ЄУН: 336/7272/25
Провадження №: 1-кс/336/645/2025
1 серпня 2025 року слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_1 ,при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , за участю прокурора ОСОБА_3 (в режимі відео конференції),слідчого СВ відділу поліції № 3 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_4 ,підозрюваного ОСОБА_5 ,захисника ОСОБА_6 ,розглянувши клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,уродженця м.Запоріжжян,громадянина України,з середньою освітою,неодруженого,офіційно до затримання не працював,зареєстрований та фактично мешкав за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого
якому оголошено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, що передбачене ч.4 ст.408 КК України по матеріалам досудового розслідування кримінального провадження за № 42023041330000488 від 21.11.2023 року в Єдиному реєстрі досудових розслідувань,-
встановила:
Старший слідчий відділу поліції № 3 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_4 , за погодженням з прокурором у кримінальному провадженні-прокурором Мелітопольського відділу Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_7 ,звернувся до слідчого судді з клопотанням про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 ,якому оголошено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, що передбачене ч.4 ст.408 КК України.
За змістом клопотання ОСОБА_5 підозрюється в тому,що він,будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, в посаді оператора-електрика зенітно-ракетного артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, 26.10.2023 р., не одержавши дозволу відповідних командирів або начальників, з метою ухилитись від військової служби в умовах воєнного стану, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, самовільно залишив місце несення служби, а саме місце тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_2 , за адресою: АДРЕСА_2 (більш точна адреса не розголошується в умовах воєнного стану), проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби, ввірених йому за посадою, заходів для повернення до пункту дислокації військової частини НОМЕР_2 не приймав, про своє місцезнаходження до органів військового чи цивільного управління не заявляв, та був незаконно відсутній на військовій службі.
Органом досудового розслідування дії підозрюваного кваліфіковані як кримінальне правопорушення,передбачене ч.4 ст.408 КК України,а саме:дезертирство,тобто самовільне залишення місця служби з метою ухилитись від військової служби,вчинене в умовах воєнного стану.
Слідчий просить обрати відносно підозрюваного запобіжний заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів з посиланням на обґрунтованість підозри та наявність ризиків,передбачених п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України.
При розгляді клопотання слідчий зазначив,що ОСОБА_5 обгрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення,передбаченого ч.4 ст.408 КК України,перебував у розшуку як дезертир,міцними соціальними зв'язками не пов'язаний,існують ризики його втечі,незаконного впливу на свідків,вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження правопорушення,в якому він підорзюється
Прокурор вважає, що клопотання підлягає задоволенню з тих самих підстав, на які посилається слідчий,а тримання під вартою підозрюваного є процесуально обґрунтованим на строк досудового розслідування до 28.09.2025 р.
Підозрюваний пояснив,що не оспорює фактичних обставин вчинення ним протиправних дій,викладених у підозрі,однак вважає їх необґрунтовано кваліфікованими як дезертирство ,тому що він самовільно залишив військову частину,проте бажає продовжити військову службу та підшукував частину,куди б міг повернутись на службу. Заявив,що не має наміру вчиняти ті дій,які зазначені у клопотанні як ризики неналежної процесуальної поведінки ,має постійне місце проживання.
Захисник ,заперечуючи проти задоволення клопотання,наголосив на тому,що формально викладене мотивування клопотання про існування ризиків переховування та продовження злочинної діяльності,незаконного впливу на свідків ґрунтується лише на припущеннях,які нічим не підтверджені,вважає,що достатнім для забезпечення належної процесуальної поведінки його підзахисного є запобіжний захід,не пов'язаний з ізоляцією від суспільства.
Вислухавши думку учасників кримінального провадження з приводу клопотання та перевіривши його обгрунтованість, слідчий суддя дійшов висновку, що клопотання підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних міркувань.
З наданих разом з клопотанням матеріалів встановлено наступне.
21.11.2023 р.до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42023041330000488 внесено відомості про почате досудове розслідування за повідомленням про вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення,передбаченого ч.5 ст.407 КК України.
Постановою слідчого від 31.07.2025 р.змінено кваліфікацію кримінального правопорушення з ч.5 ст.407 КК України на ч.4 ст.408 КК України.
30.07.2025 р. ОСОБА_5 був затриманий в порядку ст.208 КПК України.
31.07.2025 р. ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні злочину,передбаченого ч.4 ст.408 КК України за викладених у клопотанні обставин,підозрюваний під час розгляду клопотання не оспорював обґрунтованість підозри у частині викладену фактичних обставин справи,не погодився з юридичною кваліфікацію його дій.
