позивачка і відповідач. Доля спадкоємця, на яку відкрилась спадщина, становить 10.5/100, а на долю спадкоємців припадає 5.25/100 /10.5/100 : 2 = 5.25/100. Таким чином, частина позивачки в будинку АДРЕСА_3 становить 5.25/100, а відповідача ОСОБА_5 10.5/100 + 5.25/100 = 15,75/100. Свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_5 12 грудня 1989 року нотаріусом Полонської держнотконтори реєстр 2244, підлягає визнанню частково недійсним, оскільки нотаріус не вияснив у спадкоємця ОСОБА_5 , чи є інші спадкоємці за законом, і видав свідоцтво на 21/100 частину жилого будинку за ОСОБА_5 . Згідно заключення судово-технічної експертизи №54 від 25 листопада 1992 року частину будинку можливо розділити на дві частини з урахуванням долів сторін 5.25/100 і 15.75/100.
Сторони в судовому засіданні настоюють провести розділ 21/100 частини за заключенням експерта по другому варіанту».
Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер і згідно копії спадкової справи №168/2006, заведеної 04 квітня 2006 року Полонською державною нотаріальною конторою до майна ОСОБА_5 , спадкоємцем останнього є ОСОБА_3 .
05 липня 2006 року ОСОБА_3 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 на спадкове майно - частки квартири АДРЕСА_4 , яка складається із: житлові кімнати: 16,9 кв.м., 10,9 кв.м.; кухня 10,7 кв.м., коридор 10,4 кв.м.; передня 9,5 кв.м.; підвал 14,7 кв.м.; веранда «а4» 4,7 кв.м. житловою площею 27.8 кв.м., загальною площею 58,4 кв.м. та 11 липня 2006 року Полонським БТІ прийнято рішення про реєстрацію право власності ОСОБА_3 на зазначене спадкове майно (а.с.177 т. 2).
04 жовтня 2006 року Полонським БТІ прийнято рішення про реєстрацію права власності ОСОБА_3 на частки квартири АДРЕСА_4 (а.с. 233 т. 2).
З 04 жовтня 2006 року власником квартири АДРЕСА_5 (загальною площею 58,4 кв.м., житловою площею 27,8 кв.м., яка складається з коридору 10,4 кв.м., кухні 10,7 кв.м., житлові кімнати - 16,9 кв.м. та 10,9 кв.м., передньої 9,5 кв.м., підвалу 14,7 кв.м., веранди «а4» 4,7 кв.м.) в будинку АДРЕСА_3 на підставі договору дарування квартири, є ОСОБА_6 , право власності якої на зазначене нерухоме майно зареєстровано 10.11.2006 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно (а.с. 141-142, 232, т. 2).
06 травня 2024 року ОСОБА_1 , яка не брала участі у справі, подала апеляційну скаргу на рішення Полонського районного суду від 22 січня 1993 року.
Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 17 травня 2024 року матеріали, зазначені як додаток до апеляційної скарги та копію апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 22 січня 1993 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання права власності на частину будинку та встановлення порядку користування майном направлено до Полонського районного суду Хмельницької області для ініціювання питання про відновлення втраченого судового провадження.
Ухвалою Полонського районного суду Хмельницької області від 05 вересня 2024 року у відновленні втраченого судового провадження по цивільній справі № 2-7/93 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання права власності на частину будинку та встановлення поряду користування майном відмовлено. Роз'яснено учасникам справи право на повторне звернення з такою самою заявою за наявності необхідних документів.
Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 24 жовтня 2024 року клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 22 січня 1993 року залишено без задоволення. Відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 22 січня 1993 року у цивільній справі №2-7/1993 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання права власності на частину будинку та встановлення порядку користування майном.
Постановою Верховного Суду від 05 березня 2025 року за касаційною скаргою ОСОБА_1 скасовано ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 24 жовтня 2024 року, справу передано до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду зі стадії відкриття апеляційного провадження.
Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 28 березня 2025 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 22 січня 1993 року та залишено апеляційну скаргу без руху для сплати судового збору у розмірі 1816,80 грн та надання до апеляційного суду належним чином оформленої апеляційної скарги у відповідності до вимог статті 356 ЦПК України з наданням копій скарги та доданих письмових матеріалів відповідно до кількості учасників справи.
Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 21 квітня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 22 січня 1993 року та ухвалою цього ж суду від 23 квітня 2025 року призначено справу до судового розгляду.
Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 29 травня 2025 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_6 .
У зв'язку зі смертю відповідача у справі №2-7/1993 ОСОБА_5 та переходом його прав і обов'язків до позивачки ОСОБА_3 , як єдиної спадкоємиці (а.с. 169-177 т. 2), апеляційний суд не залучає правонаступника відповідача, оскільки процесуальні статуси позивача та відповідача співпадають в одній особі.
Первинним для розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 як особи, яка не брала участі у розгляді цієї справі, є з'ясування апеляційним судом тієї обставини, чи вирішував суд при постановленні оскаржуваного рішення питання про її права, інтереси, та (або) обов'язки, чи встановлює, змінює, обмежує, або припиняє права та/або обов'язки заявниці оскаржуване нею рішення.
