Справа № 159/25/25 Провадження №11-кп/802/458/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
29 липня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого- ОСОБА_7 ,
захисника обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024030550000969 від 27.07.2024 року, за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_7 та в його інтересах захисника ОСОБА_8 на вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 25 квітня 2025 року про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України,
Даним вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Ковель Волинської області, українця, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:
- 12.04.2016 року Цюрупинським районним судом Херсонської області за ч.2 ст.185 КК України до покарання у виді арешту строком на 5 місяців;
- 07.06.2016 року Миргородським міським судом Полтавської області за ч.2 ст.186, ч.1 ст.69 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік, на підставі ч.4 ст.70 КК України з врахуванням вироку Цюрупинського районного суду Херсонської області від 12.04.2016 року засуджений до остаточного покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік;
- 23.05.2019 року Хорольським районним судом Полтавської області за ч.2 ст.185, ч.1 ст.187, ч.1 ст.70 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 6 місяців, звільнений 03.03.2023 року по відбуттю строку покарання
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 8 (вісім) років.
Запобіжний захід щодо ОСОБА_7 до вступу вироку в законну силу залишено попередній - тримання під вартою.
Строк покарання рахувати з 27.07.2024 року, тобто з моменту затримання ОСОБА_7 .
Стягнути з ОСОБА_7 на користь держави витрати, пов'язані з проведенням судових молекулярно-генетичних експертиз в сумі 40369 (сорок тисяч триста шістдесят дев'ять) гривень 98 копійок.
Вироком суду вирішено долю речових доказів та арештованого майна.
Згідно вироку суду, обвинувачений ОСОБА_7 , 27.07.2024 року, близько 00 години 15 хвилин, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння та знаходячись на проїжджій частині між будинками АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 , на ґрунті особистих неприязних відносин, що раптово виникли до ОСОБА_9 , у зв'язку з тим, що на його думку ОСОБА_9 26.07.2024 року у вечірній час образив меншого брата ОСОБА_7 громадянина ОСОБА_10 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, дочекавшись коли ОСОБА_9 наблизився до нього, розуміючи, що голова являється життєво важливим органом людини, тримаючи в правій руці молоток, умисно наніс металевою частиною даного предмету 8 ударів по голові, зокрема у ліву тім'яно-скроневу ділянку, у волосисту частину голови ОСОБА_9 зліва, чим спричинив останньому тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепно-мозкової травми з вдавленим багато уламковим переломом лівої тім'яно-скроневої кісток з забоєм головного мозку, епідуральної гематоми зліва, множинних забійних ран волосистої частини голови зліва, що відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, за ознакою небезпеки для життя. Розуміючи та усвідомлюючи, що після нанесених по голові ударів молотком ОСОБА_9 перебуває в загрозливому для життя становищі, однак продовжуючи свої протиправні дії та доводячи свій злочинний умисел до кінця, ОСОБА_7 схопивши ОСОБА_9 обома руками за плечі, силоміць відвів на тротуар, що ближче до будинку АДРЕСА_4 , де повалив на землю та умисно наніс декілька ударів кулаками та ногою в різні ділянки тіла ОСОБА_9 , заподіявши при цьому останньому тілесні ушкодження у вигляді перелому кісток носа, що відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я та синців і саден обличчя, що відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень. Після цього, коли ОСОБА_9 залишався нерухомо лежати на землі, ОСОБА_7 , вважаючи, що довів свій злочинний умисел до кінця, тобто виконав усі дії, які вважав необхідними для заподіяння смерті потерпілому ОСОБА_9 , залишив останнього та пішов в напрямку місця свого проживання, однак кримінальне правопорушення було не закінчено з причин, які не залежали від волі ОСОБА_7 , оскільки своєчасно надана медична допомога запобігла настанню смерті ОСОБА_9 з причин, які не залежали від волі ОСОБА_7 .
Таким чином обвинувачений ОСОБА_7 , своїми умисними діями, які виразились у закінченому замаху на вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України (том 2 а.с.129-132).