У Кримінальному процесуальному кодексі України поняття обґрунтованої підозри не визначено, але воно сформульовано Європейським судом з прав людини. Обґрунтована підозра є нижчим стандартом доведення, ніж переконання поза розумним сумнівом, та вимагає меншої ваги доказів, ніж для ухвалення обвинувального вироку. Однак, таке переконання суду має бути засновано на об'єктивних фактах. Європейський Суд визначає, що «розумна підозра передбачає існування фактів або інформації, які повинні переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, щодо якої розглядається питання, вчинила злочин. Те, що позначено словом "обґрунтована", залежатиме від усіх обставин» (справи «Фокс, Кемпбел і Хартлі проти Сполученого Королівства», 30 August 1990, § 32; «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року; «Тerry v. Ohio», 392 US, 1968) і не може спиратися лише на припущення, що особа може в майбутньому втекти або повторно вчинити злочин. Вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
Обгрунтованість підозри відносно ОСОБА_5 слідчий та прокурор мотивують з посиланням на протоколи слідчих та процесуальних дій,а захист її не оспорює.
При розгляді клопотання щодо запобіжного заходу,слідчий суддя не вдається до оцінки зібраних на даному етапі досудового розслідування доказів на предмет їх достатності для доведення винуватості підозрюваного за стандартом доказування «поза розумним сумнівом»,водночас, обгрунтованість підозри відносно ОСОБА_5 узгоджується з узагальнюючим визначенням цього поняття,сформульованим у правових позиціях Європейського Суду, оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється з метою встановити, чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
Відповідно до ст.29 Конституції України,ніхто не може бути арештований або утримуватися під вартою інакше як за мотивованим рішенням суду і лише на підставах та в порядку,встановлених законом.
Згідно п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 25.04.2003 р.(із змінами)»Про практику застосування судами запобіжного заходу у виді тримання під вартою та продовження строків тримання під вартою на стадії досудового розслідування»,тримання під вартою є найбільш суворим запобіжним заходом і застосовується лише за наявності підстав вважати,що інші запобіжні заходи ,передбачені законом,не можуть забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків,передбачених КПК України.
Згідно зі змістом ст. ст. 131-132 КПК України, запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду.
Стаття 177 КПК України містить правові норми щодо мети та підстав застосовування запобіжних заходів. Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Слідчий суддя вважає встановленим та доведеним органом досудового розслідування існування ризиків, передбачених п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України: переховування від органів досудового розслідування та/або суду; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється ОСОБА_5 .
При цьому слідчий суддя виходить з того, що Кримінальний процесуальний кодекс України не вимагає надання стороною обвинувачення доказів того, що підозрюваний/обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Таким чином суд приходить до висновку, що ризики передбачені п. п. 1, 5ч. 1 ст. 177 КПК України, які покладені в основу клопотання сторони обвинувачення, знаходять своє підтвердження та не спростовані стороною захисту. При цьому оцінка наявності існування ризиків проводиться у контексті чинників, перелічених у ч. 1 ст. 178 КПК. Така позиція суду базується на практиці ЄСПЛ. Зокрема, у п. 58 рішення ЄСПЛ у справі «Бекчієв проти Молдови» (Becciev v. Moldova), заява №9190/03 від 04.10.2005, зазначено: «Ризик втечі має оцінюватися судом у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню».
Підозрюваний хоча раніше і не був судимий,однак офіційно не працевлаштований ,міцними родинним та соціальними зв'язками не пов'язаний,до затримання за місцем реєстрації фактично не мешкав,дієвих заходів для повернення на військову службу не вживав,що вказує на існування згадуваних вище ризиків з високим рівнем вирогідності.
При перевірці зазначеного у клопотанні прокурора ризику незаконно впливу на свідків ,слідчий суддя переконаний,що такого ризику фактично не існує,оскільки по справі допитані свідками діючі військовослужбовці,які знаходяться у розташуванні військових частин,підозрюваний не підтримує з ними зв'язку та не має ніякої можливості чинити на них тиск. В матеріалах клопотання відсутні заяви свідків про очікування такого тиску з боку підозрюваного або підтвердження ,що ОСОБА_5 намагався встановити з ними контакт.
Відповідно до ст. 194 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно в разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Відповідно до п.8 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті (тримання під вартою).
Враховуючи наведене, беручи до уваги тяжкість кримінального правопорушення, вчинення якого інкримінується ОСОБА_5 ,доведення стороною обвинувачення наявності обґрунтованої підозри; доведення стороною обвинувачення існування ризиків передбачених п.1,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, слідчий суддя вважає доведеною та обґрунтованою необхідність застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваного,на теперішній час, обрання більш м'якого запобіжного заходу не забезпечить можливості здійснення дієвого контролю за поведінкою підозрюваного та виконання ним процесуальних обов'язків.
