Справа № 466/1544/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/637/25 Доповідач: ОСОБА_2
29 липня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові у режимі відеоконференції апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 17 червня 2025 року про продовження останньому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з визначенням розміру застави,
за участі прокурора ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
вищевказаною ухвалою задоволено частково клопотання прокурора та продовжено обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, з визначенням застави, з 18 червня 2025 року по 16 серпня 2025 року включно.
Відповідно до положень ст. ст. 182, 183 КПК України визначено обвинуваченому ОСОБА_6 заставу у розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 58 400,00 гривень.
У разі внесення застави у вищевказаному розмірі вирішено покласти на обвинуваченого ОСОБА_6 такі обов'язки: прибувати до Відділу Поліції №1 Львівського районного управління поліції №1 ГУНП у Львівській області та Шевченківського районного суду м. Львова на першу вимогу; не відлучатись із населеного пункту, в якому обвинувачений зареєстрований та проживає без дозволу слідчого, суду та прокурора; повідомляти слідчого, суд та прокурора про зміну місця проживання та/або місця роботи; утримуватись від спілкування із свідками, потерпілими у даному кримінальному провадженні; здати на зберігання до уповноваженого органу паспорт громадянина України для виїзду за кордон та інші документи, що дають право виїзду із України; не вчиняти інших кримінальних правопорушень, передбачених КК України.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, обвинувачений ОСОБА_6 звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить звільнити його з-під варти.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт вказує на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у зміні запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт. Вважає, що цим порушено вимоги КПК України та норми Європейської конвенції, що є неприпустимим у правовій державі, якою вважається Україна.
Вважає, що відсутні беззаперечні докази його вини, об'єктивні свідчення свідків та експертів.
Апелянт звертає увагу, що потерпілою у справі є його мати ОСОБА_8 , яка ніяких претензій та звинувачень до нього не має. Просить врахувати, що мати кожного тижня приносить йому продуктові передачі і чекає його звільнення.
Вважає, що свідки залежні від прокурора і органів досудового слідства, що є порушенням міжнародного права і національного законодавства, оскільки його мати бажає його негайного звільнення.
На думку обвинуваченого, прокурором було порушено вимоги п.п. 3, 4, 5 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зазначає, що його матір є людиною похилого віку і потребує його допомоги.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 подану апеляційну скаргу підтримав та просив таку задовольнити.
Прокурор ОСОБА_7 заперечила проти задоволення апеляційних вимог, зазначивши, що такі не ґрунтуються на вимогах закону.
Заслухавши доповідача, позицію учасників процесу, перевіривши доводи апеляційної скарги, вивчивши надані в копіях матеріали контрольного провадження, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на таке.
Частиною 1 ст. 404 КПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Частиною 2 ст. 331 КПК України передбачено, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Як вбачається з наданих суду матеріалів, на розгляді Шевченківського районного суду м. Львова перебуває кримінальне провадження №12025142380000075 від 13 лютого 2024 року про обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.
У межах цього кримінального провадження ОСОБА_6 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з визначенням застави, який в подальшому продовжувався, востаннє - ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 17 червня 2025 року, - до 16 серпня 2025 року включно.
Підставами для обрання запобіжного заходу та продовження строку тримання під вартою стали достатні підстави вважати, що ОСОБА_6 може: переховуватися від органів досудового розслідування або суду, оскільки за вчинення інкримінованого обвинуваченому правопорушення передбачене альтернативне покарання у виді позбавлення волі на строк до 2 років. Крім цього, стосовно ОСОБА_6 на розгляді Шевченківського районного суду м. Львова перебуває кримінальне провадження про обвинувачення за ч. 1 ст. 125 КК України, в якому потерпілою є матір обвинуваченого - ОСОБА_8 ; незаконно впливати на потерпілу, свідків у кримінальному провадженні, оскільки потерпілою є матір обвинуваченого, з якою він проживає за однією адресою: АДРЕСА_1 , та свідком у кримінальному провадженні є його рідна тітка ОСОБА_9 ; вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки ОСОБА_6 неодноразово судимий, востаннє вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 28 лютого 2025 року за ч. 2 ст. 389 КК України з призначенням покарання у виді пробаційного нагляду строком на 1 рік. Також місцевим судом, на виконання вимог ст. 178 КПК України, було враховано особу ОСОБА_6 , який раніше судимий, у нього відсутнє постійне місце роботи, його репутація істотно погіршена, оскільки йому інкримінується вчинення кримінального правопорушення щодо його матері, він неодноразово притягувався до кримінальної та адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства щодо своєї матері, яка є особою похилого віку.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що з моменту взяття ОСОБА_6 під варту та до моменту вирішення клопотання прокурора, не змінилися обставини, які стали підставою для обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та не змінилася обстановка, яка дає суду підстави вважати, що належну процесуальну поведінку обвинуваченого не зможе забезпечити більш м'який запобіжний захід.