В поданих апеляційних скаргах обвинувачений та його захисник вважають, що при кваліфікації дій обвинуваченого за ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України, судом першої інстанції залишено поза увагою диспозицію ст.115 КК України, яка свідчить, що вбивство може бути вчинено лише за наявності прямого умислу на позбавлення життя потерпілого, тобто коли особа усвідомлює суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачає суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання. Якщо такий умисел не встановлено, або особа діяла не з конкретизованим умислом, то такі дії належить кваліфікувати за наслідками, які фактично настали.
Аналізуючи позицію обвинуваченого ОСОБА_7 про те, що тяжке тілесне ушкодження він умисно не спричиняв, умислу на позбавлення життя потерпілого у нього не було, про що ОСОБА_7 повідомляв на стадії досудового розслідування та на стадії судового розгляду, надаючи чіткі та послідовні показання, просять суд перекваліфікувати дії ОСОБА_7 з ч.2 ст.15 ч.1 ст.115 на ч.1 ст.121 КК України.
Окрім цього вважають, що судом першої інстанції було необґрунтовано відмовлено в призначенні та проведенні судово-медичної експертизи, так як судово-медичний експерт не відповів на ряд запитань заданих йому ще на стадії досудового розслідування.
При перекваліфікації злочину просять врахувати розмір цивільного позову та зменшити його до розумних розмірів за діяння передбачене ч.1 ст.121 КК України.
Обвинувачений просить врахувати при призначенні покарання щире каяття, йому прикро за вчинені ним дії і готовий нести відповідальність за скоєне.
Просять змінити вирок Ковельського міськрайонного суду Волиснкьої області перкваліфікувавши дії ОСОБА_7 з ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України на ч.1 ст.121 КК України та зменшити йому покарання (том 2 а.с.141, 142-144).
В судове засідання не з'явився потерпілий ОСОБА_9 , хоча належним чином повідомлявся про час, дату та місце розгляду вказаного кримінального провадження. Від нього на адресу апеляційного суду не надходило ні заяв, ні клопотань про відкладення розгляду справи. Учасники кримінального провадження, які з'явилися в судове засідання, не заперечували щодо продовження розгляду справи у відсутності потерпілого ОСОБА_9 . Його неприбуття не перешкоджає розгляду кримінального провадження відповідно до вимог ч.4 ст.405 КПК України.
Заслухавши доповідача, який виклав суть вироку суду першої інстанції, повідомив ким та в якому обсязі він оскаржений, виклав основні доводи апеляційних скарг; думку обвинуваченого та його захисника, які апеляційні скарги підтримали та просили їх задовольнити; прокурора, яка заперчила вимоги апеляційних скарг, вважає вирок суду першої інстанції законним та обгрунтованим; перевіривши матеріали провадження, колегія суддів приходить на наступних висновків.
Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає вирок суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
За приписами до ст.2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, органом досудового розслідування протиправні дії обвинуваченого ОСОБА_7 кваліфіковано за ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України, як умисні дії, спрямовані на вчинення закінченого замаху на умисне вбивство, тобто, виконання усіх дій, які вважав необхідними для доведення умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині (умисного вбивства) до кінця, однак не закінченому з причин, які не залежали від його волі.
Обвинувальний вирок ухвалюється судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
За змістом ст.94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку.
Згідно із ст.91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, у тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Вказаних вимог закону судом при розгляді кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 дотримано у повному обсязі.
Свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України, та правильність кваліфікації його дій за даною нормою кримінального закону, судом першої інстанції зроблено на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, про що у судовому рішенні наведено докладні мотиви.
Висновок про те, що ОСОБА_7 вчинив закінчений замах на умисне вбивство потерпілого ОСОБА_9 , судом першої інстанції, у тому числі, зроблений з урахуванням показань самого обвинуваченого, який у суді винуватість у пред'явленому йому обвинуваченні визнав частково. Не заперечував факт перебування у стані алкогольного сп'яніння та нанесення потерпілому тілесних ушкоджень знаряддям вчинення злочину - молотком, який взяв у себе на балконі перед виходом із квартири. Ствердив, що реальних причин посягати на життя потерпілого не мав, а своїми діями намагався завдати останньому лише тілесні ушкодження, тобто помститися за брата.
Показання обвинуваченого, які достовірно відображені у вироку суду, підтверджуються сукупністю наявних у матеріалах провадження доказів, зокрема показаннями потерпілого, свідків, а також сукупністю належних та допустимих доказів, безпосередньо досліджених та оцінених судом.