Кримінальне правопорушення, у вчиненні якого ОСОБА_8 , за ступенем тяжкості відноситься до категорії особливо тяжких злочинів.
Отже, оцінивши докази сторони обвинувачення та сторони захисту в їх сукупності та співставленні, вирішуючи питання доцільності застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_5 , суд не знаходить підстав для відмови у задоволенні клопотання сторони обвинувачення щодо обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Слідчий суддя враховує, що запобіжні заходи у кримінальному провадженні обмежують права особи на свободу та особисту недоторканність, гарантовані ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, а тому можуть бути застосовані тільки за наявності законної мети та підстав, визначених КПК, з урахуванням відповідної практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000 року, тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи. Національні судові органи повинні розглядати всі обставини, що дають підстави ствердити наявність публічного інтересу, який би виправдав виняток із загальної норми про повагу до свободи людини.
Відтак, на думку слідчого судді, з огляду на фактичні обставини даного кримінального провадження, встановлені в ході розгляду даного клопотання відомості, в тому числі які стосуються наявності обґрунтованої підозри за фактом можливого вчинення підозрюваним ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, ризики, передбачені п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України та низки об'єктивних обставин, а також практику Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства, приходить до висновку про задоволення клопотання органу досудового розслідування. Застосування інших запобіжних заходів, в даному випадку, не зможе запобігти наявним ризикам та досягнути мети застосування запобіжного заходу, а саме забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного, можливо шляхом застосування відносно такої особи виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
На час розгляду клопотання суду не надано доказів про неможливість перебування підозрюваного в умовах попереднього ув'язнення за станом здоров'я або з інших причин.
При визначенні строку дії запобіжного заходу слідчий суддя враховує,що строк досудового розслідування у кримінальному провадженні закінчується 28.09.2025 р.
Відповідно до ч. 4 ст.183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109 - 114-2, 258 - 258-6, 260, 261, 402 - 405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Згідно рішення Європейського суду у справі "Вишневський та інші проти України", при розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.
В силу положень ч.3 ст.183 КПК України слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою визначає розмір застави ,достатньої для забезпечення виконання підозрюваною обов'язків,передбачених цим Кодексом,не встановивши виключних підстав,які в силу ч.4 цієї ж статті дають суду право розміру застави не визначати.
Згідно положень ч.5 ст.182 КПК України,заставу щодо ОСОБА_5 слідчий суддя визначає у розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб,який з 01.01.2025 р. становить 3028 гр. (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік»),що становить 242 240 гривень .
На підставі ст. 182,183,184,199 КПК України,слідчий суддя-
постановила:
Клопотання задовольнити частково.
Застосувати до ОСОБА_5 ,підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення,передбаченого ч.4 ст.408 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк з 30.07.2025 р.до 28.09.2025 року включно.
Визначити заставу ОСОБА_5 у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб в сумі 242 240 гривень,яка підлягає внесенню на реквізити депозитного рахунку територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, призначеного для внесення застави:
Отримувач: ТУ ДСА України в Запорізькій області,
р/р UA378201720355249002000001205
Державна казначейська служба України, м. Київ,
МФО 820172;
ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 26316700.
В призначенні платежу необхідно вказувати:
• вид платежу (застава, вартість частки майна тощо);
• П.І.Б. особи, за яку вноситься застава, або сторін по цивільній справі;
• номер справи (провадження);
• суд, в якому розглядається справа.
Підозрюваний ОСОБА_5 звільняється з-під варти після внесення застави.
У разі внесення застави, покласти на підозрюваного ОСОБА_5 обов'язки строком на 2 (два) місяці, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України: прибувати до органу досудового розслідування,прокурора та суду із визначеною ними періодичністю; не відлучатись з населеного пункту, в якому вона проживає, без дозволу органу досудового розслідування,прокурора та суду; повідомляти орган досудового розслідування,прокурора та суд про зміну свого місця проживання.
Роз'яснити підозрюваному ОСОБА_5 , що у разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також, якщо підозрюваний,обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з'явився за викликом без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору. У разі звернення застави в дохід держави ,суд вирішує питання про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді іншого запобіжного заходу з урахуванням положень ч. 7 ст. 194 КПК України. Застава,внесена обвинуваченим, може бути повністю або частково звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень. Застава, внесена заставодавцем, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень тільки за його згодою.
Ухвала підлягає негайному виконанню,може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її винесення до Запорізького апеляційного суду.
Слідчий суддя ОСОБА_1