Справа №: 146/1373/24
Провадження № 1-кп/148/47/25
31 липня 2025 року Тульчинський районний суд Вінницької області в складі колегії суддів:
головуючого судді ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2
ОСОБА_3
при секретареві ОСОБА_4
за участю прокурора ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
представника потерпілої ОСОБА_8
законного представника потерпілої ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тульчин в залі суду клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_6 обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 155 та ч.4 ст. 301-1 КК України.
В провадженні Тульчинського районного суду Вінницької області знаходиться кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_10 та ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 155 та ч.4 ст. 301-1 КК України.
Прокурором подано клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 на 60 днів.
Клопотання мотивує тим, що з часу застосування строку тримання під вартою, попередньо зазначені ризики передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: що ОСОБА_6 може переховуватись від органів досудового розслідування, незаконно впливати на потерпілу та свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити інше кримінальне правопорушення не зменшились, що свідчить про неможливість запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів та лише такий вид запобіжного заходу може гарантувати виконання обвинуваченим ОСОБА_6 його процесуальних обов'язків.
Можливість застосування до ОСОБА_6 покарання у вигляді позбавлення волі до 15 років, у разі визнання його винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 155 та ч. 4 ст. 301-1 КК України свідчить про те, що ризик переховування від суду з часом не зменшився. Ризик того, що ОСОБА_6 може незаконно впливати на неповнолітню потерпілу та неповнолітніх свідків, які ще не допитувалися у даному кримінальному провадженні та вчинити інше кримінальне правопорушення, продовжує існувати.
Застосування до обвинуваченого інших запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, не зможе запобігти вищевказаним ризикам та забезпечити належне виконання ним процесуальних обов'язків обвинуваченого.
Прокурор в судовому засіданні подане клопотання підтримав в повному обсязі та просив його задовольнити, вказав, що ризики які були підставами для обрання та продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 не зменшились та продовжують існувати на сьогоднішній день.
Обвинувачений ОСОБА_6 в судовому засіданні заперечував щодо задоволення клопотання про продовження строку тримання під вартою.
Захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_7 в судовому засіданні просив застосувати мінімальний розмір застави.
Представник потерпілої, ОСОБА_8 та законний представник потерпілої, ОСОБА_9
покладалися на розсуд суду.
Вислухавши учасників процесу, дослідивши клопотання прокурора, суд виходить зі слідуючого.
У відповідності з вимогами ч. 1 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Частиною другою цієї статті визначено те, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Частиною 3 статті 331 КПК України передбачено, що незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є, зокрема, забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про продовження /зміну/ запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставин, які свідчать про: наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачений ст. 177 КПК України, і на які вказує прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам зазначених прокурором.
Водночас, ст. 17 Закону України від 23.08.2006 року "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. П. 1 ст. 5 Європейської конвенції з прав людини визначає, що кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
Продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості (п. 79 рішення ЄСПЛ від 10.02.2011 року у справі "Харченко проти України").
Відповідно до вимог ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров'я підозрюваного; міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан підозрюваного; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється особа; ризик продовження чи повторення протиправної поведінки.
Ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливого здійснення обвинуваченим зазначених дій. При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Сама по собі суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. При цьому, слід відмітити, що тяжкість покарання хоча і не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
Відповідно до вимог п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського Суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Так, із матеріалів клопотання вбачається, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 155 та ч. 4 ст. 301-1 КК України, злочин передбачений ч. 1 ст.155 КК України відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії не тяжкого злочину, злочин передбачений ч. 4 ст.301-1 КК України відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких злочинів та за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 15 років, вчинений щодо неповнолітньої особи, суд враховує тяжкість покарання, яка йому загрожує у разі визнання винуватим у вчиненні злочинів, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, не має постійного місця роботи, джерела доходу, не має міцних соціальних зв'язків та стримуючих факторів, оскільки не одружений, на утриманні неповнолітніх дітей не має.
Разом з цим, оцінюючи вищевказані обставини, суд також зважає на практику ЄСПЛ, та те, що тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
Окрім того, суд встановив, що ризики передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема, незаконного впливу на свідків та потерпілого, не зменшилися і не припинили існувати.