Потерпілий ОСОБА_9 суду показав, що проживає в АДРЕСА_5 . Раніше з обвинуваченим ніколи не зустрічався і ця особа йому не була відома. Що сталось з ним і при яких обставинах він отримав тілесні ушкодження не пам'ятає із-за отриманих травм. Ствердив, що за тиждень до цих подій, і тиждень після них, нічого не пам'ятає. До нанесення йому тілесних ушкоджень обвинуваченим, він не жалівся на стан свого здоров'я та почував себе добре. Після отриманих травм стан здоров'я значно погіршився, він не в повній мірі може розмовляти, бувають психічні розлади, головні болі і таке інше.
Поліцейські ОСОБА_11 та ОСОБА_12 будучи безпосередньо допитані судом, показали, що 26.07.2024 року, у вечірній час, за викликом сторонньої особи про бійку під'їхали на вулицю Відродження міста Ковеля, тобто на місце яке вказав заявник. Коли під'їхали на прибудинкову територію то в світлі фар службового автомобіля побачили особу, яка намагалась сховатись за вантажним автомобілем (бус). Підійшовши до нього помітили, що той перебуває в стані алкогольного сп'яніння, мав брудний одяг на якому та кросівках були наявні сліди крові. На їх запитання ця особа повідомила, що в обідню пору побився з хлопцем, а тому має забруднений одяг. Коли всі вони пройшли певну відстань з місця виявлення даної особи за будинок, то під балконом побачили лежачого потерпілого, який стогнав та мав тілесні ушкодження на тілі. Як пізніше стало відомо ОСОБА_7 , тобто обвинувачений, на їх неодноразові запитання заперечував факт нанесення тілесних ушкоджень потерпілому. Після виклику швидкої допомоги та слідчо-оперативної групи вони доставили обвинуваченого до медичного закладу. Більше про обставини даної події повідомити нічого не можуть.
Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні суду першої інстанції показав, що обвинувачений по справі є його братом. В липні 2024 року знімав квартиру в АДРЕСА_6 . 27.07.2024 року в денну пору доби до вечора з братом вживали спиртні напої та перебували в стані алкогольного сп'яніння. Пізно ввечері повертались до місця проживання. Тоді він віддав ключі від квартири брату, а сам вирішив сходити в сусідній будинок та знайти невідому йому дівчину, яку він бачив випадково і яка йому сподобалась. В цьому будинку на 2 чи 3 поверхах телефонував у квартири та запитував мешканців чи вони не знають де проживає ця дівчина. З однієї із квартир вийшов чоловік та вдарив його в обличчя, розбивши губу. Тоді він залишив цей будинок та пішов до своєї квартири, де розповів про конфлікт брату. В розмові брат наполягав щоб вони знайшли цього чоловіка та з'ясували стосунки на що він відмовився, сказавши що вони перебувають в стані алкогольного сп'яніння, а після відпочинку вранці подумають, що робити далі. Брат в свою чергу не міг заспокоїтись і з цих підстав у них виник конфлікт в ході якого брат намагався взяти із собою дерев'яну качалку для тіста та піти знайти цю особу. Проте він забрав її з рук останнього та сховав наявні в квартирі ножі. Після цього брат вийшов на балкон щоб покурити, а пізніше повідомив, що не бажає залишатись в квартирі з ним і поїде в село. Як зараз йому відомо брат на балконі взяв молоток, який там знаходився, про що його не повідомив, та залишив квартиру. Свідок ствердив, що в ході досудового слідства він впізнав молоток, яким були заподіяні тілесні ушкодження потерпілому. Більше про обставини даної справи він повідомити нікого не може.
Показання потерпілого та свідків є логічними, послідовними, достатньо повно відображають обставини події, що мала місце 27.04.2024 року, і не лише узгоджуються між собою, а із даними, що містяться у протоколах оглядів місця події від 27.07.2024 року та даними протоколу слідчого експерименту від 27.07.2024 року, проведеного з участю ОСОБА_7 та його захисника.
