Провадження № 22-ц/803/2260/25 Справа № 173/97/24 Суддя у 1-й інстанції - Петрюк Т. М. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.
30 липня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Агєєва О.В.,
суддів: Никифоряка Л.П., Новікової Г.В.
розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення сторін в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м.Дніпро Дніпропетровської області цивільну справу №173/97/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Богачової Наталії Петрівни на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2024 року, ухвалене у складі судді Петрюк Т.М.-
У січні 2024 року позивач ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», в особі директора Мостовенко О.І., звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якій просив: стягнути з відповідача заборгованість за договором споживчого кредиту №101216593 від 15 вересня 2021 року у розмірі 46217,04 грн; понесені витрати зі сплати судового збору в сумі 2684 грн; понесені витрати на правову допомогу у розмірі 13000 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 15 вересня 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_2 укладено договір про споживчий кредит №101216593, відповідно до умов якого, відповідач отримала суму кредиту в розмірі 8500 грн, строком на 30 днів з 15 вересня 2021 року, зі сплатою відсотків на умовах договору. Підписанням договору відповідач підтвердила, що ознайомлена з усіма його істотними умовами та їй надана вся інформація передбачена вимогами чинного законодавства.
17 січня 2022 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір факторингу №16-01/2022-54 відповідно до умов якого ТОВ «МІЛОАН» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право грошової вимоги до позичальників, у тому числі, за Договором про споживчій кредит №101216593 від 15 вересня 2021 року до ОСОБА_1 ..
У свою чергу, ТОВ «Вердикт Капітал» відступило ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» відповідно до умов Договору про відступлення прав вимоги №10-03/2023/01 від 10 березня 2024 року, у тому числі, за Договором про споживчій кредит №101216593 від 15 вересня 2021 року до ОСОБА_1 .
Отже, ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» наділено правом грошової вимоги до відповідача.
Загальний розмір заборгованості з повернення кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом, станом на 11 грудня 2023 рік, відповідно до розрахунку заборгованості, становить 46217,04 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - становить 7833 грн, заборгованість по процентам на дату відступлення прав вимоги становить 38384,04 грн, заборгованість за процентами (з моменту відступлення прав вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) - 0,00 грн, заборгованість з комісії - 0,00 грн.
Станом на день подання позовної заяви строк повернення грошових коштів настав, але відповідач не виконує свої зобов'язання, грошові кошти не повертає, проценти за користування не сплачує, у зв'язку з чим, звернувся до суду з даним позовом (а.с. 1-5).
Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2024 року позовні вимоги задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» заборгованість за Договором про споживчий кредит №101216593 від 15 вересня 2021 року, станом на 11 грудня 2023 рік у загальній сумі 46217 грн 04 коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 7 833 грн; заборгованість за процентами на дату відступлення права вимоги - 38 384,04 грн. А також, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» - 2684 грн. на відшкодування понесених судових витрат по сплаті судового збору та 3000 грн на відшкодування понесених витрат за надання правової допомоги (а.с. 85-93).
Не погодившись із зазначеним рішенням суду, представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Богачова Н.П. 04 грудня 2024 року подала апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду, в якій просить: скасувати рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2024 року, постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що оскаржуване рішення ухвалено судом з порушенням норм матеріального та процесуального права, порушені права та інтереси відповідача.
Сторона апелянта вважає, що позивачем не було доведено факту перерахування грошових коштів за кредитним договором на картковий рахунок відповідача - позичальника. Умови Договору про надання фінансових послуг не в повній мірі відповідають вимогам Цивільного кодексу України та Закону України «Про захист прав споживачів» та є такими, що спричиняє дисбаланс договірних прав та обов'язків сторін на користь банку.
Вказаний позивачем розрахунок не можливо перевірити, надати контр-розрахунок, тощо. Позовні вимоги не визнає, вважає їх безпідставними та необґрунтованими з огляду на те, що до матеріалів справи не додано будь-яких документів, факт отримання відповідачем позики за вказаним кредитним договором (а.с. 100-107).
ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» через підсистему «Електронний суд» 21 січня 2025 року, скориставшись правом наданим статтею 360 ЦПК України, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому апеляційну скаргу вважає безпідставною і такою, що не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.