Так, обґрунтовуючи своє право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, ОСОБА_1 вказала, що вона є співвласником частини будинку АДРЕСА_3 , однак рішенням Полонського районного суду від 22 січня 1993 року без її відома та згоди, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , в спірному будинку було виділено в натурі їх частину з визначенням кімнат та інших приміщень, що порушує її права та інтереси як співвласника нерухомості і цим рішенням вирішено питання про її права та інтереси.
Проте, наведені доводи апеляційний суд до уваги не приймає з огляду на таке.
Як слідує із оскаржуваного судового рішення воно стосувалося визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_7 ; визнання права власності ОСОБА_3 на спадкове майно, що складається із житлового будинку і надвірних споруд в розмірі 5,25/100 з виділенням їй та ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , у власність конкретно визначених частин приміщення житлового будинку та надвірних споруд в АДРЕСА_1 .
Жодне положення оспорюваного рішення не містить жодних суджень щодо прав, свобод, інтересів або обов'язків ОСОБА_1 у відповідних правовідносинах. У рішенні не згадується ОСОБА_1 , як учасник правовідносин, щодо яких вирішувався спір, і на неї не покладаються будь-які обов'язки, не обмежуються її права та не змінюється її правовий статус.
Саме лише твердження ОСОБА_1 про те, що вона є співвласником частини будинку АДРЕСА_3 , не є достатнім доказом того, що оскаржуване судове рішення 1993 року безпосередньо вирішує питання про її права та обов'язки.
Адже, як слідує із матеріалів цивільної справи та матеріалів інвентарної справи №740 на будинковолодіння за АДРЕСА_3 , ОСОБА_1 28.05.1987 набула у власність частини жилого будинку з відповідними господарськими та побутовими будівлями і спорудами АДРЕСА_3 на підставі договору купівлі - продажу від 28.05.1987 року (а.с.33-34 т. 2), укладеного із ОСОБА_8 , який набув цю частину нерухомості у ОСОБА_5 на підставі договору купівлі - продажу від 03.06.1980, а ОСОБА_5 набула цю нерухомість на підставі рішення Полонського райнарсуду Хмельницької області від 08.01.1980, власником якої до 28.11.1978 був ОСОБА_9 .
І як слідує із довідки Полонського БТІ від 19.05.1987 №121, виданої ОСОБА_8 для надання в Полонську державну нотаріальну контору, домоволодіння АДРЕСА_3 зареєстроване в БТІ в реєстровій книзі під реєстровим номером 61 за громадянами: ОСОБА_8 - частини, ОСОБА_10 - 11/100 частини, ОСОБА_11 - 24/100 частини, ОСОБА_7 - 21/100 частини, розмір житлової площі 145,2 кв.м. і за заявою власника ( ОСОБА_8 ) на користь ОСОБА_1 відчужується: кухня площею 12,5 кв.м., ванна площею 9,0 кв.м., три жилі кімнати площею 18,1 кв.м., 16,4 кв.м., 10,9 кв.м., жилою площею 45,1 кв.м., веранда, сарай літ «В», що складає частину ідеальної долі (а.с. 230-231 т.2).
І зазначені приміщення відповідають даним довідок Полонського БТІ від 27.11.1978 за №707 і від 03.07.1980 за №364, що видавалися відповідно ОСОБА_9 та ОСОБА_5 для відчуження частини будинковолодіння (а.с. 223-224, 225-226 т. 2).
Разом з тим, відповідно до матеріалів інвентарної справи №740 на будинковолодіння за АДРЕСА_3 , а саме довідки Полонського БТІ від 24.07.1974 за №136, виданої ОСОБА_12 для надання в Полонську державну нотаріальну контору, домоволодіння АДРЕСА_6 зареєстроване в БТІ в реєстровій книзі під реєстровим номером 2/16 за громадянами: ОСОБА_12 - 21%, ОСОБА_13 - 11%, ОСОБА_14 - 24%, ОСОБА_9 - 50%, розмір житлової площі 134,5 кв.м. і за заявою власника ( ОСОБА_12 ) відчужується: коридор площею 10,5 кв.м., кладова площею 3,3 кв.м., кухня площею 3,9 кв.м. і три жилі кімнати житловою площею 38,8 кв.м., вартістю 689 р., що складає 21% ідеальної долі (а.с. 221-222 т.2).
26.07.1974 ОСОБА_7 (спадкоємцями майна якої були ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 ) уклала з ОСОБА_12 договір купівлі - продажу 21 проценту житлового будинку АДРЕСА_7 житловою площею 134,5 кв.м., що належав останній на підставі договору купівлі - продажу від 04.02.1957, зареєстрованого в Полонському БТІ 18.04.1957 за №Р2/16 (а.с.105-107 т. 1).