Постановою прокурора та відповідним протоколом від 27.07.2024 року підтверджено факт відібрання біологічних зразків для проведення судової експертизи, а саме: зразки букального епітелію у потерпілого ОСОБА_9 . Іншою постановою прокурора та відповідним протоколом від 27.07.2024 року підтверджено також відібрання біологічних зразків (зразки букального епітелію) у обвинуваченого ОСОБА_7 .
Висновками біологічних судових експертиз встановлені генетичні ознаки зразків букального епітелію ОСОБА_9 та ОСОБА_7 .
Іншими висновками доведено, що на внутрішній і зовнішній поверхнях кофти, зовнішній поверхні штанів та кросівок, які були вилучені в ході огляду місця події, виявлено кров людини. Генетичні ознаки ДНК профілів слідів крові виявлених на вказаному одязі та кросівках збігаються з генетичними ознаками (ДНК-профілем) зразків букального епітелію ОСОБА_9 та становить не менше 99.9999999 %. Походження слідів крові від ОСОБА_7 виключається.
В ході особистого обшуку затриманого ОСОБА_7 було вилучено одяг останнього, а саме: чорно-білу футболку, чорні джинсові штани, чорно-білі кросівки, шкарпетки, труси.
Висновком судово-біологічної експертизи підтверджено, що на зовнішніх поверхнях футболки, кросівках та штанах, що були вилучені 27.07.2024 року у ОСОБА_7 виявлено кров людини. Генетичні ознаки (ДНК-профілі) слідів крові виявлених на футболці, штанах, кросівці на праву ногу збігаються між собою, збігаються також з генетичними ознаками (ДНК-профілем) зразка букального епітелію ОСОБА_9 та не збігаються з генетичними ознаками (ДНК-профілем) зразка букального епітелію ОСОБА_7 . Ймовірність походження становить не менше 99,9999999%.
Іншим висновком судової-біологічної експертизи підтверджено також, що генетичні ознаки (ДНК-профілі) слідів крові та клітин, виявлених на робочій частині молотка та його руків'ї збігаються між собою та збігаються з генетичними ознаками (ДНК-профілем) зразка букального епітелію ОСОБА_9 та не збігаються з генетичними ознаками (ДНК-профілем) зразка букального епітелію ОСОБА_7 . Ймовірність походження становить не менше 99,9999999%. Разом з тим встановлено, що слід крові та клітин від ОСОБА_7 виключається.
Згідно висновку судово-медичного експерта № 150 від 18.09.2024 року громадянин ОСОБА_9 отримав тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепно-мозкової травми з вдавленим багато уламковим переломом лівої тім'яно-скроневої кісток з забоєм головного мозку, епідуральної гематоми зліва, синців та саден обличчя, перелому кісток носа, множинних забійних ран волосистої частини голови зліва, що відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, за ознакою небезпеки для життя.
Зазначені висновки експертів є науково - обґрунтованими, здобуті у встановленому кримінальним процесуальним законом порядку, а тому підставно взяті до уваги судом.
Допитаний судово-медичний експерт ОСОБА_13 в судовому засіданні суду першої інстанції показав, що він проводив судово-медичну експертизу потерпілого ОСОБА_9 по медичній документації та в ході експертного дослідження ним було встановлено нанесення, з достатньою силою, в голову потерпілого 8 (восьми) ударів, можливо робочою частиною молотка. Заподіяні тілесні ушкодження були в життєво-важливі органи та відносяться до категорії тяжких, які є небезпечними для життя. Він також категорично ствердив, що у випадку не надання своєчасної кваліфікованої медичної допомоги, могла наступити смерть потерпілого.
Стосовно доводів апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника про безпідставну та помилкову кваліфікацію його протиправних дій органом досудового розслідування та судом за ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України які, як вони вважають, через відсутність у нього умислу на позбавлення життя потерпілого, підлягають кваліфікації за ч.1 ст.121 КК України, слід зазначити таке.
За приписами ст.15 КК України замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.
Замах на вчинення кримінального правопорушення є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, але кримінальне правопорушення не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.
Із суб'єктивної сторони замах на злочин можливий лише з прямим умислом.
Частиною 1 статті 115 КК України встановлено відповідальність за вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
Визначальним для відмежування замаху на умисне вбивство від умисного завдання тілесних ушкоджень є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тілесного ушкодження наслідком є саме тілесні ушкодження, що були заподіяні потерпілому, а не позбавлення його життя.
