Справа № 463/6992/25
Провадження № 2-о/463/215/25
31 липня 2025 року місто Львів
Личаківський районний суд м. Львова в складі:
головуючого судді Ціпивко І. І.
з участю секретаря Метеллі Б.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису,
з участю заінтересованої особи ОСОБА_2 , його представника - адвоката Торопчина О.Д.,
встановив:
заявниця звернулася до суду із заявою, якою просить видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 строком на 6 (шість) місяців із покладенням таких обов'язків:
1) заборонити ОСОБА_2 перебувати в місці спільного проживання з постраждалими особами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , строком на 6 місяців;
2) заборонити ОСОБА_2 наближатися на відстань менше 300 м до місця проживання постраждалих осіб ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 та до місця роботи постраждалої особи ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , строком на 6 місяців;
3) заборонити ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори з постраждалими особами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , контактувати з ними через інші засоби зв'язку особисто та через третіх осіб, строком на 6 місяців.
В обґрунтування заявлених вимог заявниця покликалася на те, що проживає за адресою: АДРЕСА_1 та за вказаною адресою разом з нею також проживає її чоловік ОСОБА_2 . Вказує, що її чоловік систематично вчиняє відносно неї психологічне та фізичне, економічне та сексуальне насильство. Вказує, що протиправні дії зі сторони її чоловіка носять систематичний та довготривалий характер. При цьому зазначає, що в неї є реальні побоювання за її здоров'я та здоров'я її сина. Звертає увагу на те, що дані факти підтверджуються копіями термінових заборонних приписів від 31.03.2025, постановами Личаківського районного суду м. Львова від 10.12.2021, 30.03.2022 року, 06.05.2025 року, ОСОБА_2 був визнаний винним у вчиненні домашнього насильства щодо своєї дружини. Зазначає, що від постійних суперечок і скандалів, внаслідок протиправних дій у неї та у її сина погіршилося самопочуття, вони перебувають в стані постійного стресу, хвилювання та страху. Звертає увагу на те, що всі попередні заходи, що застосовувались до ОСОБА_2 не дали результатів і він продовжує загрожувати життю та здоров'ю членам своєї родини. Відтак вважає, що є особою, яка зазнала домашнього насильства, та для забезпечення дієвого та ефективного способу захисту від повторного вчинення домашнього насильства необхідно застосувати до ОСОБА_2 обмежувальний припис. Заявниця переконана, що вірогідність продовження та повторного вчинення насильства щодо неї, а також настання тяжких наслідків для її здоров'я є дуже високою, а тому звертається до суду з даною заявою, оскільки попередні заходи вжиті поліцією до кривдника виявились неефективними та не захистили його від насильства. Відтак наявні обґрунтовані ризики продовження вчинення ОСОБА_2 насильства щодо неї, а тому є необхідність у видачі обмежувального припису відносно нього шляхом встановлення заходів тимчасового обмеження прав кривдника та покладення на нього обов'язків, встановлених ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а тому вона змушена звернутись до суду з даною заявою.
Заяви та клопотання сторін, узагальнення їх доводів та інші процесуальні дії у справі.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 30 липня 2025 року головуючим суддею в справі визначено суддю Ціпивко І.І.
Ухвалою судді Личаківського районного суд м. Львова від 30.07.2025 заяву про видачу обмежувального припису прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 31.07.2025. Роз'яснено сторонам їх процесуальні права.
Розгляд справи по суті відбувся за участі заінтересованої особи, його представника.
Заявниця до початку розгляду справи по суті скерувала заяву, згідно якої просила справу слухати у її відсутності, заяву задовольнити.
Заінтересована особа ОСОБА_2 у судовому засіданні обставини, що викладені у заяві не заперечив, проте стверджував, що заявниця була їх провокатором. Просив не задовільняти припис щодо заборони ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори з йог осином, ОСОБА_3 .
Адвокат Торопчин О.Д. проти поданої заяви заперечив частково, просив у задоволенні такої відмовити, посиалючись на те, що ОСОБА_2 є піклувальником свого хворого сина ОСОБА_3 .