Відповідно до «Поетажного плану на будинковолодіння АДРЕСА_8 (1. ОСОБА_14 , 2. ОСОБА_15 , 3. ОСОБА_9 , 4. ОСОБА_12 ) станом на 08.07.1957, на 16.01.1979, на 19.07.1983 та Експлікації внутрішніх площ до плану житлового будинку літ «А1» по АДРЕСА_3 » прослідковується встановлений порядок користування та розподіл будинку на 4 квартири із зазначенням приміщень та їх площ станом на 19.07.1983 і квартира АДРЕСА_9 загальною площею 58,4 кв.м., житловою площею 27,8 кв.м. складається із коридору площею 10,4 кв.м., кухні 10,7 кв.м., жилої кімнати площею 16,9 кв.м., жилої кімнати площею 10,9 кв.м. та жилої кімнати площею 9,5 кв.м.
Також зазначений письмовий доказ містить запис про те, що «на підставі рішення виконкому №223 від 28.07.1988 в квартирі АДРЕСА_9 ( ОСОБА_7 ) жила 4-6 площею 9,5 кв.м. перейменована на передню» (а.с. 198-200 т. 2).
Відповідно до оціночного акту на будинковолодіння по АДРЕСА_3 (власники 1. ОСОБА_13 , 2. ОСОБА_16 , 3. ОСОБА_8 , 4. ОСОБА_7 ) та журналу зовнішніх обмірів (а.с. 227-228, 229 т. 2) в будинковолодінні станом на 19.07.1983 є підвал площею 257, кв.м., веранди а1 площею 6,2 кв.м., а2 площею 15,0 кв.м., а3 площею 7,0 кв.м., а4 площею 4,7 кв.м.
12 грудня 1989 року ОСОБА_5 (відповідач у цій справі), як спадкоємець майна померлої ОСОБА_7 , оформив спадкові права на 21/100 житлового будинку з відповідними господарськими та побутовими будівлями і спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_3 , що належав спадкодавцю на підставі договору купівлі-продажу, виданого Полонською держнотконторою 26.06.1974 за р.№ 1370, розташованого на земельній ділянці 746 кв.м., отримавши свідоцтво про право на спадщину за законом (а.с. 13-14 т. 2).
Отже, апеляційний суд констатує, що при постановленні 22 січня 1993 року оскаржуваного рішення Полонським районним судом було вирішено питання щодо оспорюваного свідоцтва про право на спадщину за законом від 12.12.1989, визнано право власності ОСОБА_3 на частину спадкового майна спадкодавця ОСОБА_7 та ОСОБА_3 і ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , виділено у власність саме ті частини приміщення загальною площею 58,4 кв.м., житловою площею 27,8 кв.м., які спадкодавець ОСОБА_7 придбала у ОСОБА_12 і ті приміщення, що узаконила станом на 19.07.1983.
Крім того, перелік цих приміщень, їх загальна і житлова площі узгоджуються із іншими правовстановлюючими документами щодо спірної нерухомості: свідоцтва про право на спадщину за законом від 05.07.2006, Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 11.07.2006, Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 04.10.2006, договору дарування квартири від 04.10.2006.
Апеляційний суд виходить з того, що скаржницею не надано жодних об'єктивних доказів, які б свідчили, що на час ухвалення 22.01.1993 Полонським районним судом оскаржуваного рішення суду спірні приміщення, а саме: кухня 2-3 пл. 10,7 кв.м, кімната 2-4 пл. 16,7 кв.м, кімната 2-5 пл.10,8 кв. м, коридор 2-6 пл. 9,5 кв.м, коридор 2-1 пл. 5,76 кв.м, коридор 2-2 пл. 4,6 кв.м, веранда П пл. 3,0 кв.м, прибудова пл. 5,97 кв.м, підвал б-б пл. 8,6 кв.м, підвал «б» пл. 6,1 кв.м. є складовими саме частини житлового будинку з відповідними господарськими та побутовими спорудами, власником якої є ОСОБА_1 і що суд першої інстанції під час розгляду справи вирішував питання, які стосувалися безпосередньо прав або інтересів скаржниці.
ОСОБА_1 лише загально вказує на порушення її прав та інтересів як співвласниці будинковолодіння, не конкретизуючи, яким чином виділення оскаржуваним судовим рішенням спадкоємцям їх часток в натурі впливає на її поточну частку в будинковолодінні, чи обмежує її право на користування або розпорядження своєю часткою та конкретними приміщеннями, що набула у власність на підставі договору купівлі - продажу від 28.05.1987, укладеного із ОСОБА_8 .
Таким чином, наведені доводи апеляційної скарги жодним чином не свідчать про те, що оскаржуваним рішенням суду у будь-який спосіб вирішувалось питання про права, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_1 у розумінні частини 1 статті 352 ЦПК України.
Оскільки рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 22 січня 1993 року у справі №2-7/1993 питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_1 не вирішувалося, тому колегія суддів вважає, що апеляційне провадження у цій справі підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини 1 статті 362 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 362, 381, 389 - 391 ЦПК України, суд
постановив:
Закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , як особи, яка не брала участі у справі, на рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 22 січня 1993 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_6 , про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання права власності на частину будинку та встановлення порядку користування.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 31 липня 2025 року.
Судді А.П. Корніюк
А.М. Костенко
Т.В. Спірідонова