Умисел має дві характерні ознаки - інтелектуальну і вольову. Інтелектуальна - це усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру своєї дії чи бездіяльності та передбачення її суспільно небезпечних наслідків; вольова - наявність у суб'єкта бажання настання суспільно небезпечних наслідків від вчиненого ним діяння чи свідоме їх допущення.
Прямий умисел - це таке психічне ставлення до діяння і його наслідків, при якому особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч.2 ст.24 КК України).
Питання про наявність умислу необхідно вирішувати з огляду на сукупність усіх обставин вчиненого діяння, зокрема ураховувати кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події, а також спосіб вчинення злочину, засоби та знаряддя злочину.
При оцінці протиправних дій обвинуваченого, судом із достатньою повнотою враховано механізм, кількість, локалізацію, знаряддя нанесення потерпілому ОСОБА_9 тілесних ушкоджень, а також причини припинення ОСОБА_7 таких його протиправних дій.
В ході судового розгляду достеменно установлено, що у загальній кількості обвинуваченим було нанесено потерпілому вісім ударів молотком по голові, урозуміючи, що голова являється життєво важливим органом людини. Тяжкість отриманих ушкоджень потерпілим, підтверджують факт нанесення ударів із значною силою не підручним знаряддям злочину, а саме молотком, а протиправна поведінка обвинуваченого припинена лише через втручання інших осіб, а саме приїзду працівників поліції та відразу викликали швидку медичну допомогу.
Отже, слід зазначити, що предмет, за допомогою якого було скоєно кримінальне правопорушення, спосіб його застосування (нанесення багатьох ударів молотком в голову), і характер заподіяння тілесних ушкоджень - відкрита черепно-мозкова травма із вдавленим, багатоуламковим переломом лівої тім'яної-скроневої кісток, забій головного мозку та множинні забійні рани волосистої частини голови зліва (кількість вісім), що утворились можливо внаслідок ударів металевою частиною молотка, свідчить про відповідний умисел ОСОБА_7 на вчинення злочину, який йому інкримінується.
Судом першої інстанції вставнолено, що обвинувачений в цілому не заперечував, що наносив удари потерпілому із застосуванням молотка, якого викинув на місці події і який в подальшому був вилучений працівниками поліції. На молотку наявні сліди крові потерпілого ОСОБА_9 . Зазначені обставини є достовірними і не ставляться під сумнів сторонами кримінального провадження.
Також встановлено, що обвинувачений, не маючи будь якого конфлікту з потерпілим, стоячи обличчям до нього несподівано (підступно) для потерпілого металевою частиною молотка цілеспрямовано із достатньою силою наніс удари в життєво важливі органи-голову спричинивши тим самим тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя. Зазначені обставини та показання судово-медичного експерта і медична документація підтверджують, що потерпілий тривалий час перебував без свідомості.
Окрім цього вірно враховано і поведінку обвинуваченого після заподіяння ним потерпілому тілесних ушкоджень, а саме відтягування його в безлюдне місце, не надання будь якої допомоги останньому, заперечення своєї участі в цьому безпосередньо після виявлення його працівниками поліції.
Також судом правильно враховано і це не заперечує обвинувачений ОСОБА_7 , що у момент вчиненням злочину він перебував у стані алкогольного сп'яніння, очевидно не можна вважати патологічним, тобто таким, що позбавляв його розуміння вчинених ним дій.
Зазначені обставини свідчать про те, що обвинувачений мав прямий умисел саме на позбавлення життя потерпілого і вчинив для цього всі необхідні дії, однак злочинний результат не настав лише в силу обставин, які не залежали від його волі.
Місцевий суд з достатньою повнотою перевірив всі доводи сторони захисту в судовому засіданні, виклав критичний аналіз окремих доказів. У своїх висновках суд першої інстанції навів мотиви, з яких взяв до уваги одні докази та відкинув інші, та обґрунтовано дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України і доводи, викладені стороною захисту та обвинуваченим в апеляційних скаргах, були предметом дослідження під час судового розгляду, вони отримали об'єктивну та належну оцінку в судовому рішенні, з якою погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Також, суд дотримався вимог ст.10 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов'язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання сторін кримінального провадження вирішені судом у відповідності до вимог КПК України.