Оцінюючи наявність ризику незаконно впливати на свідків та потерпілого у кримінальному провадженні, суд виходить із встановленого КПК України порядку отримання показань зазначених осіб у кримінальному провадженні на різних його етапах, та вважає, що ризик такого впливу зберігається до отримання показань свідків безпосередньо судом під час розгляду справи по суті. Тим самим, не виключена ймовірність того, що обвинувачений не будучи обмежений у спілкуванні зі свідками та потерпілим може здійснювати на них вплив шляхом вмовляння, залякування, підкупу, з метою їх спонукання до ненадання в суді показів, перекручування або спотворення обставин, які їм відомі, з метою уникнення від кримінальної відповідальності, враховуючи, що потерпіла та свідки, які не допитані в даному кримінальному провадження являються неповнолітніми. Таким чином ризик впливу на потерпілу та свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів під час проведення досудового розслідування, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від потерпілої та свідків та їх дослідження.
Ризик впливу на свідків та потерпілого узгоджуються й з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Відтак, встановлені в провадженні обставини свідчать про те, що заявлені прокурором ризики на даний час є реальними та не зменшились.
Продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 на думку суду, відповідає охороні прав і інтересів суспільства, що не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу та можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою, враховуючи, що на даний час відсутні відомості про усунення тих обставин, які раніше стали підставою для обрання у відношенні ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а отже, підстав для зміни чи скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого судом не встановлено.
Стосовно доводів сторони захисту, щодо застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у розмірі мінімальної застави, суд виходить зі слідуючого.
Так, під заставою як видом запобіжного заходу розуміється внесення на спеціальний рахунок, визначений у порядку, затвердженому законом, підозрюваним, обвинуваченим коштів з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, під умовою звернення внесених коштів у дохід держави в разі невиконання цих обов'язків.
Розмір застави встановлюється слідчим суддею, судом, у розмірах, передбачених ч. 5 ст. 182 КПК: щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні злочину невеликої або середньої тяжкості, - від одного до двадцяти розмірів мінімальної заробітної плати щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів мінімальної заробітної плати; щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів мінімальної заробітної плати. У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів мінімальної заробітної плати відповідно.
Тобто, застава не є способом для майбутнього, в разі обвинувального вироку, обернення цих коштів на користь потерпілих, а є інструментом для забезпечення виконання підозрюваним процесуальних обов'язків, передбачених КПК України.
Як убачається з матеріалів провадження, попередніми судовими рішеннями обвинуваченому визначено заставу у розмірі 150 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 454200 грн. (чотириста п'ятдесят чотири тисячі двісті) гривень, яка протягом строку дії ухвали не була внесена ані обвинуваченим, ані іншим заставодавцем. Такі обставини свідчать про відсутність об'єктивної можливості її внесення, через що з метою уникнення ув'язнення особи, яке перетворилося б на безальтернативне, розмір застави необхідно зменшити, визначивши її в межах, визначених п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України.
З урахуванням тяжкості кримінального правопорушення, особи обвинуваченого та його майнового стану на переконання колегії суддів достатнім розміром застави для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених цим кримінальним процесуальним законом може бути розмір застави у розмірі 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 302 800 (триста дві тисячі вісімсот) гривень.
Також з метою забезпечення кримінального провадження суд вважає за необхідне покласти на обвинуваченого обов'язки, передбачені п. 1, 2, 3, 4, 8 ч. 5 ст. 194 КПК України.
Керуючись ст.ст.177,183,331, 615 КПК України, суд,
Клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , задовольнити.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 продовжити на 60 днів, тобто до 12.50 год. 28 вересня 2025 року.
Визначити ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 заставу в розмірі 100 (ста) прожиткових мінімумів для працездатних осіб в сумі 302 800 грн (триста дві тисячі вісімсот гривень), яка може бути внесена як самим обвинуваченим так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок ТУ ДСА у Вінницькій області.
У випадку внесення застави, зобов'язати обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 прибувати за кожною вимогою до суду та покласти наступні обов'язки:
1) прибувати на виклики суду за першою вимогою;
2) не відлучатись з місця проживання, без дозволу суду, повідомляти суд про зміну свого місця проживання, роботи або навчання;
3) утриматись від спілкування із особами, які являються потерпілими, свідками та обвинуваченими у даному кримінальному провадженні;
4) здати на зберігання закордонний паспорт та інші документи, які дають право на виїзд за кордон;
Ухвала може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її оголошення до Вінницького апеляційного суду через Тульчинський районний суд Вінницької області.
Головуючий ОСОБА_1
судді ОСОБА_2
ОСОБА_3