Суд, заслухавши заінтересовану особу, його представника дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, враховуючи вимоги ст. 6 Європейської конвенції з прав людини, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків, суд вважає, що справу слід вирішити в межах тих доказів, які були отримані в ході судового розгляду, а також на підставі наявних письмових доказів, які містяться у матеріалах справи. Оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достатності, суд, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об'єктивно оцінивши та дослідивши письмові докази по справі, які мають юридичне значення для її розгляду, вважає, що заява підлягає до задоволення з наступних підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судом, та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено та підтверджується встановленими в судовому засіданні обставинами, що заявниця ОСОБА_1 разом із своїм сином, та чоловіком проживає за адресою: АДРЕСА_1
Як вбачається із матеріалів справи, заявниця неодноразово зверталася до органів поліції у зв'язку з застосуванням до неї та її сина ОСОБА_3 насильства її чоловіком ОСОБА_2 .
Зокрема 31.03.2025 року було видано терміновий заборонний припис.
Постановами Личаківського районного суду м. Львова 10.12.2021, 30.03.2022 року, 06.05.2025 року ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні домашнього насильства щодо заявниці та їхнього сина ОСОБА_3 .
Проте поведінка ОСОБА_2 відносно свого сина та дружини не змінилася.
Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
Відповідно до п. 3, 4, 6, 7, 14, 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Сексуальне насильство - форма домашнього насильства, що включає будь-які діяння сексуального характеру, вчинені стосовно повнолітньої особи без її згоди або стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини, примушування до акту сексуального характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, у тому числі вчинені стосовно дитини або в її присутності.
Кривдником є особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі.
Обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Згідно з ч. 2, 3 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків: заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; усунення перешкод у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; обмеження спілкування з постраждалою дитиною; заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.
Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
Оцінкою ризиків вважається оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Предметом доказування є вчинення по відношенню до заявника домашнього насильства, що є необхідною умовою для можливості застосування судом до заінтересованої особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Відповідно до частин першої, другої статті 350-5 ЦПК України справа про видачу обмежувального припису розглядається судом за участю заявника та заінтересованих осіб. У разі якщо участь заявника становить загрозу подальшої дискримінації чи насильства для нього, справа може розглядатися без його участі. Неявка належним чином повідомлених заінтересованих осіб не перешкоджає розгляду справи про видачу обмежувального припису.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) зроблено висновок, що «враховуючи положення Закону № 2229-VIII, обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях».
У свою чергу, як унормовано ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Крім того, згідно зі ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України).
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Висновки суду за результатами розгляду заяви.
З огляду на викладене суд вважає доведеним той факт, що ОСОБА_2 вчиняє домашнє насильство щодо своєї дружини ОСОБА_1 та сина ОСОБА_3 є високою вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення щодо потерпілої особи, такі ризики є реальними та підтверджуються матеріалами справи, тому для забезпечення дієвого та ефективного захисту до кривдника необхідно застосувати обмежувальний припис.
З урахуванням практики Європейського Суду з прав людини суд вважає, що вжиті заявницею розумні заходи для її захисту та покарання винного не надали очікуваного результату, а тому обмежувальний припис є належним та допустимим способом захисту прав заявниці.
Відповідно до приписів п. 10 ч. 1 ст. 430 ЦПК України слід допустити негайне виконання рішення суду.
Щодо судових витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 350-5 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, відносяться на рахунок держави.
Керуючись ст. 293, 294, 350-1 - 350-6, 430 ЦПК України, суд
ухвалив:
Заяву задовольнити.
Видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 та встановити такий захід тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 строком на шість місяців, а саме:
1) заборонити ОСОБА_2 перебувати в місці спільного проживання з постраждалими особами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , строком на 6 місяців;
2) заборонити ОСОБА_2 наближатися на відстань менше 300 м до місця проживання постраждалих осіб ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 та до місця роботи постраждалої особи ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , строком на 6 місяців;
3) заборонити ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори з постраждалими особами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , контактувати з ними через інші засоби зв'язку особисто та через третіх осіб, строком на 6 місяців.
Рішення суду про видачу обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання.
Про видачу обмежувального припису кривднику інформувати Львівське районне управління поліції №1 Головного управління Національної поліції у Львівській області та Личаківську районну адміністрацію Львівської міської ради, для взяття особи, стосовно якої видано обмежувальний припис, на профілактичний облік.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги.
Повний текст рішення складено 31.07.2025.
Суддя І.І. Ціпивко