Суд першої інстанції, з'ясувавши передбачені ст.91 КПК обставини, що належать до предмета доказування, встановив факт наявності суспільно небезпечного діяння й обґрунтовано визнав доведеною винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України.
Фактичні дані, які покладено в основу вироку і на яких ґрунтується обвинувачення ОСОБА_7 отримано в порядку, визначеному КПК України, узгоджуються між собою, були предметом безпосереднього дослідження суду, не викликають сумніву в законності їх збирання (формування) та процесуального закріплення. Тому ці дані в силу ст.84 КПК України є доказами у кримінальному провадженні.
Вищенаведені докази перевірені судом першої інстанції з дотриманням вимог кримінального процесуального закону та їх обґрунтовано покладено в основу вироку, оскільки вони є належними, допустимими та достатніми.
Матеріали кримінального провадження свідчать про те, що суд першої інстанції у повному обсязі дослідив усі обставини, які мали значення для прийняття рішення в справі, повно та всебічно перевірив зібрані на досудовому слідстві докази та дав їм у сукупності належну оцінку, що вказує наведений у вироку аналіз доказів, з яким погоджується і колегія суддів.
За таких обставин колегія суддів вважає, що досліджені судом першої інстанції докази, з точки зору належності, допустимості та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, свідчать про те, що стороною обвинувачення доведено подію кримінального правопорушення саме в тому об'ємі, які інкримінуються обвинуваченому ОСОБА_7 .
Убачаються безпідставними і доводи апелянтів про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого та особі обвинуваченого через його суворість.
Відповідно до ст.65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене не кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
При цьому, відповідно до ч.ч.2, 3 ст.50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами; покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Суд дотримався зазначених вимог закону про кримінальну відповідальність та, обґрунтовуючи доцільність призначення покарання у виді позбавлення волі, зазначив у вироку обставини, які зумовлюють призначення такого виду покарання, в межах санкції ч.1 ст.115 КК України на строк, наближений до мінімального.
Обираючи захід примусу судом надано належну оцінку ступеню тяжкості вчиненого обвинуваченим ОСОБА_7 злочину, який у відповідності із ст.12 КК України, відноситься до категорії особливо тяжких, спрямований проти життя особи, а також дані про особу винного, обставини, що пом'якшують покарання (часткове визнання вини, догляд за матір'ю, яка перенесла інсульт) та обтяжують покарання обвинуваченого (рецидив злочину, вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння), а також позицію потерпілого, який при призначення покарання покладався на розсуд суду.
Суд апеляційної інстанції вважає правильними вказані висновки суду першої інстанції щодо призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі на певний строк в межах санкції ч.1 ст.115 КК України, оскільки одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством, як однією з його форм, а включає інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
Вимога додержувати справедливості при призначенні кримінального покарання, закріплена у ст.10 Загальної декларації прав людини 1998 року (рішення Генеральної Асамблеї ООН 10.12.1948 року), ст.14 Міжнародного акту про громадянські та політичні права 1966 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року. Зазначені міжнародні акти згідно ч.1 ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства України.
Формою державного захисту життя та особистої недоторканості людини є встановлення кримінальної відповідальністі за злочини проти життя і здоров'я.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження, в тому числі і матеріалів, які характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_7 встановлено, що суд першої інстанції при призначенні йому покарання зазначених вимог закону дотримався у повному обсязі, і підстав для скасування чи зміні вироку в цій частині за доводами апеляційної скарги сторони захисту, колегія суддів не вбачає.
Варто зауважити, що захисником належним чином не обґрунтовано на які відповіді судово-медичний експерт не відповів при проведенні експертизи. На думку суду першої та апеляційної інстанцій висновок експерта містить обгрунтовані відповіді на постановлені слідчим запитання, окрім цього судово-медичний експерт був допитаний судом першої інстанції і у учасників провадження була можливість задавати йому запитання.
Апеляційний суд зазначає, що місцевим судом було створено необхідні умови для реалізації сторонами їх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, зокрема, надано рівні можливості щодо заявлення клопотань про виклик свідків, їх допиту, подання письмових доказів та участі у їх дослідженні, тощо.