Наведені прокурором в судовому засіданні підстави для продовження строку тримання під вартою є належним чином обґрунтовані та вмотивовані, ризики, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу, станом на сьогодні не змінилися та не зменшилися.
Вирішуючи питання продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 , суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження строку тримання під вартою, та обґрунтовано дійшов висновку про існування тих обставин, які перешкоджають завершенню судового розгляду до закінчення дії попередньої ухвали про тримання особи під вартою.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку тримання під вартою для забезпечення виконання покладених на нього процесуальних обов'язків, та вважає, що застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу у виді домашнього арешту, як про це просить обвинувачений, не зможе запобігти ризикам кримінального провадження та може негативно відобразитися на здійсненні судового розгляду, в тому числі щодо належного виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов'язків. Відомостей, які б свідчили про неможливість подальшого застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, сторонами не надано.
Доводи апеляційної скарги про те, що прокурор не довів існування ризиків є необґрунтованими, оскільки питання щодо застосування запобіжного заходу розглядалось судом в порядку, передбаченому ст. 331 КПК України, та з матеріалів контрольного провадження вбачається, що при обранні такого ОСОБА_6 місцевий суд враховував не лише тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винним у вчиненні злочинів, а й існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, запобіганню яким може сприяти лише тримання обвинуваченого під вартою.
Стосовно апеляційних доводів обвинуваченого про відсутність доказів, якими сторона обвинувачення обґрунтовує доведеність його вини у вчиненні інкримінованого злочину, то такі не беруться до уваги колегією суддів, оскільки питання щодо доведеності вини особи у вчиненні кримінального правопорушення, яка ґрунтується на належних, допустимих та достатніх доказах, вирішується в нарадчій кімнаті під час прийняття рішення у справі, а не на стадії її розгляду, зокрема і під час вирішення питання про необхідність продовження застосування щодо обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Крім того, на цій стадії колегією суддів не може бути надана оцінка і тому факту, що потерпіла - ОСОБА_8 ніяких претензій до обвинуваченого не має, оскільки думка потерпілої враховується судом, що розглядає справу, при призначенні покарання. Ставлення потерпілої до обвинуваченого не належить до обставин, визначених ст. 178 КПК України, які враховуються при обранні запобіжного заходу чи продовженні його дії.
Покликання апелянта на те, що його матір є людиною похилого віку та потребує його допомоги є безпідставним, оскільки саме мати обвинуваченого - ОСОБА_8 є потерпілою у цьому кримінальному провадженні. При цьому, як слідує з матеріалів контрольного провадження, систематичне домашнє насильство, за яке ОСОБА_6 неодноразово притягувався до кримінальної та адміністративної відповідальності, він вчиняє якраз стосовно своєї матері.
Інші підстави для відмови у задоволенні клопотання прокурора, зазначені обвинуваченим у поданій до суду апеляційній скарзі, також не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків передбачених цим Кодексом.
Згідно із ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається у таких межах: щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У рішенні «Мангурас проти Іспанії» від 20 листопада 2010 року Європейський суд з прав людини зазначив, що гарантії, передбачені п. 3 статті 5 Конвенції, покликані забезпечити не компенсацію втрат, а, зокрема, явку обвинуваченого на судове засідання. Таким чином, сума (застави) повинна бути оцінена враховуючи самого обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини з особами, які мають забезпечить його безпеку, іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості) при якому перспектива втрати застави, у випадку відсутності на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб унеможливити перешкоджання особою встановленню істини у кримінальному провадженні. При цьому має бути враховано наявність грошових засобів у обвинуваченого.
Водночас, ЄСПЛ визнано законними та обґрунтованими дії національних судів, щодо обрання обвинуваченому розміру застави, який перевищував його наявні активи та поточні доходи, тощо, беручи до уваги особливий характер справи заявника, шкоду, завдану кримінальним правопорушенням та зазначено, що навіть якщо сума застави визначається виходячи із характеристики особи обвинуваченого та його матеріального становища, за певних обставин є обґрунтованим врахування також і суми збитків, у заподіянні яких ця особа обвинувачується.
Під час визначення обвинуваченому альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави судом було враховано відомості про сімейний та майновий стан ОСОБА_6 , а також суспільну небезпечність кримінального правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується. А тому, з урахуванням майнового стану та репутації обвинуваченого, застава у розмірі 20 прожиткових мінімумів доходів громадян, що складає 58 400 гривень, є обґрунтованою та здатна забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків.
Відтак, зазначені в апеляційній скарзі доводи та підстави, з яких сторона захисту просить скасувати ухвалу суду, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду і не є визначеними законом підставами для скасування оскарженого рішення.
Ухвала місцевого суду відповідно до вимог статті 370 КПК України, є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для її скасування колегія суддів не знаходить.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали суду першої інстанції, зі справи не вбачається.
Керуючись ст. ст. 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 17 червня 2025 року щодо ОСОБА_6 залишити без змін, його апеляційну скаргу - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4