На заперечення доводів апеляційної скарги представник ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» зазначив, що відповідач здійснив дії, спрямовані на укладання Договору позики шляхом заповнення заявки на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки на рахунок якої, в подальшому, було перераховано грошові кошти. Факт ідентифікації відповідача підтверджується довідкою про ідентифікацію, згідно якої на номер телефону відповідача було направлено одноразовий ідентифікатор, яким і було підписано договір. Отже, між ТОВ «МІЛОАН» та відповідачем укладено електронний кредитний договір, адже без отримання відповідачем листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт Товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету, кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Укладення кредитного договору в електронному вигляді з використанням електронного підпису, відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», при укладенні цих договорів сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов та у сторін відповідно до приписів статті 11 ЦК України виникли права та обов'язки, які витікають із кредитного договору.
Будь-яких доказів того, що персональні дані відповідача (паспортні дані, реєстраційний номер облікової картки фізичної особи-платника податків, номер телефону, банківська картка) були використані для укладення Договору від його імені, відповідачем не надані.
Вважає, що укладений між сторонами Договір відповідає вимогам чинного законодавства та вільному волевиявленню сторін, сторонами було досягнуто домовленості щодо всіх істотних умов, у тому числі щодо порядку нарахування та оплати процентів за Договором, можливості продовження строку користування кредитними коштами, в порядку та на умовах визначених Договором, позичальник був ознайомлений з умовами Договору, висловив своє волевиявлення шляхом підписання Договору.
При цьому, договір та його умови в судовому порядку не оскаржувались, не визнавалися недійсними, а тому є такими, що відповідають волевиявленню сторін.
Щодо посилань відповідача на відсутність доказів видачі кредиту, позивач зазначає, що відповідач має вільний доступ до своїх рахунків у банківських установах і мав безперешкодну можливість надати суду докази про те, що кредитні грошові кошти на його банківську картку, вказану в договорі чи іншу картку, якою він користується, не надходили.
Перерахування кредитних коштів первісним кредитором та отримання їх відповідачем підтверджено наявними в матеріалах справи доказами.
Вважає твердження відповідача про неотримання кредитних коштів таким, що не заслуговують на увагу, вбачаючи, що відповідач, отримавши кредитні кошти та уклавши кредитний договір в електронній формі, намагається уникнути обов'язку з повернення грошових коштів отриманих у кредит.
Щодо розрахунку заборгованості зазначає на те, що у розрахунку заборгованості (розрахунку і первісного кредитора, і фактора) чітко вказано з чого складається заявлена сума заборгованості, відповідно до яких умов договору та за який період вона була нарахована.
Розмір та порядок нарахування відсотків погоджений сторонами Кредитного договору, підстави виникнення заборгованості є законними, а її розмір розумним та справедливим.
Просить залишити рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2024 року по справі № 173/97/24 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення (а.с. 144-149зв).
За правилами частини 13 статті 7, частини 1 статті 369 ЦПК України, апеляційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Богачової Н.П. на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2024 року розглядається апеляційним судом в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами, у письмовому провадженні.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги і відзиву, апеляційний суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що 15 вересня 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 , був укладений договір про споживчий кредит № 101216593, що підтверджується копією договору про споживчий кредит .
Договір позики підписаний електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, а саме: V17068, що підтверджується довідкою про ідентифікацію.
Відповідно судом встановлено, що відповідач прийняла пропозицію укласти договір про надання споживчого кредиту.
Укладений між сторонами договір споживчого кредиту не оспорювався та не визнавався судом недійсним тому є чинним оскільки відповідає формі, передбаченій ст. 207, 208, 1047, 1055 ЦК України.
Кредитним договором та паспортом кредиту сторонами погоджені умови щодо розміру та видів відсотків за користування кредитом, які встановлюються протягом дії договору, так і у випадку неповернення позичальником грошових коштів у визначений у договорі про споживчий кредит строк.
Згідно розрахунку наданого позивачем, станом на 11 грудня 2023 року, розмір заборгованість відповідача по договору споживчого кредиту складає 46217,04 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 7833 грн; заборгованість за процентами на дату відступлення права вимоги - 38384,04 грн; заборгованість за процентами (з моменту в відступлення права вимоги на дату виготовлення розрахунку заборгованості) - 0,00 грн; заборгованість з комісії - 0,00 грн.
З розрахунку також вбачається, що після відступлення права вимоги проценти за користування кредитними коштами не нараховувались.
Також встановлено, що 17 січня 2022 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір факторингу № 17-01/2022-54, відповідно до умов якого ТОВ «МІЛОАН» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги до позичальників, в тому числі і за договором про споживчий кредит №101216593 від 15 вересня 2021 року, що підтверджується копією договору факторингу.
В подальшому ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право вимоги до позичальників ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» відповідно до договору відступлення права вимоги №10-03/2023/01 від 10 березня 2023 року, в тому числі і за договором про споживчий кредит № 101216593 від 15 вересня 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» і ОСОБА_1 , що підтверджується копією договору про відступлення права вимоги.
Таким чином, у позивача виникло право вимоги до відповідача за Договором споживчого кредиту №101216593 від 15 вересня 2021 року, як у правонаступника первісного кредитора.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що сторона відповідача не надала будь-яких доказів на спростування обставин, на які посилається позивач, а тому, з врахуванням наданих позивачем доказів, суд вважав доведеними існування заборгованості відповідача перед позивачем за кредитним договором у сумі, зазначеній у розрахунку заборгованості.
Колегія суддів не в повній мірі погоджується із такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).
Відповідно до статті 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв, ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплачені відсотки.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, які, відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована.
Аналогічна позиція закріплена у постанові Верховного Суду України від 30 травня 2018 року по справі №191/5077/16-ц.
Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
Відповідно до частин 1, 3, 4, 7 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Відповідно до пункту 12 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».
Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно положень частини 1 статті 13 Закону України «Про споживче кредитування», договір про споживчий кредит, договори про надання супровідних послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію»).
Розділом 6 Договору про споживчий кредит №101216593 від 15 вересня 2021 року, сторони узгодили порядок його укладення. Зокрема, передбачено, що цей кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства та доступний через сайт товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що 15 вересня 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 , був укладений договір про споживчий кредит №101216593 який підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання останнім одноразового ідентифікатора V17068, що підтверджується копією вказаного Договору (а.с. 6-11зв.) та довідкою про ідентифікацію (а.с. 13).
Підписавши вказаний договір, відповідач погодилась із зазначеними у договорі умовами.
Сторона апелянта зазначає, що позивачем не було доведено факту перерахування грошових коштів за кредитним договором на картковий рахунок відповідача - позичальника.
Апеляційний суд критично відноситься до таких посилань сторони апелянта з огляну на наступне.
Згідно частин 1, 3 статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно частини 2 статті 640 ЦПК України, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Відповідно до пункту 1 статті 13 Закону України «Про електронну комерцію», розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до Законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг (частина 2 статті 13 Закону України «Про електронну комерцію»)
Згідно з пунктом 3 статті 13 Закону України «Про електронну комерцію», продавець (виконавець, постачальник), оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала оплату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.
У силу положень частини 2 статті 41 Закону України «Про платіжні послуги» передбачено, що ініціювання платіжної операції здійснюється шляхом: 1) надання ініціатором платіжної інструкції надавачу платіжних послуг, в якому відкрито його рахунок; 2) надання надавачем платіжних послуг з ініціювання платіжної операції платіжної інструкції платника надавачу платіжних послуг з обслуговування рахунку платника на підставі наданої платником цьому надавачу платіжних послуг з ініціювання платіжної операції згоди на ініціювання такої платіжної операції; 3) надання платником платіжної інструкції та готівкових коштів для виконання платіжної операції, у тому числі за допомогою платіжного пристрою; 4) використання користувачем платіжного інструменту для виконання платіжної операції; 5) надання платником, що є власником електронних грошей, платіжної інструкції, у тому числі шляхом використання платіжного інструменту, емітенту електронних грошей щодо виконання платіжної операції з використанням електронних грошей; 6) надання користувачем платіжної інструкції відповідному учаснику платіжної системи, у тому числі шляхом використання певного платіжного інструменту, в порядку, визначеному правилами цієї платіжної системи.
У постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі №910/5226/17 зазначено, що при здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків, розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту; безготівкові розрахунки провадяться через банки, інші фінансові установи (далі - банки), в яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не обумовлено видом безготівкових розрахунків.
Відповідно до п.1.2. Договору про споживчий кредит №101216593 (далі - Договір) сума (загальний розмір) кредиту становить 8500,00 грн.
Пунктом 2.1 Договору передбачено, що кредит надається позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.
На підтвердження заявлених вимог, ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до позову долучена копія платіжного доручення №32492052 датована 15 вересня 2021 року з призначенням платежу: кошти згідно договору 101216593 на суму 8500, платником вказано ТОВ «Мілоан», отримувачем: ОСОБА_1 код НОМЕР_1 , на кред.рахунок № НОМЕР_2 *1 банк отримувача ПриватБанк» код банку 14360570 (а.с. 13зв.) який підтверджує перерахування вказаного розміру кредитних коштів на рахунок ОСОБА_1 у зазначеній фінансовій установі.
Матеріали справи містять інформаційне повідомлення АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з відомостей яких вбачається, що рахунок номером: НОМЕР_3 належить ОСОБА_1 (а.с. 58).
Сторона апелянта, на підтвердження своїх заперечень про неотримання кредитних коштів, не надала доказів, клопотань про витребування відповідних доказів, з метою доведення своєї позиції, в разі неможливості їх самостійного отримання за визначених Законом підстав, стороною апелянта не заявлялось.
Відповідно до частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).
Враховуючи відсутність доказів на доведення стороною апелянта своєї позиції, встановлені вище обставини, апеляційний суд дійшов до переконання, що надана копія платіжного доручення №32492052 датована 15 вересня 2021 року є належним доказом отримання відповідачем ОСОБА_1 кредитних коштів на виконання ТОВ «МІЛОАН» умов договору про споживчий кредит №101216593.
Щодо посилань сторони апелянта на невідповідність умов Договору вимогам Цивільного кодексу України та Закону України «Про захист прав споживачів» та такими, що спричиняє дисбаланс договірних прав та обов'язків сторін на користь банку, апеляційний суд зауважує наступне.
Відповідно до положень статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків за шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Згідно частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
В своїй постанові від 30 вересня 2020 року у справі № 559/1605/18 Верховний Суд зазначив, що тлумачення статті 627 ЦК України свідчить, що за загальним правилом обсяг договірної відповідальності регулюється в ЦК України нормами, які мають диспозитивний характер. Тобто, сторони при укладенні конкретного виду договору можуть регулювати їх самостійно.
Як встановлено судом першої інстанції, відповідачем не надавалось жодного доказу оспорення договору про споживчий кредит раніше, не подавалось зустрічного позову про оспорення договору споживчого кредиту, відсутні докази визнання судом недійсним договору.
Зміст апеляційної скарги не містить відомостей які саме умови договору про споживчий кредит №101216593 від 15 вересня 2021 року сторона апелянта вважає таким, що спричиняють дисбаланс договірних прав та обов'язків сторін на користь кредитодавця та не відповідають положенням Цивільного кодексу України та Закону України «Про захист прав споживачів», а також обґрунтувань таких посилань.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-1383/2010, стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Наявні матеріали справи не містять доказів на спростування презумпції правомірності укладеного 15 вересня 2021 року між ТОВ «МІЛАОН» та ОСОБА_1 договору про споживчий кредит №101216593, як-то і доказів звернень відповідача до первісного кредитора з метою самостійного врегулювання питання щодо незгоди з певними його умовами.
Враховуючи зазначене, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги сторони апелянта в цій частині безпідставний та такими, що не заслуговують на увагу. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відповідність спірного договору про споживчий кредит вимогам законодавства.
Вирішуючи доводи апеляційної скарги щодо неналежності наданого розрахунку заборгованості у зв'язку з неможливістю його перевірки та надання контр-розрахунку, апеляційний суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що відповідно до п.1.1 укладеного між сторонами Договору, кредитодавець зобов'язується на умовах, визначених цим договором, на старок, визначений у п. 1.3 договору, надати позичальникові грошові кошти (фінансовий кредит (у сумі визначеній у п. 1.2 договору), а позичальник зобов'язується повернути кредит кредитодавцю. Сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом, у встановлений п.1.4 договору термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та строки/терміни, що визначені договором.
Як вбачається з додатку №1 до Договору, сторони погодили графік платежів за договором про споживчий кредит №101216593 від 15 вересня 2021 року, а саме дату видачі кредиту - 15 вересня 2021 рік, чисту суму кредиту - 8500 грн, проценти за користування кредитом - 25,50 грн, кількість днів у розрахунковому періоді - 30 днів.
Згідно п.1.3 Договору кредит надається строком на 30 днів з 15.09.2021 року.
Відповідно до п. 1.4 Договору, термін (дата) повернення кредиту і сплата комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу): 15.10.2021.
Відповідно до п. 1.5.2 Договору, проценти за користування кредитом: 25,50 грн., які нараховуються за ставкою 0.01 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Відповідно до п. 1.6 Договору, стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Згідно умов п. 2.3.1.1 Договору, якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на пільгових умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за ставкою визначеною п. 1.5.2 Договору.
Згідно п. 2.3.1.2 Договору, позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день, шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб, вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється за кількістю днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування, нараховуються за стандартною (базовою) процентною ставкою, наведеною в п. 1.6 договору. У випадку, якщо позичальник протягом періоду, на який продовжено строк кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, які дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.
Отже, за зазначених умов, допускається продовження користування кредитом після завершення строку кредитування 30 днів, тобто після 15 жовтня 2021 року щоразу ще на 1 день, проте на строк що не перевищує 60 днів, а всього строк становить 90 днів.
Згідно п. 4.2 Договору у разі прострочення позичальником зобов'язання зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору, кредитодавець починаючи дня, наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгації та оновлених графіків платежів, що складаються у зв'язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов'язок) нараховувати проценти за стандартною (базовою) ставкою, передбаченою п. 1.6 договору, в якості процентів за порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору, встановлює інший розмір процентів в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п. 1.6 договору обов'язок позичальника по сплаті таких процентів настає після відповідної вимоги Кредитодавця.
Умови Договору між ТОВ «МІЛАОН», як встановлено, погоджено із ОСОБА_1 , а отже було погоджено і розмір відсотків, які встановлюються протягом дії договору, так і у випадку неповернення позичальником грошових коштів у визначений у Договорі строк.
Відповідно до статей 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Згідно статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ «МІЛОАН», станом на 17 січня 2022 року, заборгованість за тілом кредиту складала 7833,00 грн, заборгованість за процентами становила 23501,34 грн, отже загальний розмір заборгованості становив 31334,34 грн (а.с. 14, 15). Слід зазначити, що вказаний розрахунок містить розмір щоденних нарахувань із посиланням на положення пункту Договору, а також відомості щодо погашення (сплати), у тому числі, тіла кредиту, процентів (відсотків) по кредиту.
Так, за період з 16 вересня 2021 рік по 15 жовтня 2021 рік (включно), тобто протягом терміну повернення кредиту визначеного п. 1.4. Договору, проценти нараховувались за ставкою визначеною у п. 1.5.2. Договору яка, як зазначено вище, становить 0,01 відсоток, що в перерахунку на гривневий еквівалент становить 0,85 грн про яку і зазначено у розрахунку. Загальний розмір нарахований процентів за зазначений період (30 днів) складає 25,50 грн.
За період з 16 жовтня 2021 року по 22 жовтня 2021 року, проценти нараховувані згідно п.1.5.2, 2.3.1.1. договору в сумі 0,81 грн та як вбачається, їх загальний розмір склав 5,67 грн.
Згідно розрахунку, за період з 15 жовтня 2025 року по 22 жовтня 2021 рік відбувалась часткова сплата тіла кредиту, відсотків.
За період з 23 жовтня 2021 року по 25 жовтня 2021 року, проценти нараховані згідно п.1.5.2, 2.3.1.1. договору в сумі 0,78 грн та як вбачається, їх загальний розмір склав 2,34 грн.
Як визначено вище, умовами договору, розмір процентів залежить від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
За період з 26 жовтня 2021 рік по 24 грудня 2021 рік, проценти нараховані згідно п.п. 1.6., 3.2.1.2 договору, тобто, відповідно до вказаних умов - за ставкою 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредиту на термін пролонгації 60 днів, розмір якого визначено в сумі 391,65 грн. Загальний розмір нарахованих процентів складає 23499 грн. Відомостей щодо погашення залишку кредиту у зазначений період, не міститься.
Загальний розмір несплачених процентів (відсотків) становить 23501,34 грн, який, як вбачається, складається із суми відсотків за період з 23 жовтня 2021 року по 24 грудня 2021 року (23499 грн + 2,34 грн).
Доказів виконання ОСОБА_1 грошових зобов'язань за Договором та повернення кредиту у повному обсязі на користь ТОВ «МІЛОАН», матеріали справи не містять.
Разом з тим, позивачем заявлялось до стягнення з відповідача заборгованість за Договором, станом на 11 грудня 2023 року в розмірі 46217,04 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 7833 грн; заборгованість за процентами на дату відступлення права вимоги - 38384,04 грн яка і була задоволена судом першої інстанції.
Проте, апеляційний суд не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції, виходячи із наступного.
17 січня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» укладено договір факторингу №1701/2022-54 відповідно до умов якого ТОВ «МІЛОАН» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги до позичальників, у тому числі і за договором про споживчий кредит №101216593 від 15 вересня 2021 року, що укладений між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 (а.с. 18-23).
Відповідно до приписів пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).
Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.
Частиною 1 статті 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом частини 1 статті 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Станом на дату відступлення прав вимоги: 17 січня 2022 року від ТОВ «МІЛОАН» до ТОВ «Вердикт Капітал» за Договором №101216593 від 15 вересня 2021 року, заборгованість становила загальний розмір 31334,34 грн та складалась із заборгованості за тілом кредиту - 7833,00 грн, заборгованості за процентами - 23501,34 грн, що зазначено у витягу реєстру боржників (а.с. 23).
10 березня 2023 року ТОВ «Вердикт Капітал» відступило за Договором відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №10-03/2023, право грошової вимоги ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», у тому числі до боржника до ОСОБА_1 за договором №101216593 від 15 вересня 2021 року (а.с. 24-30).
Абзацом 2 пункту 5.4. договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №10-03/2023 від 10 березня 2023 року передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, зокрема, Новий кредитор має право здійснювати нарахування та стягнення процентів та/чи процентів за прострочення виконання грошового зобов'язання (відповідно до ст. 625 ЦК України) за договорами позики (кредитними договорами) (в тому числі за періоди, що передували відступленню прав вимоги, якщо такі нарахування не були здійснені Первісним кредитором) за умови дотримання вимог чинного законодавства України, нарахування та стягнення штрафних санкцій за порушення Боржниками грошових зобов'язань, нарахування будь-яких платежів і комісій, а також право вимагати у боржників відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням грошових зобов'язань, відповідно до законодавства та умов договорів позики (кредитних договорів).
Відповідно до постанови Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі №6-459цс17 (яка є актуальною, що підтверджено ухвалою Великої Палати Верховного Суду у справі №761/33403/17 від 22 квітня 2021 року), права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов'язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов'язанні кредитор. Відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.
Отже, відповідач ОСОБА_1 несе відповідальність за неналежне виконання зобов'язання за договором споживчого кредиту перед новим кредитором ТОВ «Коллект центр» у тому обсязі, що був перед первісним кредитором.
Разом з тим, згідно реєстру боржників, розмір заборгованості станом на 10 березня 2023 рік вже складає 46217,04 грн з яких: 7833 грн - тіло кредиту, 38384,04 грн - нараховані проценти (а.с. 30).
Як зазначалось вище, умовами договору №101216593 від 15 вересня 2021 року не передбачено пролонгації строку кредитування більше ніж на 60 днів після закінчення строку кредитування, а отже, не передбачено і нарахування процентів за користування кредитом поза межами цього строку за істотних умов визначених у договорі, враховуючи і відсутність доказів, які свідчать про подальше узгодження сторонами істотних умов кредитування.
При перевірці розміру відсотків, заявлених позивачем до стягнення, враховуючи умови Договору узгоджені з відповідачем у частині строку та порядку нарахування відсотків, складові показники, апеляційний суд дійшов наступного.
Відповідно до частини 1 статті 1048 та частини 1 статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.
Отже, припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Саме таких висновків дійшов Верховний Суд у Постанові Великої Палати від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду викладеного в постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16, зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку.
Тобто, позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.
Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.
Згідно змісту умов п. 4.2 Договору №101216593 від 15 вересня 2021 року та п. 5.4. договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №10-03/2023 від 10 березня 2023 року, вбачається право нарахування процентів за порушення грошового зобов'язання в розмірі визначеному ст. 625 ЦК України.
Згідно частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Із інформації зазначеної у розрахунку заборгованості станом на 10 березня 2023 рік встановлено, що у період з 17 січня 2022 року по 23 лютого 2022 рік (включно), тобто поза межами строку кредитування та його пролонгації, здійснено нарахування відсотків, як зазначено: за кредитним договором, за ставкою 5,0% денних, за кількістю днів 38, що склало загальний розмір у 14882,70 грн та вказано загальний розмір заборгованості за відсотками на суму 38384,04 грн (а.с. 16).
Однак, як встановлено вище, нарахування відсотків поза межами строку кредитування та пролонгації можливо лише за розміром визначеним частиною 2 статті 625 ЦК України: індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми кредиту, однак такого розрахунку позивачем не наведено.
Враховуючи, що нарахування відсотків, після закінчення строку кредитування та пролонгації суперечить зазначеним вище вимогам законодавства, розрахунку відсотків за ставками визначеними у частині 2 статті 625 ЦП України не міститься, підстав враховувати у загальний розмір заборгованості за відсотками по Договору №101216593 від 15 вересня 2021 року, відсутній.
У розрахунку заборгованості станом на 11 грудня 2023 рік, про який зазначено позивачем, заборгованість за відсотками по Договору №101216593 від 15 вересня 2021 року також визначена у розмірі 38384,04 грн, розрахунок не містять даних щодо підстав такого розміру (а.с. 17).
Таким чином, за відсутності визначених законом або умовами Договору №101216593 від 15 вересня 2021 року підстав для нарахування відсотків за ставкою 5%, поза межами договору та строку його пролонгації, нараховані відсотки на суму 14882,70 грн не підлягають стягненню з відповідача.
Отже, належним розміром заборгованості за Договором про споживчий кредит №101216593 від 15 вересня 2021 року, який підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТ» буде складати загальну суму 31334,34 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 7833 грн, заборгованість за процентами - 23501,34 грн, стороною відповідача контр-розрахунок не надавалася.
Суд першої інстанції вищевказаного не врахував та дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині розміру стягнутих на користь позивача відсотків за Договором споживчого кредиту №101216593 від 15 вересня 2021 року і стягненню заборгованості у загальному розмірі 31334,34 грн, яка складається із суми заборгованості за тілом кредиту - 7833,00 грн та розміру заборгованості за процентами - 23501,34 грн.
Відповідно пунктів 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За положеннями частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до пп. в) п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції має бути зазначено розподіл судових витрат, понесених в зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції
Згідно частини 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно положень пункту 3 частини 2 статті 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приймаючи до уваги зазначене, судовий збір сплачений позивачем в сумі 2684 грн, який заявлявся до стягнення, підлягає розподілу шляхом стягнення з відповідачки на користь позивача пропорційно до розміру задоволених вимог, що складає 1819,70 грн (2684 грн х 31334,34 грн / 46217,04 грн).
Витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000 грн, визначені рішенні суду першої інстанції до стягнення з відповідача на користь позивача, не оскаржуються, а отже перегляду судом апеляційної інстанції не підлягають.
При подачі апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 4500 грн (а.с. 134), виходячи з положень ст.141 ЦПК України з ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1494 грн (4500 грн. х 33,20%)
Разом з тим, частиною 10 статті 141 ЦПК України передбачено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Отже, при остаточному вирішенні питання про розподіл між сторонами понесених судових витрат зі сплати судового збору, апеляційний суд вважає необхідним застосувати ч.10 ст.141 ЦПК України та стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» судовий збір у розмірі 325,70 грн (1819,70 грн - 1494 грн).
Керуючись статями 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Богачової Наталії Петрівни на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2024 року - задовольнити частково.
Рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2024 року - змінити.
Викласти резолютивну частину рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2024 року у наступній редакції.
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (ЄДРПОУ 44276926) заборгованість за Договором споживчого кредиту №101216593 від 15 вересня 2021 року у загальному розмірі 31334 (тридцять одна тисяча триста тридцять чотири) гривні 34 копійки, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту в сумі 7833 гривень та заборгованості за процентами в сумі 23501 гривень 34 копійки.
В задоволенні решти позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» - відмовити.
Стягнути із ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (ЄДРПОУ 44276926), в рахунок відшкодування понесених судових витрат зі сплаті судового збору - в сумі 325 (триста двадцять п'ять) гривень 70 копійок та 3000 (три тисячі) гривень на відшкодування понесених витрат за надання правової допомоги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Судді:
Повний текст постанови складено 30.07.2025 року
Головуючий суддя О.В. Агєєв