Згідно з вимогами ч.1ст.101 КПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи. Вимоги до змісту висновку експерта викладені у ст.102 КПК України.
Відповідно до вимог ч.3 ст.101 КПК України, експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність.
Висновок судово-медичного експерта № 150 від 18.09.2024 року є чітким, зрозумілим, відповідає вимогам ст.102 КПК України, і за результатами його безпосереднього дослідження не викликав у суду першої інстанції будь-яких запитань щодо його змісту.
Під час судового розгляду судом першої інстанції та апеляційного розгляду кримінального провадження не встановлено й будь-якої інформації, що експерт при проведенні експертизи щодо визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень у потерпілого та їх утворення, міг діяти недобросовісно, відсутні й підстави, що висновок державного експерта потребує роз'яснення чи додаткових пояснень експерта, а також проведення додаткових експертиз.
Твердження апелянтів щодо незгоди із сумою стягнення компенсації моральної шкоди у сумі 400000 гривень, заподіяної кримінальним правопорушенням, колегія суддів вважає необґрунтованими.
Вирішуючи питання про часткове задоволення цивільного позову в частині стягнення моральної шкоди, місцевий суд врахував понесені потерпілим моральні переживання, пов'язані із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, ОСОБА_9 відчував сильний фізичний біль, зазнав значних фізичних та душевних страждань, після отриманих травм стан його здоров'я значно погіршився, на даний час він втратив здатність повноцінно говорити, у нього часто виникають головні болі, його життєвий ритм був порушений і, станом на час подання позову, не відновився. ОСОБА_9 повністю змінив свій спосіб життя, повинен лікуватись, через отримані тяжкі травми голови став інвалідом другої групи довічно і йому відповідно до медичної довідки протипоказана робота з фізичним та психоемоційним навантаженням.
Встановлене Конституцією України та законами України право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, а також одним із засобів захисту порушених цивільних прав та інтересів, які передбачені ст.16 ЦК України.
Згідно з ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ст.23 ЦК України моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи й не повинен призводити до її безпідставного збагачення (Постанова КЦС ВС від 23.06.2022 року у справі №607/4341/20). Відповідно до п.9 цієї ж постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
При цьому суд першої інстанції зважив на положення ст.ст.127-128 КПК України, п.2 ч.2, ч.3 ст.23 ЦК України згідно яких суд при вирішенні питання про розмір шкоди має керуватися не платоспроможністю винуватця, а ступенем страждань потерпілих та розміром понесених ними матеріальних втрат.
Відповідно до ч.1 ст.129, абз.7 п.2 ч.3 ст.374 КПК України ухвалюючи обвинувальний вирок суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому, про що у вироку зазначаються відповідні підстави.
За змістом статей 408, 420 КПК України погіршення становища обвинуваченого можливе лише при ухваленні судом апеляційної інстанції свого вироку, а при постановленні ухвали не допускається.
Апеляційний суд має право скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалити свій вирок, відповідно до вимог ст.420 КПК України.
Частина 1 ст.421 КПК України передбачає, що обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв'язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання, збільшити суми, які підлягають стягненню, або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.
Даний апеляційний розгляд здійснюється за апеляційними скаргами лише обвинуваченого та його захисника та в межах вимог поданих апеляційних скарг.
Таким чином доводи апеляційних скарг про скасування вироку в частині доведеності винуватості обвинуваченого, кваліфікації його дій за ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України та призначеного покарання, зменшення суми відшкодування завданої шкоди не мають під собою підґрунтя та не підлягають задоволенню.
Істотних порушень вимог кримінального та кримінального процесуального закону судом апеляційної інстанції не встановлено, оскаржуваний вирок суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та справедливим судовим рішенням, а тому відсутні підстави для безумовного скасування або зміни вироку.
З врахуванням наведеного колегія суддів вважає, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 25.04.2025 року відносно ОСОБА_7 залишити без змін.
Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407, 419 КПК України Волинський апеляційний суд,
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та в його інтересах захисника ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 25 квітня 2025 року про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою - в той самий строк з дня вручення йому копії ухвали.
Головуючий:
Судді: